інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Державне регулювання діяльності кредитних спілок у США

В.Кобзар
голова правління кредитної спілки "Поміч"
Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Фінансові інститути США поділяються на чотири типи: 1) установи депозитного типу; 2) договірні ощадні установи; 3) інвестиційні фонди; 4) інші види фінансових організацій. Кредитні спілки разом з комерційними банками, ощадними установами (позичково-ощадні асоціації, взаємні ощадні банки) відносять до установ депозитного типу.
Нині у США існує три основні теорії регулювання депозитних установ. У відповідності з теорією суспільних інтересів (public-interest theory) регулюючі органи діють на благо всього суспільства, керуючись інтересами суспільства. Теорія підтримує інсування незалежних регулюючих органів (комісій), які мають стежити за дотриманням суспільних інтересів. Якщо ринкові механізми не працюють – регулюючі органи втручаються і роблять те, що найкраще відповідає інтересам споживачів. Теорія "зростання" (capture theory) стверджує, що теорія суспільних інтересів загалом не вигідна суспільству, оскільки більшу вигоду одержують саме об’єкти регулювання, і регулюючі органи "зростаються" з об’єктами регулювання внаслідок приватних інтересів. Теорія суспільного вибору (public-choice theory) розглядає концепції "суспільних інтересів" і "зростання" як крайні випадки. Ця теорія передбачає "коливання" регулюючих органів між двома крайнощами: регулюючі органи не віддають перевагу ні ринку досконалої конкуренції, ні ринку чистої монополії; і, як наслідок, - з’являється часткова можливість встановлення саме монопольної ціни.
На час зародження кредитноспілковго руху (1909 р.) у США вже існував подібний до кредитної спілки тип депозитної установи: позичково-ощадна асоціація. Ця депозитна установа стимулювала заощадження й об’єднувала кошти переважно для кредитування житлового будівництва. Це перша суттєва відмінність асоціації від кредитної спілки, яка зберігалася впродовж кількох десятиріч. Сьогодні більшість таких асоціацій стали акціонерними компаніями, джерелом коштів яких є, в основному, депозитні рахунки (79%), а в активах домінує іпотека (47%, 1992 р.). У цьому друга їхня принципова відмінність від кредитних спілок.
Система регулювання депозитних установ зародилася в період Великої депресії 1930-х років. Згодом, особливо у 1970-80 роки ХХ століття державне регулювання фінансового ринку вдосконалювалося, посилювалося й ускладнювалося. Загальною метою такого регулювання було і є корегування й регулювання приватних ринків фінансових послуг з метою запобігання банкрутств, забезпечення платоспроможності, ліквідності й економічної ефективності.
Деяка зарегульованість діяльності депозитних установ, особливо позичково-ощадних асоціацій, дала негативну віддачу в 1970-80 роки, коли у депозитному секторі фінансового ринку розгорнулася жорстока конкуренція між трьома основними гравцями: банками, позичково-ощадними асоціаціями, кредитними спілками, – з одного боку, та взаємними фондами грошового ринку, – з іншого. Конкурентну напругу частково зняв Закон про дерегуляцію депозитних установ і контроль за грошовим обігом 1980 р., який дещо вирівняв можливості різних депозитних установ.
У відповідності з законом від 10 березня 1970 року питання ліцензування, нагляду та перевірки федеральних кредитних спілок були віднесені до юрисдикції Національного управління кредитних спілок (НУКС). З 1978 року НУКС є незалежним федеральним агентством виконавчої влади, очолюваним радою керуючих у складі трьох директорів, які призначаються президентом і затверджуються сенатом. Трьома основними функціями НУКС є: здійснення нагляду за безпекою та надійністю кредитних спілок; оперативне керівництво Національним фондом страхування паїв; реалізація програми методичної, фінансової та організаційної підтримки окремих груп кредитних спілок. Появу НУКС можна вважати завершенням формування системи державного регулювання кредитних спілок.
Станом на 31 грудня 2003 року НУКС здійснювало нагляд і страхування за 5776 федеральними і страхування – за 3593 штатськими кредитними спілками (разом 9369).
Бюджет НУКС у 2004 році був затверджений у розмірі 149.927.592 доларів; кількість службовців – 963 особи (з них 80% працює в регіональних відділеннях).

Організаційна структура Національного управління кредитних спілок:



НУКС реєструє статути нових кредитівок, збирає звітність про фінансовий стан і методи управління федеральними спілками, розробляє, впроваджує і контролює правила діяльності кредитівок; НУКС має право призупиняти діяльність кредитних спілок і ліквідовувати їх.
Одночасно зі створенням НУКС у його складі було засновано Національний фонд страхування паїв (НФСП). НФСП створено на кооперативних засадах самими кредитними спілками з метою страхування вкладів у розмірі до ста тисяч доларів. З цією метою кредитівки резервують 1% суми депозитів в активах НФСП. Згідно з федеральним законодавством розмір активів НФСП, що складається з суми паїв кредитівок, чистого прибутку і власного резервного фонду, становить не менше 1,3% від суми депозитів усіх кредитних спілок-страхувальників. У разі перевищення цього показника за підсумками фінансового року НФСП, за рішенням НУКС, зобов’язаний виплачувати учасникам премії. У випадках банкрутства учасника, НФСП розплачується за його зобов’язаннями і набуває права вимоги до дебіторів такого банкрута. У разі потреби, – наприклад, при падінні рівня активів нижче 1,3%, НУКС має право вимагати від учасників НФСП додаткового внесення коштів.
У рамках НУКС 1979 року створено також Центральне бюро ліквідних коштів (ЦБЛК). Його завданням є забезпечення фінансової стабільності спілок. ЦБЛК видає позички спілкам у разі надмірного вилучення паїв, у зв’язку з непередбачуваними потребами, а також у зв’язку з надзвичайними обставинами на кшталт страйків, закриття підприємств, виникнення економічних труднощів у місцевому чи національному масштабах.
У 1991 р. НУКС ввело нові обмеження на видачу кредитів членам спілок на виробничі потреби. Обмеження були спрямовані проти їхнього використання зі спекулятивною метою. Також було накладено заборону на окремі інвестиції федеральних спілок, пов’язані з високим рівнем ризику. Заборона стосувалася, за деякими винятками, інвестицій у цінні папери, забезпечені іпотекою та ін.
Всі кредитні спілки мають чартер з окремим номером, який присвоює НУКС. (Чартер є документом, який об’єднує ознаки таких відомих в Україні документів як свідоцтво про державну реєстрацію та ліцензію). Так, усі федеральні кредитівки мають чартерні номери 0-59999. Штатські кредитівки, застраховані на федеральному рівні, мають чартерні номери 60000-79999. Незастраховані на федеральному рівні кредитівки мають чартерні номери 80000+. У випадку банкрутства, ліквідації, об’єднання чартерний номер більше не використовується.
Федеральні кредитівки та штатські кредитівки, застраховані на федеральному рівні, мусять подавати звіти до НУКС. Деякі незастраховані на федеральному рівні кредитівки на вимогу штатського регулятора також мусять подавати звіти до НУКС. Штатські кредитні спілки, не застраховані на федеральному рівні, знаходяться у штатах Алабама, Каліфорнія, Айдахо, Іллінойс, Індіана, Мериленд, Невада, Огайо та в Пуерто-Ріко. Їхня кількість становить приблизно 500, тобто, – 5% від загальної чисельності кредитівок станом на 2004 рік.
Кредитівки, застраховані на федеральному рівні, зобов’язані подавати звіти до НУКС щопівроку до 30 червня і до 31 грудня. На додаток до щопіврічних звітів кредитівки, застраховані на федеральному рівні, з активами понад 50 мільйонів доларів (на кінець попереднього року) подають щоквартальні звіти до 31 березня і до 30 вересня. Штатські кредитівки, не застраховані на федеральному рівні, звітують у відповідності з вимогами штатських регуляторів. Окремі штати при цьому використовують щоквартальні форми звітності, розроблені НУКС. Інформація про звітність розміщена на сайті НУКС.
З 1987 року для оцінки фінансових результатів діяльності кредитних спілок НУКС використовує рейтингову систему CAMEL (достатність капіталу; якість активів, менеджмент, прибуток, ліквідність). Інформація про рейтинги за цією системою є конфіденційною і не публікується.
Важливою подією для діяльності кредитних спілок як депозитних установ стало прийняття в 1980 році Закону про дерегуляцію депозитних установ і контроль за грошовим обігом. Цим законом знімалася верхня межа процентних ставок за депозитами строком на шість років. Для цього було створено комітет з дерегуляції депозитних установ. Дозволялося використовувати рахунки NOW, - тобто чекові рахунки, за якими нараховувалися відсотки. Водночас запроваджувалися резервні вимоги для всіх транзакційних рахунків: депозити до запитання (чекові депозити), рахунки NOW, чекові пайові рахунки і рахунки ATS (автоматичний переказ коштів з ощадного на поточний рахунок за заявою клієнта). Збільшувався доступ до "дисконтного вікна" Федеральної резервної системи (ФРС). Вводилася комісія за послуги ФРС за кліринг та інкасацію чеків, телеграфні грошові перекази тощо. Рада керуючих ФРС за надзвичайних обставин могла встановлювати додаткові резервні вимоги для будь-яких депозитних установ у розмірі до 4% обсягу транзакційних депозитів. Розмір застрахованих на федеральному рівні депозитів збільшувався з 40000 до 100000 доларів.
Закон про дерегуляцію в певних галузях однозначно спростив регулювання. А в деяких, навпаки, породив додаткові складнощі, які були викликані недостатнім капіталом у позичковій індустрії на початку дерегуляції, а також поганим управлінням та недосконалістю регулювання (ця частина проблем, порівняно з іншими депозитним установами, зачепила кредитні спілки найменшою мірою). Конкуренція серед депозитних установ, особливо з огляду на зростання взаємних фондів, куди масово почали перетікали депозитні кошти, загострилася настільки, що в 1983 році було прийнято закон, відомий ще як закон Гарна-Сент-Жермена. Згідно з цим законом, депозитним установам було дозволено відкривати депозитні рахунки грошового ринку – як конкурентну протидію агресії взаємних фондів. Процентні ставки за цими рахунками не регулювалися. Перевага нових рахунків перед взаємними фондами полягала в тому, що вони забезпечувалися федеральним страхуванням.
З початком дерегуляції відмінності між комерційними банками та іншими ощадними установами (в т.ч. кредитними спілками) стали не суттєвими. Кредитні спілки відтепер могли пропонувати чекові депозити і надавати довгострокові іпотечні позики, могли брати позички у ФРС і мали дотримуватися норм ліквідності. З іншого боку, комерційні банки почали активніше діяти на "полі" кредитних спілок (іпотека, споживчі кредити). Це посилило конкуренцію між депозитними установами.
Від часу прийняття в 1934 році Закон про кредитні спілки зазнав близько трьох десятків виправлень. Втім, більшість з них не були принциповими. Найістотніші зміни були внесені в 1998 році т.зв. Законом про розширення доступу до кредитних спілок. Цей закон:
дозволив кредитним спілкам приймати групи до 3000 членів;
затвердив чинних членів і групи у їхньому членстві на 7 серпня 1998 року (день прийняття закону);
дозволив кредитним спілкам приймати групи понад 3000 осіб за певних умов, наприклад, якщо група неспроможна самостійно створити життєздатну кредитну спілку;
уможливив використовувати до 12,25% активів спілки для бізнес-позичок;
дозволив не включати до 12,25% ліміту окремі бізнес-позички до 50 000 доларів;
визначив статус найближчих родичів і членів домогосподарства;
дозволив раді НУКС визначати обсяги членства;
визначив принцип "член спочатку – член завжди";
уповноважив НУКС застосовувати негайні оздоровчі заходи у разі значного зменшення капіталу кредитної спілки;
встановив стандарти статутного капіталу;
зобов’язав до щорічного аудиту застраховані кредитні спілки з активами понад 500 мільйонів доларів;
полегшив процес реорганізації кредитних спілок у банки взаємного заощадження.
Сучасна редакція Закону про федеральні кредитні спілки має близько 200 сторінок тексту і складається з трьох частин: 1) Загальні положення; 2) Страхування паїв; 3) Центральне бюро ліквідних коштів.
Перша частина, "Загальні положення", за обсягом близько третини тексту закону, містить розділи про права та обов’язки НУКС, про створення та діяльність федеральної кредитної спілки, про оподаткування, про перетворення кредитних спілок тощо. При цьому окремі положення прописані докладно. Деякі – одним абзацом. Загалом, перша частина є історично "найстарішою" (за винятком статей про НУКС), і тому, можливо, – порівняно короткою.
Друга частина, "Страхування паїв", – майже дві третини тексту закону, – описує права та обов’язки Національного фонду страхування паїв, всі можливі страхові випадки та взаємини кредитних спілок з Фондом у частині страхування.
Третя, найменша, частина, "Центральне бюро ліквідних коштів", – приблизно 10 сторінок, містить положення про функції цієї служби.
У частині страхування та забезпечення ліквідності федеральний закон про кредитні спілки стосується як федеральних кредитних спілок, так і штатських, застрахованих на федеральному рівні.

Порівняльна характеристика федеральних і штатських кредитних спілок (1999 р.)
  федеральні штатські
Прострочення платежу (Delinquency) 0.66 0.64
Зростання позичок (Loan Growth) 15.63 9.59
Відношення позичок до паїв (Loan/Shares) 72.00 70.0
Відношення капіталу до активів (Capital/Assets) 11.03 11.02
Дохід на активи (Return on Assets) 0.92 0.94
Відношення позичок до активів (Loan/Assets) 62.67 60.64
Зростання паїв (Share Growth) 18.81 12.35
Зростання членства (Member Growth) 11.83 6.19


До законів, що регламентують, і діяльність кредитних спілок, належать також Закон про дотримання чесності при наданні позик (Правило Z), Закон про рівні кредитні можливості (Правило В), Закон про електронну систему платежів (Правило Е), Закон про кредитну звітність, Закон про процедуру врегулювання спорів, пов’язаних з нерухомою власністю (Правило Х), Закон про процедуру стягнення заборгованості, Закон про обов’язкове інформування про заставу житла, Закон про боротьбу з хабарами в банках (Правило С), Закон про валюту та ін. операції, Закон про право на конфіденційність щодо фінансових операцій, Закон про громадянську допомогу солдатам і матросам, Закон про справедливе забезпечення житлом, Закон про федеральну виборчу кампанію, закони штатів щодо залишеного майна, Закон про суміщення посад у керівних органах депозитних установ, Правило G щодо позичок, забезпечених цінними паперами, придбаними в кредит, Закон про можливості одержання коштів у стислі строки (Правило СС) та інші.
У 1997-1998 роках Міністерство фінансів США за рішенням Конгресу провело всебічний аналіз діяльності НУКС і в цілому визнало її успішною. Водночас, у своїй доповіді міністерство відзначило, що практика НУКС із забезпечення безпеки й надійності діяльності кредитних спілок реалізується в основному у вигляді формальних документів, що носять рекомендаційний характер і не мають обов’язкової юридичної сили для суб’єктів регулювання. Міністерство рекомендувало НУКС розробляти всі документи для кредитних спілок у формі інструкцій, які можуть бути законодавчо кодифіковані. Експерти міністерства вказали, що НУКС слід запровадити у практику регулювання оціночний норматив співвідношення власних коштів та активів кредитних спілок, який повинен складати не менше 6%.
У доповіді було вказано, що слабким місцем роботи НУКС є відсутність системи швидких заходів наглядового порядку з розв’язання фінансових складнощів, особливо, – попередження банкрутств кредитних спілок, – оскільки в сучасних умовах ні обов’язкова поточна звітність, ні інспекції, ні ревізії і/чи аудит не можуть убезпечити спілку від неплатоспроможності. Від НУКС вимагалося створення системи постійного моніторингу, виділення фінансово неблагополучних спілок і застосування стандартних, однакових для всіх заходів фінансового оздоровлення. Міністерство фінансів, зокрема, рекомендувало НУКС запровадити практику розподілу кредитних спілок США за рівнем їхньої капіталізації (тобто співвідношенням власних коштів і активів) на групи, а саме:
6% і більше власних коштів – категорія "благополучних" спілок;
4-6% власних коштів – категорія спілок з низьким рівнем капіталізації;
2-4% власних коштів – категорія спілок з "критичним рівнем капіталізації";
менше 2% власних коштів – категорія "проблемних спілок".
Міністерство дійшло висновку, що для кожної групи спілок НУКС повинне розробити систему ефективних заходів щодо підвищення рівня їхньої капіталізації.
Загалом, державне регулювання діяльності кредитних спілок США характеризується високим рівнем концентрації влади в руках НУКС, яке вирішує всі питання регулювання діяльності кредитних спілок. Такий підхід до регулювання разом із внесенням уточнень до існуючих і запровадження нових законів цілком себе виправдав: з 1980 р. кількість банкрутств кредитних спілок скоротилася у 10 разів; в останні роки середній рівень капіталізації кредитних спілок складає 11%, і лише кілька сот кредитівок (менше 5% від загальної чисельності) мають капіталізацію нижче 4%; злиття, ліквідація, перетворення кредитних спілок відбувається згідно з правилами й нормативними актами та під наглядом НУКС.
Водночас слід зазначити, що система державного регулювання, у тому числі. фінансові нормативи, яких мають дотримуватися кредитні спілки США, складалися поступово, протягом багатьох років, з урахуванням практики як фінансового ринку США загалом, так і кредитних спілок зокрема, – що варто врахувати і при формуванні системи державного регулювання кредитноспілкового руху в Україні.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"