інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Регуляторні рестрикції розвитку фінансових ринків

В. Корнєєв
Інститут економіки та прогнозування АН України, д.е.н.

У сучасному глобалізованому світі практично вільне переміщення фінансового капіталу призводить до миттєвого розповсюдження як здобутків, так і помилок-втрат. І ті, й інші стають спільним надбанням не тільки регіонального, а й планетарного масштабу.
Одна з основних проблем фінансової сфери в умовах трансформаційної економіки, за оцінками експертів, полягає у фрагментарному розвитку і у неповноті фінансових ринків. Достатньо очевидно, що зазначені фрагментарність і неповнота мають, насамперед, недоліки регулятивного характеру. Колізія проявляється фактично повсюдно, у т.ч. і в Україні, проте не зводиться тільки до проблеми “незрілості” фінансових ринків, і не може бути вирішена при відриві останніх від реального сектора економіки.
Питання забезпечення стабільного розвитку економіки тісно пов’язане з визначенням меж і граничних масштабів зростання фінансових ринків. Вирішення проблеми у зазначеній акцентації пов’язується з посиленням регулятивного моніторингу за функціонуванням різних сегментів фінансових ринків, проведенням постійної оцінки вартості фінансових активів, величини відриву дохідності фінансових транзакцій від угод у реальному секторі, очікуваної корисності і віддачі авансованих коштів.
У практичному значенні слід вирізняти можливості встановлення і оцінки результативності відповідних регулятивних важелів не тільки поєднано, а й окремо на первинних і вторинних фінансових ринках.
Формування первинних ринків обмежуються, насамперед, правовими й адміністративними рамками – ліцензіями, дозволами, нормативами діяльності і надання послуг в обраній сфері. Потреба в окупності авансованого капіталу попередньо застерігає від надмірної фінансової ейфорії. В багатьох випадках впроваджується і наслідується корпоративна ділова етика. Внаслідок цих обмежень та наявності суворих вимог щодо декларацій намірів і наступної звітності забезпечується відносна прозорість змін, а також порівняно чітко проявляється захист прав та інтересів учасників ринку.
Іншими словами, первинні ринки мають свою вартісно–часову межу, яка визначається обсягами сформованого капіталу на певну дату для задоволення статутних цілей суб’єкта господарювання.
Довідково: для фінансових установ необхідний обсяг капіталу повинен бути сформований на дату їх реєстрації, а для нефінансових може бути відтермінований строком до 1 року і поповнюватись частинами.
А вторинні ринки, у т.ч. і регульовані, мають здебільшого договірні правила гри і досить довільні можливості капіталізації активів. Оскільки проблематично точно визначити обсяги ресурсів, що акумулюються на вторинних ринках, та ідентифікувати їх власників, то й зростання фінансових ринків залежить від рівня їх самоорганізації і в глобальному масштабі, як зазначалось вище, практично непідконтрольне локальним державним регулятивним інститутам. У цьому значенні мова йде про фінансовий перпетуїтет – потоки капіталу, які ніколи не закінчуються.

Історія запровадження рестрикцій на розвиток фінансових ринків
Історичний екскурс. В історичному ретроспективному плані спроби встановлення керованих правил економічної поведінки у фінансовій сфері пов’язуються з іменами Дж.Кейнса і Дж.Тобіна. Заслуга Дж.Кейнса і значення його розробок, власне, полягають у тому, що обґрунтування і впровадження антикризової програми стабілізації американської економіки у 30-х рр. ХХ ст. мало визначальний системний характер впливу на міжнародний розвиток упродовж наступних кількох десятиліть. На створену у той час Федеральну комісію США з фондових ринків і бірж постійно покладаються завдання врегулювання наслідків і обмеження нових фінансових спекуляцій.
Дж.Тобін – один з найпослідовніших прихильників кейнсіанства вважав, що класична теорема А.Сміта про “невидиму руку” ринку як основного регулятора змін, повинна бути модифікована, “егоїстичну енергію” ринку слід спрямувати у конструктивне русло, а “... першочерговим завданням економічної діяльності є виробництво товарів і послуг... . Фінансові ринки являють собою засіб для досягнення цієї мети, але ніяк не саму мету” /Тобин Дж. Теорема о "невидимой руке" должна быть модифицирована // РЭЖ – 2002, № 3 – С.43/. Проте до цього часу запропонований так званий “податок Тобіна” – введення податку на дохідність валютних операцій у національних і глобальних межах ринку, на жаль, залишається тільки теоретичною рекомендацією.
Довідково: Дж. Тобін, лауреат Нобелівської премії з економіки (1981 р.) запропонував оподатковувати за ставкою 0,05% всі спекулятивні операції на валютних ринках, що розрахунково дало б змогу отримувати 100 млрд. дол. для фінансування соціальних заходів в усьому світі.
В останнє десятиріччя (після кризи наприкінці 90-х років) необхідність розв’язання протиріч між транскордонним переміщенням капіталу і національно-державним характером регулювання економіки все більше актуалізується. У цьому руслі цікавою є пропозиція Кочетова Е.Г. щодо запровадження спеціального "геоекономічного порядку", в основі якого "світові (міжнародні) закони-доктрини, могли б гарантувати гармонійне світогосподарське і соціальне спілкування. В організаційному плані пропонується і обґрунтовується заснування геоекономічного трибуналу як спеціального органу для розгляду спорів не тільки між державами, а й між будь-якими стійкими економічними системами .

Резюме щодо останньої пропозиції
Незважаючи на присутність при цьому формальної революційної риторики, постановка питання по суті заслуговує на увагу і підтримку. Однак, що важливо, залишаються дискусійними і незрозумілими практичні питання – яким може бути механізм прийняття пропонованих законів–доктрин та контроль за їх дотриманням, і який ліміт фінансових витрат (початкових і згодом поточних) готові будуть взяти держави й інші організації-засновники геоекономічного трибуналу? Після нехтування податковою пропозицією Дж. Тобіна як спробою непрямого коригування умов здійснення економічних транзакцій, результативність директивного запровадження будь-яких прямих організаційно-адміністративних і витратних при цьому новацій є сумнівною.

Зарубіжний досвід регулювання міжнародної міграції капіталу
А) У США ще після кризи 1997–1998 рр. було створено Консультативну комісію з питань оцінки діяльності міжнародних фінансових інститутів (спрощена її назва – “Комісія А.Мельтцера” – за прізвищем керівника). У березні 2000 р. ця комісія представила Конгресу США і федеральному казначейству спеціальну доповідь, де після жорсткої критики фінансової політики МВФ і Світового банку наголошувалось на необхідності зміни функцій і методів діяльності міжнародних наднаціональних установ. Необхідність оновлення і посилення регулятивних заходів змусили закликати до створення “нової етики в корпоративному житті США”, – зокрема, такий намір був озвучений у публічному виступі американського президента 9 липня 2002 р. Незадовго до цього в США був ухвалений закон про відповідальність за корпоративне шахрайство, яким передбачалося більш жорстке покарання за відповідні порушення. Одночасно на 20% збільшилося фінансування Федеральної комісії з цінних паперів і фондових бірж. Десять провідних фінансових компаній США в рамках приписаного їм відшкодування збитків обсягом 1млрд.дол.США за некоректні оцінки стану ринку зобов’язані виділити 450 млн.дол.США на створення незалежного аналітично-дослідницького консорціуму.
Б) У Франції з 1998 р. функціонує асоціація “АТТАС” (“Action pour une taxe Tobin d’aide aux citoyens” – “За податок Тобіна на допомогу громадян”), яка об’єднала різні організації і профспілки. Діяльність “АТТАС” включає ряд напрямків: обмеження міжнародних фінансових спекуляцій, спеціальне оподаткування доходів від операцій з капіталом, боротьбу з офшорними “оазисами”, сприяння гласності інвестицій в економічно залежних державах та анулювання надмірної зовнішньої заборгованості таких країн.
В) У латиноамериканському регіоні відома опозиційна діяльність так званої ініціативи РІО – антиглобалістського руху представників кількох країн (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Перу, Уругвай) за обмеження спекуляцій і вирівнювання можливостей доступу до ринків капіталу. Їх виступи під час періодичних зустрічей-нарад керівників країн “G-7” і потім “G-8”, МВФ, Світового банку постійно містять радикальні вимоги щодо забезпечення рівних умов економічного розвитку різних країн.
Роль банківської системи, і в першу чергу центральних банків у попередженні та регулюванні кризових явищ є непересічною. У банківській сфері специфічним “амортизатором”, який переймає збитки, є банківський капітал. Нова Базельська угода (Базель-ІІ), якою встановлені вимоги до капіталу виходячи з міри операційного ризику, фактично є зрозумілою реакцією регуляторів на зростання системного ризику, характерного для глобалізованої та інтегрованої фінансової системи.
В умовах мінливого розвитку міжнародних фінансових ринків центральні банки, за словами екс-глави ФРС США А. Грінспена, повинні вирішувати двоєдине завдання: забезпечувати макроекономічну стабільність і підтримувати надійність фінансових організацій, які при стабільних умовах отримують прибуток за рахунок використання нових технологій. При цьому обрана центральними банками стратегія захисту від обвалів фінансової системи може умовно називатись “страховим покриттям фінансових катастроф”. Але гарантії державних установ як інструмент безпеки та підтримки ліквідності повинні використовуватись вкрай рідко, оскільки “фінансова організація, яка не здатна продемонструвати мінімальну рентабельність з врахуванням ризику, не повинна захищатись державою”/Сінкі Дж. Финансовый менеджмент в банке. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – С. 776/.
Проте, після того, як ФРС США навесні 2008 р. у пожежному порядку знизила облікову ставку до 2 %, ситуацію врятували не ці пожежні заходи, а опубліковані звіти про значні розміри прибутків двох банків: Goldman Sachs та Lehman Brothers. Фінансовий результат останніх значно перевищив очікування і ринок відносно стабілізувався.
Практика державного і позавідомчого регулювання розвитку фінансового ринку України. В Україні, для забезпечення стабілізації фінансового ринку, Національний банк України з 22.04.2008 р. обмежив надання банкам бланкових (незабезпечених) кредитів overnight не більше десяти разів за місяць і у розмірі не більше 40% від суми встановленого і сформованого банком обсягу обов’язкових резервів за попередній звітній період резервування (Розпорядження НБУ № 236-р від 22.04.2008 р.).
Довідково: Ставка overnight наприкінці квітня 2008 р. в Україні складала 15 % під заставу держоблігацій і 16% для незабезпечених кредитів.
В частині коригування/обмеження активності клієнтів банків на споживчому ринку, НБУ розробив проект постанови, яка робить невигідним надання кредиту банком без початкового внеску (тобто без “застави серйозності” чи “авансування платоспроможності”). Мова йде про введення більш жорсткої практики кредитування фізичних осіб. Очікується збільшення вимог щодо формування резервів під споживчі кредити без початкового внеску. Збільшення резервування загалом зменшує кредитні можливості банку та його прибутковість. Якщо зараз під стовідсоткове резервування підпадає “безнадійна” заборгованість більше 91 дня, то тепер – від 31 дня (при розрахунку резерву банк не може враховувати заставу за таким кредитом). Заборгованість терміном 2-3 тижні буде вимагати від банків резервного покриття 60–80% його обсягу. Також запропоновано обліковувати як “безнадійні” кредити: а) надані позичальникам груп В, Г і Д (згідно постанови № 279 від 6.07.2000 р.); б) овердрафт.
Одночасно планується зобов’язати банки вимагати у клієнтів-позичальників їх письмової згоди на надання інформації про кредитну угоду в бюро кредитних історій, – у випадку відмови позичальник автоматично зараховується до найгіршої категорії “Д”. Останнє нововведення стосується споживчих, іпотечних та автокредитів.
Окрім зазначених рестрикцій банківського регулятора, окремі стабілізаційні нововведення були ініційовані професіональними учасниками фінансового ринку України. Так, Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) у квітні 2008 р. з метою підвищення прозорості укладених угод зобов’язала своїх членів зазначати у своїх рекламних проспектах додаткові супутні витрати інвестора у разі вкладення коштів у пайові інвестиційні фонди (зокрема, такі як обсяги комісійних при купівлі–продажу паю, винагорода інвестиційному керуючому).
У системі торгівлі на фондовій біржі ПФТС з 26 травня 2008 р. введено вимогу надання публічної інформації про не тільки біржові, а й позабіржові торговельні угоди з цінними паперами, що котируються на цій біржі. Таке нововведення спрямоване на забезпечення більшої прозорості фондового ринку, оскільки як відомо, частка біржової торгівлі значно поступається обсягам позабіржового ринку, до того ж має місце відмінність у ціноутворенні на обох зазначених сегментах ринку.
Висновки. Необхідно посилити постійний моніторинг і нагляд за фінансовими транзакціями у банківському та небанківському секторах економіки України, і в першу чергу, за участю нерезидентів. Доцільно започаткувати діяльність міжвідомчої робочої групи за участю представників трьох державних фінансових регуляторів (НБУ, ДКЦПФР та Держфінпослуг) та інших органів влади для узгодження засобів проведення моніторингу і нагляду. Результати діяльності такої групи повинні бути достатньо публічними.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"