інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Європейські вимоги щодо достатності капіталу фінансових установ
та додаткового нагляду за фінансовими конгломератами*

1. Директива про достатність капіталу
Вимоги Європейського Союзу щодо достатності капіталу фінансових установ викладені у Директиві про достатність капіталу (ДДК) (2006/49/ЕС), яка застосовує міжнародні керівні принципи стосовно достатності капіталу, що були ухвалені у червні 2004 року Базельським комітетом з нагляду за банківською діяльністю (Базель-ІІ), до банків й інвестиційних компаній, зареєстрованих на території держав – членів ЄС. ДДК була введена у дію 1 січня 2007 року.
ДДК запроваджує в рамках законодавства ЄС трирівневу наглядову структуру Базеля- ІІ, а саме: (I) рівень 1 охоплює вимоги до мінімального капіталу з урахуванням ризиків; (II) рівень 2 охоплює нагляд з боку регуляторних органів з урахуванням ризиків; та (III) рівень 3 стосується вимог щодо розкриття інформації регульованими операторами ринку.
Рівень 1. ДДК вимагає, щоб компанії розраховували обсяг свого мінімально необхідного капіталу з урахуванням кредитного, ринкового та операційного ризиків. Що стосується інвестиційних компаній, то тут, з огляду на діапазон діяльності, яку таким компаніям дозволяється здійснювати, рівень мінімально достатнього капіталу згідно із ДДК розраховується дещо по-іншому. Зокрема, ДДК дозволяє державам – членам розподіляти інвестиційні компанії на три категорії: «повноцінні інвестиційні компанії», «компанії із обмеженою ліцензією» та «компанії із обмеженою діяльністю»:
I. повноцінна інвестиційна компанія. – це інвестиційна фірма, яка не має жодних обмежень на ліцензію або діяльність. Вона має право діяти як принципал без жодних умов чи обмежень і може також гарантувати фінансові інструменти;
II. компанія із обмеженою ліцензією .– це інвестиційна фірма, якій не дозволяється діяти самостійно або гарантувати та/ або розміщувати фінансові інструменти на основі твердих зобов’язань;
III. компанія із обмеженою діяльністю .– це інвестиційна фірма, яка діє самостійно лише з метою отримання або виконання розпоряджень клієнтів або з метою отримання доступу до системи взаєморозрахунків у випадках, коли вона діє як агент або виконує розпорядження клієнта.
Нижче наводиться опис чинних положень, які встановлюють порядок розрахунку мінімально достатнього капіталу для кожної із трьох категорій інвестиційних компаній. Такий порядок був встановлений Адміністрацією фінансових послуг Великої Британії згідно із ДДК («положення ДДК»).
У випадку повноцінних інвестиційних компаній. положення ДДК передбачають двоетапний підхід до розрахунку мінімально достатнього капіталу:
IV. Перший етап. – це оцінка .достатності базового капіталу. компанії залежно від її типу. Для цілей оцінки достатності базового капіталу положення ДДК розрізняють чотири типи компаній: (і) самостійний брокер; (іі) гофброкер; (ііі) брокер/ менеджер; і (iv) радник/ організатор. Для кожного типу компаній положення ДДК визначають мінімально достатній капітал у номінальному вираженні. Станом на кінець 2005 року рівень мінімально достатнього капіталу складав 730 тис. євро для самостійних брокерів, 125 тис. євро для гофброкерів, 50 – 125 тис. євро для брокерів/ менеджерів і радників/ організаторів.
V. Другий етап – це оцінка методу розрахунку мінімально достатнього капіталу, який має використовувати компанія. За стандартною методологією розмір мінімально достатнього капіталу повноцінних компаній дорівнює найбільшому розрахованому базовому капіталу або сумі кредитного, ринкового та операційного ризиків.
У випадку компаній із обмеженою ліцензією розмір мінімально достатнього капіталу дорівнює (I) найбільшому розрахованому базовому капіталу; (II) найбільшій сумі кредитного та ринкового ризиків; або (III) найбільшій сумі постійних накладних витрат. Брокери/ менеджери та радники/ організатори автоматично опиняються у категорії компаній із обмеженою ліцензією.
У випадку компаній із обмеженою діяльністю розмір мінімально достатнього капіталу дорівнює (I) найбільшому розрахованому базовому капіталу; (II) найбільшій сумі кредитного, ринкового ризиків і постійних накладних витрат.
Що стосується повноцінних інвестиційних компаній, то тут для розрахунку мінімально достатнього капіталу, який видається необхідним для покриття операційного ризику, існує три можливих підходи. Згідно із підходом, у якому застосовуються головні показники (ПГП), мінімально необхідний капітал визначається як 15 % середнього валового доходу від усього бізнесу компанії за три роки. За стандартним підходом (СП), валовий дохід від восьми бізнесових напрямків розглядається окремо, і розмір мінімально достатнього капіталу коливається від 12 % до 18 % залежно від напрямку бізнесової діяльності. СП потребує також якісних критеріїв, включаючи політику управління операційним ризиком, основу для управління операційним ризиком, процеси та системи моніторингу операційного ризику/ збитків і внутрішню та зовнішню звітність. За передовим методом оцінки (ПМО), компанії можуть користуватися перевагами диверсифікації, зокрема шляхом вільного переливу капіталу між відділеннями та дочірніми компаніями для підтримки ризику. ПМО вимагає, щоб компанії мали окремий підрозділ управління операційним ризиком, інформацію про внутрішні збитки за три останні роки, систему моделювання ризиків, застосовували якісні критерії СП і передбачали зовнішні перевірки. На практиці із цих трьох методів віддають перевагу ПГП і СП.
Рівень 2. ДДК вимагає, щоб усі компанії в рамках процесу оцінки достатності капіталу (ПОДК) документували їхні пов’язані із управлінням ризиками процеси. ПОДК - це процес власної оцінки компанією своєї системи управління ризиками, і він охоплює (I) виявлення та оцінку важливих ризиків; (II) визначення заходів із їхнього пом’якшення; (III) визначення розміру капіталу, необхідного для виконання бізнес-плану та стратегій; і (IV) розрахунок достатності капіталу та оцінку. ПОДК повинен бути складовою процесу управління, (II) має регулярно переглядатися, (III) здійснюватися з урахуванням ризиків, (IV) має бути всебічним, (I) перспективним і (IV) повинен забезпечувати групі належний процес оцінки. ПОДК повинен здійснюватися на консолідованій основі і має встановлювати рівень достатності капіталу по окремих компаніях групи. ДКК вимагає, щоб регуляторні органи перевіряли та оцінювали ризики і фактори контролю; аналізували та оцінювали власну оцінку компанії ризиків і надавали наглядовий висновок.
Рівень 3. ДКК вимагає, щоб компанії надавали ринку інформацію про профіль своїх ризиків і рівень капіталізації з метою надання учасникам ринку можливості ухвалювати свідомі рішення на основі такої інформації. Зокрема, компанії повинні на річній основі розкривати учасникам ринку детальну якісну та кількісну інформацію про цілі та політику у галузі управління ризиками, сферу застосування, капітал компанії, кредитний ризик, ризик «розводнення» капіталу, заходи пом’якшення кредитного ризику, ринковий ризик, операційний ризик і сек’юритизацію.

2. Додатковий нагляд за діяльністю фінансових конгломератів у Європейському Союзі
Спеціальний нагляд за фінансовими конгломератами у Європейському Союзі почав здійснюватись у 2002 році згідно з Директивою 2002/86/ЕС (директива про додатковий нагляд), якою були запроваджені принципи додаткового нагляду. Ця директива не замінює консолідований або додатковий нагляд за об’єднаннями, які оперують в одному секторі фінансової справи, але вона запроваджує додатковий нагляд за регульованими компаніями, що входять до складу об’єднань, які охоплюють більше одного сектора у фінансовій галузі.
Для визначення, чи підлягає регульована установа додатковому нагляду, необхідно з’ясувати три параметри: 1) чи входить ця установа до складу об’єднання; 2) чи є це об’єднання фінансовим конгломератом; 3) чи є ця установа адресатом додаткового нагляду.

Визначення терміну «об’єднання»
Об’єднання – це утворення, яке характеризується материнськими – дочірніми відносинами; відносинами, що базуються на участі в акціонерному капіталі; або горизонтальною структурою. Дочірня компанія – це товариство, у якому акціонер (материнська компанія) має більшість прав голосу або право здійснювати контролюючий вплив. Участь в акціонерному капіталі визначається як акціонерне інвестування у розмірі 20 % і більше. Горизонтальна структура існує без акціонерних зв’язків, якщо у товариствах управління здійснюється на об’єднаній основі відповідно до контракту або статуту або коли до складу адміністративного керівництва чи наглядових органів обох компаній входять більшість тих самих осіб. Горизонтальна структура означає контроль без акціонерного інвестування.

Визначення терміну «фінансовий конгломерат»
Об’єднання вважається фінансовим конгломератом, якщо воно відповідає певним умовам.
Об’єднання, яке очолюється регульованою установою держави - члена ЄС або держави, що не є членом ЄС, або нерегульованою установою, вважається фінансовим конгломератом, якщо вся діяльність його товариств у страховому секторі та вся діяльність його товариств у банківському секторі та секторі інвестиційних послуг відзначається значними масштабами (діяльність у кожному фінансовому секторі повинна складати не менше 10 % загального обсягу діяльності об’єднання або баланс найменшого сектору об’єднання має перевищувати 6 мільярдів євро).
Об’єднання, яке очолюється регульованою установою держави - члена ЄС, вважається фінансовим конгломератом, якщо воно здійснює свою діяльність переважно у фінансовому секторі (тобто профільні товариства мають складати не менше 40 % об’єднання).
Об’єднання, яке очолюється регульованою установою держави - члена ЄС, вважається фінансовим конгломератом, навіть якщо його діяльність не зосереджується переважно у фінансовому секторі.
Директива визначає змішані фінансові холдингові компанії як фінансовий конгломерат, який очолюється нерегульованою холдинговою компанією. Змішаною фінансовою холдинговою компанією може бути нерегульоване фінансове товариство або комерційна чи промислова компанія.
У випадках фінансового конгломерату, який очолюється нерегульованою компанією держави - члена ЄС, і фінансового конгломерату, який очолюється змішаною фінансовою холдинговою компанією, що має свій головний офіс за межами ЄС, регульовані товариства – члени таких фінансових конгломератів додатковому нагляду не підлягають. Проте, згідно із директивою, вони можуть підлягати еквівалентному додатковому нагляду з боку країни походження регульованого товариства країни, що не є членом ЄС, або змішаної фінансової холдингової компанії, або аналогічному чи відповідному додатковому нагляду з боку держави – члена (див. нижче).
Директива надає регуляторним органам держав - членів ЄС право застосовувати положення про додатковий нагляд до об’єднань, які не задовольняють визначенню термінів «фінансовий конгломерат» або «об’єднання», та проводити додатковий нагляд за їхньою діяльністю як за діяльністю фінансового конгломерату. Регуляторні органи мають право здійснювати додатковий нагляд за діяльністю регульованих установ, які контролюються іншим товариством або в основний капітал яких інше товариство зробило інвестиції, навіть якщо їхні відносини не підпадають під визначення термінів «об’єднання» чи «фінансовий конгломерат». Регульовані товариства таких квазіфінансових груп підлягають додатковому нагляду за ініціативою регуляторних органів держав - членів ЄС, якщо (I) принаймні, одна регульована установ є регульованим товариством держави – члена ЄС; (II) принаймні, одна установа оперує у страховому секторі та, принаймні, одна – у банківському секторі або секторі фінансових послуг; і (III) консолідований та/ або агрегований обсяг діяльності установ, які оперують у страховому секторі, й консолідований та/ або агрегований обсяг діяльності установ, які оперують у банківському секторі або секторі фінансових послуг, видаються значними за масштабами.

Визначення терміну «адресат»
Директива розрізняє товариства, які є адресатами додаткового нагляду, товариства, на які директива покладає певні зобов’язання, та товариства, на які директива поширюється опосередковано.
I. До кола товариств, які підлягають додатковому нагляду, належить кожна регульована установа, яка очолює фінансовий конгломерат або материнська компанія якої є змішаною фінансовою холдинговою компанією, що зареєстрована у ЄС, або є горизонтальним фінансовим конгломератом.
II. Директива покладає певні зобов’язання на усі регульовані установи фінансового конгломерату, це робиться для уможливлення додаткового нагляду на рівні фінансового конгломерату.
III. Додатковий нагляд за діяльністю фінансового конгломерату опосередковано зачіпає всі товариства фінансового конгломерату, включаючи регульовані установи держав, які не є членами ЄС, нерегульовані установи та змішані фінансові холдингові компанії фінансового конгломерату. Зокрема, внутрішньо групові транзакції та концентрація ризиків визначаються як такі, що включають відносини між регульованими установами (як держав – членів ЄС, так і держав, що не є членами ЄС) фінансового конгломерату та іншими товариствами або компаніями фінансового конгломерату.

Правила додаткового нагляду
Для додаткового нагляду застосовується підхід «соло плюс». Нагляд «соло» за діяльністю окремих товариств доповнюється загальною кількісною оцінкою групи у цілому та кількісною оцінкою достатності капіталу усієї групи. Директива не вимагає якоїсь додаткової консолідації рахунків фінансового конгломерату, крім передбаченої іншими чинними директивами.

Достатність капіталу
Директива зобов’язує регуляторні органи держав - членів ЄС здійснювати додатковий нагляд за достатністю капіталу регульованих установ фінансового конгломерату. Головна мета такої оцінки полягає у тому, щоб виключити можливість будь-якого неналежного формування у середині групи власних фондів, наприклад, ситуацій створення подвійних або багатоцільових механізмів чи надмірного левереджу, коли ті самі власні фонди одночасно та неодноразово використовуються як буфер для покриття капітальних потреб материнської та дочірньої компанії. Директива передбачає різні методології розрахунку кредитоспроможності на рівні фінансового конгломерату.
Відповідно до директиви, держави – члени ЄС повинні вимагати, щоб на рівні фінансового конгломерату регульовані установи мали належну політику забезпечення достатності капіталу та щоб така політика здійснювалася під наглядом наглядового органу, призначеного координатором для цілей здійснення додаткового нагляду за діяльністю фінансового конгломерату.

Внутрішньогрупові транзакції та концентрація ризику
Директива передбачає здійснення додаткового нагляду за внутрішньогруповими транзакціями та концентрацією ризиків регульованих установ фінансового конгломерату.
За визначенням директиви термін «внутрішньогрупові транзакції» означає операції регульованої установи фінансового конгломерату із будь-яким іншим товариством фінансового конгломерату. До внутрішньогрупових транзакцій також належать транзакції із фізичними або юридичними особами, які тісно пов’язані із товариствами групи, навіть якщо такі особи не є членами групи і відповідно членами фінансового конгломерату. Внутрішньо групові транзакції заслуговують на увагу наглядового органу, коли вони (I) призводять до неналежного відтоку капіталу чи доходів із регульованої установи; (II) здійснюються на умовах і за обставин, на які сторони, що тісно співпрацюють, ніколи не погодилися б та які можуть бути не вигідними регульованій установі; (III) можуть негативно вплинути на стан кредитоспроможності, ліквідності та дохідності окремих товариств групи; та (IV) використовуються як засіб свавільного адміністрування, яке дозволяє вводити в тінь капітал і уникати виконання інших регуляторних вимог. Конкретні ліміти та вимоги щодо внутрішньогрупових транзакцій встановлюються самими державами – членами ЄС.
Директива визначає термін «концентрація ризиків» як усі ризики збитків, на які товариства наражаються у фінансовому конгломераті та які видаються достатньо серйозними, щоб загрожувати кредитоспроможності чи фінансовому становищу регульованих установ фінансового конгломерату. Конкретні ліміти та вимоги щодо концентрації ризиків встановлюються самими державами – членами ЄС.

Кваліфікація керівництва
Директива зобов’язує держави – члени ЄС забезпечити, щоб особи, які керують операціями змішаної фінансової холдингової компанії, страхової холдингової компанії чи фінансового холдингу, мали достатню кваліфікацію та достатній досвід для виконання своїх обов’язків.

Здійснення додаткового нагляду
Директива встановлює правила здійснення додаткового нагляду з боку держав – членів ЄС. Зокрема, регуляторні органи повинні зі свого числа призначити координатора, що опікуватиметься координацією та здійсненням додаткового нагляду за діяльністю регульованих установ того чи іншого фінансового конгломерату. Директива передбачає конкретні правила для автоматичного призначення такого координатора, але регуляторні органи держав – членів ЄС мають право не дотримуватися цих правил і призначити координатором іншу регуляторну установу.
Якщо материнська компанія фінансового конгломерату є регульованою установою або змішаною фінансовою холдинговою компанією із головним офісом за межами ЄС, регульовані установи держав – членів ЄС, які належать до такої групи, безпосередньому додатковому нагляду не підлягають.
Як перший крок, директива зобов’язує регуляторні органи держав – членів ЄС перевіряти, чи підлягає регульована установа держави – члена ЄС, чия материнська компанія має головний офіс за межами ЄС, нагляду з боку країни походження материнської компанії, який є еквівалентним передбаченому директивою додатковому нагляду за діяльністю регульованих установ фінансового конгломерату. Якщо так, директива приписує дотримуватися вимог країни походження. Якщо ні, директива вимагає від держав – членів ЄС по аналогії застосовувати до регульованих установ держав – членів ЄС положення директиви стосовно додаткового нагляду. Зокрема, регуляторні органи мають право вимагати створення субхолдингової компанії із головним офісом у ЄС і застосовувати до такої європейської субхолдингової компанії положення директиви, що регулюють додатковий нагляд.

* Матеріали Світового банку
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"