Колектор (від латинського collector - збирач). Зовсім недавно це неоднозначне слово і похідні від нього увійшли в діловий лексикон. З'явилися колекторські агентства (collectіon agency), що надають колекторські послуги.

Навіщо з'явилися колектори і чим вони відрізняються від інших професійних учасників ринку послуг з повернення боргів? Адже збирати борги чи сприяти в їхньому поверненні найдавніший бізнес, що завжди був основним доходом юристів, адвокатів і звичайно бандитів. Справа в тому, що за дуже короткий проміжок часу - буквально декілька років - кількість невиконаних грошових зобов'язань громадян і організацій перед своїми кредиторами зросла неоднократно. В усьому винен бум споживчого кредитування.

Сьогодні практично будь-які товари і послуги можна одержати в кредит, відстрочивши тим самим момент оплати. Традиційно кредитують населення підприємства ЖКГ, зв'язку й енергетики, що мають значні важелі тиску на неплатника за допомогою припинення надання йому своїх послуг. На їхньому тлі банки, кредитні кооперативи і просто комерційні організації, що продають свої товари і надають послуги з відстрочкою платежу, виявляються менш захищеними, а їхні юридичні відділи і служби безпеки просто фізично не встигають повністю відпрацьовувати кожен випадок неповернення.

Індивідуальна робота з кожним боржником, що звичайно застосовується як традиційний спосіб стягнення боргу, неможлива, оскільки їх сотні і навіть тисячі. Звичайний фахівець зі стягнення не може персонально працювати з десятками справ, а збільшення штату економічно не завжди доцільно. Треба було придумати нові технології роботи з поправкою на кількість і з мінімальною втратою в якості: так з'явилися колекторські агентства, що застосовують колекторський підхід до стягнення заборгованості. Можна дати таке визначення коллекторства - це засноване на законі конвеєрне стягнення великої кількості переважно однотипних боргів. Відповідність цьому визначенню дозволяє безпомилково відрізнити колекторську фірму від звичайної юридичної чи охоронної. Забезпечити велике проходження справ через конвеєр колекторського агентства дозволяє чіткий поділ праці і той факт, що борги, наприклад по банківських кредитах, однотипні (однакова кількість однотипних документів, що підтверджують борг і розрізняються тільки персональними даними позичальника) і безперечні (нема про  що сперечатися з боржником - гроші брав, не повернув, потрібно їх повернути і заплатити відсотки із санкціями).

У роботу зазвичай передаються великі боргові портфелі, що містять не менше ніж п'ятдесят справ. На першому етапі керівники служб збираються разом і докладно вивчають якість переданих справ (період прострочення, раніше здійснювані у відношенні боржників кредиторами чи іншими колекторськими агентствами дії). Після цього у письмовій формі складається висновок про порядок роботи з портфелем. Портфель поділяється на частини за критеріями роботи з боржниками і розподіляється по службах.

      Спочатку боржник може потрапити в кожну зі служб колекторського агентства, а їх як правило три: служби досудової роботи з боржником, служба судового стягнення, служба виконання. Співробітники служби відразу ж заносять усю наявну інформацію про боржника в спеціально розроблену колекторську програму, що дозволяє автоматизувати процес роботи з кожним боржником, будучи своєрідною CRM - системою з функцією скоринга і підготовки всіх необхідних документів...>>>

Інфраструктура фінансових ринків постійно змінюється, оскільки змінюються самі ринки. Зафіксувати на довгий час певну конфігурацію інфраструктури як «зразкову» означає, що рано чи пізно учасники ринку перестануть нею користуватися в разі суттєвої зміни кон’юнктури або внаслідок процесу адаптації національних ринків до глобальних мереж. Вочевидь, «зразкової» моделі не існує і існувати не може.

Це не означає, що модель інфраструктури має бути надто мінливою. Мінливість бажано закладати в модель як принцип, але «каркас» такої моделі повинен бути жорстким і ґрунтуватися на прямих нормах законодавства, інакше права власника (споживача, вкладника і т.п.) постійно порушуватимуться. Вдале поєднання мінливості (гнучкості) конфігурації і недвозначних (прямих) норм законодавства – ідеал, якого необхідно прагнути, але важко досягти.

До введення в дію ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» модель інфраструктури прямо визначалася досі чинним ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і опосередковано – іншими спеціальними законами у сфері випуску та обігу цінних паперів. Зокрема, регулятор при розробці нормативно-правових актів зобов’язаний був керуватися, окрім ЗУ «Про Національну депозитарну систему», ще ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», трохи згодом – ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо.

Декілька коментарів щодо чинної до моменту введення у дію ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» моделі інфраструктури.

По-перше, це так звана оптова модель (в законодавстві вона визначається як дворівнева). Її особливістю є те, що на верхньому рівні як торговельної (біржі, ТІС), так і облікової систем (депозитарії) учасниками є виключно професіонали – торговці та/або зберігачі. Рахунки клієнтів ведуться суб’єктами нижнього рівня системи, який, на відміну від континентальної Європи, доповнений ще одним суб’єктом – реєстраторами власників іменних цінних паперів.

По-друге, основним обліковим інститутом діючої в Україні моделі є зберігачі. Будь-які члени (учасники) організатора торгівлі мають доступ до депозитарію верхнього рівня лише через відкриття рахунку в цінних паперах у зберігача. В Україні реалізована, умовно кажучи, французька модель інфраструктури, в той час як у США брокер фондової біржі є прямим учасником депозитарію, який обслуговує дану біржу, і не зобов’язаний відкривати рахунки у зберігача...>>>

В Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення", не дивлячись на те, що він має абсолютно добровільний характер, є груба методологічна помилка щодо діяльності лайфових страхових компаній у цій сфері. Існує багато фінансових установ, які однаково повинні брати участь в пенсійному забезпеченні в залежності від функцій, що покладені на них законодавством. Наприклад, банки регулюються законами про банки і банківську діяльність, страхові компанії - законом про страхування. Настав час, коли технічні моменти, що регулюють діяльність лайфовиків на ринку недержавних пенсійних послуг мають бути винесені у спеціальний закон. Існують ще інвестиційні фонди компаній з управління активами, які теж могли б стати повноправними учасниками недержавного пенсійного забезпечення.

Що ж сьогодні відбувається на практиці у компаній зі страхування життя? Розглянемо динаміку розвитку страхування життя. У лайфових страхових компаній була ситуація, схожа з недержавними пенсійними фондами - в 2000 році вони мали мінімум своїх продаж. Однак сектор страхування життя інтенсивно зростає. У 2003-2004 рр. воно склало 250%, пізніше -  60%, 40%. Звичайно, така динаміка уповільнюватиметься, проте страхування життя впевнено йде назустріч населенню. Хоча страховики життя займають сьогодні близько 3% від усього страхування, страхові резерви або довгі гроші, що накопичуються в цьому інституті, сьогодні дорівнюють 6% від загального обсягу страхових резервів, що зосереджені у даному секторі.

В Західній Європі страхування життя складає 50-60% від загального обсягу страхування. У країнах Східної Європи страхування життя дорівнює 40%. В Україні ця цифра – 3%, проте нещодавно вона дорівнювала 1,5-2%. Зараз цей показник підвищується.

У зв’язку з тим, що в законодавстві зазначено, що страховики можуть здійснювати лише довічні аннуїтети, страхові компанії звичайно формують маркетингові накопичення, що прив’язані до досягнення особою пенсійного віку, в продукти іншого типу. Це або довгостроковий договір зі страхування життя, де описано ризик досягнення людиною пенсійного віку, або просто договір зі страхування життя, пов’язаний із досягненням пенсійного віку.

   Найчастіше, це саме той пенсійний вік, що обумовлений загальнодержавним пенсійним законодавством, а не плюс-мінус десять років, як це зазначено в Законі "Про недержавне пенсійне забезпечення". Така невідповідність у законодавстві не дає можливості підрахувати реальну кількість пенсійних договорів. Проте, на наш погляд, такі цифри можуть досягати 40-60% від загального доходу зі страхування життя. Які проблеми зустрічаються при роботі з такими договорами і чому ми говоримо про незбалансованість інтересів у пенсійній реформі, які  призводять до того, що роботодавець і співробітник не розуміють заклику держави «забезпеч собі пенсію сам», або «допоможи забезпечити пенсію своєму співробітнику». Це, в першу чергу, податкова преференція, що жахливо визначена для фізичної особи. Як розуміти заклик держави «забезпеч собі пенсію сам», якщо норми здійснення цієї регуляції не працюють. Це ні в якому разі не дорікання ні податковій інспекції, ні Держфінпослуг, тому що ці органи виконують функції, що покладені на них законом. Насамперед, це зауваження більш впливовим структурам в Україні, що контролюють соціальну політику, яку вони проголошують. Можна сказати, що на рівні країни не існує концепції пенсійної реформи як такої...>>>

 

Характерною особливістю сучасного етапу глобалізації світової економіки є посилення ролі транснаціональних корпорацій і в першу чергу фінансових. Гостра конкурентна боротьба сприяє активізації діяльності транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних страхових компаній (ТНС). В наслідок цього, у фінансовій сфері формуються специфічні відносини, які визначають як "метакапіталізм".

Вектор розвитку глобальних операторів визначається, по-перше, тим, що це найбільші страхові компанії, які відіграють провідну роль на своїх національних ринках; по-друге, у їхній діяльності висока частка міжнародних операцій, залежність від обсягів перестрахувальної діяльності, по-третє, здійснення ними міжнародних операцій відбувається через розвинуту мережу тісно пов'язаних один з одним закордонних відділень; по-четверте, ТНС і ТНБ виступають як інтегровані корпорації, що поєднують різні види фінансового капіталу і  різноманітні послуги, що надаються клієнту; по-п'яте, між ТНБ і ТНС існує тісна взаємозалежність, переплетення їхніх капіталів та інтересів. У глобальній економіці система економічних відносин перетворюється у зв'язки, сформовані транснаціональним капіталом.

У сучасних умовах формується новий механізм системи глобального управління з прийняттям глобальних рішень у центрі. Глобалізація набуває таким чином інституціонального оформлення, що означає послаблення впливу національних держав на структурну, фінансову й інвестиційну політику, систему страхування ризиків, джерела поповнення бюджету, виведення капіталу і зайнятість.

      Кількісні зміни систем зобов'язані були викликати якісні трансформації, що знайшли відображення в реалізації принципу ієрархії, тобто у виникненні в системі декількох рівнів. Подібні нові транснаціональні утворення, як і інтеграційні об'єднання, що характеризуються глобальною організаційною природою, пов'язують світовий і національний рівні механізму господарської системи суспільства. Тому в інтеграційних групах спостерігається поєднання національних...>>>

 

      Інфляція шкодить економічній стабільності, отже, її необхідно утримувати в певних рамках. Серед економістів, які займаються вирішенням цієї проблеми, існують різні точки зору на те, що важливіше: боротьба з "реальною" інфляцією чи своєчасна реакція на численні індикатори, що вважаються "попередниками" інфляції. При аналізі і прогнозуванні інфляції, в першу чергу, беруться до уваги такі показники як ціновий індекс витрат на особисте споживання, індекс споживчих цін, індекс цін виробників і дефлятор ВВП. Усі ці показники дають надзвичайно важливу інформацію про інфляційну ситуацію, причому висвітлюють її в різних аспектах.

Сьогодні основним показником, за яким ФРС США визначає рівень інфляційного тиску, є ціновий індекс споживчих витрат (Personal Consumptіon Expendіtures prіce іndex - PCEPІ). Раніше ключовим інфляційним показником вважався індекс споживчих цін, однак у звіті про проведення грошової політики від 17 лютого 2000 року Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку, FOMC, як  основний індикатор інфляції оголосив "середньозважений ціновий індекс споживчих витрат". Дані індексу публікує Бюро економічного аналізу при міністерстві праці США. Цей індекс є індикатором середнього зростання цін на всі товари і послуги, що входять у сферу особистого споживання американців. Розраховується індекс на основі головного компонента ВВП - витрат на особисте споживання. Головна відмінність цінового індексу споживчих витрат від індексу споживчих цін полягає в тому, що при розрахунку цього індексу враховуються обсяги і статті споживання товарів і послуг у поточний період часу, тоді як при обчисленні індексу споживчих цін використовується фіксований список товарів і послуг. Поточний рівень особистого споживання вимірюється в цінах на даний момент і порівнюється з цінами базового періоду - 1992 року, у якому індекс має значення 100. Дані про ціновий індекс споживчих витрат можна знайти на сайті Бюро економічного аналізу www.bea.gov/bea/dn/nіpaweb/NІPA_Underlyіng/іndex.asp

Найбільш відомим індикатором інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Prіce Іndex, CPІ), дані про якого публікує Бюро статистики праці при міністерстві праці США. CPІ показує збільшення/зменшення вартості фіксованого набору товарів і послуг ("споживчого кошика"). Цей "кошик" включає найменування товарів і послуг, необхідних середньому споживачу, таких як харчові продукти, бензин, житло і медичне обслуговування. Сьогодні базою для визначення CPІ є показник 100, отриманий при розрахунку середнього значення вартості "споживчого кошика" у 1982-1984 р. Докладну інформацію про CPІ можна знайти на сайті Бюро статистики праці, відвідавши сторінку www.bls.gov/cpі/...>>>

Білл Гросс: видатний облігаційний інвестор. Історія успіху