Багато мажоритарних акціонерів вітчизняних банків помилково вважають передпродажну підготовку необов'язковою або такою, що не впливає на вартість угоди, враховуючи зростаючий попит на банківські активи з боку іноземців. Треба враховувати, що будь-який банківський бізнес має унікальні параметри і якості, що мають істотний вплив на вартість банку.

Автор пропонує поради топ-менеджерам банків, відповідальним за підготовку банку до продажу, втілення яких дозволить максимізувати вартість банку і збільшить імовірність успішної угоди на максимально вигідних для акціонерів умовах.

1. З’ясуйте позицію акціонерів щодо подальшої стратегії розвитку банку. Для максимізації вартості банку рішення про "вихід" має бути консолідованим. Як правило, будь-якого стратегічного інвестора цікавить максимальна частка, зазвичай, не менше 50%+1, тому головним акціонерам необхідно розробити єдину позицію щодо стратегії подальшого розвитку банку.  Пропозиція до продажу пакету акцій нижче 50% значно звужує коло потенційних покупців.

2. Подивіться на свій банк очима потенційного покупця. Проаналізуйте останні угоди  в секторі, що привернуло увагу покупців до банків, проданих за найвищими цінами? Порівняйте себе з конкурентами у вашому і сусідньому регіонах. Погляд з боку дуже корисний, тому що, незважаючи на свої повноваження, більшість акціонерів і керівників зосереджені на щоденній діяльності банку, і не здатні об'єктивно оцінити свій банк. 

3. Оцініть вартість банку, визначте свої цінові очікування. Звичайно, без відповідного досвіду,  або без залучення зовнішніх консультантів самостійно оцінити ринкову вартість банку важко. Як правило, крім порівняльного методу оцінки, використовуються методи "чистих активів" і "дохідний". Далі визначається інтегральна вартість банку на основі вагових значень по кожному з методів. Найбільш доступним методом у даному випадку є порівняльний. Однак хотілося б дати кілька порад, що допоможуть сформувати чітку позицію в процесі переговорів:...>>>

За даними Wall Street Journal, упродовж останніх 12 місяців у США припинили свою діяльність близько 30 компаній, що спеціалізуються на кредитуванні позичальників з низьким рейтингом. Це, звичайно, не залишилось непоміченим, однак загальна увага до іпотечного ринку була привернута у березні 2007 року, коли з'явилася інформація про можливе банкрутство New Century Fіnancіal Corp., однієї з найбільших компаній сектора. Тим часом, тенденції розвитку сектора іпотечного кредитування вже стали предметом спеціального аналізу.

У роботі Джозефа Мейсона (Joseph Mason) і Джошуа Роснера (Joshua Rosner) "Наскільки сприйнятливий ринок іпотечних цінних паперів до скорочення обсягів емісії облігацій, забезпечених борговими зобов'язаннями (How Resіlіent Are Mortgage Backed Securіtіes to Collateralіzed Debt Oblіgatіon Market Dіsruptіons?)" розглядається взаємодія ринку облігацій, забезпечених борговими зобов'язаннями, CDO (collateralіzed debt oblіgatіons), і ринку іпотечних цінних паперів, MBS (mortgage-backed securіtіes). CDO являють собою цінні папери, забезпечені пулом з різних типів боргових інструментів, що може включати корпоративні облігації, видані фінансовими інститутами кредити чи транші цінних паперів, випущених у рамках угод із сек’юритизації. MBS - цінні папери, виплати по яких забезпечені іпотечним  кредитом чи пулом іпотечних кредитів, тобто кредитів, забезпечених заставою нерухомості. Процентні виплати і погашення таких цінних паперів здійснюються із коштів, отриманих по кредитах.

Автори досліджують головне питання:  чи призвели структурні зміни у сфері іпотечного кредитування до недооцінки інвесторами ризиків, пов'язаних з MBS. І як переоцінка ризиків позначиться на обох ринках.

Зниження процентних ставок по іпотечних кредитах і скорочення безробіття в 1990-х роках відіграли важливу роль у зростанні ринку житлової нерухомості. Але ці фактори були не єдиними. Структурні зміни в процесах видачі й обслуговування іпотечних кредитів, безпрецедентне зростання обсягів сек’юритизації і збільшення попиту на структуровані фінансові інструменти призвели до зростання ліквідності в секторі іпотечного кредитування. Д. Мейсон і Д. Роснер звертають увагу на фундаментальні зміни в наступних галузях.

Вимоги до розміру

початкового внеску

Історично вимоги до розміру початкового внеску знаходилися на рівні 20%. У 1990-х роках у зв'язку із зростанням конкуренції між кредитними організаціями в позичальників з'явилася можливість одержання іпотечного кредиту без початкового внеску. Тим часом, академічні дослідження показують, що чим більше відношення суми кредиту до вартості об'єкта нерухомості, тим вища імовірність дефолта...>>>

Для багатьох словосполучення "фінансове перестрахування" (чи альтернативне), незнайоме, хоча цей інститут виник і активно розвивається майже півстоліття. Основні події на цьому ринку відбуваються за кордоном. Сьогодні обіг у сфері фінансового перестрахування досягає 20 - 25 % річного обігу світового перестрахувального ринку, тобто  сотні мільярдів доларів.

Розглянемо спільні риси та розбіжності фінансового перестрахування і традиційної моделі перестрахувальної послуги. Зовні контракт фінансового перестрахування схожий на звичайний перестрахувальний договір. У ньому також присутні практично всі ті умови, що зустрічаються в традиційних угодах з надання перестрахувального захисту. Водночас цей фінансовий феномен має істотні особливості у своїй економічній і правовій природі порівняно з класичним варіантом перестрахування. Деякі фахівці розрізняють фінансове перестрахування в широкому і вузькому аспектах. У широкому - альтернативне перестрахування, чи альтернативне управління ризиком, являє собою широкий спектр способів перерозподілу фінансового і страхового ризиків, пов'язаних з діяльністю страхових організацій, що відрізняються за будь-якою ознакою від традиційних видів перестрахування. У вузькому розумінні альтернативне перестрахування слід розглядати як фінансове перестрахування, тобто  як відносини між страховиком і перестраховиком, пов'язані з перерозподілом як страхового, так і фінансового ризиків, властивих страховий діяльності, на довгостроковій основі (більше одного року).

Фінансове перестрахування включає елементи звичайного перестрахувального захисту, але основне його призначення, як правило, виходить за рамки цього інституту - воно застосовується, головним чином, з метою кредитування або інвестиційної підтримки перестраховиком страховика з метою підвищення його фінансової стійкості і платоспроможності в довгостроковому плані, створення умов для збільшення розміру власного утримання страхової компанії, а також сприяє реструктуризації її портфеля або вирішенню завдань оптимізації фінансового результату її діяльності і бухгалтерської звітності за певний період. Для альтернативного перестрахування характерне обмеження ризику перестраховика, важлива увага приділяється інвестиційному доходу і тривалості терміну дії - це стосується передусім  багаторічних контрактів.

У фінансовому перестрахуванні застосовується спеціальний договірний механізм, що дозволяє перестрахувальнику одержати назад сплачену перестраховику премію за мінусом суми винагороди останнього, а перестраховику в разі потреби, навпаки, одержати від перестрахувальника компенсацію здійсненого його фактичного фінансування понад суму премії з урахуванням маржі перестраховика. Фахівці відзначають основну відмінність альтернативного перестрахування, яка полягає в тому, що виплата перестрахової премії здійснюється з метою швидкого одержання виплати від перестраховика для покриття збитків, стабілізації структури резервів і поліпшення структури балансу первинного страховика і більше нагадує фінансове вкладення на принципах платності, зворотності і терміновості або взаєморозрахунки з дотриманням балансу на довгостроковому проміжку часу.

Межа між традиційним перестрахувальним договором і угодою фінансового перестрахування умовна. Окремі договори, що належать до сфери фінансового перестрахування, фактично являють собою модернізовані певним чином звичайні перестрахувальні контракти, у яких посилена їх фінансова складова, тобто  введені обмеження ризику через участь у збитку й інвестиційний доход. Варто підкреслити, що окремі елементи альтернативного перестрахування досить часто присутні й у звичайних для нашої країни перестрахувальних договорах. Наприклад, вони наявні в договорах, де зобов'язання перестрахувальника виражені в іноземній валюті - у цьому випадку він бере на себе не тільки страховий ризик, але й ризик несприятливої зміни курсу відповідної іноземної грошової одиниці відносно національної валюти. Інші типи договорів, здійснені практикою альтернативного перестрахування, істотно відрізняються від класичних перестрахувальних угод.

Головна особливість фінансового перестрахування полягає в тому, що грошові потоки не еквівалентні переданому в перестрахування ризику, а зазвичай значно перевершують за обсягом зобов'язання, які сторони несли б при звичайних перестрахувальних відносинах. Однак необхідно відзначити, що і при традиційних перестрахувальних операціях діє правило договірної ціни послуги, а отже, величина премії за перестрахування навіть дуже схожих за своєю суттю ризиків може істотно розрізнятися. Вже тривалий час у традиційному перестрахуванні застосовуються і такі фінансові інструменти, як тантьєми, сковзна шкала комісії страховика тощо, які цілком можна розглядати як протоелементи альтернативного перестрахування. При цьому перестрахувальники і перестраховики все частіше почали виходити на рівень довгострокових взаємовигідних умов співробітництва, що припускає гнучке відношення до розмірів премій з урахуванням реальних фінансових результатів співробітництва за відносно тривалі терміни (більше одного року). Таким чином, визначилася тенденція до ще більш широкого поєднання елементів традиційного і фінансового перестрахування...>>>

 

     Ломбард - кредитна установа, що дає гроші в борг під заставу рухомого майна. Батьківщиною ломбарду вважається Ломбардія - область Північної Італії, де в XІІІ ст. виникли банківські контори, що видавали позички під заставу майнових цінностей.

У XV ст. з'являється потреба та бажання відкривати кредитні установи для надання безвідсоткових позичок бідним або з невеликим відсотком, але під заставу речей. Ломбарди (monte de pіete) починають з’являтися у всіх містах Італії. Викликана лихварями агітація проти цих установ закінчилася благословенням ломбардів папами на латеранському соборі (1512 – 17 рр.), але за умов, щоб позички з них видавалися під малі відсотки.

У Німеччині перший ломбард засновано в Нюрнберзі в 1498 р. У Франції на початку XVІІ ст. Hugues Delestre представив проект установи mont-de-pіete, з ентузіазмом рекомендуючи переваги цієї установи. У 1626 р. було наказано в кожному місті відрити mont-de-pіete, що має видавати позички під 6%; але в наступному році вийшов наказ зупинити подальше відкриття. Лише в 1777 р. Неккер заснував паризький mont-de-pіete, що має нині 24 відділення. В Англії на початку XVІІІ ст. було внесено білль про необхідність відкриття ломбарду, з огляду на те, що лихварі беруть до 80%. У 1708 р. уряд дозволив створити такий банк, але в 1730 р. його мали ліквідувати через скоєну касиром крадіжку.

У Великій Британії і США відкриття ломбардів сьогодні надано приватним особам. Ломбарди набувають поширення у ХХ столітті, особливо в Бельгії, Голландії, Італії (583 од.), Франції. Вони відкриваються під контролем уряду. У Франції в 1851 р. прийнято закон, згідно з яким, нагляд за діяльністю ломбардів у департаментах довірено особливим радам - conseіls de surveіllance.

Сьогодні у Франції діють понад 40 ломбардів з оборотами близько 450 млн. франків. У Бельгії близько 30 ломбардів, що утримуються громадами, під контролем провінційних рад; їхні обороти досягають 350 млн. франків. В Іспанії в 1702 р. засновано Мадридський monte depіedad, що має нині 12 відділень і за його зразком відкрито ломбарди у деяких великих містах. В Австрії та Німеччині разом з урядовими й громадськими ломбардами діють приватні (віденський ломбард існує з 1713 р.). У Німеччині 4 урядові і понад 60 великих суспільних ломбардів (у містах з населенням понад 50 тисяч осіб)...>>>

 

 

Аналіз ісламських фінансових інструментів засвідчує шість основних рис бізнесу в мусульманських країнах:

(а)  тут немає поняття нарахування відсотків;

(б)  всі інструменти пов'язані з торгівлею і задовольняють безпосередню потребу у фінансуванні;

(в)  у своєму найпростішому вигляді вони пов'язані з частковою передачею власності;

(г)   вони спрямовані на уникання експлуатації та лихварства:

(д)  кошти інвестуються згідно з етичними нормами;

(є) існують окремі інструменти для роздрібних та гуртових клієнтів.

Мудараба

За принципом "без страху то й без прибутку" ніхто не повинен отримувати надбавок до основної суми, якщо він не бере участі у ризику всієї операції. Власник капіталу (рабулмал) може інвестувати кошти через підприємця (мударіб), звідки й походить назва інструменту. Прибутки діляться у пропорціях, відповідно до попередньої угоди, але збитки, якщо такі трапляються, повністю лягають на плечі рабулмал. Вся структура має назву мудараба і нагадує фінансовий проект без права компенсації. Загалом, мудараба позначає пасивне "спляче" партнерство. Згідно законів шаріату, прибутки можуть бути поділені між обома учасниками мудараба у будь-якій пропорції, яка повинна була обумовлюватися на етапі підписання контракту, а від втрат страждатиме тільки фінансист. Мудараба ідентична до операції Шірка...>>>

 

Мартін Армстронг, професор Принстонського економічного інституту зазначає, що найдавнішою професією є проституція, проте все вказує на те,  що ще довшу історію має професія лихваря. Однак контроль за  розміром відсоткової ставки має таку саму давню історію, як і лихварство. Ще у XXIV сторіччі до н. е. Ману, законодавець давньої Індії, зафіксував відсоткову ставку на позначці у 24 %. Закони Хаммурапі, короля Вавилону, який правив у XIX сторіччі до н. е., також визначали верхню межу позикового відсотка. Так зернові позики передбачали нарахування до 33,5 % річних. Для позик срібла законом було встановлено ставку в 20 %, хоча подекуди, траплялося, нараховували до 25 %. Ці закони діяли упродовж майже 12 сторіч, хоча, як і щодо будь-якого закону, їх постійно намагалися обійти і звести їхню дію нанівець. Існували також положення, метою яких було дотримання справедливості. Скажімо, власник позики не міг відібрати її у фермера до збору останнім урожаю. Якщо ж з причин поганої погоди урожай гинув, фермер звільнявся від виплати відсотків терміном на один рік. А в роки гострої нестачі дерева в якості застави, окрім будинку, можна було запропонувати також його двері. У VI сторіччі до н.е. давні греки прийняли закони Солона, які передбачали різке зниження верхньої межі відсоткових ставок. Храм у Дельфах можна вважати своєрідним "Сіті" або "Уолл стріт" давньогрецького світу, оскільки він постійно надавав позики під відсотки. Кредитне регулювання було також одним з основних розділів римського права. У V сторіччі до н. е. максимальна відсоткова ставка в Римській імперії становила 8,33 %. Запровадити жорсткий контроль за позиковими відсотками намагався Юлій Цезар, що, можливо, стало однією з причин замаху на нього. Адже багато тодішніх сенаторів, водночас, надавали значні позики в борг під відсотки (джерело: A Brief History of World Credit and Interest rates, 3000 BC to the Present, by  Martin A. Armstrong, Copyrigt Princeton Economic Institute, 1987)...>>>

Інвестиційні фірми для елітного приватного капіталу