інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Міжнародний досвід ведення і регулювання офшорного бізнесу

В. Бабанін
головний фахівець відділу методології податкового обліку ВАТ "ЛУКОЙЛ", юрист

Якщо розглядати установу офшорної компанії як реалізацію права платника податків «вибирати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань», то розробку і прийняття «антиофшорного» законодавства варто вважати втіленням права держави відстоювати свої національні інтереси й обов'язки проводити економічну політику на благо всього народу, а не окремої, найбільш забезпеченої частини населення.
Відповідно до цього виділяють три групи стратегічних цілей, які переслідує держава, створюючи офшорну зону.
Економічні цілі:
- залучення іноземних інвестицій;
- зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.
Соціальні цілі:
- прискорення розвитку країни в цілому чи конкретній території в її складі;
- підвищення зайнятості і рівня доходів населення;
- «створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів; орієнтація культури менеджменту на світові вимоги до технології управління».
Науково-технічні цілі:
- впровадження передових закордонних технологій, насамперед інформаційних, в галузі сучасних засобів зв'язку і банківської справи.
Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть корегуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій, як Нідерланди і Люксембург привела до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові засоби у свою економіку, але й самі стали найбільшими світовими інвесторами. При цьому для використання переваг офшорного бізнесу невеликі, економічно слабкорозвинуті країни, як правило, йдуть шляхом перетворення всієї країни в офшорну зону і відповідно до цього організовують структуру національної економіки.
Детальний аналіз цього питання показує, що наявність у законодавстві країни або її відособленої частини спеціальних положень, що надають відповідні пільги іноземним інвесторам чи бізнесменам, робить її офшорною юрисдикцією тільки на папері. Для того щоб вона перетворилася в реально діючу офшорну зону, необхідно створити на її території необхідну інфраструктуру, що включає достатню кількість підготовлених професійних кадрів, високорозвинуті сучасні засоби комунікації, банківський сектор, забезпечити політичну стабільність, завоювати авторитет або як мінімум досягти популярності на міжнародній арені.
Для економічно розвинутих країн, що мають авторитет в усьому світі, найбільш простим, не потребуючим зайвих витрат кроком на шляху використання можливостей офшорного бізнесу є дозвіл реєстрації на своїй території громадянами інших країн нерезидентних компаній, що повинні дотримуватись у своїй діяльності «класичних» офшорних принципів, чи надання офшорного статусу компаніям, що здійснюють певний вид діяльності. Цим шляхом пішли багато країн, у зв'язку з чим можна говорити про існування стійкої тенденції збільшення кількості країн, що надають подібним чином офшорні послуги. Часто такі країни стають проміжними ланками на шляху фінансових потоків між країнами з нормальною системою оподаткування й офшорними юрисдикціями.
У цій ситуації інші країни змушені вживати відповідних заходів як адміністративного, так і економічного характеру. При цьому адміністративні міри стосуються жорсткості контролю з боку держави за громадянами, які використовують у своїх цілях іноземні підприємства, і за діяльністю на своїй території іноземних юридичних і фізичних осіб.
Однак заборонні міри мають бути економічно доцільні. Приклад подібного підходу можна знайти в офшорному досвіді Ірландії, де дохід її резидентних підприємств, витягнутий з іноземних джерел, не підлягає оподаткуванню в Ірландії.
Інакше вирішити цю проблему можна шляхом вивчення досвіду використання американської LLC. Оскільки її дохід обкладається тільки як персональний дохід її партнерів, то у випадку, якщо учасник LLC — нерезидент США і діяльність він здійснює за межами США, він не підлягає оподаткуванню в цій країні. Таким чином, нерезидентний учасник LLC може вести діяльність від імені своєї компанії всюди у світі і не оподатковуватись в юрисдикції реєстрації корпорації. Однак як тільки діяльність компанії переміщається в США, вона відразу ж підлягає американському оподаткуванню. Додаткові можливості виникають у тому випадку, якщо членами LLC є резиденти різних країн, включаючи материнську юрисдикцію.
Ще один варіант взаємин національної економіки й офшорного бізнесу — дозвіл реєстрації нерезидентних компаній у своїй країні або використання офшорних зон, що існують на частині своєї території. При цьому залучаються історично сформовані офшорні території або створюються нові офшорні зони. Однак у світовій практиці є як позитивний, так і негативний досвід. Як приклад позитивного досвіду приведемо Францію, Італію, КНР, Велику Британію і США.
Досвід Італії, накопичений в галузі врегулювання відносин із власною офшорною зоною, розглянемо на прикладі Кампіоне (Campione D'ltаlіа). Податкові пільги в Кампіоне поширюються тільки на місцевих жителів або іноземців-імігрантів, яким для того, щоб одержати право на проживання, необхідно придбати у власність житло. Територія цього італійського анклаву на швейцарській землі дуже обмежена, а населення складає приблизно 3500 осіб, з яких 1500 так звані податкові біженці. Тому можливості Кампіоне як офшорної зони обмежені і не можуть негативно вплинути на ситуацію з оподаткуванням в Італії. З іншого боку, використання міста іноземними громадянами як податкової гавані сприяє додатковим валютним надходженням у скарбницю Італії. Зусилля держави в цьому випадку в основному спрямовані на запобігання негативного впливу на економіку країни з боку внутрішньої офшорної зони.
Крім того, повчальним є італійський досвід боротьби з податковими правопорушеннями, що здійснюються в тому числі і з використанням громадянами цієї країни офшорних компаній. Так, у міжнародному податковому праві «діє незаперечна презумпція винності, тобто платник податків повинний довести перед податковими службами і судовими інстанціями свою невинність у махінаціях з відхилення від оподаткування».
Разом з тим у законодавстві Італії враховано інтереси не тільки держави, але й платників податків. Так, у 1982 р. у цій країні було прийнято Закон № 646, який наголошує, що у випадку наявності доказів, які підтверджують зв'язки конкретної особи з організованою злочинністю, є незаконний характер отриманих доходів і вимагає від підозрюваного доказів законності свого збагачення. Водночас цим законом не передбачено карні санкції, отже, він не суперечить існуючому в Карному праві принципу презумпції невинності. Таким чином, встановлюється ефективний механізм виявлення незаконно отриманих доходів, що однаково враховуює інтереси громадян і держави.
Щодо несанкціонованого експорту капіталів, то в 1976 р. незаконний вивіз італійської ліри з адміністративного правопорушення був переведений у карний злочин. Крім того, боротьба з цим видом злочинів спрямована не тільки безпосередньо проти експорту капіталу, тобто наслідку, але й на усунення його причини — джерела незаконного збагачення.
Гідний приклад використання офшорної зони на благо держави показує КНР. Йдеться про Гонконг, що перейшов до Китаю разом зі своїм офшорним статусом. Проголосивши принцип «одна держава — два лади», уряд КНР зберіг діючу там економічну систему. Влада Китаю виявляє зацікавленість у її ефективному функціонуванні і має намір розширювати можливості використання Гонконгу як фінансово-економічного вікна у зовнішній світ. Знаючи китайську послідовність і з огляду на накопичений досвід використання спеціальних економічних зон, не викликає подиву той факт, що «передача суверенітету над Гонконгом у руки влади КНР не викликала вивозу капіталу, як це передбачали деякі аналітики». У даному випадку роль держави зводиться до збереження сформованого статус-кво Гонконгу і максимального використання його офшорних можливостей для розвитку економіки всієї країни.
Гонконг активно використовується владою Китаю в якості головних економічних воріт країни і джерела валютних надходжень. Можна навіть говорити про те, що економічний простір Гонконгу поширилося і на СЕЗ «Шеньчжень», що прилягає до нього. Таким чином водночас працюють податкова гавань і спеціальна економічна зона.
Окреме питання в галузі взаємин держави й офшорного бізнесу — це використання Великою Британією у своїх інтересах розташованих за її межами офшорних зон. Причому цією країною переслідуються не тільки економічні, але й політичні цілі. Лондон є другим за обсягом банківським центром після Нью-Йорка. З цього випливає, що під прямим британським контролем зосереджено величезні фінансові засоби.
З іншого боку, більшість найпопулярніших податкових гаваней, таких світових фінансових центрів, як Кайманові, Багамські, Бермудські, Британські Віргінські острови, острови Гернси і Джерсі та інші, є колоніальними володіннями, залежними територіями Великої Британії або, щонайменше, входять у Британську Співдружність. А це дозволяє зробити висновок, що фактично Велика Британія встановила свій протекторат і над засобами, що знаходяться в обігу офшорного сектора світової економіки. У тому числі і над тими, котрі мають «сумнівне походження».
Велика Британія має на світовій арені ефективний засіб захисту власних інтересів і надійного провідника свого впливу.
Дуже цікавим є офшорний досвід Сполучених Штатів Америки.
Сполучені Штати Америки є федеративною державою, тому система оподатковування має три рівні: федеральний, штату і місцевий. Це означає, що всі компанії повинні платити податки як федеральному уряду, так і штату, у якому вони зареєстровані.
Уточнення про те, якому штату повинна платити податки корпорація, важливе, оскільки в Америці на її податки можуть претендувати й інші штати, крім тих, у якому вона зареєстрована. Якщо дохід компанії приносить економічна діяльність або володіння власністю в інших штатах, ці штати можуть заявити права, у податкових цілях, на частину прибутку корпорації. Правовою основою при цьому виступає інститут «ефективного зв'язку» чи «податкових уз» (Tax nexus), що здійснюється корпорацією бізнесу з конкретним штатом. Звичайно корпорація встановлює достатні зв'язки, як тільки вона одержує доход із джерел всередині штату, володіє або здає в оренду власність у штаті, має працівників у цьому штаті, або має там капітали чи власність. Положення, що детально регулюють пов'язані з цим питання, входять у законодавство штатів, регламентуються кодифікованими законодавчими актами і судовими прецедентами і розглядаються окремо в кожному конкретному випадку.
Разом з тим існують федеральні обмеження на права штатів обкладати податком іноземні (зареєстровані в іншому штаті — foreign corporation) корпорації. Цивільний закон № 86-272 не дає можливості штатам встановлювати «ефективний зв'язок» для корпорації в тому випадку, якщо її зв'язок з даним штатом полягає в клопотанні наказу на продаж у штаті приналежної корпорації матеріальної власності. При цьому ці розпорядження можуть надходити або затверджуватися з іншого штату, але повинні виконуватися внаслідок економічної діяльності, що здійснюється за межами розглянутого штату. Наприклад, відповідно до законів штату Невада, іноземна корпорація не буде вважатися введеною у внутріплатну торгівлю у Неваді, якщо «здійснила окрему, ізольовану угоду, що відбулася не в числі аналогічних угод». В більшості випадків діяльність корпорації в іншому штаті не матиме імунітету від оподатковування з боку влади даного штату.
Технічний контроль за діяльністю на території штату іноземних корпорацій здійснюється за допомогою процедури «кваліфікування здійснювати бізнес» (Qualifying to do business) у даному штаті і покладений на владу штату і Службу внутрішніх доходів Федерального казначейства США. У тому випадку, якщо корпорація не пройшла кваліфікування в іншому штаті, але здійснює там свою діяльність, влада цього штату може визнати посадових осіб і директорів цієї компанії персонально відповідальними за корпоративні контракти. Відповідальність за це включає строгі фінансові санкції, а у випадку встановлення фактів свідомого укладання угод від імені не кваліфікованої компанії передбачає навіть тюремне ув'язнення. Прикладом такого підходу можуть бути штати Арканзас, Каліфорнія, Колорадо, Делавер, Гаваї, Індіана, Кентуккі, Луізіана, Мериленд, Огайо, Оклахома, Орегон, Віржинія і Вашингтон.
Закінчуючи огляд особливостей оподатковування американських корпорацій на рівні штату, слід зазначити ще одну важливу обставину. Закон про податкову реформу 1986 р. (Tax Reform Act of 1986), знизивши максимальну ставку податку на прибуток з 46 до 34%, одночасно збільшив частку місцевих зборів і податок штату з 10,51 до 16,26% у загальних податкових зобов'язаннях корпорації. Крім того в загальній структурі оподатковування в США провідну роль відіграє індивідуальний прибутковий податок, що складає до 45% сукупних податкових зборів, податки на прибуток корпорацій при цьому складають тільки 12% доходів бюджету.
Таким чином, до початку 90-х років у Сполучених Штатах Америки склалася ситуація, при якій, з одного боку, податок на прибуток корпорацій особливо відігравав ніякої ролі через свою невелику частку в доходах бюджету, з іншого боку, одержавши пільгу в частині податків штату і місцевих платежів, корпорація одержувала відчутну економію. Усе це стало економічною основою для перетворення, з мовчазного схвалення федеральної влади, трьох американських штатів — Вайомінга, Делавера і Невади — в офшорні юрисдикції. Пільговий статус надається зареєстрованим у зазначених штатах компаніям при дотриманні ними офшорних стосовно штату реєстрації принципів діяльності. При цьому у випадку ведення офшорного бізнесу в межах національної території Сполучених Штатів Америки будь-який штат може, завдяки інституту «ефективного зв'язку» чи «податкових уз», відстояти свої інтереси в ситуації, якщо корпорація використовувала його у своїй діяльності. Гарантом тут виступають ефективні податкова і судова системи і продумане законодавство. Тому пільговий режим у цих штатах не викликав «перекачування» коштів з одних кишень в інші, а, обмежуючи певними рамками бізнес таких корпорацій на території США, заохочував їхню зовнішньоекономічну діяльність і сприяв залученню додаткових надходжень від реєстрації офшорних фірм іноземними громадянами.
Оскільки серед зазначених штатів найбільшу популярність у якості офшорної юрисдикції придбав Делавер, розглянемо механізм здійснення офшорного бізнесу в США на його прикладі.
Офшорний статус корпорації, зареєстрованої в Делавері, досягається завдяки тому, що податок штату Делавер дорівнює 0%, але всі компанії, зареєстровані на його території, зобов'язані платити федеральний податок на прибуток за ставкою 15—30%. При цьому для делаверських компаній передбачена спрощена форма звітності. Це законний спосіб використання таких корпорацій.
Однак якщо рахунок делаверської корпорації відкритий не на території США, власник корпорації не заповнював і не здавав у Департамент внутрішніх доходів форму SS-4 (виходить, і не одержував ідентифікаційного номера ETN), і прибуток корпорації при цьому одержується з джерел, розташованих за межами США, то уряд Сполучених Штатів просто не знає про її існування. Відбувається це тому, що Департамент внутрішніх доходів офіційно «довідається» про утворення нової корпорації тільки тоді, коли її власник заповнить і здасть форму SS-4, а ймовірність того, що її існування виявиться іншим чином, просто незначна, якщо дотримуються зазначені вище умови. Природно, що в цьому випадку вони нікому не платять податки і ні перед ким не звітують. Цілком зрозуміло також і те, що такий спосіб ведення справ неприйнятний для здійснення серйозних офшорних ділових проектів.
Взагалі ж про популярність реєстрації американськими бізнесменами корпорацій у штаті Делавер свідчить такий вислів: «Тут зареєстровано половину з п'ятисот найбільших американських корпорацій і як мінімум третину підприємств, що діють на Нью-йоркській фондовій біржі. Усього тут зареєстровано понад 200 тис. підприємств». Крім того, є дані про те, що в штатах Делавер і Вайомінг зареєстровано близько 90% всіх американських компаній.
Якщо ж проаналізувати використання корпоративних притулків виробничими і торговими компаніями Північної Америки в загальному вигляді, то складається така картина.

Перший випадок
Ведення бізнесу в межах території одного штату. При цьому установа корпорації в штаті, що має пільгу стосовно податку штату, не дасть економії, а приведе до значних додаткових витрат. За існуючим в США податковим законодавством, влада штату може обкладати податком будь-яку корпорацію, що здійснює діяльність, яку можна «пов'язати» з даним штатом. Для цього законодавством з метою оподаткування використовується принцип «ефективного зв'язку». При цьому «іноземна», тобто зареєстрована в чужому штаті, корпорація розглядається як «та, що знаходиться в торгівлі і бізнесі» і повинна сплачувати податки і представляти звітність владі штату. За оцінками американських секретарських компаній, вигідніше мати дві незалежні компанії в одному штаті, ніж одну, що зареєстрована в пільговому штаті, але здійснює свою діяльність у межах іншого штату. Таким чином, використання американської «офшорної» компанії на цьому етапі не має економічної доцільності і може бути обумовлено конфіденційністю, диверсифікованістю ризику тощо.

Другий випадок
Ведення бізнесу в різних штатах. Наприклад, при розширенні ділової активності і залученні корпорації в міжштатну економічну діяльність.
У цьому випадку зростає податковий тягар взагалі і з боку влади штатів, що мають свої власні податкові закони і правила, зокрема. Об'єктивно з'являється можливість використання різних законів, що регулюють оподаткування з боку штату. Отже, діяльність організовується так, щоб центр нагромадження прибутку і сплати податків штату перенісся у штат, що має пільги по цьому виду податку, — Неваду, Вайомінг чи Делавер.
Практично це здійснюється у такий спосіб: основне виробництво залишається на тому самому місці, і не змінює своєї «прописки», а допоміжні підрозділи компанії в міру розширення масштабів діяльності і виникнення відповідної необхідності, перетворюються в самостійні корпорації і реєструються в пільговому штаті. Цими компаніями здійснюються адміністративні, фінансові, маркетингові, постачальницькі, збутові та інші функції для основного виробництва. Робота цих компаній в інших штатах, де вони є «іноземними», будується так, щоб максимально використовувати ті види діяльності, що не викликають податкової відповідальності в даних штатах.
Усе це приводить до того, що прибуток з мінімальними податковими втратами осідає на рахунках корпорацій у Неваді чи Вайомінгу, а можливості інших штатів претендувати на частину податків цих корпорацій від діяльності на їхній території значно скорочуються або цілком усуваються.

Третій випадок
Ведення бізнесу в різних країнах. Наприклад, при розширенні масштабів економічної діяльності, і виході корпорації на міжнародну арену.
У цьому випадку зі збільшенням прибутку збільшується і податковий прес. Тільки тепер податки треба платити не в одній, а в декількох країнах. Як об'єктивна передумова ослаблення податкового тягаря виступає наявність у різних країнах своїх власних законів, що регулюють процес оподаткування, що дає можливість вести бізнес у тих країнах, де потрібно платити менше податків. Об'єктивні обставини доповнюються суб'єктивними. Якщо необхідно платити податки, то краще платити їх там, де вони мінімальні.
Отже, вся робота організовується таким чином, щоб центр нагромадження прибутку, що витягається з різних джерел, розташованих по усьому світі, перенісся в країну, що є офшорною зоною, податковою гаванню, безподатковою зоною тощо. Терміни можуть бути різними, але суть залишається одна: прибуток акумулюється в пільговій з погляду оподаткування юрисдикції.
В описаних випадках, крім стратегічного завдання збільшення прибутку за рахунок зниження витрат, пов'язаних з необхідністю сплати податків, зважується низка важливих тактичних завдань. Найчастіше для їхнього вирішення створюються складні офшорні схеми.
1. Захист власності від можливого судового переслідування з боку кредиторів, родичів, влади й інших зацікавлених осіб.
Найпростіший спосіб, яким це досягається, полягає в тому, що зареєстрована в рідному штаті або державі (у залежності від масштабів бізнесу) компанія — основне виробництво стає хронічним боржником фінансових, посередницьких, постачальницьких компаній, що належать тому ж власнику, але зареєстрованих у пільговій юрисдикції. Тому, якщо основна компанія стає неплатоспроможною, то в першу чергу будуть задоволені претензії по позовах зазначених вище кредиторів.
2. Конфіденційність.
Кінцевий одержувач прибутку в безподатковій юрисдикції (насамперед, це стосується податкових гаваней і офшорних фінансових центрів) невідомий ні владі, ні широкій публіці. Інформація про це охороняється строгими законами офшорних юрисдикцій про конфіденційність і банківську таємницю, що в окремих випадках передбачають навіть тюремне ув'язнення за розголошення даних, що складають банківську чи комерційну таємницю. До цього треба додати, що в багатьох країнах — офшорних юрисдикціях (Багами, Каймани, Швейцарія тощо) ухилення від сплати податків в інші країни не вважається злочином.
Крім того, дотримання таємності гарантується використанням інституту так званих номінальних власників, при необхідності використовуються схеми з номінальними власниками другого і третього порядків.
Усе це призводить до того, щоб установити, кому належить компанія або хто є кінцевим одержувачем доходу, неможливо навіть під час судового розгляду і розслідування кримінальної справи.
3. Диверсифікованість ризиків.
У цій ситуації отриманий прибуток акумулюється на рахунках надійних, всесвітньо відомих банків або інвестується в різні фонди, що знаходяться по всьому світі.
Тепер, після розгляду особливостей американського офшорного бізнесу, повернемося до тієї ролі, яку при цьому відіграє держава. Вище уже відзначалось відношення «центра» до власних офшорних штатів. Разом з тим слід зазначити, що влада США вкрай негативно ставиться не тільки до офшорного бізнесу, що ведеться резидентами США з використанням іноземних офшорних юрисдикцій, але й до самих офшорних юрисдикцій, розташованих за межами Сполучених Штатів. І для цього є вагомі підстави.
Так, за даними Служби внутрішніх доходів щорічно понад 300 млрд доларів приховується від податків у США й осідає на рахунках офшорних компаній у закордонних фінансових центрах. Що стосується питань боротьби із злочинністю, то найбільшу заклопотаність у Сполучених Штатах викликають існуючі в закордонних офшорних зонах корпоративні законодавства, завдяки яким процвітає торгівля конфіденційністю — анонімними корпораціями, призначеними для приховання руху коштів. На думку американських правоохоронних органів, існування в закордонних офшорних зонах таких корпоративних систем є необхідним елементом для злочинної діяльності в США.
Треба відзначити, що закордонні офшорні юрисдикції викликають невдоволення не тільки в Північній Америці. У зв'язку з тим, що в подібних випадках зачіпаються стратегічні інтереси як окремих країн, так і цілих груп країн, періодично виникають спроби тиску на різні офшорні юрисдикції. Так, у 1973 р. така спроба з боку ЄЕС була почата у відношенні Люксембургу і стосувалася порядку оподаткування люксембурзьких холдингів, що користуються великим попитом на ринку продажів офшорних компаній. Однак після спеціального вивчення Комісія європейського Співтовариства встановила, що паралельно з Люксембургом необхідно розглядати острова Джерсі, Гернсі, Мен тощо. Водночас будь-які обмеження пільгового оподаткування компаній, зареєстрованих у перерахованих юрисдикціях, сприяли б відтоку капіталу в офшорні зони, розташовані за межами Співтовариства. У даному випадку наочно проявилося відношення урядів країн ЄЕС до проблем офшорного бізнесу. Виражається воно в готовності мати у складі Союзу пільгові юрисдикції і зазнавати збитків, ніж зазнати великих втрат від можливого вивезення капіталу за кордони Європи в результаті їхнього закриття. Подібні розуміння враховуються також окремими країнами при формуванні політики стосовно конкретних закордонних офшорних юрисдикцій і при прийнятті рішень про створення власних офшорних територій.
Разом з тим європейські держави досягли великих успіхів у галузі упорядкування використання своїми громадянами офшорних структур. Оскільки країни Європи і Росія використовують одну правову систему, цей досвід викликає особливий інтерес.
Так, у Німеччині «податкові органи дуже підозріло ставляться до зовнішніх ділових зв'язків, а вітчизняні платники податків, відповідно до параграфа 90, абз. 2 АТ (Abgabenordnung — Податкове законодавство), піддаються посиленій перевірці на предмет впливу їхніх зовнішніх ділових зв'язків на оподаткування».
Крім того, неприйнятним є створення базових фірм у податкових гаванях, оскільки в даному випадку переслідуються не економічні цілі (витяг максимального прибутку), а прагнення зменшити суми податкових виплат. Якщо така дія має місце, вона розцінюється як «зловживання правовими можливостями», а податкова служба відповідно до обсягів економічної діяльності робить донарахування податків, ґрунтуючись на положеннях податкового права. При цьому звертає на себе увагу той факт, що в німецькому законодавстві мінімізація податкових виплат взагалі не розглядається як економічна мета.
Аналогічне положення має місце й в інших країнах. Так, у Франції при перевірці правильності і повноти сплати податків перевіряючим надано право не брати до уваги юридичні утворення й окремі комерційні операції, що є законними з погляду цивільного права, але не представляють економічного інтересу.
Варто сказати, що у світовій практиці уже відпрацьовано міри, за допомогою яких держава забезпечує захист своїх інтересів. Так, податковими органами західноєвропейських країн в обов'язковому порядку перевіряються всі угоди своїх резидентів з компаніями, розташованими в офшорних юрисдикціях. Якщо ж подібні угоди не одиничні, то резидент сам піддається винятково ретельній перевірці. Крім цього на всі відрахування на адресу офшорних компаній у багатьох країн накладається додатковий податок «у джерела». Це, з одного боку, сприяє надходженню в бюджет додаткових відрахувань, а з іншого — робить економічно недоцільним співробітництво резидентів даних країн з офшорними фірмами. Як уже відзначалося, у світі поширилася практика, коли податкові органи вивчають трастові угоди й обкладають податком дохід бенефіціара, навіть якщо він йому і не виплачувався.
Однією з головних умов забезпечення національних інтересів є інформованість державних податкових і правоохоронних органів. Так, у всіх офшорних юрисдикціях існують спеціальні вимоги до назв офшорних компаній. Наприклад, як правило, не можна без спеціального дозволу влади включати в назву компанії слова Bank, Royal, Insurance, University, College, Institute — список можна продовжити і далі. Разом з тим, включення в назву багамської чи панамської компанії слів «університет», «коледж» чи «інститут» не вимагає реєстрації підприємства як навчального закладу або одержання відповідної ліцензії. Тому податкові служби іноземних держав звертають особливу увагу на перерахування коштів своїх платників податків у подібні «навчальні заклади». Аналогічна ситуація і з платежами на адресу «страхових» компаній держав Ніуе, Невіс і острови Сент-Крістофер. Податковим органам Росії необхідно використовувати у своїй роботі цей досвід закордонних колег. Крім того, офшорний статус іноземного підприємства, що працює на території РФ, іноді може видати його назву, що не має нічого спільного з країною реєстрації.
Для захисту своїх інтересів різні країни використовують не тільки економічні заходи. Багато країн приділяють велику увагу роз'яснювальній роботі і не тільки щодо створення у населення негативного ставлення до офшорного бізнесу, але й стосовно формування неприйняття обману держави шляхом несплати податків навіть у тих випадках, коли це роблять видатні спортсмени або діячі мистецтва як, наприклад, Лучано Паваротті. Треба відзначити успішність цієї роботи, у результаті якої в розвинутих країнах для серйозні компанії і бізнесмени не підписують контрактів з офшорними компаніями.
Крім того, у багатьох країнах, у тому числі й тих, котрі пишаються своїми демократичними традиціями, активно використовуються заборонні міри, а податкові і пов'язані з ними злочини відносяться до тяжких. Можна також відзначити, що робота американських податкових органів спрямована на створення зацікавленості в добровільному зборі і наданні фінансової інформації уряду. При цьому головним спонукальним мотивом виступає погроза карного покарання, оскільки «90% усіх справ з несплати податків закінчується судимістю». Досягти таких результатів без детально розробленого карного законодавства і провідних технологій розслідування фінансових злочинів просто неможливо.
Для створення офшорних компаній використовуються всі організаційно-правові форми, особливості яких визначаються правовою системою, яку можна розділити на три основних види: острівна правова система, американська правова система, континентальна правова система (застосовується в Росії).
Досить поширена така організаційно-правова форма офшорної діяльності, як партнерство або товариство, однак їхня діяльність повинна проводитися за межами материнської юрисдикції, там же повинні розташовуватися і джерела їхнього доходу. Ці форми мають велику гнучкість і функціональність, у чому практично не поступаються LLC, однак викликають набагато більше довіри з боку влади і ділових партнерів. Як галузь застосування офшорних партнерств можна вказати фінансово-інвестиційну діяльність, захист активів, трастові операції, колективну форму ведення бізнесу лікарів, юристів, консультантів тощо.
Як і в звичайному бізнесі, компанії (корпорації) і акціонерні товариства одержали в офшорному бізнесі гнітюче, у порівнянні з партнерствами, поширення.
Однак усе більший інтерес і поширення одержують гібридні форми, такі як компанії з обмеженою відповідальністю (LLC), що об’єднують у собі переваги як партнерств, так і акціонерних товариств, оскільки припускають обмежену відповідальність для учасників і простоту реєстрації, а також властивий партнерству принцип оподаткування, відповідно до якого доходи LLC обкладаються податком тільки один раз — як доходи її засновників. На власників LLC, яких ще називають членами (members), не накладається ніяких обмежень.
Існує два напрямки використання офшорного бізнесу: з метою оптимізації діяльності юридичних осіб і з особистою метою фізичної особи (групи осіб). У першому випадку офшорний бізнес допомагає знизити собівартість продукції і зробити її більш конкурентноздатною, у другому випадку офшорний бізнес допомагає вирішити фінансові проблеми певної особи (групи осіб). При цьому, з огляду на те, що у зв'язку з діяльністю транснаціональних компаній у даний час близько 40% світового потоку товарів і послуг мають внутріфірмовий характер, варто констатувати, що офшорний бізнес має солідний економічний фундамент. При цьому офшорна компанія може бути інструментом податкового планування, використовуватися як фінансовий канал переміщення і «репатріації коштів, захисту активів, управління ризиками і підвищення надійності вкладення коштів».
Широке поширення в податковому офшорному бізнесі одержали холдингові компанії, офшорні страхові компанії (перестрахувальні компанії, і компанії, що здійснюють внутріфірмове страхування (кептивні страхові компанії)), що проводять компанії (conduit company), які використовуються як канал руху капіталів.
Основним елементом захисту активів є траст або обмежене партнерство, в основі яких лежить інститут довірчої власності.
Окремим аспектом офшорного бізнесу є використання офшорних юрисдикцій для персональних нестатків приватних осіб.
Також важливою сферою застосування офшорного бізнесу є офшорний банкінг, інструментами якого є не тільки офшорні банки, але й фінансові корпорації, що здійснюють деякі подібні банкам функції.
Проведений аналіз показує, що в різних країнах існують ділові кола, зацікавлені у використанні офшорного бізнесу в особистих цілях, а виходить, і в існуванні офшорних зон, які надають ці можливості. В країнах, громадяни яких залучені в офшорний бізнес, має бути високий рівень життя або в суспільстві повинні бути присутні окремі високоприбуткові, нехай навіть і нечисленні, але впливові категорії людей, як це має місце в сучасній Росії.
Однак головну зацікавленість в офшорних можливостях мають ті, хто використовує їх як ефективний засіб фінансового і податкового планування свого бізнесу. І що дуже важливо, у порівнянні з перерахованими вище діловими колами ця соціальна категорія найбільш організована, має у своєму розпорядженні колосальні фінансові засоби, чітко усвідомлює свої стратегічні і тактичні цілі, а також впливає на внутрішню і зовнішню політику держави шляхом лобіювання своїх інтересів на різних рівнях влади.
Разом з тим, слід зазначити, що інтерес і прихильність до офшорного бізнесу одних врівноважується негативним відношенням до даного економічного явища з боку інших. Зокрема, податкові і правоохоронні органи, що захищають національні інтереси Росії і перешкоджають безконтрольному відтоку капіталів, інститути, спрямовані на досягнення в суспільстві соціальної справедливості, а також певні ділові кола, що мають в особі офшорного бізнесу конкурента, роблять істотні протидії подальшому його розвитку.
Ці протиріччя і є пружиною, що розкручує спіраль офшорного бізнесу. («Форми руху матерії розрізняються за специфічними особливостями організації матеріально-речовинного субстрату, основу якої складає внутрішнє протиріччя».)
Аналіз світової практики показує, що більший економічний ефект досягається при налагодженому співробітництві економічно розвинутої країни й офшорної юрисдикції, що є сателітом або колишньою колонією. Це особливо наочно видно на прикладі Франції і Монако, Італії і Кампіоне, а також Великої Британії і її колоніальних володінь, залежних територій і країн, що входять у Британську Співдружність Націй, — Гернси і Джерсі, Кайманових, Багамських, Бермудських і Британських Віргінських островів. Володіючи другим у світі за величиною фінансовим центром — Лондоном, а також протекторатом над засобами в перерахованих вище офшорах, Велика Британія придбала практично необмежений доступ до світових фінансових ресурсів.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"