Гарантії, як відомо, можуть бути прямими (direct guarantee) і непрямими (inderect guarantee). У гарантійній операції першого виду беруть участь три сторони: 1) принципал з доручення якого надано гарантію, 2) банк-гарант, що надає гарантію, 3) бенефіціар, на користь якого надається гарантія ....>>>

Згідно із Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)“ від 15 березня 2001 року N 2299-III інститут спільного інвестування (ІСІ)  залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

Відкриті ІСІ є найбільш привабливими інституціональними інвесторами для фізичних осіб, які не схильні до значного ризику, оскільки участь в даному фонді дозволяє в будь-який момент вийти з фонду, обмінявши цінні папери даного фонду на грошові кошти, сума яких складає вартість чистих активів, що припадає на ці цінні папери.

Характеристика вітчизняних відкритих ІСІ

На даний момент в Україні існує 4 відкритих ІСІ:

·       Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд "Класичний";

·       Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд "Преміум - фонд збалансований";

·       Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд "Парекс фонд Українських Облігацій";

·       Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд “Парекс Український Збалансований фонд".

Відкритий диверсифікований пайовий інвестиційний фонд "Класичний"

Компанія з управління активами (КУА) – ВАТ “Кінто”

Дата реєстрації - 11.05.2004

Дата досягнення нормативів - 14.07.2004.

Номінальна вартість інвестиційного сертифікату (ІС) – 100 грн.

Для загальної характеристики розвитку даного фонду буде проведено аналіз його діяльності за період з 01.06.2004 по 01.03.2006 р. на основі даних станом на кожне перше число місяця. Даний проміжок часу охоплює майже весь період функціонування фонду....>>>

Вступ

Будь-яка діяльність вимагає певної оцінки, що відноситься і до розміщення та обігу цінних паперів підприємства на фондовому ринку. При цьому ґрунтовність такої оцінки полягає в тому, що обіг цінних паперів підприємства може розглядатися в якості одного з джерел його інвестиційних ресурсів, яке об’єктивно відображає зміну пріоритетів у розвитку відповідної галузі та виробництва. Водночас особливість оцінки ефективності застосування цінних паперів пов’язана з тим, що вона (оцінка) допомагає виявленню певних ознак щодо можливих розбіжностей між поставленими завданнями і досягнутими результатами підприємства у відповідній сфері діяльності. Тобто, ця оцінка є рефлексивним засобом, що допомагає визначити не лише доцільність та якість емісії цінних паперів, а й врахувати напрямки вдосконалення функціонування підприємства у зазначеній сфері діяльності. При цьому складність такої оцінки виступає на перший план, що й обумовлює актуальність даного дослідження.

Базова модель оцінки ефективності розміщення та обігу цінних паперів підприємства, напрямки її застосування

Перш за все слід зауважити, що будь-яка оцінка ефективності передбачає застосування певної базової моделі, бо ефективність важливо розглядати не тільки як результат переробки ресурсів, що надходять у систему, у кінцевий продукт (хоча це в дійсності так і відбувається), але і як процес, що має безліч зовнішніх впливів. При цьому також підкреслимо, що оцінка ефективності застосування цінних паперів підприємства на фондовому ринку може розглядатися як комбінований процес застосування якісно-кількісних методів, складовим елементом якого є наочність відображення економічних взаємозв’язків.

Тож для побудови такої моделі вважаємо доцільним використання певного фазового простору та відображення у цьому просторі позиції підприємства (рис. 1, запропоновано автором)...>>>

Обговорення проблеми рейтингів на фінансовому ринку України, безумовно, знаходиться в актуальному контексті Закону, що набрав чинності, 3201-IV "Про внесення змін у деякі законодавчі акти України".

Власне кажучи, йдеться про важливу складову інвестиційної активності в галузі нашої економіки і, водночас, про інвестиційну привабливість ринкових фінансових установ, цінних паперів та їхніх емітентів.

Сьогодні досить активно розвиваються фінансові інститути небанківського сектора фінансового ринку. Можна припустити, що в перспективі вони становитимуть серйозну конкуренцію банківській системі України. У державному реєстрі нараховується близько 1700 небанківських фінансових установ. Їхні активи порівняно швидко зростають. Тільки в секторі страхування вони складають близько 20 млрд. грн.

На основі цього виникають питання – яким чином забезпечується фінансова стійкість інститутів небанківського сектора, як і за рахунок чого до них може зростати довіра населення. Безумовно, що усвідомлена довіра – це головний фактор того, що заощадження населення активно залучатимуться в господарський обіг, а сам небанківський стане повноцінним інституціональним інвестором.

Отже, однією з головних проблем є оцінка якості активів, з якими працюють інститути небанківського сектора. Питання про рейтинги в цьому контексті було поставлено і над ним багато працюють. Держфінпослуг брала участь не тільки в підготовці відповідних законопроектів, але й готувала нормативні документи з регуляторних аспектів, що є в її компетенції.

Якщо звернутися до світового досвіду діяльності фінансових регуляторів у ракурсі використання рейтингів,  то можна побачити наступне. Так у принципах Базельського комітету з банківського нагляду використовуються підходи із застосування зовнішніх рейтингів міжнародних агентів. Рейтинги використовуються, наприклад, для оцінки вимог до капіталу кредитних установ і покриття кредитних ризиків. Щоб  оцінити ці кредитні ризики, одна з методик і припускає використання зовнішніх рейтингів..>>>

Законодавче забезпечення

Законодавство, що регулює відносини в галузі страхування і захисту прав споживачів страхових послуг (страхувальників), ґрунтується на Конституції України, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, Законі України "Про захист прав споживачів", Законі України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" і Законі України "Про страхування".

Добровільність і обов'язковість

У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) страхування може здійснюватися у формі добровільного чи обов'язкового.

Добровільна форма страхування припускає абсолютну добровільність права вирішення питання про необхідність страхування того чи іншого ризику самим страхувальником за умови, що цей ризик не віднесено Законом до переліку ризиків (видів страхування), що мають бути застраховані в обов'язковому порядку.

Обов'язкова форма страхування припускає необхідність страхування ризику незалежно від бажання страхувальника.

Причому, Закон встановлює обов'язковість для страхувальника, а не для страхової компанії. Тому, страхова компанія може відмовити страхувальнику в наданні страхового захисту. Такий варіант відносин є швидше теоретичним, але про нього треба пам'ятати при роботі зі страховими компаніями, особливо у випадках пред'явлення до них завищених вимог.

Види страхування

У статті 6 Закону приводиться перелік більше двох десятків добровільних видів страхування, що можуть використовуватися страховими компаніями. Наведений перелік не є вичерпним. За узгодженням з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) страхова компанія може одержати ліцензію на здійснення іншого виду добровільного страхування, не зазначеного в переліку. На практиці це трапляється рідко, тому що наведений перелік є досить широким.

У статті 7 Закону наводиться перелік понад чотирьох десятків обов'язкових видів страхування, що можуть здійснюватися страховими компаніями. Цей перелік є вичерпним. Закон забороняє здійснення обов'язкових видів страхування, відсутніх у зазначеному переліку. Тенденція, хоч і повільно, але йде до того, що зазначений перелік  скорочуватиметься.

Пряме страхування і страхування відповідальності

Ризики, що є наслідком легальної діяльності особи (наприклад, перевезення, будівництво, медицина, фінансові операції тощо), можуть бути застраховані як з боку суб'єкта (джерела) ризику, так і з боку об'єкта ризику (потенційної жертви). У першому випадку страхується ризик нанесення збитку, у другому - ризик виникнення збитку..>>>

Доктрина корпоративного права давно звикла до того, що до її предмету зараховують не лише правовідносини всередині акціонерних товариств – між їх акціонерами, органами товариства і самим товариством, а й внутріуправлінські відносини і відносини з приводу прав власності на частку в статутному (складеному) капіталі і прав участі в інших товариствах – з обмеженою, додатковою відповідальністю тощо, а також і в підприємствах інших організаційно-правових форм – дочірніх, орендних підприємствах, об’єднаннях юридичних осіб тощо.

Нижче пропонується розглянути особливості корпоративних відносин у таких досить цікавих і незвичних з організаційної точки зору утвореннях як інститути спільного інвестування (далі – "ІСІ").

Загальне поняття про ІСІ

ІСІ введено до сфери цивільних і господарських відносин Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р. №2299-ІІІ (далі – Закон). Відповідно до визначення ст. 3 Закону, ІСІ – це інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

ІСІ формується за рахунок коштів, залучених від емісії цінних паперів. Закон чітко визначає можливий склад і структуру активів ІСІ, основні види їхньої діяльності, порядок отримання прибутку тощо. ІСІ є інструментом фінансового ринку, покликаним акумулювати фінансові ресурси інвесторів і здійснювати професійну діяльність з їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість, інші дозволені форми з метою отримання прибутку і наступного його перерозподілу між інвесторами при ліквідації ІСІ або шляхом виплати дивідендів.

Найбільш загальним чином ІСІ поділяються на пайові інвестиційні фонди (далі – ПІФ) та корпоративні інвестиційні фонди (далі – КІФ). ПІФ – це, фактично, активи, право спільної часткової власності на які зберігається за інвесторами, проте вони передаються в довірче управління спеціальному суб’єкту фінансового ринку, який отримав ліцензію на здійснення управління активами ІСІ – компанії з управління активами (далі – КУА). ПІФ не є юридичною особою. Його активи обліковуються на окремому рахунку КУА окремо від результатів господарської діяльності самої КУА. Натомість, КІФ є юридичною особою, а саме – відкритим акціонерним товариством (далі – ВАТ), і провадить діяльність виключно зі спільного інвестування..>>>

Основна передумова при управлінні ризиками полягає в тому, що кожна компанія існує, щоб створювати вартість для сторін, зацікавлених у її діяльності. Всі організації стикаються з невизначеністю, і завдання керівництва полягає в прийнятті рішення про рівень невизначеності, з яким компанія готова змиритися з метою збільшення вартості для зацікавлених сторін. Невизначеність, з одного боку, несе у собі ризик, а з іншого, відкриває можливості, тому вона може привести як до зниження, так і до збільшення вартості. Управління ризиками дозволяє керівництву ефективно діяти в умовах невизначеності і пов'язаних з нею ризиків, а також використовувати можливості, збільшуючи потенціал для зростання вартості компанії.

Зростання вартості буде максимальним, якщо керівництво визначає стратегію і мету таким чином, щоб забезпечити оптимальний баланс між зростанням компанії, її прибутковістю і ризиками; ефективно і результативно використовує ресурси, необхідні для досягнення цілей організації. Управління ризиками компанії містить у собі:

·         Визначення рівня ризик-апетиту у відповідності зі стратегією розвитку.

Керівництво оцінює ризик-апетит (ризик, на який готова йти організація) на етапі вибору зі стратегічних альтернатив при постановці завдань, що відповідають обраній стратегії, а також при розробці механізмів управління відповідними ризиками.

·         Удосконалення процесу прийняття рішень з реагування на ризики, що виникають. Процес управління ризиками визначає, який спосіб реагування на ризик в організації кращий – відхилення від ризику, скорочення ризику, перерозподіл чи прийняття ризику.

·         Скорочення кількості непередбачених подій і збитків у господарській діяльності. Компанії розширюють можливості з виявлення потенційних подій і встановлення відповідних мір, зменшуючи кількість таких подій і пов'язаних з ними витрат і збитків.

·         Визначення та управління сукупністю ризиків у господарській діяльності. Кожна організація стикається з великою кількістю ризиків, що впливають на різні складові організації. Процес управління ризиками сприяє більш ефективному реагуванню на різні впливи та інтегрований підхід у відношенні множинних ризиків.

·         Використання сприятливих можливостей. Беручи до уваги всі потенційні події, а не тільки ймовірні ризики, керівництво здатне виявляти події, що представляють собою потенційні можливості й активно їх використовувати.

·         Раціональне використання капіталу. Повна інформація про ризики дозволяє керівництву ефективніше оцінювати загальні потреби в капіталі й оптимізувати його розподіл та використання..>>>

Джон Темплтон справедливо вважається Христофором Колумбом в галузі інвестування. Він вкладав кошти в економіку країн, що розвиваються, вивчав їхні ринки цінних паперів і відкривав нові обрії інвесторам. Схильність до пізнання невідомого дозволила йому розробити власну стратегію інвестування.

Запорукою успіху Темплтона була глибока продуманість кожної угоди, а також його незмінна мужність, дар передбачення і терпіння. Перед Другою світовою війною економіка США зазнала депресії. Коли в Європі почалася війна, Темплтон зрозумів, що в США незабаром виникне дефіцит товарів і в економіці почнеться підйом. Він вклав 10 тис. дол. в акції декількох компаній, що продавалися за ціною один долар або навіть менше і реально коштували близько 100 дол. Через чотири роки він продав їх в чотири рази дорожче. У 1940 році Темплтон став інвестиційним управляючим.

У 1954 році Темплтон заснував свій перший інвестиційний фонд, що оперував на глобальному ринку.

У 1960-х і 1970-х роках Темплтон став одним з перших інвестиційних менеджерів США, що вклали капітал у японську економіку. Він купив акції японських компаній, коли їхній коефіцієнт "ціна/прибуток" дорівнював 3, і почав продавати їх, коли він досяг 30. Темплтон завжди славився своїм чуттям, що дозволяло йому раніше за інших побачити вигідну угоду, так само як і  небезпеку. Акції японських компаній продовжували стрімко зростати і після того, як Темплтон продав свій пакет, але він відчував, що вони дуже переоцінені. Джон вчасно переключився на пошук придатних акцій на американському ринку. Виступаючи перед акціонерами свого фонду в 1988 році, він прогнозував зниження курсу японських цінних паперів приблизно на 50%. І виявився правий: протягом  декількох наступних років індекс японського фондового ринку Nіkkeі знизився більше ніж на 60%.

У 1985 році аргентинський ринок цінних паперів знаходився в глибокій депресії через високі темпи інфляції і політичні проблеми у країні. Темплтон прийняв рішення купити акції аргентинських компаній, оскільки відчував, що найближчим часом їхній курс підніметься. Через чотири місяці МВФ надав термінову допомогу Аргентині, і курс акцій Темплтона піднявся на 70%.

У 1997 році спекуляції інвесторів поряд із серйозними політичними й економічними проблемами в Азії призвели до різкого зниження курсів акцій на регіональному фондовому ринку. Глибина спаду нагадувала про часи Великої депресії 1929 року в США. Темплтон інвестував кошти в південно-корейські і деякі інші компанії. До 1999 року ситуація значно покращилася, а Темплтон отримав непоганий прибуток. Описуючи свою інвестиційну стратегію на азіатському фондовому ринку, він писав: "Купувати, коли всі навколо завзято намагаються продати, і продавати, коли усі купують, – дуже важко, оскільки це вимагає великої мужності і терпіння. Але потенційний прибуток може виявитися дуже високим".  ...>>>

Сьогодні чітко формалізовані на законодавчому рівні системи страхування внесків діють більш ніж у 70 країнах, у тому числі в Європі – 32, в Америці – 14, в Африці – 10, в Азії – 9 та ін., поступово формуються системи страхування внесків у країнах СНД і Балтії.

У світовій практиці склалося шість основних варіантів участі держави в системі страхування внесків:

1. Відмова держави від страхування і захисту внесків фізичних осіб (використовується в Новій Зеландії, де спеціальні вимоги щодо прозорості банківських та ощадних операцій дозволяють потенційному вкладнику самостійно оцінити перспективи повернення своїх коштів, знаючи про стан банку).

2. Законодавча участь держави. Наприклад, надання в законодавчому порядку переваги вимогам вкладників перед іншими вимогами при ліквідації банку-банкрута (використовується в Австралії та Монголії).

3. Невизначеність держави у відношенні покриття вимог вкладників.

4. Неявна (яка мається на увазі) гарантія держави (модель являє собою ситуацію, коли немає спеціальних законів чи фондів, що забезпечують гарантію коштів вкладників, кошти для виплат не резервуються, однак з досвіду або по заявах відповідальних осіб внески громадян можуть бути відшкодовані, причому сума компенсацій залишається на розсуд влади).

5. Обмежені гарантії держави (гарантії поширюються на частину внеску, на окремі види внесків, існує державний, змішаний чи приватний страховий фонд).

6. Повні гарантії держави (повна участь держави у виплаті відшкодувань вкладникам). Застосовується в умовах серйозної системної ощадної кризи, після нормалізації економічної ситуації – може бути замінена системою обмежених гарантій. Використовувалася у Швеції та Фінляндії....>>>