інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Дж. М. Кейнс про цілі грошової політики*

Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946) – видатний англійський економіст. Він закінчив Кембріджський університет і одержав блискучу математичну та економічну освіту. Кейнс був не лише вченим, а й бізнесменом, відомим громадським діячем, обіймав високі державні посади.
Професор університету, президент інвестиційної компанії, біржовий гравець, редактор впливового економічного часопису, директор Англійського банку, один з ініціаторів заміни золотого стандарту на регульовану валютну систему, член палати лордів та правлінь міжнародних фінансових організацій, меценат, колекціонер живопису, прихильник балетного мистецтва, – ось далеко неповний перелік напрямів діяльності та інтересів цієї непересічної людини.
Проте основу діяльності Кейнса становить наукова робота.
Його головна ідея полягає в тому, що ринкова система не здатна до саморегулювання, на чому наголошували класики. Цю роль повинна виконувати держава.
В системі державного регулювання економіки важливе місце Кейнс відводить активній грошовій політиці. Всебічному обгрунтуванню її цілей присвячена його наукова праця “Трактат про грошову реформу” (1923). Гроші Кейнс розглядає як надзвичайно важливий фактор економічного процесу. Він висуває ідею “керованої валюти” та виступає за те, щоб контроль за грошовим обігом здійснював центральний банк. Головною метою грошової політики, на думку Кейнса, повинна бути не підтримка валютного курсу, а стабілізація внутрішніх цін, створення сприятливих умов для кредитування національного виробництва.
Наукові ідеї Дж.М.Кейнса пройшли випробування часом. До них зверталися і вони втілювалися в життя в складні періоди економічної скрути. Ними продовжують керуватися ділові люди та уряди багатьох розвинутих країн світу.

Цілі грошової політики
Несталість грошей в більшості країн зумовлювалась двома моментами: по-перше, порушенням сталості валюти країни відносно того, що вважали мірилом вартості, тобто золота; по-друге, несталістю купівельної сили золота як такого. Акцент робиться переважно на першому з цих двох моментів. Часто вважають, що відновлення золотого стандарту, тобто розміну валюти кожної країни на золото за твердо обумовленим курсом, безумовно, є метою грошової політики, але тут виникає спірне питання щодо того, чи повинна валюта кожної країни повернутися до довоєнної золотої вартості, чи встановитися на низькому сучасному рівні; іншими словами, що вибирати: дефляцію чи девальвацію.
Однак таке припущення є занадто поспішним. Якщо ми проаналізуємо рух цін за останні п’ять років, то помітимо, що США, які мали щастя зберегти впродовж всього часу золотий стандарт, зазнали таких же цінових потрясінь, що й інші країни. З другого боку, в Індії, де спостерігалися сильні коливання валютного курсу, мірило вартості було значно сталішим, ніж в будь-якій країні.
Тому встановлення твердих валютних курсів не позбавить нас від ускладнень з валютою. Можливо навіть, що такий крок послабить нашу спроможність встановити контроль над ситуацією. Проблема стабілізації має різні аспекти, які ми повинні розглянути окремо.
1. Девальвація чи дефляція. Чи бажаємо ми мірило вартості (незалежно від того, буде ним золото чи ні) встановити відповідно до його сучасної оцінки? Або ж ми хочемо привести це мірило до його довоєнної вартості?
2. Стабілізація цін чи стабілізація валютних курсів. Що важливіше: щоб вартість національних грошей була сталою відносно своєї купівельної сили або ж відносно валют інших країн?
3. Відновлення золотого мірила. Чи можна вважати золоте мірило, хоча і недосконале в теорії, найкращим з практичних засобів, які ми маємо у своєму розпорядженні, для досягнення наших цілей.
Девальвація чи дефляція
Політику такого обмеження масштабів грошового обігу країни з точки зору потреби в купівельній силі у формі грошей, при якій мінова вартість валюти по відношенню до золота або товарів зростає, таку політику звичайно називають дефляцією.
Протилежну політику стабілізації вартості валюти на будь-якому рівні, близькому до сучасної її вартості, називають девальвацією.
Проти дефляції висуваються такі аргументи. Насамперед, дефляція є небажаною. Вона впливає (що завжди шкідливо) на зміну пануючого масштабу вартості і перерозподіл багатства в такій формі, яка негативно позначається і на господарському житті, і на соціальній стабільності. Як ми вже бачили, дефляція призводить до перерозподілу багатства на користь класу рантьє і власників боргових зобов’язань за рахунок всіх інших, тоді як інфляція має протилежний результат. Особливо дефляція впливає на перехід майна від усіх боржників, тобто торгового класу, фабрикантів, селян, до кредиторів, іншими словами, від активних груп суспільства до пасивних.
Крім тривалого і дуже значного тиску на платників податків в інтересах збагачення рантьє існує ще одна більш обтяжлива обставина. Політика поступового підвищення вартості валюти будь-якої країни, скажімо на 100% вище теперішньої її вартості, стосовно товарів рівнозначна оголошенню кожному торговцю і кожному фабрикантові, що впродовж певного часу вартість їх запасів зменшуватиметься, а кожному, хто користується кредитом, – що він рано чи пізно на своїх зобов’язаннях втратить 100% (оскільки при перерахуванні на товар йому доведеться сплатити удвічі більше тієї суми, яку він взяв). Сучасне підприємство, яке досить широко користується кредитом, обов’язково опиниться у стані депресії. В інтересах кожного, хто займається бізнесом, зупинити на цей час свою справу, і в інтересах кожного, кому треба зробити закупки, – відкласти їх на тривалий термін. Розумнішим від усіх виявиться той, хто трансформує свій капітал в готівкові гроші, усунеться від ризику і небезпек ділового життя і в тихій сільскій місцевості дочекається збільшення вартості своєї касової готівки. Навіть очікування вірогідного настання дефляції – погане; очікування ж безумовного її настання – руйнівне. Механізм сучасного ділового життя ще менше пристосований до таких коливань вартості грошей, що спрямовані догори, ніж до таких, котрі рухаються донизу.
Далі, в багатьох країнах дефляція, навіть якщо вона є бажаною, не в змозі повернути валюту на її довоєнний рівень. Тягар, який би довелося покласти на плечі платників податків виявився б занадто важким. Через свою практичну нездійсненність цей засіб був би нешкідливим, якби він не перешкоджав проведенню протилежної політики і тим самим не збільшував період невизначеності і важких сезонних коливань, завдаючи шкоди господарському життю.
Зі сказаного можна зробити такий висновок. Коли знецінення грошей триває досить довго, так що суспільство пристосовується до їх нової вартості, дефляція є більш шкідливою, ніж інфляція. Обидві є “несправедливими” і вводять в оману законні очікування. Але якщо інфляція в силу того, що вона полегшує тягар національного боргу і заохочує підприємницький дух, може що-небудь висунути на своє виправдання, то на користь дефляції сказати нічого. Для країн, валюта яких зазнала тривалого і серйозного знецінення, єдина правильна політика полягає в девальвації і твердому встановленні вартості грошей на рівні, близькому до її сучасної вартості, до якої вже пристосувалися ділове життя і заробітна плата.
Стабілізація цін чи стабілізація курсу валюти
Курс валюти будь-якої країни стосовно валют іншого світу (для простоти ми припускаємо існування тільки однієї іноземної валюти), залежить від співвідношення між внутрішнім та зовнішнім рівнями цін; звідси випливає, що валюта тільки тоді може бути стійкою, коли як внутрішні, так і зовнішні рівні цін зберігають стабільність. Тому, якщо зовнішній рівень цін ми не в змозі контролювати, то ми повинні або зосередитися на внутрішньому рівні цін, або ж примиритися з тим, що наш валютний курс буде зазнавати зовнішнього впливу. Коли зовнішній рівень цін є несталим, ми не можемо одночасно зберігати сталість як нашого власного рівня цін, так і валютного курсу. Ми повинні вибрати одне з двох.
До війни, коли майже увесь світ базувався на золоті, ми беззаперечно віддавали перевагу стійкості валютного курсу перед стійкістю внутрішніх цін і були готові взяти на себе соціальні наслідки зміни рівня цін, що відбувалися з причин, що були поза нашим впливом, наприклад, в результаті відкриття нових золотих копалень в чужих країнах або змін в іноземній банківській політиці. Але ми з цим мирилися почасти тому, що не наважувалися довіритися іншій не такій автоматичній, хоча і більш розумній, політиці, почасти тому, що фактичні коливання цін були незначними. Однак існують захисники й іншої точки зору, яка віддає перевагу сталості внутрішнього рівня цін перед сталістю іноземного курсу валюти.
Кожна країна повинна зробити свій вибір в цьому питанні. Його правильність повинна визначатися значенням іноземної торгівлі в господарському житті країни. Проте майже в кожному випадку інтуїція говорить на користь сталості цін, якщо тільки остання є досяжною. Стабільність курсу валюти має свої переваги в тому, що вона сприяє успіхові та добробуту осіб, причетних до зовнішньої торгівлі. В той же час сталість цін має величезне значення для уникнення різноманітних бід. Угоди і кошториси, які потребують стійкого курсу валют навіть в експортно орієнтованих країнах, значно поступаються за широтою використання тим, котрі потребують сталого внутрішнього рівня цін.

* За матеріалами Українського агентства фінансового розвитку
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"