інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Історія та сучасність мусульманського фінансового світу

У. Едвардес

Незаперечним фактом є наявність серед віруючих мусульман великої кількості як тих, хто бажав би дати свої кошти в позику, так і тих, хто бажає їх отримати. Це, звісно, не може не зацікавити традиційних західних банкірів, які не проти відхопити ласий шматок цього, порівняно ще зовсім неосвоєного, ринку. А для банкірів неісламського ринку не зайве перейняти цікавий досвід відповідних новацій.
Даний матеріал дещо знімає завісу таємничості, що огортає ісламську банківську справу і допоможе провести паралелі зі звичною нам практикою позичання під відсотки. Водночас західні банкіри змо¬жуть відшукати поради для своїх гуртових та роздрібних клієнтів, які хотіли б залучити у свій бізнес ісламський капітал. А тим неісламським фінансовим та експортним інституціям, які лише виходять на ринки мусульманських країн, знання особливостей тутешніх банківських практик слугуватиме гострою екзотичною приправою.
Найпершим правилом є принципова заборона надання чи виплати позикових відсотків, так званого ріба — бо як нема наживи, то нема й образ. Те, що можна назвати "чистим" ісламським банківським бізнесом, дуже нагадує "венчурне", ризикове фінансування, або невідшкодовну інвестицію, або ж звичайну інвестицію в цінні папери. У таких випадках інвестор отримує частку в прибутках інвестованого ним бізнесу, а якщо прибутків немає, — втрачає своє капіталовкладення. Тобто це інвестування, а не позика, що, скоріше, є більш типовим для німецької, японської чи іспанської моделей ведення банківського бізнесу, ніж для британської чи американської.
Для цього було розроблено багато фінансових інструментів, щоб дотримуватися букви ісламських приписів, але не їхню духу. Втім, тут багато залишається незрозумілим. Деякі інструменти, що успішно використовувалися років з 20 тому, тепер не використовуються взагалі. Задля уникнення податкових санкцій, існує практика конвертації відсоткових надходжень у загальне збільшення обсягу капіталу — аналогічно, на ранніх етапах розвитку сучасної банківської справи в ісламських краї¬нах, інвестори практикували купівлю нульових облігацій або дисконтних казначейських облігацій, з яких отримували не відсотки, а приріст вартості самого цінного паперу.
В середині 80-х я займався комплексними обмінними та депозитними трансакціями. Один з "ісламських" клієнтів купував у нашого банку ті з валют, на які нараховуються найнижчі відсотки, а інколи й золото. Все це розміщувалося на безвідсоткових депозитах. Водночас цей клієнт купував форварди на майбутній продаж валюти і золота. Форвардна ставка розраховувалася таким чином, щоб безвідсотковість його депозитів стала очевидною. Купівля й депозитування активів та укладання форвардів проходили однією комплексною операцією, оскільки того вимагали правила центрального Bank of England для трансакцій з позаринковими ставками. Водночас, я облаштовував оборотні операції для третьої сторони, які й забезпечували зростання рентабельності активів "ісламського" партнера.
Таке задане наперед зростання капіталу в більшості сучасних правових систем трактується як відсоткове надходження і обкладається податками. На відміну від спонтанного зростання обсягів капіталу, яке не оподатковується взагалі або має в оподаткуванні суттєві пільги, законодавчі системи багатьох країн, серед яких і Велика Британія, дотепер налаштовані на найтонші нюанси фінансових стратегій з наданням надзвичайних знижок чи великим зростанням обсягів вкладеного капіталу. Та й для більшості урядів мусульманських країн такі прості способи конвертування ріба неприйнятні. І тим не менше, за спостереженнями, близько 95% ісламських банківських операцій у той чи інший спосіб передбачають отримання вмонтованого прибутку, що фіскальними органами західних країн однозначно трактується як зростання обсягів капіталу. Для багатьох інституцій дуже важливо, принаймні, виглядати "ісламськими" в очах їхніх клієнтів, акціонерів та адміністрацій. Тому, навіть якщо прибуток гарантується системою вкладених в операцію надбавок, "добрим тоном" вважається наголосити на торговій, а не лихварській, суті трансакції. А на практиці прив'язка до "торгівлі" може залишатися суто номінальною.
Попри питання співвідношення відсотків та ріба, існують ще й інші етичні питання. Ісламський бізнес не інвестує у виробництва алкогольних напоїв, тютюнових виробів, у ігровий бізнес та інші "небажані" сектори. Втім, тут інвестори-мусульмани керуються критеріями доволі схожими на ті, якими користуємося й ми. Пошук перспективних об'єктів інвестування урівноважується небажанням зайвий раз ризикувати. З іншого боку, ісламські партнери, які беруть у позику, теж не надто охочі віддавати за це частку в своєму бізнесі. Тому не дивно, що вони радше підуть назустріч тій чи іншій формі вкладених нарахувань, ніж віддадуть комусь свій прибуток.
Втім, сучасна банківська справа в ісламських країнах все ще залишається молодим бізнесом із 20-літньою історією. Аби зрозуміти це, варто, наприклад, порівняти сумарну потужність капіталів усіх ісламських банків, що становить близько 166 млрд. американських доларів, з обсягом капіталу однієї Citigroup в якої цей показник давно сягнув позначки 1 трлн. доларів. Метод вкладених надбавок до суми інвестованого капіталу користується популярністю з багатьох причин: він простий у застосуванні, прибутковий, а його короткотерміновий характер ідеально забезпечує ліквідність активів на ринку або у міжбанківських операціях. Ісламські банки, як правило, не мають інфраструктури й засобів, щоб змагатися з недозволеними інструментами західного бізнесу (харам). Самої віри тут недостатньо. Ісламський банк АВС розробив схему забезпечення ліквідності для безвідсоткових облігацій зі щоденною переоцінкою — через клірингову компанію АВСта через "ісламський фонд" АВС. У першому випадку всі прибутки з інвестиції належали депозитору, а у разі втрат, банк компенсував йому внесену суму, в другому — облігація перепродувалася через певний час, отож інвестор міг як виграти, так і програти.
Механізм всіх цих операцій простий: якщо з'являються надлишкові гроші — інвестор отримує додаткову пайку, якщо трапляються збитки — він її втрачає. Якщо акція зростає в ціні — ви виграєте, якщо знижується — все відбувається навпаки. І все-таки дехто вважає такі операції "недостатньо ісламськими": адже компанія-інвестор, беручи в них участь, аж ніяк не ризикує подібно до компанії-виконавця. Проте, вочевидь, такі операції доволі схожі на канонічний інструмент мушарака, котрий передбачає множинні реінвестування капіталу вкладника банком, але не є комплексним інвестиційним портфелем.

Коротка історія
Перші, невеликі за розміром "безвідсоткові" ощадні банки були засновані у 1963 році в Єгипті. Боячись конфлікту з владою, вони не зважувалися відкрито рекламувати себе як «ісламські». Ці банки не нараховували відсотки на депозити і не отримували їх з наданих ними позик, вони інвестували — головним чином в торгівлю та виробництво. Через банківський депозит виплачувалася частка від прибутків тих підприємств, які взяли кошти в позику, тобто, ці інституції діяли скоріше як ощадно-кредитні спілки, ніж як звичайні комерційні банки. Заснований у Єгипті в 1971 році Nasr Social Bank повинен був стати першим безвідсотковим комерційним банком, проте з ісламом все це поки що не пов'язувалося.
Islamic Development Bank, IDB був заснований на конференції міністрів фінансів ісламських держав у Джадді в грудні 1973 року. Інавгураційна зустріч ради директорів відбулася у липні 1975 року, а діяльність свою банк розпочав 20 жовтня того ж року. Завданням IDB був розвиток фондів на допомогу менш розвинутим ісламським країнам. Послуги банку продавалися за певну платню, але також і на умовах участі в прибутку боржників. На операції IDBне нараховуються відсотки і він виразно діє згідно з принципами шаріату. Поза тим, банк ісламського розвитку не цурався розміщувати свої кошти у фонди з вкладеним відсотковим зростанням, використовуючи останні в якості засобів для збільшення свого капіталу. IDBне надавав гарантованої допомоги — лише тимчасову підтримку, тобто його капітал був оборотний і самонаповнюваний. Звідси й орієнтація на короткотермінові операції замість довготермінових, котрим потрібно багато часу, аби окупитися.
Упродовж 70-х на Середньому Сході поступово розвинулись кілька великих банків, як-от Dubai Islamic Bank, Faisal Islamic Bank, Faisal Islamic Bank of Egypt та Bahrain Islamic Bank. Ісламські банки розвинулись також і в Малайзії, і навіть на переважно католицьких Філіппінах — вони обслуговували мусульманське населення Мінданао та Індії. Islamic Finance House існує в Люксембурзі, DMI має філію в Женеві. Інші ісламські фінансові інституції є у Данії, Австралії та Південно-Африканській республіці. Деякі зусилля в цьому напрямку робляться центральними банками Нігерії та Індонезії.
Західні банки, такі як ANZ та HSBC мають ісламські підрозділи, які налаштовані, передусім, на роботу з клієнтами з мусульманських країн. Втім, ісламські партнери загалом західними банками не обслуговуються. Виняток становлять хіба невеликі специфічні їхні підрозділи, як-от відділення ANZ — FAIM (First ANZ Murabaha Ltd.). Цікаво зазначити, що всі "ісламські" операції стоять на звичайному балансі цього банку, а не належать якомусь окремому "ісламському підрозділу", як це бачимо в United Bank of Kuwait.

Головні принципи
Головною особливістю ісламської банківської справи є, звісно, відсутність відсоткових нарахувань, проте трапляються й інші соціальні й етичні вимоги для найбільш відданих мусульман — як-от справедливий розподіл прибутків та багатства й уникання інвестицій у небажані сфери бізнесу. Дехто стверджує, що заборона ріба в мусульман нагадує антилихварські закони Заходу чи штрафні санкції за надмірні відсотки. Такий погляд виключає з аналізу відвертих лихварів, концентруючись, натомість, на сучасних ісламських банкірах. Відрізняється також ставлення до відсотків, нарахованих на пасивні інвестиції на зразок облігацій і банківських депозитів, та відсотків, отриманих з продуктивних виробничих позик. Проте задля зручності розрізнення між видами відсоткових нарахувань на практиці не проводиться. Всі види відсотків, незалежно від їх трактування на Заході, в мусульманському світі оголошуються харам.
Існує аспект ісламського банківського бізнесу, який, водночас, є для західних партнерів і більш, і менш комфортним: Коран розрізняє лихварство й торгівлю і, відповідно, бізнесмени-мусульмани непокояться, головним чином, про повернення основної суми позики та здатність позичальника віддати її. Розрізнення між позиками під відсотки та торгівлею надає різноманітним ісламським фінансовим інструментам орієнтації на отримання "надбавок", відстрочення платежів чи системи платіжних знижок, комісійні від "фінансової торгівлі" та різні типи лізингових трансакцій, які добре стикуються з балансами західних банків. З цієї точки зору, створення кредитних ліній на Сході не є аж настільки складним. З іншого боку, принцип "виплати за можливістю" робить позичання ісламським партнерам річчю не зовсім комфортною. Тому особливу увагу слід приділяти поняттю "можливості виплат" і попередньому з’ясуванню причин, які призводять до "неможливості" виконувати взяті зобов'язання. Як же позичальник, який не в змозі платити, може надалі торгувати?
Як правило, у жорстко розміченому світі ісламських грошових трансакцій купівля товарів банком В у постачальника С виливається у затримку їх банком аж до оплати замовлення клієнтом А — остаточного споживача замовлених товарів. Відповідно, й А, замовляючи потрібні йому товари у С, водночас, шукає фінансування від банку В. Такі операції нагадують західний лізинг або угоди по найму-купівлі. Втім кінцевий замовник А не зобов'язаний викупати товари в банку В, який може залишитися з непотрібними йому товарами С на руках.
В Ірані, вся банківська система якого жорстко ісламізована, втілення безвідсоткових моделей в питаннях фінансування активів просувається куди повільніше, ніж впровадження депозитних схем. Використовується лише половина наявних у приватному секторі ресурсів, та й ті, головним чином, задіяні у короткотермінових комерційних і торгових трансакціях. У Пакистані, банківська система якого є подвійною, також спостерігаємо концентрацію активів на короткотермінових, а не довгострокових кредитних лініях. Загалом же, повільне просування обороту активів є, швидше, наслідком недостатньої кваліфікації банківського персоналу цих країн. Я б сказав навіть, що справа лише в елементарному небажанні ризикувати. Ісламські позики куди більш ризиковані, ніж наші, що традиційно захищені нарахуванням відсотків. Це, звісно, робить фінансовий бізнес з ісламськими країнами справою вельми специфічною. Пам'ятаймо їхній принцип: без прибутку — але й без болю. Навіть великі фінансові центри ісламського світу демонструють порівняно незначні ставки пайової участі у прибутках та витратах (37% та 13%, відповідно, для Ірану та Пакистану).
Немає потреби коментувати тут заборону ісламських країн отримувати та нараховувати банківський відсоток. Це просто реалія, що існує відповідно до приписів їхньої віри. Можна з таким самим успіхом розмірковувати над забороною вживати свинину у мусульман та євреїв, як наслідок давніх понять цих народів про санітарні норми, чи про правило харчуватися рибою по п'ятницях у католиків, оскільки за традиційними віруваннями ця страва позначала самопожертву, — всі ці практики дотепер виконуються певною частиною населення земної кулі і раціональних пояснень цим звичаям годі шукати. Але аналіз специфіки ісламського банківського бізнесу може допомогти нам розвинути інноваційну інтуїцію в інших подібних питаннях.
Існують різноманітні економічні й раціональні причини заборони нарахування відсотків у ісламі. Кажуть, що фіксована їх ставка гальмує мотивацію до праці. Також вважають, що сплата відсотків впливає на розвиток економічних криз та ускладнює оборот економічних циклів. Ще інші трактують надлишковість відсотків як пряму експлуатацію. Втім, у цьому випадку, нарахування відсотків — це лише один із багатьох шляхів експлуатації. Але прибуток вважається в ісламі дозволеним — халал. Незрозумілим може видатись і факт дозволу ренти з нерухомого та інших видів майна, поруч із забороною на ренту з капіталу. Втім, й тут існують відмінності: прибуток з власності є завжди передбачуваним, а прибуток з капіталу — ні; з іншого боку, ординарну власність можна пошкодити чи зруйнувати, а от гроші, навіть заховані під ліжком, завжди залишаються грошима.
Звісно, гроші також можуть знецінитися — впаде їхня покупна спроможність. Можливо, варто оголосити дозволеним халал інфляційний відсоток? Проте практику індексації ісламські банківські кола не визнають. Якщо ви в когось щось позичили, то те, й у такій самій кількості, йому й слід повернути — золото за золото, ячмінь за ячмінь тощо. Тому найбільшим завданням банківської справи в мусульманських країнах є надання в позику не грошей, а якихось інших коштів з добрим потенціалом ліквідності і гарантією поступового їх подорожчання в пропорції до заборонених відсотків. Можна перефразувати це завдання й так: інвестувати у довготермінові проекти, одночасно піклуючись про вимоги ліквідності як щодо приватних осіб, так і щодо інституцій-учасників. Інвестовані гроші, товар, технології чи послуги мають на меті прискорення економічного розвитку, виведення виробництва на "належний" рівень.
Собівартість капіталу вважається в ісламських країнах виробничою собівартістю, за винятком привілейованої ролі відсотків з прибутку, які не нараховуються. З іншого боку, прийнятною є доля в прибутках і втратах (profit and loss sharing, PLS) з наперед визначеним коефіцієнтом пайової участі. Але як же вписати в цю систему недатовані привілейовані акції, які всіма банківськими регулятивними організаціями трактуються як вексельний капітал? З таких акцій не виплачується основна сума, а також і дивіденди, якщо дивіденди не нараховуються на інші цінні папери підприємства. На відміну від звичайних облігаційних чи банківських позик, невиплата відсотків за такими акціями не означатиме дефолту. Можна стверджувати, що вони не вміщують фіксованої відсоткової ставки, а лише варіативну можливість виплат — якщо боржник не може платити, його борг відстрочується до того часу, коли в нього така можливість з'явиться.
Я спробував довести одному досліднику ісламських банківських інструментів, що такий тип акцій мав би трактуватися як халал. Ні, — відповів той, — нечесним є тут сам поділ на привілейовані та звичайні акції, адже всі вкладники однаково зацікавлені в прибутковості своєї фірми. Отже він проголошував неправомірним сам принцип переважаючого права власників привілейованих акцій на частину прибутку. Так само й щодо надлишкових прибутків: адже власник привілейованої акції має право лише на чітко визначену їхню частину, а власник звичайної акції отримає свій відсоток від збільшеної загальної суми — знову ж, несправедливо. Чи можна все це якось узгодити з пайовою участю? Цілком можливо. Тим часом, участь у прибутках можна обумовити у договорі між фінансистом та підприємцем, але не між двома фінансистами. Проте навіть якщо уявити собі спільну пайову участь двох фінансистів у одному проекті з наперед визначеним приростом вартості, все одно при цьому не йтиметься про фіксоване надходження з проекту, але лише про певну частку в прибутках з нього — фіксована сума, яку пропонують на Заході власнику привілейованої акції, за цих умов принципово не може з'явитися.
З контраргументами мого тодішнього співрозмовника я не зовсім погоджуюся, проте навів цей приклад тут, аби продемонструвати інтерпретаційну природу ісламської банківської справи, масштаби простору для творчого мислення та важливість вміння переконувати.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"