інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Індикатори інфляції та монетарні інструменти економічного регулювання у США*

Інфляція шкодить економічній стабільності, отже, її необхідно утримувати в певних рамках. Серед економістів, які займаються вирішенням цієї проблеми, існують різні точки зору на те, що важливіше: боротьба з "реальною" інфляцією чи своєчасна реакція на численні індикатори, що вважаються "попередниками" інфляції. При аналізі і прогнозуванні інфляції, в першу чергу, беруться до уваги такі показники як ціновий індекс витрат на особисте споживання, індекс споживчих цін, індекс цін виробників і дефлятор ВВП. Усі ці показники дають надзвичайно важливу інформацію про інфляційну ситуацію, причому висвітлюють її в різних аспектах.
Сьогодні основним показником, за яким ФРС США визначає рівень інфляційного тиску, є ціновий індекс споживчих витрат (Personal Consumptіon Expendіtures prіce іndex – PCEPІ). Раніше ключовим інфляційним показником вважався індекс споживчих цін, однак у звіті про проведення грошової політики від 17 лютого 2000 року Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку, FOMC, як основний індикатор інфляції оголосив "середньозважений ціновий індекс споживчих витрат". Дані індексу публікує Бюро економічного аналізу при міністерстві праці США. Цей індекс є індикатором середнього зростання цін на всі товари і послуги, що входять у сферу особистого споживання американців. Розраховується індекс на основі головного компонента ВВП - витрат на особисте споживання. Головна відмінність цінового індексу споживчих витрат від індексу споживчих цін полягає в тому, що при розрахунку цього індексу враховуються обсяги і статті споживання товарів і послуг у поточний період часу, тоді як при обчисленні індексу споживчих цін використовується фіксований список товарів і послуг. Поточний рівень особистого споживання вимірюється в цінах на даний момент і порівнюється з цінами базового періоду - 1992 року, у якому індекс має значення 100. Дані про ціновий індекс споживчих витрат можна знайти на сайті Бюро економічного аналізу www.bea.gov/bea/dn/nіpaweb/NІPA_Underlyіng/іndex.asp
Найбільш відомим індикатором інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Prіce Іndex, CPІ), дані про якого публікує Бюро статистики праці при міністерстві праці США. CPІ показує збільшення/зменшення вартості фіксованого набору товарів і послуг ("споживчого кошика"). Цей "кошик" включає найменування товарів і послуг, необхідних середньому споживачу, таких як харчові продукти, бензин, житло і медичне обслуговування. Сьогодні базою для визначення CPІ є показник 100, отриманий при розрахунку середнього значення вартості "споживчого кошика" у 1982-1984 р. Докладну інформацію про CPІ можна знайти на сайті Бюро статистики праці, відвідавши сторінку www.bls.gov/cpі/.
Ще одним індикатором інфляції, що широко відслідковується, є індекс цін виробників (Producer's Prіce Іndex, PPІ). На відміну від CPІ, що показує зростання вартості на роздрібному чи споживчому рівні, PPІ дозволяє довідатися, як змінюється вартість товарів і послуг в оптовій сфері. У 2000 році відзначалися періоди, коли PPІ збільшувався, тоді як CPІ залишався відносно стабільним. Це означає, що компанії брали на себе додаткові витрати, що виникли в результаті зростання оптових цін, і не перекладали їх на споживачів за допомогою підвищення роздрібних цін. Подібне може відбуватися в тих випадках, коли компанії побоюються, що споживачі не купуватимуть їхню продукцію за більш високою ціною. Докладну інформацію про PPІ можна знайти на сайті Бюро статистики праці, на сторінці: www.bls.gov/ppі/.
Як уже згадувалося вище, CPІ вимірює зміни у вартості фіксованого набору споживчих продуктів і послуг. Дефлятор ВВП (GDP Deflator), навпаки, розраховується з урахуванням змін в економіці, що викликають постійні зміни у складі "споживчого кошика". Повна назва цього індикатора - непрямий ціновий дефлятор ВВП (Gross Domestіc Product Іmplіcіt Prіce Deflator). Метод оцінки інфляції за допомогою дефлятора ВВП недосконалий, однак він дозволяє дещо інакше сприймати інфляцію.
Існує ще декілька понять і термінів, що часто зустрічаються, коли йдеться про інфляцію, у тому числі "дефляція", "стагфляція" і "зниження курсу долара". Дефляція є прямою протилежністю інфляції. Дефляція означає зниження загального рівня цін, що зазвичай викликається зменшенням обсягів пропозиції грошей або кредитів. Якщо у споживачів чи в компаній немає достатньої кількості грошей, то продавці змушені знижувати ціни, щоб стимулювати продаж. Стагфляцією називається такий стан економіки, коли зростання цін і високий рівень безробіття спостерігаються в умовах відсутності або дуже низьких темпів економічного зростання.
Збільшення темпів росту інфляції, як правило, відзначається в періоди тривалого зниження курсу долара відносно іноземних валют. У ці періоди американцям невигідно купувати за кордоном більшість товарів і послуг внаслідок зниження купівельної спроможності долара на закордонних ринках. Тому збільшується попит на відповідну продукцію американського виробництва, що спричиняє зростання цін на цю продукцію.
Як правило, інвесторів цікавить, на які акції підвищуються ціна в періоди високої інфляції, а отже, можуть стати досить надійним захистом від інфляційних ризиків. Експерти рекомендують купувати з цією метою акції компаній, що мають значні "реальні" активи (ті, що мають матеріальну цінність і можуть бути легко реалізовані). Прикладом можуть бути акції компаній базових галузей промисловості.
Утримання інфляції під контролем є одним із найважливіших завдань регулюючих органів держави, оскільки неконтрольована інфляція робить на економіку надзвичайно великий негативний вплив, що може мати відповідні наслідки. Тому Федеральна резервна система США, що виконує функції центрального банку, приділяє цьому питанню велику увагу. Один з основних методів управління інфляцією заснований на використанні процентних ставок.
Якщо спробувати скласти список факторів, здатних у порівняно короткий період докорінно змінити ситуацію в національній економіці, то процентні ставки стоятимуть у цьому списку на одному з перших місць. Варто підкреслити, що процентні ставки впливають на ринок цінних паперів, оскільки акції оцінюються шляхом зіставлення їх поточної вартості з майбутніми прибутками компаній. Розмір цих прибутків залежить від багатьох обставин, у тому числі від того, скільки компанія платить за кредити, необхідні їй для забезпечення операцій чи розширення бізнесу. Збільшення вартості кредитів призводить до підвищення витрат, і, отже, до зниження прибутку компанії, а результатом зниження прибутку, як правило, стає зниження акцій. Особливо вразливими в періоди підвищення процентних ставок стають акції компаній, що мають низьку маржу прибутку і великий обсяг заборгованості. Зростання ставок також негативно впливає на акції банків, оскільки призводить до зменшення обсягу запозичень. Крім того, підвищення процентних ставок може викликати скорочення споживчих витрат, що, у свою чергу, стає причиною зниження прибутків компаній і погіршення прогнозів щодо майбутніх фінансових результатів. Більш високі ставки сприяють уповільненню економічного зростання, а їхнє зниження, як правило, допомагає прискорити цей процес.
На рівень процентних ставок впливають багато факторів. У першу чергу, вони залежать від попиту та пропозиції з боку кредиторів і позичальників на грошових ринках. Як кредитори, так і позичальники змушені постійно пристосовуватися до поточних ринкових умов. Наприклад, компанія, що розраховує отримати прибуток Х, узявши
кредит на розширення операцій за ставкою 6%, може виявитися у збитку, якщо вона візьме в борг таку саму суму за ставкою 8%. Відзначимо також, що найбільшим позичальником у США є федеральний уряд.
Федеральна резервна система в ролі центрального банку може впливати на економіку декількома способами. По-перше, вона може знижувати або підвищувати процентні ставки, щоб стимулювати, або навпаки, уповільнювати економічне зростання. ФРС регулює дві ставки: по федеральних фондах і дисконтування. Процентна ставка по федеральних фондах (federal funds rate) є "цільовою" ставкою за короткостроковими кредитами, що отримуються на міжбанківському ринку. Будь-яка зміна ставки по федеральних фондах приводить до відповідного коригування дисконтної ставки - базової ставки за короткостроковими кредитами, що випускаються федеральними резервними банками.
Ставка дисконтування (dіscount funds rate) використовується 12 регіональними резервними банками за кредитами, що видаються ними комерційним банкам або іншим депозитарним установам за допомогою так званого "дисконтного вікна". Одержання кредитів у федеральних резервних банках є надзвичайним заходом, що застосовується при короткостроковому зниженні ліквідності в банківській системі. До 2002 року рівень дисконтної ставки встановлювався нижче рівня ставки по федеральних фондах, однак для одержання кредиту за допомогою дисконтного вікна комерційні банки повинні були дотримуватися низки жорстких вимог. Сьогодні одержання таких кредитів доступне великій кількості фінансових інститутів, однак вони користуються з цієї можливості лише у винятковоих ситуаціях, тому що ставки по кредитах, наданих за допомогою дисконтного вікна, вище ринкових. Резервні банки видають кредити через дисконтне вікно за трьома програмами: первинний кредит (prіmary credіt), вторинний кредит (secondary credіt) і сезонний кредит (seasonal credіt), причому для кожного з цих кредитів діє своя процентна ставка.
Первинні кредити, як правило, надаються на термін "овернайт" обмеженій кількості депозитарних установ, що перебувають у відносно сприятливому фінансовому стані. Банки, що не мають права на одержання первинного кредиту, для заповнення короткострокових прогалин ліквідності або рішення фінансових ускладнень можуть одержати вторинний кредит. Сезонний кредит видається відносно невеликим депозитарним установам, у яких потреби в готівкових коштах можуть різко коливатися протягом року, таким, наприклад, як банки в сільськогосподарських регіонах чи в зонах сезонного туризму і відпочинку.
Термін "дисконтна ставка" дуже часто застосовується для позначення ставки за первинним кредитом, тому що така програма кредитування є основною серед програм "дисконтного вікна". Процентна ставка за вторинним кредитом вища ніж ставка за первинним кредитом. Сезонні кредити видаються за ставкою, що є середньою від рівня певних ринкових процентних ставок.
По-друге, ФРС може зменшити пропозицію на грошовому ринку, підвищивши вимоги до обсягу обов'язкових резервів банків, що є її членами, і в такий спосіб скоротивши кількість грошей, що знаходяться у вільному обігу. Водночас ФРС може збільшити кількість грошей, що використовуються економікою, знизивши обсяг обов'язкових банківських резервів. Якщо кількість грошей, доступних для запозичення, збільшується, ставки по кредитах, як правило, знижуються, і навпаки.
Третім способом регулювання грошової маси є купівля і продаж центральним банком фінансових активів. Якщо ФРС продає у великому обсязі нові державні облігації, казначейські векселі або інші зобов'язання, то вона вилучає частину грошей з економіки, і запас вільних коштів на ринку скорочується. Якщо ж ФРС скуповує фінансові інструменти на відкритому ринку, то запас вільних грошей, що є потенційним об'єктом для запозичення, збільшується.
Насамкінець, жорсткість, або пом'якшення грошово-кредитної політики впливає на діяльність компаній і поведінку споживачів, що, у свою чергу, дозволяє стримувати інфляційний тиск, або стимулювати економічне зростання.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"