інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Монетарні методи економічного регулювання в США

Перш ніж говорити про проблему економічного регулювання методами кредитно-грошової політики, розглянемо такий "болючий" для всієї монетарної влади питання, як посилення інфляційного тиску. Почнемо з простого визна¬чення: інфляцією називається ріст цін на товари і послуги. Це один з найбільш важливих факторів, що врахову¬ються при оцінці стану економіки. Як правило, інфляція виникає, коли попит збільшується швидше, ніж пропозиція. Вона впливає як на індивідуальні доходи, так і на прибуток компаній.

Слід зазначити, що помірна інфляція є нормальним наслідком економічного росту, і безглуздо розраховувати на те, що вона буде постійно залишатися на нульовому рівні. Однак висока інфляція сильно "отруює життя" компаніям, оскільки вартість виробництва їхньої продукції зростає, а підвищення цін на продукцію майже завжди впливає на кількісні показники продажів. Відповідно, падає прибутковість компанії, а слідом за цим, як правило, - і ціна її акцій.
Найбільш швидкий ріст цін спостерігається звичайно в періоди воєн. У той же час існують й інші важливі фактори, що викликають підвищення темпів інфляції. Так, більшість економістів думають, що дефіцит державного бюджету (ситуація, коли бюджетні доходи не компенсують витрат) зробив інфляцію частиною повсякденного життя. Причиною цього часто є небажання політиків збільшувати податки для покриття витрат на державні програми, серед яких одне з перших місць по значимості займають витрати на обjрону.
Між рівнем інфляції і рівнем безробіття, очевидно, існує зворотний зв'язок. Надлишок робочих місць у порівнянні з кількістю працівників приводить до росту заробітної плати, що, у свою чергу, спричиняє ріст цін на продукти і послуги. Історично ріст числа безробітних, як правило, супроводжувався зниженням темпів інфляції, і навпаки. Тому ринок праці з високим попитом на робочу силу звичайно виявляється провісником підвищення інфляції.
Вище вже говорилося про те, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією. Отже, найкращим способом боротьби з інфляцією є збільшення пропозиції. Ріст продуктивності праці – ось головне, що дозволяє економіці протистояти негативному впливу, який чинить на неї підвищення витрат виробництва.
Інфляція шкодить економічній стабільності і, отже, її необхідно утримувати у визначених рамках. Серед економістів, що займаються вирішенням цієї проблеми, існують різні точки зору на те, що важливіше: боротьба з «реальною» інфляцією чи своєчасна реакція на численні індикатори, що вважаються її «попередниками». При аналізі і прогнозуванні інфляції в першу чергу приймаються до уваги три показники: індекс споживчих цін, індекс цін виробників і дефлятор ВВП. Усі ці показ¬ники дають надзвичайно важливу інформацію про інфляційну ситуацію, при¬чому висвітлюють її з різних боків.
Найбільш відомим індикатором інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), дані про який публікуються Бюро статистики праці при міністерстві праці США. CPI показує збільшення/зменшення вартості фіксованого набору товарів і послуг («споживчого кошика»). Даний «кошик» включає найменування товарів і послуг, необхідних середньому споживачу, таких як харчові продукти, бензин, житло і медичне обслуговування. У даний час базою для визначення CPI є значення 100, отримане при розрахунку середнього значення вартості «споживчого кошика» у 1982-1984 р. Докладну інформацію про CPI можна одержати на сайтІ Бюро статистики праці, відвідавши сторінку http://stats.bls.gov/cpihome.htm
Ще одним індикатором інфляції, що ши¬роко відслідковується, є індекс цін виробників (Рrоduсеr's Price Index, PPI). На відміну від CPI, що показує ріст вартості на роздрібному, чи споживчому, рівні, PPI дозволяє довідатися, як змінюється вартість товарів і послуг в оптовій сфері. У 2000 р. відзначалися періоди, коли PPI збільшувався, у той час як CPI залишався відносно стабільним. Це означає, що компанії брали на свій кошт додаткові витрати, що виникли в результаті росту оптових цін, і не стали перекладати їх на плечі споживачів за допомогою підвищення роздрібних цін. Подібне може відбуватися в тих випадках, коли компанії побоюються, що споживачі не стануть купувати їхню продукцію за більш високою ціною. Більш докладну інформацію про PPI можна знайти на сайті Бюро статистики праці, на сторінці: http://stats.bls.gov/ppihome.htm.
Як уже згадувалося вище, CPI вимірює зміни у вартості фіксованого набору споживчих продуктів і послуг. Дефлятор ВВП (GDP Deflator), навпаки, розраховується з урахуванням змін в економіці, що викликають постійні зміни в складі “споживчого кошика”. Повна назва цього індикатора – непрямий ціновий дефлятор ВВП (Gross Domestic Product Implicit Price Deflator). Метод оцінки інфляції за допомо¬гою дефлятора ВВП не є довершеним, однак він дозволяє глянути на інфляцію «з іншого боку».
Існує ще кілька понять і термінів, що часто зустрічаються, коли мова йде про інфляцію, у тому числі «дефляція», «стгафляція» і «зниження курсу долара». Дефляція є прямою протилежністю інфляції і означає зниження загального рівня цін, що звичайно викликається зменшенням обсягів пропозиції чи грошей кредитів. Якщо в споживачів чи у компаній нема достатньої кількості грошей, то продавці змушені знижувати ціни, щоб стимулювати продаж. Стагфляцією називається такий стан економіки, коли ріст цін і високий рівень безробіття спостерігаються в умовах дуже низьких темпів чи відсутності економічного росту.
Збільшення темпів росту інфляції, як правило, відзначається в періоди тривалого зниження курсу долара щодо іноземних валют. У ці періоди американцям стає невигідно купувати за кордоном ряд товарів і послуг унаслідок падіння купівельної спроможності долара на закордонних ринках. Тому збільшується попит на відповідну продукцію американського виробництва, що спричиняє ріст цін на цю продукцію.
Як правило, інвесторів цікавить, які акції ростуть у ціні в періоди високої інфляції, а отже, можуть послужити досить надійним захистом від інфляційних ризиків. Експерти звичайно рекомендують з цією метою купувати акції компаній, що мають значні «реальні» активи, тобто активи, що мають матеріальну цінність і можуть бути легко реалізовані. Прикладом можуть послужити акції компаній, що займаються видобутком дорогоцінних металів, нафтових компаній, виробників пиломатеріалів, компаній сектора нерухомості.
Утримання інфляції під контролем є однією з найважливіших задач регулювальних органів держави, оскільки неконтрольована інфляція чинить на економіку надзвичайно могутній негативний вплив, що може мати серйозні наслідки в майбутньому. Тому Федеральна резервна система США, що виконує в цій країні функції центрального банку, надає цьому питанню величезного значення. Один з основних методів керування інфляцією ґрунтується на використанні процентних ставок.
Якщо спробувати скласти список факторів, здатних у порівняно короткий період докорінно змінити ситуацію в національній економіці, то процентні ставки займуть у цьому списку одне з чільних місць. Варто підкреслити, що процентні ставки впливають на ринок цінних паперів, оскільки акції оцінюються шляхом зіставлення їхньої поточної вартості з майбутніми прибутками компаній. Розмір цих прибутків залежить від багатьох обставин, у тому числі від того, скільки компанія платить за кредити, необхідні їй для забезпечення операцій чи розширення бізнесу. Збільшення вартості кредитів веде до підвищення витрат, і, отже, до зниження прибутку компанії, а результатом зниження прибутку, як правило, стає падіння акцій. Особливо вразливими в періоди підвищення процентних ставок виявляються акції компаній, що мають низьку маржу прибутку і великий розмір заборгованості. Ріст ставок також негативно впливає на акції банків, оскільки веде до зменшення обсягу запозичень. Крім того, підвищення процентних ставок може викликати скорочення споживчих витрат, що, у свою чергу, стає причиною падіння прибутків компаній і зниження ними прогнозів по майбутніх фінансових результатах. Більш високі ставки сприяють уповільненню економічного росту, а їхнє зниження, як правило, допомагає прискорити цей процес.
На рівень процентних ставок впливають багато факторів. У першу чергу, вони зале¬жать від попиту та пропозиції з боку кредиторів і позичальників на грошових ринках. Як кредитори, так і позичальники змушені постійно пристосовуватися до поточного ринковим умовам. Наприклад, компанія, що розраховує дістати прибуток Х, узявши кредит на розширення операцій по ставці 6%, може виявитися в збитку, якщо вона візьме в борг ту ж суму по ставці 8%. Відзначимо також, що найбільшим позичальником у США є федеральний уряд.
Федеральна резервна система в ролі центрального банку може впливати на економіку декількома способами. По-перше, вона може знижувати чи підвищувати процентні ставки, щоб стимулювати чи, навпаки, сповільнювати економічний ріст. Прямо ФРС регулює дві ставки: по федеральних фондах і дисконтування. Процентна ставка по федеральних фондах (federal funds rate) є «цільовою» ставкою по короткострокових кредитах, стягнутим банками один з іншого. Будь-яка зміна ставки по федеральних фондах веде до відповідного коректування ставки «прайм» (prime rate) - базової ставки по короткострокових кредитах, видаваних першокласним позичальникам.
Ставка дисконтування (discount funds rate) стягується 12 регіональними резервними банками по кредитах, що напряму видаються комерційним банкам - членам ФРС, що мають потребу в засобах для виконання резервних вимог. Ставка дисконтування, як правило, установлюється нижче ставки по федеральних фондах на 0,25 - 0,50 процентного пункту. Комерційні банки звичайно не звертаються за кредитами по дисконтній ставці безпосередньо до ФРС, а запозичають засоби в інших банків, оскільки дисконтна ставка призначена для використання в особливих обставинах – як остання можливість для одержання позики. Крім того, процес запозичення у ФРС є більш тривалим і складним ніж запозичення в будь-якого банку, що є її членом, і банки, що потребують кредиту, намагаються заощаджувати час і зусилля.
По-друге, ФРС може зменшити пропозицію на грошовому ринку, підвищивши вимоги до обсягу обов'язкових резервів банків, що є її членами, і в такий спосіб скоротивши кількість грошей, що знаходяться у вільному звертанні. У той же час ФРС може збільшити кількість грошей, використовуваних економікою, знизивши обсяг обов'язкових банківських резервів. Якщо кількість грошей, доступних для запозичення, збільшується, ставки по кредитах, як правило, знижуються, і навпаки.
Третім способом регулювання грошової маси є покупка і продаж центральним банком фінансових активів. Якщо ФРС продає у великому обсязі нові державні облігації, казначейські векселі чи інші зобов'язання, то вона вилучає частину грошей з економіки, і запас вільних коштів на ринку скорочується. Якщо ж ФРС скуповує фінансові інструменти на відкритому ринку, то запас вільних грошей, що є потенційним об'єктом для запозичення, збільшується.
У кінцевому рахунку, жорсткість або зм'якшення кредитно-грошової політики впливає на діяльність компаній і поведінку споживачів, що, у свою чергу, дозволяє стримувати інфляційний тиск, або ж стимулювати економічний ріст.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"