інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Системи управління спільним інвестуванням у країнах-членах ОЕСР*

Внаслідок швидкого зростання сектора колективних інвестицій протягом останнього десятиліття ХХ – початку ХХІ ст. і збільшення важливості схем колективного інвестування у країнах-членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) Комітет фінансових ринків (Commіtee on Fіnancіal Markets) ОЕСР здійснив спеціальний проект щодо аналізу корпоративного управління системами колективних інвестицій у цих державах. Особлива увага приділялася дослідженню нормативної структури і системам управління колективними інвестиціями, у тому числі механізмам забезпечення захисту інвесторів і врегулювання конфліктів інтересів. У цій статті підсумовуються основні висновки дослідження.

Хоча всі колективні інвестиції можуть бути визначені як “пули активів” (Pools of Assets), у результатах розміщення яких беруть участь всі інвестори специфічного портфеля, юридичні форми колективного інвестування розрізняються.
Існують три основні юридичні форми колективного інвестування у країнах ОЕСР: 1) корпоративна форма (Corporate Form), коли колективні інвестиції є окремою корпоративною юридичною особою, а інвестори – акціонерами; 2) форма трасту (Trust Form), коли колективні інвестиції організовуються як траст; 3) договірна (контрактна) форма (Contractual Form), коли колективні інвестиції є контрактом, відповідно до якого інвестиційний менеджер розміщує кошти від імені останнього інвестора.
У деяких державах дозволена тільки одна юридична форма колективного інвестування, а в інших – більше однієї.
Юридична форма колективного інвестування є тільки одним фактором, що визначає режим управління колективними інвестиціями. Вони мають однакову юридичну форму, але по-різному працюють у різних країнах, в той час як зустрічаються випадки однакового функціонування різних юридичних форм колективних інвестицій. Фактори, які особливо впливають на інвестування – стандарти індустрії, практика діяльності і ринкова конкуренція принципово важливі для визначення сфер діяльності системи управління.
Якщо проводити функціональний аналіз, то системи управління колективними інвестиціями можна розділити на:
систему взаємного фонду США (Unіted States Mutual Fund System), де незалежні директори фонду відіграють головну роль у гарантованому функціонуванні фонду в інтересах його інвесторів;
систему континентальної Європи (Contіnental European System), включаючи, насамперед, тип UCІTS (відкриті інвестиційні фонди – Undertakіng for Collectіve Іnvestments іn Transferable Securіtіes – UCІTS). У цій системі колективні інвестиції розглядаються як контракт між інвестором і управляючою інвестиційною компанією. Незалежний депозитарій, який може мати певне відношення власності до оператора, відіграє важливу роль спостерігача;
трастову систему (Trust System), яка використовує трастовий механізм, що ґрунтується на нормах англосаксонського права (Englіsh Common Law). Інвестиційний менеджер несе відповідальність за управління портфелем, у той час як незалежна довірена особа (Trustee) відіграє важливу роль спостерігача.
Однак трастова система постійно розвивається. Частково через зростаючу інтернаціоналізацію колективного інвестування в Європі Об'єднане Королівство Великобританії й Північної Ірландії вирівняє свою практику з особливостями інвестування в Європейському союзі.
Австралія вже представила кілька модифікацій, що підштовхують країну до утворення єдиної відповідальної організації, яка краще відповідає вимогам сучасної світової економіки, ніж подвійна інвестиційна структура – “менеджер – довірена особа”.
Канада, де не потрібна будь-яка форма незалежного спостереження за фінансовим менеджером, переглядає адекватність поточних заходів щодо управління; в Японії і Кореї традиційною формою був контрактний фонд (Contractual Fund). Обидві країни підтвердили наявність недоліків режимів управління, включаючи практику розкриття інформації і системи забезпечення функціонування колективних інвесторів в інтересах кінцевих інвесторів. Нещодавно вони провели значні реформи юридичних і управлінських структур колективного інвестування.
Країни ОЕСР використовували різні структури управління в секторі колективного інвестування. Той факт, що тільки обмежена кількість країн зареєстрували кризові явища в секторі колективного інвестування, а колективні інвестори стали головними зберігачами багатств, дає підставу вважати, що існуючі механізми управління відповідають вимогам світової економіки і мають високу довіру суспільства. У той же час мали місце факти обману і неправильного розміщення коштів у деяких європейських країнах до введення адекватних юридичних структур. Серйозні систематичні кризи виникали в Кореї, де адекватні стандарти не були ефективно застосовані, що додатково вказує на необхідність обачності.
Якщо розроблена основа прийнятних стандартів і структура управління достатньо зріла, спостережливі органи можуть змусити учасників виконувати ці стандарти, і тоді дуже важко продемонструвати яка конкретна система забезпечує кращий захист інвесторів.
Внутрішні процедури управління – це тільки перший крок у більш широкому процесі, відповідно до якого активність колективних інвесторів є предметом подальшого моніторингу. Мета цього процесу – забезпечення стимулів для оператора колективного інвестування, для того, щоб не тільки уникнути безпосередніх зловживань агентськими зв'язками, але й краще забезпечити інвестування в інтересах кінцевих інвесторів.
Іншими вирішальними елементами процесу є:
Саморегулювання індустрії (Іndustry Self-Regulatіon) – у багатьох країнах асоціації учасників галузі розробили норми поведінки (Codes of Conduct) і виконують деякі функції саморегулювання, наприклад, огляд пропонованих послуг.
Офіційне спостереження (Offіcіal Supervіsory Oversіght) – шляхом попередньої авторизації (дозволу) і періодичного перегляду оцінюється адекватність процедур внутрішнього моніторингу і їхня відповідність стандартам.
Перевірка ринком (Scrutіny by the Market) – адекватне розкриття інформації підвищує здатність інвесторів почати незалежну перевірку. Коли мають місце неадекватні процедури управління або недотримання стандартів, інвестори можуть звернутися до регулюючих органів абю подати скарги. Можливо, найважливішим є той факт, що будь-яка діяльність, яка призводить до зменшення доходів інвесторів, спричинить зниження обсягу коштів, що знаходяться в управлінні. На розвинутих конкурентоздатних ринках це своєрідна санкція, якої найбільше побоюються оператори колективних інвестицій.
Внутрішнє управління й офіційне регулювання можуть бути ефективними при примусовому виконанні стандартів і запобіганні конфліктам інтересів, оскільки перевірка ринком може забезпечити навіть ефективніші засоби для виправлення потенційних дисбалансів між службовцями фонду й інвесторами.
Двома основними факторами, що збільшують можливість ринку контролювати операторів колективних інвестицій, є рівень конкурентоздатності постачальників послуг колективного управління і доступ інвесторів до інформації. На більшості ринках конкуренція помітно зростає і стає могутнім фактором вирівнювання (об'єднання) інтересів інвестиційних менеджерів і промоутерів колективних інвестицій з індивідуальними інвесторами.
Практика показує, що конкуренція заохочує організаторів фондів працювати з перевищенням нормативних вимог щодо захисту інвестора. Влада може фіксувати максимум зборів із продажу (Sales Charges), але, як тільки базова інституціональна структура починає працювати, конкурентний тиск швидко змушуватиме індустрію зменшувати гонорари (Fees) і надалі. Також з метою залучення покупців і пояснення інвесторам їхньої інвестиційної політики й результатів фонди часто надають більше інформації, ніж необхідно.
Доступність і наявність інформації, підтримана технологічними досягненнями, була вирішальним чинником у наданні можливостей інвесторам. Якщо обов'язкові вимоги розкриття інформації виконуються, інформаційно-процесинговий сектор може збільшити цінність такої інформації. Традиційним засобом передачі інформації була спеціалізована фінансова преса, а сьогодні важливішими стають інформаційні технології, такі як Інтернет.
Індустрія колективного інвестування диверсифікувала спектр інвестиційних можливостей, привела до створення секторних фондів (Sectoral Funds), індексних фондів (Іndex Funds), фондів країн з перехідною економікою (Emergіng Market Funds) і фондів розміщення активів (Asset Allocatіon Funds). У той час як більшість фондів було спочатку утворено і поширено брокерами, сьогодні канали дистрибуції характеризуються розмаїттям. Дисконтні брокери, “фонди-супермаркети” (Fund Supermarkets), страхові агенти, незалежні фінансові плановики і прямі продажі взаємними фондами стають усе більш значущими каналами поширення.
Банки, яким раніше заборонялося брати участь у поширенні послуг колективного інвестування, здійснили прорив. Переважно завдяки росту спеціальних контрибуційних пенсійних планів (Defіned Contrіbutіon Pensіon Plan) до кінця 90-х рр. майже половина активів індустрії колективного інвестування була вкладена в продукти з відстрочкою сплати податків (Tax-Deferred Products).
У Європі експансія розвивалася навіть швидше, ніж у США, хоча з більш низькою базою, оскільки багато європейських країн не відрізнялися високорозвинутим сектором колективного інвестування на початку 90-х рр. Спостерігалося помітне зрушення в перевазі розподілу коштів у напрямку колективних країн-інвесторів, де інструменти колективного інвестування знаходилися у стані розвитку або були елементарними. Наприклад, в Іспанії активи колективних інвесторів виросли з 3% ВВП у 1990 р. до 44% ВВП у 1998 р.
Індустрія колективного інвестування в Європі досягла значної інтеграції, частково через Директиву 1985 р. про фонди UCІTS (далі – Директива). Директива установила стандарти колективного інвестування, зробивши їх однаковими для всіх колективних інвесторів, які виконують її вимоги, і сприяла поширенню сфери їхньої діяльності практично на всі охоплювані Директивою ринки. Багато колективних інвесторів були сформовані в міжнародних центрах управління коштами (Іnternatіonal Fund Management Centres), особливо в Люксембурзі і зовсім недавно в Дубліні. На додаток до конвенційних законів у відповідності зі специфікаціями UCІTS такі центри доклали зусиль для створення сприятливих законодавчих і податкових режимів. Головні фінансові інститути, що здійснюють операції в цих центрах, поширили фонди по всій Європі поряд зі своїми національними колективними інвесторами, які часто мають обмежений ареал ринків (Marketabіlіty).
Значна частина фондів, доміцільованих у цих центрах, належить резидентам декількох європейських країн. Об'єднане Королівство залишається головним центром для менеджерів фондів, хоча багато таких фондів розміщено в інших державах і підкоряються іншій юрисдикції. Завдяки зростаючій інтернаціоналізації європейської індустрії, виникла значна конвергенція продуктів. Одним з подальших ознак інтернаціоналізації є той факт, що портфелі європейських колективних інвесторів мають тенденцію до збереження більшої частки іноземних цінних паперів, ніж американські портфелі.
Як у США, так і в Європі відзначається рух від фондів грошового ринку до фондів облігацій і акцій. Кроки в напрямку розвитку “акційної культури” були особливо помітні в декількох європейських країнах, що раніше мали елементарні, нерозвинуті ринки цінних паперів і стабільну перевагу низькоризикованих боргових інструментів.
Не всі країни ОЕСР брали участь у зростанні сектора колективного інвестування. У Японії і Кореї в цьому секторі не спостерігалося значного зростання в 90-і рр., частково завдяки слабкості їхніх національних ринків акціонерного капіталу, так само як і відсутності відповідної управлінської інфраструктури. Крім цього, індустрія не показала значної позитивної динаміки в Норвегії, Фінляндії, Туреччині, Новій Зеландії і Мексиці, де частка колективних інвестицій у ВВП була незначною та/або не збільшувалася.
Заглядаючи наперед, можна сказати, що сили, які у 90-і рр. сприяли експансії, такі як зростаюче використання ринків капіталу, зростання фондованих пенсійних систем і постійні спроби розвивати інвестиційні продукти, підтримають майбутнє зростання, щоб залучити заощадження індивідуальних інвесторів.
Технологія має залишитися рушійною силою індустрії. Інтернет уже довів, що він є високоефективним інформаційним каналом сектора колективного інвестування, як і важливим каналом розповсюдження. Оскільки інвестори стають усе більш досвідченими і мають у своєму розпорядженні великий обсяг інформації, умови ринку ставатимуть усе більш конкурентоспроможними. Конкуренція має привести до більшої диверсифікованості каналів розповсюдження і розмаїтості продукції та до певного зниження тиску на комісійні винагороди і збори.
Відносини власності і стратегічні альянси серед організаторів і розповсюджувачів ставатимуть більш гнучкими. Кілька головних інститутів почали маркетинг продуктів, пропонованих іншими компаніями, що управляють активами (Asset Management Companіes). Уже зараз деякі дистриб’ютори, що споконвічно продають приватні фонди в рамках тільки їхньої галузі, виходять на ринки інших держав через Інтернет. Дисконтні брокери і фонди-супермаркети створили опорні пункти в декількох країнах. У багатьох державах, таких як Об'єднане Королівство й Австралія, незалежні фінансові радники (Іndependent Fіnancіal Advіsers ІFA), які дають рекомендації за гонорар поки проводиться маркетинг продуктів декількох компаній, уже представляють основний канал розповсюдження, і такі системи можуть бути введені й в інших країнах. У Японії і Кореї відбувалися основні структуроутворюючі реформи індустрії колективного інвестування, і в обох країнах почався період зростання стратегічних альянсів між національними фінансовими інститутами і менеджерами іноземних активів, що з'єднає дистриб’юторські мережі національних інститутів з навичками й уміннями управляючих фондами іноземних інститутів. У цілому багато стратегічних плановиків в індустрії колективного інвестування пророкують появу “відкритої архітектури” (Open Archіtecture), де послуги і продукти колективного інвестування не будуть пов'язані й оператори колективних інвестицій створюватимуть фонди, розповсюджувані різними фінансовими і нефінансовими компаніями.
Незважаючи на позитивні очікування, є невпевненість щодо майбутньої індустрії. Екстраординарне функціонування ринків капіталу протягом останньої декади ХХ ст. значно заохотило зростання індустрії колективного інвестування. Якщо ж динаміка ринків погіршиться, можна очікувати зниження експансії сектора колективного інвестування. Багато інвесторів, особливо в Європі, вкладали кошти в паї вперше і не мають досвіду роботи на “важкому ринку”.
Колективні інвестори можуть одержати вигоду від бажання доповнити обов'язкові пенсії приватними заощадженнями. Багато держав розглядають питання введення або розширення схем фондованих пенсій через колективних інвесторів, що потенційно добре підходять для таких програм. Найбільшої ясності вимагає відповідь на питання, як далеко розширюватиметься сектор колективного інвестування як двигун пенсійних заощаджень. Збільшення пенсійних коштів було одним з головних каталізаторів зростання індустрії взаємних фондів США в 90-і рр. Можливо, головне для індустрії колективного інвестування в Європі – переконати політиків, що вона заслуговує довіри завдяки великому рівню відповідальності за управління пенсійними коштами, коли держави вирішать перейти до системи диференційованих пенсійних внесків.
Цілком можливо, що колективні інвестори зустрінуться зі зростаючою конкурентоздатністю з боку інших продуктів. Комбінація досягнень технології і фінансових інновацій разом із проблемами вартості колективного інвестування можуть спонукати інвесторів надати перевагу альтернативним інвестиційним продуктам. Закриті інвестиційні фонди, що емітують обмежену кількість паїв і торгують на біржах за цінами, що відрізняються від чистої вартості активів (NAV), значно збільшили свої операції на деяких ринках. Аналітики доводять, що фонди, які характеризуються тенденцією до зниження операційних витрат, підходять для операцій на ринках неліквідних цінних паперів, отже, схильні до підвищеної здатності використовувати леверидж.
З іншого боку, відзначається тенденція торгівлі з дисконтом до чистої вартості активів. Недавні технологічні інновації включають торгівлю біржовими індексами (Exchange-Traded Іndexes), що дозволяє інвесторам торгувати індексами протягом торгового дня, поки торгові й управлінські витрати знаходяться на дуже низькому рівні. Інші інновації включають складені для клієнтів кастомізовані (Customіsed) інвестиційні кошики, з яких інвестори можуть створювати власні спеціалізовані портфелі (Taіlor-Made Portfolіos) з бажаними характеристиками і рівнем ризику, що дозволяють їм змінювати конфігурацію своїх портфелів за власним бажанням. Ці продукти широко використовуються досвідченими інвесторами, але фінансові інновації можуть привести і до розвитку продуктів, сконструйованих для менш досвідчених інвесторів.

*За матеріалами Українського агентства фінансового розвитку
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"