Банки та небанківські посередники при обслуговуванні клієнтів повсякденно стикаються з проблемою наявності системних ризиків загалом і кредитно-депозитних ризиків зокрема. При цьому постійною залишається потреба в отриманні достовірної фінансової інформації, витрати на пошук якої відповідно відображаються на вартості кредитних та інших послуг. Необхідними є уніфіковані бази даних про виконання і можливість виконання кредиторами та дебіторами своїх контрактних зобов’язань. У практичній площині, окрім ретроспективних даних щодо фактів неплатоспроможності і фінансового шахрайства потрібна і позитивна інформація про потенційних клієнтів-позичальників, довірителів майна та інших можливих клієнтів фінансових установ. Це вже вимагає прогнозної роботи, і при її розгортанні можливо буде говорити про позиційну трансформацію різних консультативних структур у спеціальні аналітичні центри фінансової інформації. Аналітичні та прогнозні розрахунки за таких умов набувають товарних ознак спеціального інформаційного продукту.
     Суттєве зниження кредитного ризику фінансової і банківської діяльності може бути досягнуто при створенні бюро кредитних історій (кредитного бюро), – свого роду архівного фонду, який акумулює інформацію про кредитну історію та кредитоспроможність клієнтів посередницьких структур з метою її надання на комісійній основі замовникам. Кредитне бюро являє собою систематизовану сукупність державних та недержавних різновідомчих реєстрів, що відображають облік основних показників діяльності господарюючих суб’єктів – юридичних і фізичних осіб.
      Загалом роль кредитних бюро як установ інформаційного сервісу на фінансових ринках може проявитися повністю у тому випадку, коли вони реалізують себе як посередники між банками і небанківськими структурами – з одного боку, і між потенційними їх клієнтами – з іншого. Пошук нових клієнтів, надання пропозицій юридичного і більш широкого консультаційного обслуговування може стати суттєвим функціональним доробком діяльності кредитного бюро.
      Кредитні бюро виступають важливим інфраструктурним елементом фінансового ринку і економіки в цілому. Основне завдання кредитного бюро полягає у мінімізації ризиків можливих фінансових втрат свої клієнтів. Кінцевими продуктами діяльності кредитного бюро є ведення кредитних історій та підготовка інформації для оцінки кредитного рейтингу надійності того чи іншого позичальника (безпосереднє рейтингування вже є прерогативою виключно рейтингового бюро). Помірковані учасники ринку погоджуються платити легітимним інформаторам-бюро за превентивний захист і попередження щодо фінансових ризиків.
      Згідно з міжнародною практикою, утворюються кілька груп споживачів кредитної інформації: зацікавлені державні і корпоративні установи, а також фізичні особи. У першу чергу серед них вирізняються банківські та небанківські фінансові структури-посередники, що надають послуги з відстрочкою платежу (в Україні окрім банків, це кредитні спілки, ломбарди, страхові та лізингові компанії). Серед них банки є найбільш зацікавленими організаціями внаслідок оперування значними обсягами кредитних операцій. Всі фінансові структури потребують релевантної кредитної інформації як для власних потреб – коли вони виступають як інвестори при купівлі цінних паперів суб’єктів господарювання чи при кредитуванні останніх, так і для трастового обслуговування своїх клієнтів...>>>

Нормативно-правова база з питань регулювання діяльності бюро кредитних історій

Роль кредитнизх бюро на фінансових ринках
·         Зменшує асиметрію інформації між позичальниками і кредиторами.
·       Дає можливість кредиторам більш точно оцінити ризики і підвищити якість портфеля.
·       Зменшує проблему несприятливого вибору, знижує вартість кредиту для добросовісного позичальника.
·         Збільшує обсяг кредиту / покращує доступ до кредитів.
·         Сприяє впровадженню кредитного скорингу та автоматизованого андеррайтингу, зменшує операційні витрати і підвищує доходність кредитора.

Рушійні фактори зростання кількості кредитних бюро
·         Високі темпи зростання роздрібного кредитування на ринках, що формуються (62% збільшення в період між 1996 і 2004).
·         Тенденція до більш відповідального кредитування, викликана різними кризами у споживчому кредитуванні.
·         Підвищення обізнаності про кредитну звітність (наприклад, у Східній Європі кількість приватних кредитних бюро зросла з 5 до 12 у 2006).
·         Зниження початкових витрат на кредитне бюро паралельно із зменшенням вартості програмного забезпечення з управління базами даних.
·          Зростаюча конкуренція.

Історія розвитку кредитних бюро в Україні
·         Серпень 2003 – квітень 2005: розробка закону «Про організацію формування та обігу кредитних історій».
·         2 червня 2005: створення ТОВ «Перше Всеукраїнське Бюро кредитних історій».
·          6 червня 2005 року зареєстровано створене ПриватБанком ТОВ «Українське бюро кредитних історій».
·          23 червня 2005: прийняття Закону «Про організацію формування а обігу кредитних історій».
·          23 серпня 2005: реєстрація Creditlnfo Ukraine.
·          6 жовтня 2005: створення Міжнародного бюро кредитних історій.
·         16 грудня 2005: спільний план IFC і Visa CEMEA підтримки розвитку кредитних бюро регіону.
·         23 грудня 2005: початок дії Закону.
·         Грудень 2005: Міністерство
Юстиції визначено регулятором діяльності Бюро кредитних історій.
·         Вересень 2006: Українські Бюро кредитних історій починають етап переходу до промислової експлуатації.

Законодавство з питань регулювання діяльності бюро кредитних історій
·         Закон України “Про організацію формування та обігу кредитних історій” від 23 червня 2005 року № 2704-IV.
·        Закон України “Про ліцензування деяких видів господарської діяльності” від 1 липня 2000 року №1775-ІІІ.
·         Постанова Кабінету Міністрів “Питання уповноваженого органу з державного регулювання діяльності бюро кредитних історій” від 7 грудня 2005 року №1174.
·         Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ.
·         Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року №2657-ХІІ...>>>

Банківські іпотечні продукти: реалії та перспективи
     Більшість показників українського іпотечного ринку наближаються до західних, однак вітчизняні банки як і раніше створюють перешкоди для позичальників.
       Сьогодні в Україні майже всі відсоткові ставки є плаваючими, особливо по довгих кредитах у гривнях, оскільки при зміні кон'юнктури ринку банк у більшості випадків має право відкоригувати ставку. Якщо позичальник не згодний з такими змінами, йому пропонують або достроково розрахуватися по кредиту, або звернутися до суду. Іпотечні продукти з плаваючою процентною ставкою, як правило, пропонують банки зі стовідсотковим іноземним капіталом, оскільки материнські структури фінансують їх за допомогою інструментів міжбанківського кредитного ринку. Так, «ХФБ Україна” і СЕБ Банк спираються на лондонську ставку міжбанківського ринку LІBOR. Не бажаючи нести на собі процентні ризики, дочки автоматично роблять її основою плати за кредит, перекладаючи процентні ризики на позичальників. Ця ставка відносно стійка і далека від тієї нестабільності, що демонструє вітчизняний міжбанківський ринок. «Райфайзенбанк Україна», нещодавно проданий угорському банку ОТР, взагалі дотримується оригінальної стратегії ціноутворення: бере за основу встановлену ним самим, але за депозитами, ставку FІDR. Усі фінансові інститути, що пропонували в серпні іпотечні продукти за плаваючими ставками, мали конкурентні умови порівняно з тими банками, що декларували фіксовані ставки.
      У регіонах дотепер позичальник іноді змушений перерахувати певний відсоток комісії від запитуваної суми як оплату за розгляд кредитної заявки. Потім клієнту повідомляють про те, що за рішенням кредитного комітету банк може видати кредит, але за вищою ставкою, ніж базова. Позичальнику нічого не залишається, як погодитися з рішенням. Причому в нас одноразові комісії здобувають вигадливі форми. Наприклад, у банку «Форум» комісія (1,5%), стягнута при видачі кредиту, так і називається «комісія за надання кредиту». В Укрсиббанку позика видається без комісії, однак при її одержанні потрібно сплатити 2% за переведення коштів у готівку, при цьому гроші не видають клієнту особисто, а перераховують на спеціально відкритий рахунок. Потім починають діяти стандартні тарифи на розрахунково-касове обслуговування...>>>

Фондовий ринок

Емісійна діяльність на ринку цінних паперів

Загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Комісією упродовж 1996-2005 років, становив 207,01 млрд. грн. (діаграма 1).
      У 2005 році загальний обсяг зареєстрованих Комісією випусків цінних паперів становив 61,99 млрд. грн., що є найвищим показником з початку реєстрації випусків цінних паперів (діаграма 2).
       Комісією в 2005 році зареєстровано випусків цінних паперів на суму 61,988 млрд.грн. з них:
          - акцій - на 24,815 млрд. грн. (з вирахуванням скасування випуску); облігацій підприємств - на 12,748 млрд. грн.; облігацій місцевих позик - на 350,0 млн. грн.; опціонів — на 160,55 млн. грн.; інвестиційних сертифікатів пайовими інвестиційними фондами - на суму 23,06 млрд. грн.;
         - акцій корпоративними інвестиційними фондами - на суму 836,86 млн. грн.
     У 2005 році Комісією вперше зареєстровано випуск сертифікатів фонду операцій з нерухомістю ТОВ «Нова фінансова компанія» на загальну суму 21,0 млн. грн., у кількості 21 тис. шт., номінальною вартістю 1000 грн., що випускаються у бездокументарній формі.
      Серед фінансових інструментів найбільші обсяги зареєстровано з акціями - 40,03% та інвестиційними сертифікатами пайових інвестиційних фондів - 37,19% від загального обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів у 2005 році (діаграма 3)...>>>

Страховий ринок та небанківські фінансові установи

Умови входження іноземних компаній на страховий ринок України

Умови входження на страховий ринок України іноземних компаній відповідають вимогам WTO:
·         Немає обмежень частки нерезидентів у статутних фондах страхових компаній.
·         Немає обмежень на відкриття дочірніх структур іноземних страхових компаній.
·         Однакове законодавство для страхових компаній-резидентів і дочірніх структур нерезидентів.
·         Немає обмежень для осіб-нерезидентів, які займають керівні посади в страхових компаніях.
·         Прямі філії іноземних страхових компаній з’являться в Україні через 5 років після вступу в WTO.
·         Сьогодні на ринку України вже працюють компанії з польським, американським, австрійським, россійським, австралійським та іншим капіталом.

Проекти змін до законодавства, що стосуються входження на страховий ринок України іноземних компаній
·      Нерезидентам заборонено здійснювати страхову діяльність в Україні, окрім діяльності пов’язаної з крупними ризиками (морські перевезення, комерційна авіація, запуск космічних ракет і фрахт).
      “….за видами страхування, передбаченими у п. 7-9, 13, 14 статтті 6 і в п. 7,8,10, 22-25, 32 статті 7 Закону України “Про страхування”….”.
·        Посередницька діяльність на території України щодо укладання договорів страхуванння з іноземними страховиками не дозволяється, окрім діяльності пов’язаної з великими ризиками (морські перевезення, комерційна авіація, запуск космічних ракет і фрахт).
     “….за видами страхування, передбаченими у п. 7-9, 13, 14 статтті 6 і в п. 7,8,10, 22-25, 32 статті 7 Закону України “Про страхування”….”.
·        Така посередницька діяльність може здійснюватись у відповідності з порядком і вимогами, встановленими Держфінпослуг.
·        Юридичні і фізичні особи можуть укладати договори страхування з іноземними страховиками через страхових посередників на суму, що не більше 75% вартості кожного об’єкта страхування...>>>

Лізинг як фінансовий інструмент: особливості та переваги

Сьогодні вже беззаперечними є перспективи лізингу та його необхідність для української економіки. Проте лізинг поки що залишається для нас новим фінансовим інструментом і не всі розуміють його переваги, основні риси та відмінності порівняно з банківським кредитуванням.

Цікавим з точки зору застосування в Україні є міжнародний досвід проведення лізингових операцій. Не менший інтерес являють собою і терміни, які застосовуються в галузі лізингу в світовій практиці. Знання термінології лізингу дозволить уникнути непорозумінь з тим, чи є операція насправді операцією лізингу; як лізинг класифікується у тій чи іншій країні; що таке лізинг з точки зору цивільного права чи з точки зору оподаткування тощо.

Що таке лізинг?

Слід одразу відзначити, що юридичне визначення лізингу та визначення лізингу з метою оподаткування і бухгалтерського обліку відрізняються залежно від законодавства тієї чи іншої країни.

В більш загальному сенсі під лізингом розуміється комплекс відносин щодо передачі лізингодавцем у тимчасове користування лізингоодержувачу майна за встановлену плату. Таким чином, головними характеристиками лізингу є:
·     як мінімум, дві сторони операції - лізингодавець та лізингоодержувач;
·     суть відносин полягає в користуванні певним майном;
·     предметом лізингу є майно, яке наділено певними індивідуальними ознаками та під час використання не знищується повністю, ним можна користуватись протягом тривалого часу;
·     майно передається в користування на певний строк;
·     користування майном є платним.

Лізинг та його види

Основними видами лізингу, визнаними у всьому світі, є оперативний та фінансовий лізинг, а правовими критеріями для такого розмежування визнаються строк використання майна та обсяг обов'язків лізингодавця.
Так, оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу набагато коротший, ніж строк служби майна, та лізингові платежі не покривають повної вартості майна, яке є предметом лізингу. У зв'язку з цим лізингодавець вимушений його здавати в тимчасове користування декілька разів, оскільки для нього зростає ризик з відшкодування залишкової вартості предмету лізингу. В таких випадках лізингові платежі при оперативному лізингу, ніж при фінансовому лізингу.

Навпаки, при фінансовому лізингу строк користування майном наближається до строку експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. При цьому лізингоодержувач практично повністю сплачує вартість майна лізингодавцю. Як правило, обов'язок з технічного обслуговування та страхування предмету лізингу покладається на лізингоодержувача...>>>

Корпоративне управління, аудит та рейтинги

Міжнародний тероризм як об’єкт фінансового моніторингу
       Фінансовий моніторинг в Україні ще тільки почав розвиватися, але справи його – величні.
       Ми вже встигли побувати у “чорному списку” ФАТФ. Частково – з непорозуміння: ніхто не здогадався, чому департамент фінансового моніторингу входив у структуру Міністерства фінансів. Мабуть, через слово „фінансовий”. Частково – через цілковито магічні причини: жоден український банк не було спіймано на відмиванні брудних грошей, на відміну від, наприклад, американських. Однак, США у чорних списках не фігурували.
         В Україні вже написано, прийнято та впроваджено у дію найсуворіший з усіх існуючих у світі Базовий закон. Вітчизняні вимоги в частині ідентифікації клієнтів викликають у потенційних іноземних інвесторів надзвичайний подив.
        Ми вже встигли налагодити потужну систему інформаційного обміну з Уповноваженим органом, який одержує тисячі повідомлень тільки від банківської системи. Правда, слід визнати, що рівень економічної злочинності у країні не зменшився, а кількість осуджених за відмивання брудних коштів, вочевидь, нікому не відома.
        Тепер на порядку денному стоїть питання про боротьбу з тероризмом. Боротися з явищем (а тероризм – це явище світового масштабу), не розуміючи його природи та механізмів розвитку, просто неможливо. На жаль, і Уповноважений орган, і регулятори (як от НБУ) у питаннях методологічної допомоги у такій важкій справі одностайні – вони без міри лаконічні. Отже, доведеться самотужки вирішувати цю проблему.
                                        Основні поняття
        Якщо довіряти тлумачним словникам, тероризм (terrorism) - це один з варіантів тактики політичної боротьби, пов’язаний з використанням ідеологічно мотивованого насильства.
    Сутність тероризму – насильство з метою залякування. Суб’єкт терористичного насильства – окремі особи або неурядові організації. Об’єкт насильства – влада в особі окремих державних службовців або суспільство в особі окремих громадян (у тому числі іноземців і державних службовців інших держав). Крім того, об’єктом насильства часто стають приватне та державне майно, інфраструктури, системи життєзабезпечення. Мета насильства – досягти бажаного для терористів розвитку подій: революції, дестабілізації суспільства, початку війни з іншою державою, незалежність певної території, зниження престижу влади, політичні поступки з боку влади тощо.
        Надати визначення тероризму – непросте завдання. Форми та методи терористичної діяльності істотно змінювалися з плином часу. Це явище має стійку негативну оцінку, що породжує довільне тлумачення. З одного боку, існує тенденція невиправдано широкого тлумачення, коли певні політичні сили безпідставно називають терористами своїх опонентів. З іншого боку, великою є спокуса звузити поняття. Самі терористи схильні називати себе солдатами, партизанами, диверсантами у тилу ворога. Звідси – складнощі як юридично-правових дефініцій, так і загальнотеоретичного усвідомлення тероризму.
         Тероризм пов’язаний з більш загальним, родовим для нього поняттям терору. Терор – спосіб управління суспільством шляхом превентивного залякування. Такий спосіб політичних дій може використовувати як держава, так і організації (або сили), які ставлять перед собою певні політичні цілі. Доволі довго тактика превентивного залякування, незалежно від характеру суб’єкта терористичних дій, позначалася загальним поняттям „терор”. У 1970-1980-х роках виникло термінологічне розмежування „терору” і „тероризму”. Сьогодні терор трактується як нелегітимне насильство з боку держави щодо суспільства в цілому або щодо дисидентів та опозиції. Тероризм, на відміну від терору – практика нелегітимного насильства, що реалізується силами та організаціями, які протистоять державі
                                           Законодавство
       На жаль, слід констатувати, що на законодавчому рівні немає єдності в частині визначення поняття тероризму між різними країнами і у світовій спільноті.
     Чинний Кримінальний кодекс України, наприклад, оперує поняттям „терористичний акт”, під яким розуміють застосування зброї, здійснення вибуху, підпалу або інших дій, які б загрожували життю або здоров’ю людини чи нанесення, суттєвої матеріальної шкоди або настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення, провокації військового конфлікту, міжнародних ускладнень або з метою впливу на прийняття рішень або вчинення чи не вчинення дій органами державної влади або органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами або звернення уваги громадськості до якихось політичних, релігійних або інших поглядів терористів. До поняття терористичного акту входить також загроза вчинення подібних дій (стаття 258).
       Канва визначень тероризму у кримінальних кодексах країн СНД, на думку російського юриста В.П.Ємельянова, є наступною: тероризм – це вчинені публічно загально небезпечні дії або загрози таких дій, спрямовані на залякування населення або соціальних груп, з метою прямого або опосередкованого впливу на прийняття певного рішення або відмову від нього в інтересах терористів...>>>

Міжнародний огляд та зарубіжний досвід

Історія та сьогодення пластикових карток

Термін "пластикова картка" – консолідуючий, загальновживаний, узагальнюючий при позначенні всіх правових і фінансових інструментів, виготовлених у традиційній для карток формі. Дійсно, "пластикова картка" – настільки широке для сприйняття поняття, що, зустрічаючи його сьогодні в повсякденному житті, не завжди маєш хоча б загальне уявлення, про що йдеться. Пластикові картки можуть поєднувати в собі сукупність суб'єктивних прав і обов'язків, що належать їхнім власникам. Сьогодні такі права, а відповідно до них і картки, можуть бути класифіковані за такими критеріями:

1) Характер прав (фінансовий, товарний, правовстановлюючий тощо), закріплених самою карткою.

2) Суб'єкт, який виготовляє пластикові картки (банк, інша кредитна установа, приватна юридична чи фізична особа).

3) Технологія виготовлення картки.

За цими трьома критеріями, власне, і розподілений весь обсяг поняття "пластикова картка". Інших у теорії немає і бути не може.

Ідея пластикових карток як платіжного засобу не нова. Основні принципи подібних карток були закладені ще в 19 столітті. Ідею використання пластикових карток вперше висунув Едвард Беламі. Він, як і будь-який геніальний письменник – фантаст, на кілька століть випередив своє покоління, передбачивши появу якісно нових платіжних інструментів. Про можливість використання як засобу платежу замість звичайних грошей "пластикових штуковин" світ довідався в 1880 році з книги Беламі "Дивлячись назад", де головний герой, який страждає важкою формою безсоння, у стані лікувального трансу із дев'ятнадцятого століття подорожує в американське місто Бостон 2000 року. Тут він і виявляє незвичайне для нього явище: громадяни цього міста зовсім забули про існування доларів і розплачуються в магазинах, готелях, на аукціонах та зі своїми кредиторами зручними картками, на яких зазначалися номінальні суми банківського кредиту, виданого за відпрацьовані на промисловому виробництві дні...>>>

Стівен Коен: чаклун хедж-фондів

Його слава у світі хедж-фондів затьмарила популярність навіть таких впливових менеджерів, як Джордж Сорос і Джуліан Робертсон-молодший. Коен навчився заробляти величезні прибутки на коливаннях ринку, а його успіх надихнув багатьох на Уолл-Стріт відкрити власні хедж-фонди.

Корисний покер

Він виріс у Грейт-Нек, штат Нью-Йорк, у родині виробника одягу і вчительки гри на фортепіано. Родина була великою і гучною. Коен вважає, що саме тут він навчився зосереджуватися на головному. І в картах, і в школі Коен процвітав. "Щоранку у нього на столі часто лежали пачки сотенних купюр", - згадує Дональд, 47-річний бухгалтер із Флориди. "Завдяки покеру я навчився брати на себе ризики", - говорить Коен.

В Університеті Пенсільванії він вивчав економіку, грав у покер і зацікавився фондовим ринком. Він відкрив рахунок у брокерській конторі Gruntal і поклав туди 7000 дол., призначених для оплати навчання. У найближчому до гуртожитку брокерському офісі він стежив за ринком і завдяки декільком угодам заробив достатньо, щоб оплатити всі рахунки. У 1978 р. Коен влаштувався на роботу в Gruntal, де йому доручили управління портфелем у 75 млн дол. і шістьма трейдерами. Він здійснював угоди, що допомагали Gruntal покривати збитки, понесені через операції інших трейдерів.

У 1992 р., залишивши Gruntal, Коен відкрив хедж-фонд SAC Capіtal Advіsors, вклавши туди 20 млн дол. власних коштів. У той час індустрія хедж-фондів була ще відносно невелика, а "бичачий" ринок 1990-х тільки розігрівався. Багатьох збентежила висока оплата послуг, яку він вимагав від інвесторів, тому новий фонд зумів залучити лише 13 млн. дол. у сторонніх інвесторів. Десяток трейдерів і портфельних менеджерів, які розмістилися в маленькому офісі на Уолл-Стріт, за рік подвоїли активи компанії і заробили близько 17,5% річних. До 1995 р. активи SAC виросли в чотири рази. Коен переніс штаб-квартиру в Стемфорд і почав відкривати філії. Він розробив спеціальну комп'ютерну програму, що дозволяла відслідковувати недооцінені чи переоцінені ринком акції.

Інші часи
"Часи гри на швидких операціях закінчились", - говорить Коен. Близько 7000 хедж-фондів конкурують зараз за інвестиційні ідеї, а отже, можливості заробити помітно скоротилися. "Тепер дуже важко знайти нові ідеї, важко одержати великі прибутки і відрізнятися від інших, - скаржиться Коен. - Прийшли нові часи". Змінюється й ситуація на фондовому ринку: немає більше низьких процентних ставок і низької інфляції...>>>

Бібліотека фахівця


Інформаційний портал *Українського агентства фінансового розвитку (ЗАТ "УАФР")*