Документи, що утворюють Базель ІІ, містять багато нових підходів і складних механізмів щодо оцінки ризиків банків. Особливість Базеля ІІ в тому, що методики, які він пропонує дуже різноманітні і це ускладнює їхнє загальне впровадження в різних країнах. Базель ІІ намагається вирішити відразу декілька проблем, і швидше за все жодна країна світу найближчим часом не зможе впровадити стандарти Базеля ІІ повністю, оскільки Базель ІІ пропонує різні варіанти підходів до оцінки кредитного ризику: стандартизований і розвинутий. Перший заснований на застосуванні зовнішньої оцінки кредитів (цим займаються рейтингові агентства). Другий – на внутрішніх рейтингах, тобто  банки повинні самі визначати елементи, необхідні для розрахунку достатності капіталу. Наприклад, у США тільки найбільші банки зможуть реально дозволити собі використовувати в роботі розвинутий стандарт Базеля, заснований на застосуванні внутрішніх оцінок розрахунку величини капіталу. Впровадження цих стандартів - дуже дороге задоволення для банку. Таким чином, навіть у США - найголовнішій економіці у світі - не буде використовуватися Базель ІІ в повному обсязі. Багато хто говоритиме, що використовує стандарти Базеля ІІ (маючи на увазі далеко не повний його варіант), тому що це сучасно і престижно...>>>

    Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку як орган ліцензування забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування на ринку цінних паперів.
Комісія бере участь та розробляє нормативні документи щодо реєстрації організаторів торгівлі, ліцензування діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, надання статусу фінансової установи, надає відповідні роз'яснення щодо застосування норм чинного законодавства про цінні папери.
     Враховуючи загальні тенденції розвитку фондового ринку, найбільш перспективними напрямами   діяльності залишатимуться: діяльність з управління активами (управління активами інститутів спільного інвестування; управління активами пенсійних фондів), депозитарна діяльність зберігача цінних паперів. Крім того, враховуючи необхідність приведення функціонування фінансового ринку України до вимог відповідних стандартів цієї діяльності в Європі, можливий подальший розвиток та удосконалення депозитарної та розрахунково-клірингової діяльності щодо цінних паперів.
     Перевага розвитку зазначених видів діяльності пов'язана також з подальшими кроками державної політики у сфері регулювання ринку цінних паперів в Україні, зокрема, прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2004 р. №1707 "Про затвердження Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України", яка передбачає поступову консолідацію та централізацію даних облікової системи, трансформацію реєстраторського сегмента ринку, створення надійної системи обслуговування операцій за цінними паперами, вихід на міжнародні фінансові ринки.
     Створення зазначеної системи не тільки підвищить довіру інвесторів до ринку цінних паперів країни в цілому та підвищить рівень інвестиційної активності, але й приведе до вільного руху капіталу, що є одним із основних напрямів подальшого розвитку інститутів спільного інвестування та практичного запровадження інститутів пенсійного забезпечення.
     У 2005 році видано 430 ліцензій на здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, що на 402 ліцензії або 48 % менше ніж у 2004 році....>>>

 

     Одними із головних учасників фінансового ринку в розвинутих країнах виступають інститути спільного інвестування. Маючи більш ніж 150-літню історію функціонування, інвестиційні фонди складають серйозну конкуренцію банкам за вільні кошти громадян. Зокрема, у США вкладниками інвестфондів є 80 млн громадян (або кожне друге домогосподарство). Популярні інвестфонди і в Західній Європі — в єврозоні обсяг активів фондів сягає 46,3% ВВП, а інвесторами є кожна третя сім’я. Країни Східної Європи стрімко наздоганяють західні країни. В Угорщині та Словаччині активи інвестфондів перевищили 5% ВВП. Однак в Україні кількість учасників ІСІ, згідно соціологічного дослідження, складає близько 0,37% населення.
     Звісно, буде нелогічним порівнювати 150-літній досвід діяльності ІСІ в розвинутих країнах з результатами діяльності вітчизняних інвестиційних фондів, практика функціонування яких не перевищує і 15 років. Проте країни на пострадянському просторі мали рівні можливості для розвитку даного сегменту фінансового ринку. Тому порівняння досвіду діяльності вітчизняних ІСІ з російськими дозволить визначити об’єктивний рівень розвитку галузі колективного інвестування в Україні.
     Аналіз розпочнемо з дослідження досвіду діяльності російських ІСІ.
Перша законодавча згадка про пайові інвестиційні фонди (ПІФ) в Росії датується квітнем 1995 року, а саме в Указі Президента РФ №416 від 26.04.1995 «Про заходи по забезпеченню інтересів інвесторів». Цим Указом був даний формальний старт для підготовки законодавчої бази індустрії пайових фондів у Росії. 1 вересня 1995 року Федеральна комісія видає Указ №9 «Програма розвитку пайових інвестиційних фондів». А 17 квітня 1996 року ця ж Комісія ліцензує перші три управляючі компанії. Наступним етапом в розвитку законодавчої бази регулювання ринку ІСІ було підписання Федерального Закону Російської Федерації «Про інвестиційні фонди» N 156-ФЗ від 29 листопада 2001  року.
     На початку створення російських ІСІ основними учасниками були представники обмеженої групи осіб з досить значними доходами, однак з 2002 року учасниками фондів стають прості громадяни, які почали розглядати відкриті ПІФи як альтернативу банківським депозитам. Така активність населення, підігріта позитивною динамікою зростання фондового ринку Росії, привела до того, що загальна кількість зареєстрованих ПІФів за період з 01.01.2001 по 01.07.2006 р. виросла більш ніж в 17 разів (з 28 до 481 пайових фондів). Схожими в цілому темпами збільшилась і кількість управляючих компаній на ринку: в 6,3 рази до 262 станом на 01.07.06 р. (42 - на кінець 2001 р.). Крім показників інституційної структури, підтвердженням активного розвитку ринку ПІФів також є кратне зростання вартості чистих активів фондів (ВЧА). Всього за період з 2001 по 01.07.2006 р. загальна ВЧА ПІФів виросла більш ніж в 70 разів. Така активність розвитку російського ринку колективного інвестування дозволила інституційним інвесторам закумулювати кошти в розмірі близько 12 млрд. дол.США. Динаміка розвитку ринку ІСІ представлена на рис. 1....>>>

 

.     Розміри страхового ринку. Ключові показники
Кількість страхових компаній станом на 01.07.2006 складала 405 (станом на 01.07.2005 – 398), в тому числі 56 страховиків, що здійснюють страхування життя (life), та 349 страховиків, що здійснюють види страхування інші, ніж страхування життя (non-life). (Див. табл. 1).
Страхові премії
     Загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками від страхування та перестрахування ризиків за I півріччя 2006 року, становить 5 987,1 млн. грн.
     У порівнянні з аналогічним періодом 2005 року обсяги вказаного показника зменшились на 8,4%, в основному, за рахунок зменшення         активності зі страхування фінансових ризиків (за 6 міс. 2005 року на страхування та перестрахування фінансових ризиків надійшло 37,7% від валових премій, тоді як за 6 міс. 2006 року частка цього виду страхування залишилася на рівні 25,6%). Сума страхових премій, отриманих від страхувальників-фізичних осіб, склала 1 214,0 млн. грн., що перевищує аналогічний показник за 2004 рік на 457,6 млн. грн. (у 1,6 разів). (Див. рис. 1).
     За I півріччя 2006 року чисті страхові премії (валові за вирахуванням премій належних перестраховикам-резидентам) становили 3 773,5 млн.грн. і порівняно з аналогічним періодом 2005 року збільшилися на 6,1%. (Див. рис. 2).
Монополізація
страхового ринку
     Частка валових премій з усіх видів страхування, належна першим 3 страховикам, становить 12,2% (у 1 півріччі 2005 року цей показник становив 13,4%). Першим 50 страховикам належить 73,3% зібраних премій (76,7% за 6 міс. 2005 р.). В цілому по страховому ринку індекс Герфіндаля - Гіршмана (HHI) склав 161,9 (6 міс. 2005 р. - 246,7).
    Частка валових премій зі страхування життя, належна першим 3 страховикам, складає 57,5% (у 1 півріччі 2005 року цей показник становив 52,4%). Першим 10 страховикам життя належить 90,8% зібраних премій (92,8% за 6 міс. 2005 р.). У цілому по ринку страхування життя індекс Герфіндаля - Гіршмана (HHI) склав 1 445,8 (6 міс. 2005 р. – 1 238,5).
Частка валових премій з ризикових видів страхування, належна першим 3 страховикам, складає 12,5% (у 1 півріччі 2005 року цей показник становив 13,6%). Першим 50 страховикам належить 75,0% зібраних премій (78,3% за 6 міс. 2005 р.). У цілому по ринку ризикових видів страхування індекс Герфіндаля - Гіршмана (HHI) склав 170,6 (6 міс. 2005 р. - 186,5)...>>>

 

Правове регулювання відносин між недержавним пенсійним фондом, вкладниками та учасниками

Принципово новим для нашої держави напрямом розвитку пенсійного забезпечення є поєднання державного і приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи складає приватне, або недержавне, пенсійне забезпечення, яке функціонує у багатьох державах світу.
Реформування пенсійної системи, окрім соціальних та економічних,  викликане певними правовими факторами. Майновий обіг поступово переходить до приватноправових відносин із їх диспозитивністю, свободою договору, юридичною рівністю та самостійною майновою відповідальністю суб’єктів таких відносин. Наповнюються новим змістом і трансформуються цивільно-правові інститути. Особливо чітко це можна спостерігати на прикладі правового статусу і відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення.
     Основним законом, що регулює відносини з недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі між недержавним пенсійним фондом, його вкладниками та учасниками, є Закон України«Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09 липня 2003 року. Сьогодні в Україні недержавне пенсійне забезпечення у повній мірі здійснюється через недержавні пенсійні фонди (далі — НПФ). Учасники і вкладники НПФ є, беззаперечно, одними з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. Окрім того, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні недержавного пенсійного забезпечення, категорії вкладників та учасників є визначальними при віднесенні НПФ до того чи іншого виду і при окресленні правового статусу НПФ в цілому. Незважаючи на це, в Україні питання правового регулювання відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та й узагалі всього комплексу цивільно-правових відносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення залишається не розробленим, у більшості джерел висвітлюються економічні питання, що може спричинити певні непорозуміння і в практичній діяльності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.
Цим зумовлена актуальність і нагальність з’ясування багатьох питань, які стосуються відносин і договорів, що їх опосередковують, між НПФ вкладниками та учасниками.
Враховуючи специфіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження нами спершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник,  вкладник.
     Не зупиняючись детально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історично НПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, у тому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла до багаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд із НПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частину його функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами, зберігач.
    Сьогодні в Україні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:
1) є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства);
...>>>

  Холодні підвали, різки, колодки, диба - це деякі з інструментів, що в різні століття застосовували для боржників, які не бажали розраховуватися за своїми обов'язками. Оскільки люди зазвичай не схильні віддавати своє майно з власної волі, стягнення боргів нерідко перетворювалося в криваву драму. Причому в ті часи, коли держава не втручалася в приватне життя населення, насильство над боржниками чинили самі громадяни. Коли ж держава починала брати участь у взаєминах боржника і кредитора, суспільство обвинувачувало її в зайвій жорстокості, після чого стягнення боргів знову ставало справою приватних осіб.
     У стародавні часи держава складала закони, у яких залякувала неплатників, але влада не завжди могла простежити за їхнім виконанням. Ще в древній Асірії (сучасний Ірак) існував звичай, відповідно до якого боржник повинен був як заставу віддавати у розпорядження кредитора кого-небудь зі своїх домочадців. Асірійський закон говорив: "Якщо асірієць чи асірійка, які живуть у будинку людини як  застава, були взяті за повну ціну, то позикодавець може їх бити, тягати за волосся, калічити або проколювати вуха". Проте, за асірійськими поняттями закон був не таким вже й жорстоким, оскільки за просте недонесення на "блудницю", яка посміла покрити собі голову платком, як замужня жінка, було таке покарання: "Цій людині (недоносію) треба дати 50 кийових ударів, а той, хто доніс на нього може забрати його одяг, йому слід проткнути вуха, пропустити через них мотузку і зав'язати її на його потилиці, і протягом  місяця він повинен виконувати царську роботу".
     Римляни, чия правова система лежить в основі законодавства багатьох сучасних країн, недалеко пішли від кровожерливих асірійців. Закони Дванадцяти Таблиць, за якими громадяни Вічного міста жили в V столітті до нашої ери, давали суддям інструкції: "Якщо боржник не виконав судового рішення і ніхто не звільнив його від відповідальності при судоговорінні, нехай позивач веде його до себе і накладе на нього колодки чи окови". Боржник повинен був сидіти в колодках 60 днів, протягом  яких йому тричі робили публічну пропозицію повернути борг. Якщо ж цього не відбувалося, колодника чекала жорстока розправа: "У третій базарний день нехай розрубають боржника на частини. Якщо відітнуть більше чи менше, то нехай це не буде вказано їм у провину".
Тим часом виконувати ці закони було практично нікому - кредитор змушений був ледь не власноруч протикати уші заручникам і шматувати тіла боржників. Звичайно, більш вигідним було становище тих позикодавців, які могли дозволити собі найняти штат фахівців із силового впливу.
     У деяких випадках влада і зовсім самоусувалася від справи стягування боргів, надаючи право підданим власноруч налагоджувати конфлікти. Так, одного разу у Середньовіччі вікінг на ім’я Гуннлауг виявився втягненим у дуже неприємну історію. Якось до Гуннлауга підійшли троє, і найбільший з них, що "був високий ростом і сильний" попросив у вікінга "в борг". Гуннлауг не посмів відмовити - і дав грошей, після чого пішов скаржитися на злодіїв до свого короля. Той, якщо вірити древній сазі, сказав прохачу: "Тобі не пощастило. Це дуже погана людина - і відомий розбійник... Не зв'язуйся з ним". Проте   король Гуннлаугу допоміг - вручив меч для сутички з бандитом. Вікінг викликав боржника на бій і убив його...>>>

 

     Наведені нижче думки відомого економіста щодо властивостей банківського процента та грошей були вперше викладені в його основній праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”. Про цю наукову роботу Кейнса, яка має неабияке прикладне значення, лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Самуельсон висловився наступним чином: “Загальна теорія …” жахливо написана книга. Вона погано організована. Вона переповнена ілюзією і плутаниною. Сама кейнсіанська система викладена в ній невиразно. Коли її зрештою  здолаєш, то виявляється, що аналіз в ній беззаперечний і в той же час новий. Коротше кажучи, це праця генія.”

Існують три властивості, притаманні різною мірою різним активам, а саме:
1. Деякі активи приносять доход або продукт q, сприяючи якому-небудь процесу виробництва або надаючи послуги споживачу.
2. Більшість активів, окрім грошей, знецінюється або зумовлюють якісь витрати з плином часу (не говорячи вже про зміни їх відносної цінності) незалежно від їх використання для виробництва доходу. Іншими словами, вони тягнуть за собою витрати утримання с, що вимірюються в самих активах.
3. Нарешті, право розпоряджатися активом протягом певного періоду може давати потенційну зручність або гарантію, які не є однаковими для активів різних типів, хоча самі активи мають однакову початкову цінність. Це те, що ніяк не проявляється в кінці періоду у формі продукту. І все ж це те, за що люди готові щось платити. Величину (що вимірюється в активі), котру вони бажають заплатити за потенційну зручність або гарантію, яка надається цим правом розпорядження (без урахування доходів або витрат утримання, притаманих цьому активу), ми будемо називати премією за ліквідність l.
Звідси випливає, що загальні надходження, очікувані від власності на актив, впродовж певного періоду дорівнюють доходу від нього мінус витрати його  утримання плюс премія за ліквідність.  Іншими словами, q-c+l є власною нормою процента для будь-якого товару, де q,cта lвимірюються в даному товарі як в стандарті.
Для виробничого капіталу (наприклад, машин) або споживчого капіталу (наприклад, будинки), який знаходиться в користуванні, характерним є те, що доход від нього повинен в нормальних умовах перевищувати витрати його утримання, тоді як його премія за ліквідність, вірогідно, є мізерною.         
Для фонду ліквідних благ, або надмірно накопиченого виробничого, або споживчого капіталу характерним є те, що він зумовлює витрати утримання, які виражені в ньому самому, не приносячи ніякого доходу, що компенсував би ці витрати. В цьому разі премія за ліквідність, звичайно, також є мізерною, якщо фонди перевищують деякий помірний рівень, хоча за особливих обставина вона може виявитися значною.
Для грошей характерно, що самі по собі вони не приносять ніякого доходу, витрати утримання для них є мізерними, а їх премія за ліквідність є значною. В дійсності, у різних товарів можуть бути різні розміри премії за ліквідність, гроші можуть вимагати відчутних витрат утримання, наприклад, за надійне зберігання. Однак суттєва різниця між грошима і усіма іншими активами (або більшістю їх) полягає якраз в тому, що для грошей їх премія за ліквідність набагато перевищує витрати утримання, тоді як витрати утримання інших активів набагато превищують їх премію за ліквідність.
Приписуючи особливу значимість нормі процента на гроші, ми мовчки погоджувалися з тим, що тому виду грошей, до якого ми звикли, притаманні  деякі специфічні властивості, котрі обумовлюють те, що їх власна норма процента, яка виражена в них самих як в стандарті, більше чинить опір зниженню при  зростанні випуску, ніж власні норми процента будь-яких інших активів, виражених в них самих. Чи виправдане таке припущення? Особливості грошей, які зазначені нижче, на нашу думку, є цілком достатнім обгрунтуванням для наведеного твердження.
1. Першою характерною властивостю грошей, яка сприяє зазначеному висновку, є той факт, що гроші як в довгостроковому, так і короткостроковому аспекті мають нульову або, в усякому разі, надто незначну еластичність виробництва, оскільки йдеться  про можливості приватного підприємства, а не органів, що регулюють  грошовий обіг. Під еластичністю виробництва в цьому контексті слід розуміти реакцію загальної кількості праці, зайнятої у виробництві грошей, на збільшення тієї кількості праці, яку можна було б купити за одиницю грошей. Іншими словами, гроші не можна виробляти за бажанням. Підприємці не можуть на свій розсуд спрямовувати працю на розширення виробництва грошей, коли їх ціна зростає в одиницях заробітної плати.  У випадку з неконвертованою в золото валютою ця умова суворо виконується. Але і при системі золотого стандарту має місце приблизно те ж саме, в тому розумінні, що максимально пропорційний додаток до кількості праці, яка може бути зайнята у виробництві грошей,  є дуже невеликим, окрім, звісно, тієї країни, в якій видобуток золота є великою галуззю промисловості.

Таким чином, та особливість грошей, що вони не можуть бути легко виробленими за допомогою праці, відразу закладає основи для твердження, що власній нормі процента грошей властива висока опірність падінню. Навпаки, якщо гроші можна було б вирощувати як зерно або виробляти як автомобілі, тоді було б можливим уникати депресій або послаблювати їх, тому що, якщо ціна інших активів виражена в грошах має тенденцію до падіння, то більше праці було б спрямовано на виробництво грошей...>>>