Проблема виміру ризиків і методи зниження їхнього впливу на результати фінансово-комерційної діяльності привертають увагу економістів як з теоретичної точки зору, так з практичної. Посиленню уваги до цієї проблеми за кордоном сприяла низка банкрутств банків, хеджевих фондів та інституціональних інвесторів, що спостерігалися протягом останніх 20 років.

У кожному з цих випадків можна виявити безпосередні причини збитків і банкрутства. Це і непрофесійне ведення справи, і невиправдане прагненя отримати прибуток з угод з високим рівнем ризику, недооблік стану рику і нових тенденцій на ньому тощо.

Однак можна сформулювати деякі загальні положення. Насамперед це зростання волатильності на фінансових ринках, посилення конкуренції між банками, зміна структури банківської системи в окремих країнах (злиття банків, об'єднання кредитних організацій зі страховими компаніями тощо), виникнення нових ринків і видів бізнесу, підвищення рівня залежності між фінансовими ринками. Очевидно, помітний вплив на стан із втратами від операцій зробило впровадження в практику нових фінансових продуктів, особливо деривативів чи похідних інструментів – ф’ючерсів, свопів, опціонів і т.д., що більше пов'язані з ризиком, ніж класичні інструменти. Імовірно, відіграло роль і те, що загальноприйняті правила нагляду за банківською діяльністю виявилися неадекватними практиці...>>>

Ціноутворення на ринку цінних паперів здійснюється за певними правилами, з використанням конкретних методів, на основі загально-прийнятих принципів і з урахуванням окремих чинників. До них можна віднести:

-    встановлення меж і тимчасових інтервалів аналізу;

-    виявлення основних критеріїв;

-    дослідження основних подій аналізованого періоду;

-    визначення рівня насичення ринку;

-    облік співвідношення попиту і пропозиції;

-    аналіз і оцінка стану конкурентного середовища;

-    виявлення і вивчення причин зростання або зниження рівня цін, обсягів попиту і пропозиції

Основними методами, за допомогою яких здійснюється ціноутворення на ринку цінних паперів, є: експертний, аналітичний, статистичний, нормативно-параметричний (бальний), балансовий методи і методи економіко-математичного моделювання.

Експертний метод заснований на використанні досвіду фахівців-експертів, інтуїції. Особи, які залучаються як експерти, є висококваліфікованими фахівцями, що мають великий професійний і практичний досвід. Вони дають аргументовані висновки про рівень реальної вартості того чи іншого цінногопаперу або ціни певної фондової операції. Складність методу полягає в необхідності ретельного підбору експертів і детального відбору аналізованих станів.

Аналітичний метод є детальним аналізом кон'юнктури ринку, пізнання внутрішніх зв'язків і залежностей явищ з метою визначення прогресивних тенденцій розвитку і можливостей вдосконалення. При аналізі для визначення ціни використовуються такі робочі методи, як порівняння, діагностичний факторний аналіз, моніторинг, системний аналіз. Системний підхід включає аналіз складових елементів вартості цінного паперу і різносторонніх чинників, що одночасно впливають на рівень кожного елементу. Трудомісткість цього методу полягає в обліку великої кількості різноманіт-них джерел інформації. ....>>>

Одними з найбільш характерних особливостей фондових ринків, що розвиваються, є висока волатильність і проблематичність прогнозування їхньої динаміки, викликані впливом великої кількості різноманітних чинників, часто неекономічного походження. Ці особливості закономірно обумовлюють підвищений рівень ризику інвестиційних операцій. У зв'язку з цим актуальна проблема вибору найбільш ефективних методів нейтралізації наслідків різких спадів ринку, що спричиняють суттєві курсові втрати для інституційних інвесторів. При цьому необхідно відзначити, що специфіка ринків, що розвиваються, істотно обмежує інструментарій портфельного менеджменту, що використовується для таких цілей на розвинутих ринках. Зокрема, нерозвинутість інструментальної структури ринків, що розвиваються, робить непридатними і більшість складних методів захисту позицій з галузі «фінансового інжинірингу» на зразок опційного хеджування тощо. Проте у розпорядженні інвестора, який працює на ринках, що розвиваються, залишаються деякі досить ефективні методи, що дозволяють протистояти негативним ситуаціям, і зокрема здійснювати раціональне управління збитковими позиціями. 

На нашу думку, найбільш ефективним із таких методів для умов ринків, що розвиваються, є прийом, відомий як «усереднювання» (averaging). Існують різновиди цього методу, наприклад усереднювання «доларової вартості» (dollar cost averaging) або обсягів інвестування (value averaging). Перший різновид передбачає  «інвестування фіксованої кількості доларів на регулярній основі» з метою зниження втрат від стрибків котирувань і усереднювання вартості активів, друга стратегія припускає зміну обсягів коштів, що інвестуються, у міру зниження або підвищення курсів цінних паперів, що виконує ту саму функцію. Приблизно таку  саму мету мають прийоми, що називаються «зрівнюванням» (вгору або вниз — scale up/down), коли при спаді на ринку інвестор докуповує акції і навпаки. До передісторії цих підходів можна також віднести метод подвоєння ставок з теорії ігор. Суть цих прийомів (які надалі для спрощення можна називати загальним терміном «усереднювання» як найбільш поширеним) полягає в тому, щоб компенсувати втрати курсової вартості придбаних активів у випадку, якщо ринок йде в протилежному очікуванням напрямку. ..>>>

1. Передмова

Характер страхового бізнесу вимагає створення технічних резервів, інвестування в активи та їх утримання для покриття цих технічних резервів та межі платоспроможності. Для того, щоб забезпечити виконання страховиком його страхових зобов’язань перед власниками полісів, такі активи повинні управлятися в надійний та пруденційний спосіб з урахуванням профілю зобов’язань компанії і, навіть, з урахуванням повної характеристики співвідношення ризиків і доходів. Повна характеристика співвідношення ризиків і доходів має забезпечуватися в результаті інтегрованого погляду на продукт та на політику андеррайтингу, політику перестрахування, інвестування та підтримки рівня платоспроможності. Профіль зобов’язань компанії, з точки зору їх строковості та передбачуваності розміру і часу виплати вимог, може суттєво відрізнятися в залежності від характеру здійснюваного страхового бізнесу. Таким чином, необхідність, наприклад, підтримувати високий ступінь ліквідності всередині портфелю активів, для різних страхових компаній також буде різною. Відмінності в облікових та податкових підходах різних видів страхової діяльності також можуть впливати на інвестиційні рішення.
Даний стандарт базується на концептуальній основі, визначеній в Документі для обговорення “Принципи нагляду за страховою діяльністю”, схваленого у вересні 1997 року. Його метою є надання опису суттєвих елементів надійної системи управління активами і основи для звітності за повним спектром інвестиційної діяльності. Таким чином, цей стандарт надає керівництво для використання належної практики з боку наглядових органів у вигляді перевірочного списку в ході їх оцінки того, як страховики повинні контролювати ризики, пов’язані з їх інвестиційною діяльністю. Враховуючи широке розмаїття компаній за характером їх діяльності, визнається, що ступінь застосування практики, наведеної в даному стандарті, будь-яким конкретним страховиком може бути різним, залежно від структури і розміру страхової компанії, а також типу здійснюваного нею бізнесу. Проте, базові принципи, за застосування яких відповідає Рада директорів, необхідність в інвестиційній політиці, розмежування обов’язків та функції контролю, поширюватимуться на всі страхові компанії. Подібним чином, конкретний підхід, прийнятий окремим наглядовим органом для проведення оцінки систем управління активами, повинен брати до уваги місцеві законодавчі вимоги щодо інвестиційної політики та процедур страховиків, і роль актуаріїв та зовнішніх аудиторів...>>>

Основними ознаками, що дозволяють у світовій обліковій практиці віднести активи компанії до позаобігових, є наступні:

1.   Активи передбачається використовувати протягом  корисного терміну служби, що складає більше одного року.

2.   Активи повинні використовуватися в самій компанії.

3.   Активи не передбачається перепродати покупцям.

Якщо майно компанії не використовується в процесі господарської діяльності, воно не включається до складу позаобігових активів. Всі активи компанії відносяться або до довгострокових вкладень (інвестицій), або до складу товарних запасів (обігових активів). У світовій практиці вважається, що позаобігові активи є довгостроковими витратами майбутніх періодів. Якщо в господарській діяльності вони швидко себе окупають, вигідніше списати їх протягом  короткого терміну експлуатації і придбати нові об'єкти.

Серед позаобігових активів виділяють матеріальні і нематеріальні активи.

Матеріальними є активи, що мають фізичну форму. До них належать·      земля,·           основні засоби,·    природні ресурси.

Земля як об'єкт нематеріальних активів характеризується тим, що по ній не нараховується амортизація. Вважається, що термін її використання необмежений.

Основні засоби зношуються, по них нараховується амортизація, що представляє собою процес розподілу їхньої вартості по тимчасових періодах.

Природні ресурси добуваються і використовуються в господарській діяльності як сировина. До них відносять нафту, газ, боксити, марганцеві руди, залізні руди тощо. Вони не зношуються, а виснажуються. У бухгалтерському обліку відбувається розподіл їхньої вартості по тимчасових періодах.

Нематеріальні активи характеризуються відсутністю матеріально-речовинної (натуральної) форми, але є найчастіше формою розподілу права власників на переваги у вигляді прав на об'єкти інтелектуальної власності (авторських, прав на товарні знаки, торгові марки, знаки обслуговування тощо). До нематеріальних активів у світовій практиці відносять також "гудвіл" - "грошову оцінку наявності постійної клієнтури, ділових зв'язків, престижу торгових марок та інших нематеріальних факторів, здатних спричинити підвищення прибутковості компанії в майбутньому". Нематеріальні активи здебільшого підлягають зношенню, у зв'язку з чим по них нараховується амортизація...>>>

17 лютого 2006 року у приміщенні Великого конференц-зали НАН України відбулося засідання Круглого столу на тему «Інвестиційна діяльність та рейтингування фінансовиих інструментів у контексті нового законодавства України», організаторами якого виступили Українського агентства фінансового розвитку та Асоціації українських банків

На засіданні Круглого столу були розглянуті проблеми та можливості активізації інвестиційної діяльності вітчизняних фінансових установ, що пов’язані з введенням у дію Закону України за №3201-1Y та  запровадженням  цим законом системи обов’язкового рейтингування.

У обговорення даних питань взяли  участь професійні учасники фінансового ринку, вчені, представники апарату Верховної Ради, ДКЦПФР, Держфінпослуг, Антимонопольного комітету  та НБУ.  В результаті проведеної дискусії учасники Круглого столу дійшли наступних висновків:

 

1. Використання рейтингів відповідає потребам розвитку вітчизняного фінансового ринку та активізації інвестиційних процесів в Україні.

 

2. Національна система рейтингування має бути цілісною (передбачати  застосування не тільки кредитних але й інших  рейтингів, зокрема – рейтингів фінансової стійкості), базуватися на відповідній правовій базі та формуватися за активною участю споживачів рейтингових послуг з максимальним урахуванням світової практики, міжнародних принципів рейтингової діяльності та особливостей сучасного етапу розвитку вітчизняного фінансового ринку.

 

3. Рейтингування суб’єктів господарювання та фінансових інструментів, що запроваджується в Україні,  повинне мати заохочувальний а не примусовий характер. Суб’єктів господарювання треба законодавчо заохочувати до отримання рейтингів  шляхом надання їм економічних преференцій, зокрема, у вигляді зменшення обсягів резервування коштів під операції з клієнтами та фінансовими інструментами, що мають рейтинг інвестиційного рівня, а також іншими стимулюючими заходами.

 

4. У сфері обов’язковго рейтингування емітентів та цінних паперів має діяти достатня кількість уповноважених рейтингових агентств, насамперед національних. Бар’єри входження на ринок рейтингових послуг на етапі його становлення повинні бути максимально низькими, а критерії, яким мають відповідати уповноважені рейтингові структури, визначатися законом, а  не відомчими актами.

 

5. Необхідно терміново ліквідувати  існуючий монополізм у сфері обов’язкового рейтингування, де упродовж останніх років панує єдине національне уповноважене агентство. Це негативно впливає на якість рейтингових послуг, їх вартість та  підриває довіру до рейтингових оцінок .

 

На думку учасників Круглого столу адміністративно-примусова за характером та монополізована по формі модель рейтингування, яка сьогодні формується в Україні, загрожує нормальному функціонуванню фінансового ринку, суттєво обмежує можливості залучення інвестиційних ресурсів до реального сектору вітчизняної економіки і тому потребує серйозної корекції. >>>

Фондовий ринок можна приручити, а на Уолл-стріт можна досягти успіху декількома способами. Бенджамін Грехем і його послідовники довели це. Ейнштейн інвестування, Грехем розробив цілу теорію інвестування з математичним апаратом і теоретичними принципами. Але замість того, щоб розраховувати швидкість світла, Грехем використовував математику для визначення реальної вартості цінних паперів.

Грехем відомий як родоначальник інвестиційного аналізу і батько теорії інвестування на основі визначення реальної вартості, написав декілька книг стосовно цих проблем. Його роботи і лекції стали взірцем для багатьох успішних інвесторів.

Джон Темплтон навчався у Грехема і згадував про нього, як про “родоначальника у сфері інвестиційного аналізу”. Для У. Баффета він був вчителем і взірцем. Лауреат Нобелівської премії з економіки в 1990 році Гері Марковітц, готуючи дисертацію з розміщення активів компанії, вивчив одну з книг Грехема, потім зустрівся з ним і тепер пропагандує одну з версій інвестування на основі реальної цінності.

Крім логіки і обгрунтування власних дій, Грехем приніс в інвестиційний процес розуміння важливості проблем корпоративної культури. Сьогодні він рекомендує інвесторам використовувати матеріали провідних інтернет-сайтів, присвячених фондовому ринку, і прагнути до глибокого розуміння бізнесу тих компаній, в акції яких вони планують вкладати кошти.

Шукаючи об’єкт для інвестування, Грехем намагався виявити акції, що пропонувалися до продажу за зниженою ціною, порівняно з їхньою реальною вартістю. Реальна вартість акцій залежить від прибутку, що приносить компанія, і від ринкової вартості її активів. Внаслідок цього інвестиційні управляючі і приватні інвестори розширили і модифікували його інвестиційні критерії, але принципи інвестиційної стратегії Грехема діють до цього часу....>>>