інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Законодавство Європейського Союзу щодо ринків цінних паперів*

Чинне законодавство ЄС з питання ринків цінних паперів складається із восьми директив і впроваджувальних заходів. У тому числі: Директива 98/26/ЕС про закінченість розрахунків (директива про закінченість розрахунків); Директива 2002/47/ЕС про фінансове забезпечення (директива про фінансове забезпечення); Директива 2003/6/ЕС про інсайдерську торгівлю та ринкові маніпуляції (директива про ринкові зловживання); Директива 2003/71/ЕС про проспекти емісії цінних паперів (директива про проспекти емісії – ДПЕ); Директива 2004/25/ЕС про пропозиції щодо поглинання (Директива щодо процедури повідомлення про намір придбати контрольний пакет акцій); Директива 2004/39/ЕС про ринки фінансових інструментів (директива про ринки фінансових інструментів – ДРФІ); Директива 2004/109/ЕС про узгодження вимог щодо прозорості інформації про емітентів, чиї цінні папери допускаються до продажу на регульованому ринку (Директива про прозорість – ДП); Директива 2006/49/ЕС про вимоги стосовно достатності капіталу інвестиційних компаній та кредитних установ (директива про достатність капіталу – ДДК).
Крім того, Федерація європейських фондових бірж, Європейська асоціація рахункових палат центральних контрагентів та Європейська асоціація центральних депозитаріїв цінних паперів 7 листопада 2006 року прийняли Європейський кодекс поведінки при розрахунково-кліринговому обслуговуванні.
У цьому матеріалі будуть розглянуті п’ять із зазначених документів, що визначають правила випуску та торгівлі цінними паперами, а також принципи функціонування у Європейському Союзі регульованого ринку фінансових інструментів.

1. Директива про ринкові зловживання
Директива про ринкові зловживання (директива 2003/6/ ЕС) та її впроваджувальні заходи була затверджена Європейським парламентом і Радою 23 січня 2003 року, а у дію вона була введена у липні 2004 року.

1.1 Сфера застосування директиви
Директива про ринкові зловживання має на меті посилити доброчесність європейських фінансових ринків шляхом запровадження спільної основи для запобігання ринковим зловживанням і виявлення таких зловживань, а також для забезпечення надходження на ринок належної інформації.
Директива застосовується до будь-якого фінансового інструмента, який допускається в обіг (або щодо якого був поданий запит про допуск в обіг) на регульованому ринку, принаймні, в одній державі – члені ЄС (див. таблицю 1). Директива застосовується до будь-яких транзакцій із цими інструментами, незалежно від того, де здійснюються такі транзакції – на регульованому ринку чи в інших місцях. Положення про інсайдерські торгові операції також застосовуються до фінансових інструментів, які не були допущені в обіг на регульованому ринку, але вартість яких залежить від таких фінансових інструментів (деривативи).
Кожна держава повинна застосовувати положення директиви до усіх операцій, які здійснюються на її території із фінансовими інструментами, допущеними в обіг на будь-якому регульованому ринку європейської економічної зони (ЄЕЗ) (або щодо яких був поданий запит про допуск в обіг на такому ринку). Держави – члени також зобов‘язані застосовувати положення цієї директиви до усіх операцій, які здійснюються за кордоном із фінансовими інструментами, допущеними в обіг на ринку, що знаходиться на їхній території (або щодо яких був поданий запит про допуск в обіг).

Таблиця 1. Директива про ринкові зловживання: Охоплювані фінансові інструменти

Акцій у компаніях і цінні папери еквіваленті акціям у компаніях
Облігацій й інші види сек‘юритизованих боргових зобов‘язань
Будь-які інші цінні папери, які надають право придбавати акції або облігації
Товарні деривативи
Паї в інструментах спільного інвестування
Інструменти грошового ринку
Контракти на фінансові ф’ючерси
Угоди про форвардні проценті ставки
Опціони
Процентні, валютні та фондові свопи

                                           Джерело: FSA (2004).

1.2 Ринкові зловживання
Директива про ринкові зловживання забороняє два поширених види ринкових зловживань, а саме: інсайдерську торгівлю та ринкові маніпуляції.

1.2.1 Інсайдерська торгівля
Директива забороняє будь-якому, хто володіє інсайдерською інформацією, здійснювати (або намагатися здійснювати) операції із відповідними цінними паперами, заохочувати інших до таких операцій та розкривати таку інформацію. Директива встановлює три категорії інсайдерської інформації.
I. Для всіх фінансових інструментів, за винятком товарних деривативів, інсайдерська інформація визначається як інформація про фінансові інструменти, яка є точною, публічно не оприлюднюється та оприлюднення якої могло б мати серйозні наслідки для цін на такі інструменти або цін на відповідні деривативи. Таку інформацію зважений інвестор міг би використовувати для прийняття рішень щодо інвестування.
II. Для товарних деривативів інсайдерська інформація визначається як точна не оприлюднена інформація, яку учасники ринків, на яких такі деривативи знаходяться в обігу, бажали би отримати відповідно до прийнятої на таких ринках практики.
III. Для посередників, які виконують накази своїх клієнтів, інсайдерська інформація визначається як точна інформація про очікувані накази, оприлюднення якої могло б мати серйозні наслідки для цін на фінансові інструменти або цін на відповідні похідні фінансові інструменти.

1.2.2 Маніпулювання ринком
Директива встановлює три види ринкових маніпуляцій:
IV. Коли транзакції або накази про торгівлю можуть надавати неправдиві або оманливі сигнали щодо попиту та пропозиції ціни або коли ціна навмисно встановлюється на ненормальному чи штучному рівні, якщо тільки ініціатор транзакції не доведе регуляторним органам, що він поводився у такий спосіб, керуючись обґрунтованими причинами та відповідно до прийнятої на ринку практики;
V. Транзакції або накази про торгівлю у випадку вдавання до тих чи інших форм шахрайства; та
VI. Поширення у пресі чи в інший спосіб інформації, що надає неправдиві сигнали, новин чи слухів про фінансові інструменти, особами, які знають або мали б знати, що така інформація є неправдивою та оманливою.
Директива передбачає два види обставин, за яких існує «безпечна гавань», це - торгівля власними акціями в рамках програм зворотного викупу та стабілізація фінансового інструменту. Щоб мати право на отримання статусу «безпечна гавань», програми зворотного викупу і стабілізаційна діяльність повинні задовольняти вимогам, встановленим у впроваджувальних заходах.

1.2.3 Розкриття інформації
Директива передбачає заходи із підвищення якості інформації, яка розкривається учасникам ринку:
VII. Обов‘язок емітентів якнайскоріше надавати громадськості інсайдерську інформацію;
VIII. Обов‘язок керівництва емітентів акцій та тісно пов’язаних із ними осіб розкривати інформацію про їхні операції із акціями (або іншими інструментами, що мають відношення до акцій) емітента;
IX. Обов’язок тих, хто проводить дослідження або поширює їхні результати чи іншу інформацію, рекомендувати або пропонувати інвестиційні стратегії надання чесної інформації та розкриття будь-яких інтересів або конфліктів інтересів;
X. Обов’язок тих, хто здійснює транзакції повідомляти компетентним органами про будь-які підозрілі транзакції.
Розкриваючи інсайдерську інформацію, емітенти повинні забезпечувати оперативність надання інформації всім інвесторам одночасно для запобігання можливості отримання деякими інвесторами переваги над іншими інвесторами внаслідок скорішого отримання інформації. Будь-які суттєві зміни у публічно оприлюдненій інформації повинні також оприлюднюватися без жодних зволікань. Проте емітенти мають право затримувати розкриття інсайдерської інформації для захисту їхніх законних інтересів, наприклад під час переговорів, за умови збереження конфіденційності інформації під час періоду затримки із її розкриттям і якщо така затримка не буде дезорієнтувати громадськість.
Що стосується рекомендацій стосовно інвестування, то для забезпечення дотримання встановлених вимог держави – члени можуть вибирати найбільш прийнятну для них форму регулювання, включаючи механізми саморегулювання.

2. Директива про проспекти емісії (ДПЕ)
Директива про проспекти емісії (директива 2003/71/ЕС) (ДПЕ) була прийнята Європейським парламентом і Радою 29 квітня 2004 року. Ця директива має на меті встановити в ЄС єдині стандарти публічного розкриття інформації про випуски цінних паперів і сприяти взаємному визнанню проспектів емісії та лістингових відомостей.
ДПЕ регулює (I) формат і зміст проспектів; (II) відповідальність за проспекти; (III) порядок вибору держави походження; (IV) порядок затвердження проспектів і паспортні права; та (V) порядок звільнення від вимог, що пред’являються до проспектів.

2.1 Формат і зміст проспектів
ДПЕ встановлює загальні принципи формату проспектів. Зокрема, проспект повинен надавати всю інформацію, що видається необхідною для того, щоб інвестори мали можливість свідомо оцінити активи і пасиви, прибутки та збитки і перспективи емітента та прав, пов‘язаних із цінними паперами.
У випадку деяких неемісійних цінних паперів, які випускаються кредитними установами в рамках програми пропозиції, ДПЕ дозволяє використовувати базові проспекти і додаток про умови, який має містити остаточні умови пропозиції. Базовий проспект повинен містити весь необхідний матеріал про емітента та цінний папір, в той час як остаточні умови для кожного конкретного випуску можуть оприлюднюватися без будь-якого подальшого затвердження компетентним органом. Втім будь-яка додаткова інформація про зміни у базовому проспекті повинна затверджуватися компетентним органом.
У випадку всіх акцій, будь-яких деривативів і неемісійних цінних паперів, крім згаданих вище, ДПЕ дозволяє використовувати один проспект або проспект із трьох частин. Останній повинен включати (I) резюме, яке може використовуватися незалежно від інших частин проспекту; (II) реєстраційний документ, який містить інформацію про емітента, та (III) записку щодо цінного паперу, яка повинна містити детальну інформацію про цінні папери.

2.2 Відповідальність за проспекти
До осіб, відповідальних за інформацію, що міститься у проспекті, у деяких державах – членах застосовується цивільна відповідальність. Проте ДПЕ вимагає внести у національні закони зміни та доповнення і забезпечити, щоб жодна особа не притягувалася до цивільної відповідальності лише на підставі резюме, якщо тільки воно не містить неправдиву або неточну інформацію.

2.3. Вибір держави походження
У випадку емітентів із країн ЄС, які випускають емісійні цінні папери і боргові зобов‘язання із малим номіналом (тобто неемісійні цінні папери із номіналом менше 1 000 євро), ДПЕ встановлює, що країною їхнього походження є держава – член ЄС, у якій такі емітенти зареєстровані. У випадку емітентів із інших країн, які випускають емісійні цінні папери та боргові зобов‘язання із малим номіналом, ДПЕ встановлює, що країною їхнього походження є держава – член ЄС, у якій такі емітенти роблять першу публічну пропозицію цінних паперів або подають свою першу заявку про лістинг на регульовану ринку ЄС. Емітенти оптових боргових зобов‘язань та роздрібних боргових зобов‘язань із великим номіналом мають право вибирати країну походження для кожного конкретного випуску окремо.

2.4 Затвердження проспектів і паспортних прав
ДПЕ вимагає, щоб проспект емісії затверджувався компетентним органом країни походження емітента не пізніше 10 робочих днів після подання емітентом повного проспекту (20 днів, коли емітент вперше звертається із проханням затвердити проспект). Після затвердження компетентним органом кожний проспект повинен опубліковуватися одним із дозволених методів, які передбачають опублікування проспекту у газеті та за допомогою різних електронних засобів, включаючи веб сайт емітента.
Із затвердженням проспекту компетентним органом країни походження емітент отримує права на взаємне визнання (паспортні права). За наявності паспортних прав (і) емітенти повинні лише повідомляти регуляторним органам приймаючої країни запит про публічну пропозицію або лістинг, а (іі) національні регулятори приймаючої країни не мають права вимагати від таких емітентів виконання жодних додаткових вимог.

2.5 Звільнення від виконання вимог щодо проспектів
Від виконання вимог щодо проспектів звільняються (I) пропозиції, що робляться менше 100 адресатам пропозиції на державу – члена; (II) цінні папери із мінімальним номіналом або мінімальною підпискою у розмірі 50 000 євро; (III) пропозиції, що робляться виключно кваліфікованим інвесторам (на основі розміру, вартості власного капіталу, інвестиційного досвіду та/або критеріїв регуляторного статусу).
Коли емітент випускає свої цінні папери і користується при цьому одним або декількома звільненнями, він має право не дотримуватися вимог ДПЕ щодо проспектів, якщо тільки його цінні папери не зареєстровані на одному із регульованих ринків ЄС. Будь-який подальший перепродаж цінних паперів, пропозиція щодо яких надавалася із використанням звільнення (включаючи розміщення цінних паперів за допомогою посередників), вимагає дотримання вимог ДПЕ щодо проспектів, якщо тільки перепродаж цінних паперів не здійснюється також із використанням звільнення, передбаченого ДПЕ.

3 Процедури повідомлення про намір придбати контрольний пакет акцій
Процедури повідомлення про намір придбати контрольний пакет акцій визначаються Директивою 2004/25/ЕС, що була затверджена Європейським парламентом і Радою 21 квітня 2004 року. Ця директива має на меті встановити мінімальні керівні принципи стосовно процедури повідомлення про намір придбати контрольний пакет акцій із застосуванням цінних паперів компаній, які регулюються законами держав – членів, коли всі цінні папери або деякі із них є допущеними в обіг на регульованому ринку однієї чи декількох держав – членів. Директива також має на меті забезпечити утримувачам цінних паперів належний рівень захисту в усіх країнах ЄС шляхом встановлення загальних принципів і вимог, яких держави – члени ЄС повинні дотримуватися шляхом запровадження у їхніх національних системах більш детальних правил.
Директива містить низку обов‘язкових і факультативних правил. До кола обов’язкових правил належать (I) правило обов‘язкової пропозиції (стаття 5); (II) право витіснення (стаття 15); та (III) право міноритарних акціонерів вимагати викупу їх акцій за ринковою ціною (стаття 16). Факультативні правила включають (I) обмеження права на припинення зобов’язання через неможливість його виконання (стаття 9) та (II) принцип прориву.

3.1 Правило обов’язкової пропозиції
Директива встановлює: якщо фізична або юридична особа придбаває цінні папери компанії, - або на свою власну ініціативу, або разом із іншими особами, прямо чи опосередковано, - які надають їй ту чи іншу частину прав голосу, що забезпечують їй контроль над цією компанією, така особа повинна зробити пропозицію як засіб захисту міноритарних акціонерів цієї компанії. Така пропозиція повинна якнайскоріше бути адресована всім утримувачам цих цінних паперів на всі їхні папери за справедливою ціною.
Частина прав голосу, яка забезпечує контроль за компанією, та метод її розрахунку визначається державою – членом, у якій зареєстрована компанія.
Справедлива ціна визначається як найвища ціна, що її за ті самі цінні папери сплатив оферент або особи, що діють разом із ним, протягом періоду, тривалість якого встановлюється державами – членами, але не менше 6 і не більше 12 місяців до надання пропозиції. Якщо після оприлюднення пропозиції і до закриття пропозиції, оферент або особи, що діють разом із ним, купують цінні папери за ціною вищою, ніж ціна пропозиції, оферент повинен збільшити ціну його пропозиції у такий спосіб, щоб вона була не меншою від найвищої ціни, сплаченої за цінні папери.
Регуляторні органи держав – членів мають право коригувати зазначену вище ціну із дотриманням чітко визначених критеріїв, наприклад коли найвища ціна встановлюється за домовленістю між покупцем і продавцем, коли ринкова ціна відповідних цінних паперів була зманіпульована або коли на ринкові ціни загалом або на деякі ринкові ціни вплинули виняткові обставини. Регуляторні органи мають також право визначати критерії для застосування у таких випадках, наприклад середня ринкова вартість за конкретний період, вартість компанії на приватному ринку або інші критерії, що забезпечують об’єктивність оцінки.
Особи, що роблять пропозицію, повинні запропонувати грошову винагороду, принаймні, як альтернативу, якщо вони за готівку придбали не менше 5 % голосуючих акцій у компанії особи, якій робиться пропозиція, починаючи із початку періоду розрахунку справедливої ціни і до закриття пропозиції.
Директива також встановлює, яка інформація повинна міститися у пропозиції.

3.2 Право витіснення
Директива застерігає право витіснення. Зокрема, Директива вимагає, щоб особа, яка робить пропозицію, була здатною запропонувати всім утримувачам решти цінних паперів продати їй ці цінні папери за справедливою ціною, якщо (I) оферент володіє не менше 90 % капіталу, що надає право голосу, та 90 % голосуючих акцій компанії особи, якій робиться пропозиція, або якщо (II) після прийняття пропозиції оферент придбав або чітко домовився придбати включені до пропозиції цінні папери, які складають не менше 90 % капіталу, що надає право голосу, та 90 % голосуючих компанії особи, якій робиться пропозиція.
Якщо оферент має намір скористатися правом витіснення, він повинен зробити це не пізніше трьох місяців після спливу часу, визначеного для прийняття пропозиції.

3.3 Право міноритарних акціонерів вимагати викупу їхніх акцій за ринковою ціною
Директива застерігає право міноритарних акціонерів вимагати викупу їхніх акцій за ринковою ціною. Зокрема, директива вимагає, щоб утримувач решти цінних паперів мав можливість запропонувати оференту купити у нього цінні папери за ринковою ціною за визначених законодавством обставин.

3.4 Обмеження права на припинення зобов’язання через неможливість його виконання
Директива обмежує право правління компанії особи, якій робиться пропозиція, припиняти зобов’язання через неможливість його виконання.
Зокрема, стаття 9 передбачає, що протягом визначеного періоду часу правління компанії особи, якій робиться пропозиція, повинне отримати попередній дозвіл загальних зборів акціонерів на будь-які дії (крім пошуку альтернативних пропозицій), що можуть призвести до зриву пропозиції, і зокрема до випуску будь-яких акцій, які можуть довготривалий час перешкоджати оференту в отриманні контролю над компанією особи, якій робиться пропозиція. Отримання такого дозволу є обов’язковим, принаймні, починаючи із часу, коли правління компанії особи, якій була зроблена пропозиція, отримує інформацію про оприлюднення результатів пропозиції або коли пропозиція продовжується.
Держави – члени можуть залишити за собою право не вимагати від зареєстрованих на їхній території компаній виконання положень статті 9.

3.5 Принцип прориву
Директива застерігає принцип прориву (стаття 11).
Будь-які обмеження на передачу цінних паперів, передбачені у статуті компанії особи, якій робиться пропозиція, або в угодах між компанією особи, якій робиться пропозиція, та утримувачами цінних паперів, або в угодах між утримувачами цінних паперів компанії особи, якій робиться пропозиція, під час періоду, визначеного для прийняття пропозиції до оферента не застосовуються.
Обмеження на права голосу, передбачені у статуті компанії особи, якій робиться пропозиція, не можуть застосовуватися на загальних зборах акціонерів, що вирішують вжити заходів захисту відповідно до статті 9 вище.
Після того, як була зроблена пропозиція, жодні обмеження на передачу цінних паперів або обмеження на права голосу, визначені вище, або жодні надзвичайні права акціонерів стосовно призначення чи звільнення членів правління, передбачені у статуті компанії особи, якій робиться пропозиція, до оферента, не застосовуються, якщо він утримує 75 чи більше відсотків капіталу, який надає права голосу; на перших загальних зборах акціонерів, які після закриття пропозиції скликаються оферентом для внесення до статуту змін і доповнень або для звільнення чи призначення членів правління, цінні папери із декількома голосами мають лише один голос кожний.
Держави – члени можуть залишити за собою право не вимагати від зареєстрованих на їхній території компаній виконання положень статті 11.

4 Директива про ринки фінансових інструментів (ДРФІ)
Директива про ринки фінансових інструментів (2004/39/ЕС) (далі - ДРФІ) була прийнята Європейським парламентом і Радою 21 квітня 2004 року та введена у дію 1 листопада 2007 року. ДРФІ передвіщає глибокі трансформації на ландшафті конкуренції цінних паперів в ЄС. Вона відкриває банкам можливість діяти як фондові біржі у деяких видах діяльності, як альтернативні біржі і пропонувати альтернативні виконавчі послуги, які видаються схожими більше на структуру ринків без посередника, ніж на структуру традиційних ринків; директива а також відкриває можливість децентралізації виконання доручень у широкому розмаїтті операцій, які раніше регулювалися правилами концентрації. Вона має великі наслідки для організації, функціонування та бізнесових стратегій банків, інвестиційних компаній, фондових бірж, розпорядників активів й інших посередників фінансових ринків.

4.1 Сфера застосування ДРФІ
ДРФІ передбачає два головних пріоритети:
I. Пріоритет 1 – зміцнення єдиного паспорту для інвестиційних компаній з метою уможливлення надання ними інвестиційних послуг в 27 державах – членах ЄС і трьох державах – учасницях європейської економічної зони на підставі одного дозволу та із жорстким контролем з боку держави – походження. ДРФІ встановлює надійні правила захисту інвесторів, які поширюються на весь ЄС. Зокрема, ДРФІ впроваджує правила стосовно внутрішнього управління інвестиційних компаній та узгоджує бізнесові правила торгівлі цінними паперами, включаючи категоризацію клієнтів, якнайкраще проведення операцій та звітність по операціях.
II. Пріоритет 2 – скасування правила концентрації торгівлі, що було запроваджене директивою про інвестиційні послуги (ДІП), яка дозволяла державам – членам вимагати, щоб торгівля цінними паперами здійснювалася на центральній національній фондовій біржі або регульованому ринку. Скасування правила концентрації відкриває шлях до вільної конкуренції між фондовими біржами, фінансовими інструментами багатосторонньої торгівлі (ФІБТ) і системними інтерналізаторами торгівлі фінансовими інструментами, включаючи обігові цінні папери, інструменти грошового ринку, паї у спільному інвестуванні (на відміну від ІСІОЦП), опціони, ф’ючерси, свопи й інші деривативи, фінансові контракти на різницю, а також похідні інструменти для передачі кредитного ризику. Для регульованих ринків, ФІБТ і системних інтерналізаторів ДРФІ запроваджує посилену прозорість до та після здійснення операцій. Проте зазначена прозорість операцій не застосовується до ринку облігацій.

4.2 Вимоги до інвестиційних компаній
Що стосується внутрішнього управління, ведення бізнесу та звітності про операції, то ДРФІ встановлює для інвестиційних компаній нові вимоги.
Вимоги до внутрішнього управління стосуються управління ризиками, внутрішнього аудиту та дисципліни дотримання законодавства, обмежень на особисті операції працівників, менеджерів і директорів, обмежень на аутсорсінг третім країнам, а також загальної політики виявлення, врегулювання конфліктів інтересів та розкриття інформації про них.
Вимоги до ведення бізнесу стосуються здатності інвестора, з урахуванням його досвіду, схильності до ризику та інвестиційних цілей, здійснювати інвестиційну діяльність та управляти інвестиційним портфелем, а також прийнятності інших послуг, тобто інвестор повинен розуміти ризик, за винятком обмеженого класу нескладних продуктів. Останні відомі як правила «знай своїх клієнтів». Виконуючи доручення своїх клієнтів, інвестиційні компанії також повинні демонструвати якнайкращу майстерність виконання. Зокрема, вони повинні робити все можливе для отримання якнайкращих результатів для своїх клієнтів з урахуванням ціни, витрат, швидкості, можливості виконання та розрахунків, розміру та будь-яких інших відповідних чинників. ДРФІ також вимагає від інвестиційних компаній прийняти політику виконання доручень та отримати попередню згоду клієнтів на таку політику. Така попередня згода видається обов‘язковою у випадках, коли політика дозволяє виконувати доручення за межами регульованих ринків або ФІБТ. Компанії повинні здійснювати моніторинг ефективності своєї політики, виправляти недоліки та доводити на запит клієнтів, що компанія дотримується визначеної політики. Платежі, які робляться компаніям у зв‘язку із наданням інвестиційних послуг, або які здійснюють самі компанії, мають бути обґрунтованими і мають повністю доводитися до відома клієнтів і повинні підвищувати якість послуг, що надаються клієнтам. Зрештою, у випадку роздрібних клієнтів ДРФІ вимагає обов‘язково укладати із ними письмову угоду.
Вимоги до звітності про операції стосуються звітності перед регуляторними органами по операціях купівлі/ продажу всіх фінансових інструментів, які допускаються в обіг на регульованому ринку, та обміну інформацією між компетентними органами для забезпечення належного нагляду. Для операцій на первинному ринку, фінансування цінних паперів і виконання опціонів із цього зобов‘язання існують винятки. У випадку процентних, валютних і товарних деривативів фондова біржа звітує місцевим регуляторним органам про операції, оскільки у таких випадках торгівля допущеними до обігу інструментами здійснюється за участі посередника. Деякі регуляторні органи застосовують ці правила до більш широкого кола інструментів, наприклад лише до інструментів, які продаються без посередника та які не допущені в обіг на регульованому ринку.

4.3 Вимоги до фондових бірж
ДРФІ встановлює вимоги до фондових бірж.
ДРФІ встановлює детальні вимоги до організації діяльності та операцій регульованих ринків і ФІБТ, а також передбачає детальні положення щодо прозорості, які застосовуються до допущених в обіг на регульованих ринках фінансових інструментів, ФІБТ і системних інтерналізаторів. Проте положення ДРФІ щодо прозорості не застосовуються до ринків облігацій.
ДРФІ запроваджує детальні вимоги щодо повного розкриття інформації про ліквідні акції до укладання угоди (тобто приблизно 500 акцій або 90 % капіталізації ринку на єдиному ринку ЄС). Ці вимоги стосуються опублікування системними інтерналізаторами цін пропозицій, а також лімітних наказів клієнтів і подальшого виконання наказів. ДРФІ також встановлює вимоги щодо повного розкриття інформації про усі зареєстровані акції та їхні деривативи після укладання угоди. Вимоги поширюються на звітність про операції у реальному часі або не пізніше 3 хвилин, угоди між сторонами про відповідальність за опублікування інформації, можливості затримки опублікування інформації у випадках великих операцій та опублікування операцій, які здійснюються без посередника та у неробочий час.

* Матеріали Світового банку
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"