інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Світовий досвід податкового стимулювання розвитку інвестиційних процесів

Одним з головних завдань податкового стимулювання інвестиційного процесу є створення умов, за яких населення та інституціональні інвестори збільшують обсяг коштів, вкладених у ті чи інші фондові активи. Перелік таких активів – акції, корпоративні й місцеві облігації, паї, державні ціні папери та ін. – визначається державою в залежності від пріоритетів у межах обраної моделі розвитку економіки.
Податкове стимулювання має важливе значення, перш за все для країн, які потребують значних капітальних вкладень (наприклад, для реалізації програм модернізації економіки або прискореного розвитку окремих галузей промисловості), але при цьому не мають достатнього обсягу внутрішніх вільних фінансових ресурсів. Крім того, податкове стимулювання може стати корисним для урядів країн, які бажають переорієнтувати внутрішні потоки капіталу в напрямку перспективних галузей економіки.
Система податкового стимулювання на національному фондовому ринку, як правило, передбачає або часткове зниження податкових ставок за операціями з деякими ринковими інструментами, або повну відмову від певних видів податків.
При інвестуванні в акції у світовій практиці активно застосовувалися такі методи податкового стимулювання.
1) Зниження ставок або повна відмова від оподаткування доходів, отриманих у результаті виплати дивідендів і зростання курсової вартості акцій. Однією з найбільш розповсюджених варіацій такого заходу є надання спеціального податкового кредиту на сплату податку з прибутку, отриманого в результаті управління портфелем акцій.
Метод податкового стимулювання досить широко використовується в багатьох країнах. Зокрема, в Австралії і Великій Британії передбачалося повне звільнення від податку з прибутку дивідендів, отриманих резидентами від компаній-резидентів. У країнах Континентальної Європи застосовується часткове зниження ставок податку з прибутку, отриманого як дивіденди (Бельгія, Італія, Фінляндія), а також повне звільнення від такого податку, якщо частка акцій, що знаходиться у розпорядженні інвестора, була не нижче встановленої величини (Данія, Люксембург, Нідерланди, Швеція). У деяких країнах такі пільги вводять із застереженням, що зниження ставок чи скасування податків відбувається, якщо дивіденди реінвестуються в розвиток бізнесу підприємства.
2) Уніфікація податкового законодавства для інвесторів-резидентів та інвесторів-нерезидентів. Цей захід досить широко використовувався у 70–80-х роках минулого століття, тобто в період підвищеної нестабільності світової фінансової системи. У той час багато держав впроваджували різні протекціоністські заходи для захисту національних фінансових ринків від надмірного припливу іноземного спекулятивного капіталу, включаючи жорстку систему оподаткування іноземних інвесторів при здійснені операцій на внутрішньому фондовому ринку.
Прикладом такої уніфікації можуть бути дії уряду Австрії у 80-х роках щодо звільнення від сплати податку з прибутку за цінними паперами інвесторів-нерезидентів за умови, що цей інвестор володіє не менш як 10% акцій такої компанії протягом не менш ніж 5 років. У результаті для цієї категорії інвесторів режим оподаткування було уніфіковано з режимом оподаткування інвесторів-резидентів.
3) Зарахування негативних курсових різниць, отриманих у результаті зміни курсової вартості паперів, шляхом відповідного зменшення доходів при їх оподаткуванні. Досить розповсюдженою варіацією такого заходу є перенесення негативних курсових різниць на декілька років вперед та їх зарахування у період, коли курсова вартість акцій підвищується.
Такі заходи досить поширені у світі. Зокрема, у Канаді і Швеції передбачено повне зарахування негативних курсових різниць шляхом зменшення доходів при визначенні бази для сплати прибуткового податку.
4) Цільові податкові пільги, спрямовані на стимулювання:
– інвестицій у цінні папери окремих галузей економіки;
– прямих довгострокових інвестицій, що передбачають придбання великих частин власності;
– спеціальних інвестиційних планів;
– виводу цінних паперів на організовані ринки.
Цільові податкові пільги у тій чи іншій формі застосовуються практично в усіх індустріально розвинутих країнах. Наприклад, у Бельгії передбачено податкові переваги для інвесторів, які купують акції пріоритетних для держави галузей.
Значного поширення цільові податкові пільги набули в країнах з ринками, що розвиваються, уряди яких зацікавлені в прискореному розвитку окремих галузей економіки. В Індії, зокрема, сформовано перелік пріоритетних галузей (телекомунікації, виробництво програмного забезпечення і багато інших), інвестиції в які вилучено з бази оподаткування. У Мексиці та Чилі з бази оподаткування при сплаті прибуткового податку вилучено частки пайових фондів, а також низка пріоритетних акцій при їх первинному розміщенні.
Пільгове оподаткування банківських кредитних операцій, що використовуються як джерело коштів при довгостроковому інвестуванні в корпоративні цінні папери, найбільш поширено в країнах з розвинутим банківським сектором. У цьому випадку держава зацікавлена в ефективнішому використанні ресурсів банківської системи, у тому числі й для перерозподілу потоків капіталу на користь пріоритетних галузей економіки. В європейських країнах такі заходи активно використовуються в Італії, Ірландії та Фінляндії. В Японії при оподаткуванні дивідендів за акціями інвестор має право вилучити з оподатковуваної суми відсотки за кредитом, що узятий для придбання таких акцій.
Один з важливих напрямків податкового стимулювання розвитку внутрішнього фондового ринку багатьох країн — це використання заходів, які сприяють збільшенню кількості акціонерів підприємств за рахунок працюючого на них персоналу.
У США останім часом однією з найрозповсюдженіших форм збільшення участі персоналу в капіталі компанії стало створення плану ESOP (Employee Stock Ownership Plan). У рамках реалізації концепції ESOP у компанії створюється спеціальний фінансовий фонд, до якого компанія-роботодавець робить щорічні внески. Крім того, до ESOP перераховується частка заробітної плати співробітників компанії. Кошти ESOP вкладаються в акції компанії. Коли співробітник компанії звільняється чи виходить на пенсію, він має право на частину акцій, придбаних ESOP (кількість акцій залежить від розміру частки заробітної плати співробітника компанії, яка перераховується).
Пільгові режими оподатковування при цьому поширюються безпосередньо на саму компанію-роботодавця (на кошти, що перераховуються до ESOP), на власників акцій, які продають свої папери ESOP (на величину прибутку від збільшення капіталу), і на співробітників, які купують акції.

За матеріалами статті В.Петрова, заступника генерального директора
ММВБ, та Деніса Гейнца – Інформаційно-аналітична служба ММВБ

© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"