інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Економічні реформи уряду М. Тетчер:
методи, інструменти, результати
Н. Кредінс

Велика Британія – країна з населенням близько 57 млн. осіб – є однією з семи найбільш розвинутих держав світу. Її могутній економічний потенціал формувався сторіччями. Він заснований передусім на послідовному проведенні доцільної економічної політики, в основі якої були ідеї лібералізму: основна увага приділялась розвитку приватного сектора, стимулюванню приватного підприємництва, свободи торгівлі. Держава традиційно відігравала дуже обмежену роль у господарському розвитку англійського суспільства. Однак у 20 сторіччі в економічній політиці Великої Британії відбулися істотні зміни, пов'язані з посиленням втручання держави в економіку. Особливо в цьому відношенні показовий період після другої світової війни.
Вже в перші післявоєнні роки було проведено націоналізацію багатьох галузей промисловості: так, у 1945–1948 рр. власністю держави стали банки Англії, багато підприємств вугільної промисловості, радіо і телеграфний зв'язок з іншими державами, електроенергетична промисловість, у 1967 р. – підприємства чорної металургії і транспорту. У 70–ті роки в розпорядженні держави знаходилося 95,1 % акцій найбільшої автомобільної компанії "Брітіш мотор лейленд корпорейшен", 62,5% акцій електротехнічної компанії "Ферранті"; 93,5% сталі вироблялося на підприємствах Британської сталевої корпорації, що належала державі. Усе більше поширювалась практика створення змішаних державно-приватних компаній. Уряд лейбористів, що знаходився при владі в 60–70-і рр., проводив політику низьких цін на продукцію націоналізованих галузей.
Держава активно використовувала різні форми економічного й адміністративного регулювання. Серед економічних була насамперед бюджетна і фінансова політика, що полягала в державному регулюванні нагромадження капіталу, у підвищенні чи зниженні ставки відсотка, у встановленні диференційованих ставок на прибуток. Як адміністративні міри використовувалися заборони чи дозволи на будівництво підприємств у певних районах тощо. Держава активно втручалося у відносини між працею і капіталом, проводячи політику примусового регулювання заробітної плати. Лейбористський уряд установив відсоток її щорічного зростання (2,5%, а потім 3,5%); у середині 60-х лейбористи зробили спробу взагалі заборонити збільшення заробітної плати.
Уряд лейбористів також намагався планувати економічний розвиток країни. У 60-і роки послідовно розроблено програму розвитку англійської економіки, а потім "національний план", практичне втілення в життя яких намічалося відповідно на першу і другу половину 60-х років. І програма, і план залишилися нереалізованими, однак результатом спроб їхнього впровадження було посилення темпів інфляції і погіршення інших показників економічного розвитку.
Темпи інфляції наприкінці 70-х років склали 15% у рік – небачений до того часу у Великій Британії рівень. Інфляційні процеси знайшли відображення в прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги.
У 70-ті рр. сповільнилося зростання виробництва і продуктивності праці. У середині 70-х рр. на 10,6% порівняно з початком 70-х рр. скоротився обсяг промислового виробництва. Особливої шкоди зазнали текстильна промисловість і будівництво. Почастішали циклічні кризи, подовжилися фази депресії. Збільшилось безробіття, що у 80-і роки досягло рекордних за післявоєнний період обсягів. Знизився рівень життя населення: споживчі витрати скоротилися наприкінці 70-х років у реальному вираженні на 0,5%. Торговий баланс країни систематично зводився з дефіцитом: різко збільшився зовнішній борг Великої Британії.
Лейбористський уряд намагався вирішити проблеми, що особливо чітко проявилися в період кризи 1973–1975 рр., шляхом посилення державно-монополістичного регулювання. Однак заходи лейбористського уряду успіху не мали, тому що проведення цієї політики і стало значною мірою найважливішою причиною гальмування господарського розвитку країни.
Це означало кризу системи і методів регульованої економіки, заснованої на кейнсіанській концепції. Вихід із кризи був у принциповій перебудові системи державно-монополістичного регулювання економіки.
Такий шлях знайдено урядом консерваторів на чолі з М. Тетчер. В основі політики уряду консерваторів лежали ідеї економічного лібералізму. Найважливіше положення цієї концепції полягало в тому, щоб скоротити регулюючу функцію держави в господарському житті суспільства, посилити значення ринкових механізмів.
Прийшовши до влади у травні 1979 р., уряд консерваторів практично відразу ж проводив політику, побудовану на принципах економічного лібералізму. Реформи так чи інакше торкнулися усіх сфер господарського життя суспільства.
В галузі грошового обігу, фінансів і банківської справи консерватори виходили з монетаристської концепції, що ставить завдання обмежити грошову суму в обігу. Засобами для досягнення цієї мети повинні були стати ослаблення податкового контролю за функціонуванням ринку, підвищення ролі кредитно-грошових інститутів, радикальна зміна структури бюджетного механізму, зокрема, відхід від прямого і прогресивного оподатковування приватних осіб і підприємців.
Одним із провідних напрямків діяльності уряду торі стала боротьба з інфляцією. Було скорочено позики, надані державою приватному сектору, строго контролювались темпи зростання грошової маси в обігу, відмінено контроль над цінами і заробітною платою, підвищено ставки відсотка.
Важливим інструментом боротьби з інфляцією й у цілому впливу держави на господарське життя був державний бюджет. Понад 90% доходів англійського бюджету наприкінці 70-х – початку 80-х років складали податки. Так, тільки прибутковий податок у 1980–1981 рр. складав близько 345 усіх доходів бюджету.
З метою стимулювання капіталовкладень уряд змінив акцент із прямого оподатковування на непряме, скоротивши на 3,5 млрд. фунтів стерлінгів прямі податки на великі доходи. Одночасно виросли роль і питома вага непрямих податків у доход бюджету. Якщо в 1979 р. вони склали 34% усіх надходжень у бюджет, то в 1981 р. – 39%. Було підвищено ставки податку на додану вартість з 8 до 15%. Цим податком обкладалися товари першої необхідності, включаючи побутові послуги в медичну допомогу. Крім того, 17% були підвищені дисконтні ставки Банку Англії.
Істотною складовою частиною антиінфляційних мір консерваторів було їхнє прагнення до обмеження державних витрат. Так, на 4 млрд. фунтів стерлінгів зменшились державні витрати на промисловість, комунальне і дорожнє господарство, розвиток культури, освіту. Проводилася політика скорочення внутрішнього споживання.
Антиінфляційна політика уряду М. Тетчер мала позитивні результати. Вже в 1982–1983 р. темпи інфляції знизилися до 5%, наприкінці 80–х рр. – до 35 у рік, тобто до величини, що рекомендується монетаристською школою в політекономії.
Іншим найважливішим напрямком реформ був курс на значне скорочення (в багатьох галузях господарства) або на повну ліквідацію державного підприємництва. Це відобразилось насамперед у здійсненні широкої денаціоналізації підприємств державного сектора економіки і переважному стимулюванні приватного бізнесу.
З початку 80-х років були значно скорочені витрати на утримання державних підприємств і фірм. Так, якщо на утримання націоналізованих галузей у 1983–1984 р. Було виділено 6,1 млрд.ф.ст., то вже в 1984–1985 р. 5,6 млрд.ф.ст.
З 1980 р. уряд М. Тетчер розпочав проведення великомасштабної кампанії щодо денаціоналізації державних підприємств. Приватним фірмам продавалися багаті родовища нафти в Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія по перевезенню вантажів, вугільні шахти тощо. Особлива увага уряду була спрямована на приватизацію нафтової, сталеліварної, авіа космічної промисловості, повітряного транспорту. Характерно, що в приватні руки продавалися тільки прибуткові підприємства. Різко скоротилася частка капіталовкладень в англійську економіку з боку державних органів (центрального уряду і місцевих органів влади) і націоналізованих галузей господарства* на початку 80–х рр. Вона склала всього 25% проти 50%, характерних для періоду перебування при владі лейбористської партії.
Уряд торі збільшив податкові пільги приватному бізнесу. Ставка податку на прибуток найбільших корпорацій була послідовно знижена спочатку до 50, а потім до 35%. Виросла сума кредитів, наданих банками промисловим компаніям. Було скасовано внески підприємців у фонди соціального страхування на зайняту робочу силу. Уряд прямував шляхом послідовного розширення рівня волі господарської діяльності підприємців. У 1982 р. було скасовано положення, уведене лейбористами, про переважне прийняття на роботу членів профспілки. На окремих підприємствах було значно обмежено права профспілок. Оголошено незаконними усі види страйків солідарності. Стимулювання ділової активності приватних підприємців позитивно позначилося на загальному ході економічного розвитку Великої Британії.
Реформи кабінету М. Тетчер торкнулися і зовнішньоекономічної сфери англійської економіки. У жовтні 1980 р. скасовано всі обмеження на експорт капіталу, що існували в країні понад 40 років. Після скасування валютних обмежень вивезення приватного капіталу з Великоі Британії зростало швидше, ніж у 60-і рр. Тільки за 1979–1981 р. експорт капіталу склав 11,3 млрд.ф.ст.; на початку 80-х рр. середньорічний розмір зовнішніх інвестицій приватного капіталу коливався близько 3,5 млрд.ф.ст. Основна частина англійського експорту капіталу (4/5 від його загального обсягу) направлялася в розвинуті індустріальні країни з ринковою економікою, насамперед у США, Канаду, країни Європейського економічного Співтовариства. Зокрема, вже в 1982 р. Велика Британія, випередивши Нідерланди, стала найбільшим іноземним вкладником в американську економіку. На країни, що розвиваються, припадало тільки 18 % англійських прямих інвестицій.
Уряд Великої Британії заохочував вкладення іноземного капіталу у свою економіку. Провідне місце серед іноземних інвесторів у Великій Британії займали американські компанії. Крім того, дуже успішною в цьому відношенні була діяльність деяких країн, що розвиваються, з відносно високими темпами економічного зростання. Так, у народне господарство Великої Британії у 80-і роки успішно вкладали капітали Бразилія, Мексика, Індія, Сінгапур, Філіппіни.
Пильну увагу уряд Тетчер приділяв питанням зовнішньої торгівлі. Уже на початку 80-х років експорт країни перевищував імпорт. Найважливішим стабілізуючим фактором у цій галузі стали надходження однієї з деяких розвинутих капіталістичних країн, яким вдалося звести торговий баланс зі значним(1,1 млрд.ф.ст.) перевищенням експорту над імпортом. Для того, щоб забезпечити необхідний рівень конкурентноздатності англійських товарів на світових ринках, уряд консерваторів розробив низку заходів, спрямованих на інтенсифікацію виробництва, зростання продуктивності праці, а також на зниження витрат на заробітну плату.
Уряд М. Тетчер провів структурну перебудову національної економіки. Раціоналізація виробництва, зокрема, здійснювалася за рахунок звільнення від зайвої робочої сили на підприємствах.
Результати реформаторської діяльності уряду консерваторів проявилися дуже швидко. Вже в 1982 р. у країні стало очевидним зростання виробництва, що посилилось з кінця 1983 р. Експерти, які аналізують ситуації в економіці Великої Британії того періоду, припускають, що основним фактором підтримки щодо високих темпів економічного розвитку країни в середині й кінці 80-х років виступало особисте споживання. На зростанні особистого споживання населення сприятливо позначилося зниження темпів інфляції. Крім того, позитивний вплив зробив і найважливіший елемент податкової політики уряду – зниження прибуткового податку.
Відзначено зростання валового внутрішнього продукту, швидкими темпами почала розвиватися англійська промисловість, а також непромислові галузі господарства: торгівля, зв'язок, транспорт, покращилися показники стану фінансово-банківської сфери економіки. Таким чином, вже в середині 80-х рр. Велика Британія показала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинутих країн.
Підняттю рівня промисловості у 80-х рр. сприяло те, що велика частина інвестицій спрямовувалась на заміну і модернізацію устаткування, впровадження нових енерго- і ресурсозберігальних технологій. Наприклад, уже на початку 80-х років вкладення в машини й устаткування склали понад 76% всіх інвестицій, спрямованих в обробну промисловість країни. Постійно зростали капіталовкладення в нафтовидобуток.
Промисловому зростанню сприяло те, що в англійській промисловості працювали висококваліфіковані кадри. Уряд Тетчер зберіг високий рівень витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи у військовій галузі, основну частку витрат узяла на себе держава. Так, у першій половині 80-х років 70% військових розробок в галузі авіаракетної промисловості фінансувалися з державного бюджету. Усі науково-дослідні роботи з розробки ядерної зброї велися під контролем держави. Характерно, що Велика Британія займає 5 місце у світі після США, Японії, Німеччини і Франції.
Провідними галузями виробництва є верстатобудування, електротехнічна, авіаційна, хімічна, електронна й автомобільна промисловості.
Успішно розвивається сільське господарство, у якому зайнято близько 2% самодіяльного населення країни. Сільське господарство відрізняється високим рівнем механізації і продуктивності, воно дає приблизно 80% необхідного країні продовольства, у тому числі забезпечує країну м'ясом на 88%, потреби в пшениці задовольняються за рахунок внутрішнього виробництва на 106%. Найважливішою галуззю сільського господарства є тваринництво (м’ясомолочне, вівчарство, свинарство, птахівництво), що дає понад 70% усієї сільськогосподарської продукції.
Уряд торі сприяв проведенню заходів, що сприяють посиленню інтенсифікації в землеробстві, стимулював розвиток сільськогосподарської науки з метою виведення нових високопродуктивних порід худоби і селекції високоврожайних сортів рослин. Характерною рисою аграрного розвитку Великої Британії 80-х рр. було зрощування аграрного і промислового капіталу шляхом інтенсивної інтеграції.
Отже, у результаті енергійної діяльності уряду консерваторів в економіці Великої Британії відбулися зміни на краще: зупинено спад виробництва у промисловості, різко скорочено рівень інфляції, укріплено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"