інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Транспарентність регуляторів фінансового ринку та розвиток ризик-менеджменту у фінансових установах

О. Романченко,
начальник управління мідл-офісу
акціонерного банку «Діамант»

Побудова системи ризик-менеджменту – це завдання не тільки фінансової установи, а й наглядових та регулятивних органів. Проблема транспарентності державних органів для України є новою, проте вона вимагає швидкого та ефективного вирішення. Наслідки нехтування цим питанням можуть спричинити серйозні проблеми у розвитку фінансової системи.

Поняття транспарентності
Термін "транспарентність" вперше був використаний як характеристика діяльності центральних банків, які традиційно є провідниками грошово-кредитної політики.
Поняття відкритості центрального банку досить давнє та відоме, розуміється рівень розкриття державним органом інформації про свою діяльність. Проте державний орган може бути максимально відкритим і при цьому оприлюднювати інформацію, незрозумілу економічним агентам. Отже, справа не в простій прозорості діяльності регулятора, а у її зрозумілості для зацікавлених осіб. Саме це і називають транспарентністю (transparency). Тобто інформація, яка розкривається центральним банком або іншими регуляторами, має бути достовірною, зрозумілою та опрацьованою, щоб суб’єкти регульованого ринку мали змогу приймати на основі цієї інформації адекватні рішення. Іноді транспарентність протиставляють невизначеності (uncertainly), яка сприймається економічними агентами як "шум", і в процесі прийняття рішень не враховується.
Для практичних цілей розрізняють кілька видів відкритості у грошово-кредитній політиці, кожна з яких кореспондує з певним видом транспарентності:
- Відкритість цілей економічної політики (політична відкритість).
- Розкриття інформації про економічні дані, моделі та прогнози (економічна відкритість).
- Інформація про стратегію і тактику грошово-кредитної політики, механізми прийняття рішень у цій галузі (процедурна відкритість).
- Відкритість інформації про втручання центрального банку на ринку та помилки регулювання (ринкова відкритість).
Транспарентність регулятивних та наглядових органів розвинутих країн.
Першим концепцію транспарентності грошово-кредитної політики висунув економіст Федерального резервного банку Річмонда (США) Марвін Гудфренд. Транспарентність у його інтерпретації була політичною та процедурною. Реалізацію принципу транспарентності на практиці Федеральний резервний банк США розпочав наприкінці 1980-х рр.: оприлюднювалися протоколи та директиви Федерального комітету з відкритого ринку. М.Гудфренд визнав абсолютно безпідставними аргументи на користь закритості центрального банку і секретності інформації стосовно його діяльності. На його думку, оприлюднення інформації має нівелювати асиметрію, ринкову невизначеність, зменшувати помилки прогнозування і, в решті решт, сприяти економічному розвитку суспільства.
Дослідження співробітників Банку Великої Британії К.Нолана та Е.Шалинга в галузі політичної транспарентності довели факт зниження інфляційного зсуву (цінової інерції) при зниженні переваг центрального банку1.
Європейський центральний банк в особі члена правління О.Іссинга приділяє багато уваги процедурній транспарентності шляхом публікації стенограм засідань комітетів центрального банку2. Результатом досліджень наслідків такої політики став висновок про зростання добробуту суспільства через транспарентність грошово-кредитної політики.
Шведські економісти Дж.Фауст і Л.Свенсон провели дослідження в галузі ринкової транспарентності, що моделювалась як рівень розкриття центральним банком інформації про помилки регулювання. Вчені довели, що транспарентність – практично завжди на користь суспільству, але далеко не завжди корисна центральному банку, який волів би діяти на власний розсуд для досягнення невідомих суспільству цілей грошово-кредитної політики.
Центральний банк Фінляндії (економісти Дж.Таркка та Д.Майес) дослідили різні типи економічної транспарентності, приділяючи особливу увагу невизначеності очікувань. У вихідних умовах моделі передбачалось, що суспільство не обізнане з намірами центрального банку і з оцінкою своїх економічних очікувань самим центральним банком. Оприлюднення центральним банком прогнозів, на думку дослідників, є засобом комунікації, який усуває невизначеність і підвищує прогнозованість грошово-кредитної політики.
З огляду на закордонну практику в галузі транспарентності центральних банків має сенс підкреслити, що оптимальний рівень відкритості у дослідженнях не обговорювався, оскільки метою реалізації принципу транспарентності є усунення інформаційної асиметрії. Чи усувається вона завдяки транспарентності – питання дискусійне. В.Дуйзенберг з цього приводу зазначає: "...Оприлюднення прогнозу інфляції має не приховувати, а роз’яснювати дії Ради керуючих. Суспільству потрібно надати єдиний прогноз, який узагальнюватиме ретельний та вичерпний аналіз численних показників. Однак таке резюмування призводить до спрощення. Крім того, через те, що публікація єдиного прогнозу інфляції, ймовірно, стимулюватиме думку, що грошово-кредитна політика механічно намагається реалізувати прогноз, його оприлюднення може ввести суспільство в оману, і, відповідно, суперечить принципу транспарентності".
Економетрична модель центрального банку як обов’язковий елемент транспарентності
Необхідність розробки центральними банками економетричних моделей обумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами. Внутрішня необхідність виникає з потреби вивчення поточної ситуації, прогнозування та прийняття рішень. Зовнішня необхідність полягає у забезпеченні транспарентності. Оприлюднення центральним банком застосовуваних економетричних моделей дає змогу інформувати ринок про причини прийняття владою тих чи інших рішень.
Центральні банки провідних країн світу почали застосовувати макроекономічні моделі наприкінці 1960-х рр. Спочатку "звичайна" модель передбачала наявність кількасот рівнянь. Однак від цього доволі швидко відмовились, оскільки користь від масштабного моделювання була незначною. Перевагу надали використанню невеликих моделей різних типів або проведенню аналізу без використання кількісних методів. Тепер центральні банки намагаються експлуатувати невеликі економетричні моделі, які служать, головним чином, інструментом середньострокового прогнозування. Разом з тим, центральні банки все частіше спираються не на одну, як раніше, а на декілька типів моделей. Наприклад, використовуючи модель з великою деталізацією, можна одержати короткостроковий прогноз інфляції великої точності, а більш проста модель значно корисніша для аналізу довгострокового зв’язку між інструментами та цілями грошово-кредитної політики, такими, як економічний ріст та інфляція.
Економетрика базується на стохастичній теорії (теорії ймовірностей) і може використовуватись у двох напрямках. По-перше, її застосовують для тестування достовірності економічних теорій. По-друге, для винайдення економічних взаємозв’язків, не передбачених теорією, які поки що не мають обґрунтування. Останній напрям має назву "атеоретичне моделювання" (atheoretic modeling). Оскільки, на відміну від природничих наук, проведення експериментальної перевірки в економіці не передбачається, центральні банки часто застосовують атеоретичний підхід, тобто розробляють моделі без необхідної теоретичної основи. Багато експертів вважають, що моделювати процес необхідно навіть тоді, коли задовільна економічна теорія відсутня.
Моделі, які мають повне теоретичне обґрунтування, мають назву структурних (structural models). Вони являють собою систему рівнянь, де причинно-наслідкові зв’язки між ендогенними змінними та їх дефініціями виражені у наявному вигляді. Класична структурна модель, що використовується центральними банками, обмежується невеликою кількістю рівнянь. Їх може бути три: рівняння для визначення реального ВВП, рівня цін та відсоткової ставки. Причому усі згадані ендогенні змінні залежать від однієї екзогенної змінної – грошової пропозиції.
Проте складність моделювання сучасної економіки призводить до невиправданого ускладнення моделей. Яскравим прикладом є модель, що використовувалась Банком Англії до 1994 р. Це одна з канонічних економетричних моделей, створених Лондонською школою економетрики на початку 1970-х рр. Модель активно використовувалась Економічним департаментом Банку Англії для аналізу різноманітних проблем у 1980-х рр. Під час апогею популярності модель містила біля 600 (!) змінних. На початку 1990-х рр. кількість змінних зменшилася до 350. З них біля сотні були зовнішніми (світовий ВВА, ціни та відсоткова ставка) і 250 – внутрішніми. Тільки 170 змінних визначались у межах моделі, решта 80 є статистичними тотожностями. Нині модель скорочено до мінімуму: 22 поведінкових рівняння і 130 змінних.
Протилежне атеоретичне моделювання не намагається пояснити все, виходячи з економічної поведінки агентів. В атеоретичному підході використовується згадана форма моделі (reduced-form of model). У ній кожна з поточних ендогенних змінних безпосередньо виражена як функція передбачуваних змінних.
Законодавче врегулювання принципу транспарентності
Закріплення інституту транспарентності є багатолітньою тенденцією у розвинутих країнах, суспільно-державний устрій який є ліберально-демократичним. Першою у цій справі вважається Швеція, де ще у 1766 р. було прийнято Закон про свободу видань. За нею слідували Фінляндія (Закон про відкритість публічних документів 1951 р.), США (Закон про свободу інформації 1966 р.), Данія (Закон про доступ до адміністративних документів 1970 р.), Норвегія (Закон про гласність в адміністративному управлінні 1970 р.), Франція (Закон про доступ до адміністративних документів 1978 р.), Австралія (Закон про свободу інформації 1982 р.), Канада (Закон про доступ до інформації 1982 р.), Нова Зеландія (Закон про адміністративну інформацію 1982 р.), Австрія (Закон про розкриття інформації федеральних адміністративних органів 1987 р.), Бельгія (Закон про розкриття адміністративного управління 1994 р.), Республіка Корея (Закон про розкриття інформації публічних органів 1996 р.). Багато зі згаданих законів протягом останніх років витримали численні коригування.
Спеціального законодавства, яке регламентувало б порядок розкриття інформації державними органами, в Україні практично немає. Закон "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. №N2657-ХІІ зі змінами та доповненнями проблемам інформаційної відкритості державних органів присвячує лише кілька абзаців (ст. 21):
"Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:
- Опублікування її в офіційних друкованих виданнях або розповсюдження інформаційними службами відповідних державних органів та організацій;
- Опублікування її у друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
- Безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово або іншими засобами);
- Надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
- Оголошення під час публічних виступів посадових осіб."
Слід зауважити, що Закон не згадує про такий мобільний і широко вживаний у сучасному світі засіб розповсюдження інформації, як Інтернет. Але це не найбільша вада чинного вітчизняного законодавства. Далі у тій самій ст. 21 читаємо: "Джерела і порядок одержання, використання і розповсюдження офіційної інформації державних органів і органів місцевого та регіонального самоврядування визначається законодавчими актами про ці органи". Для згаданих у Законі зацікавлених осіб це означає фактичну відсутність на загальнодержавному рівні обов’язку державних органів дотримуватись принципу транспарентності.
Ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" взагалі не містить зазначення обов’язку НБУ доводити до відома економічних агентів показники грошово-кредитної статистики. Ст. 57 "Доступ до інформації" цього ж закону гарантує безперешкодне одержання самим Національним банком відомостей, необхідних для виконання ним відповідних функцій.
Ст. 13 "Завдання та функції Уповноваженого органу" Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" серед численних і різноманітних функцій Державного департаменту фінансового моніторингу передбачає:
- координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму;
- аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.
Так само, як у випадку з Національним банком, Уповноважений орган нашої країни не зобов’язаний надавати суб’єктам первинного фінансового моніторингу інформацію, необхідну для якісної реалізації політики "Знай свого клієнта" та процедур фінансового моніторингу.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ (ст.ст. 27-28) продовжує логіку споживчого відношення органів державного регулювання до інформації про фінансові ринки. Відповідно до згаданого закону Уповноважений орган (тобто Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг) наділена повноваженнями:
- здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку фінансових послуг;
- встановлювати порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України тощо.
Марно шукати серед переліку завдань та повноважень Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг таке, як надання економічним агентам інформації принаймні про макроекономічні характеристики фінансового ринку.
Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ зі змінами і доповненнями, згадуючи одразу трьох регуляторів фондового ринку – Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України, Фонд державного майна України та Антимонопольний комітет України – за жодним з них не закріплює обов’язки щодо оприлюднення інформації стосовно власної діяльності та стану регульованого ринку.
Єдиним законодавчим актом, який декларує принципи економічної транспарентності, є Закон "Про державну статистику" від 17 вересня 1992 р. № 2614-ХІІ зі змінами і доповненнями. Відповідно до світової практики, цей Закон проголошує:
- Статистична методологія базується на результатах наукових досліджень, міжнародних рекомендаціях та досвіді статистичної практики з урахуванням національно-історичних особливостей країни;
- Основні положення статистичної методології підлягають опублікуванню.
Здається, цього цілком достатньо, щоб змусити, наприклад, НБУ оприлюднити інформацію про використовувані ним економетричні моделі. Але жоден регулятивний орган не є суб’єктом дії Закону "Про державну статистику". Вочевидь, саме тому Держкомстат України, так би мовити, живе своїм життям, залишаючи поза увагою і у повному монопольному розпорядженні дані об’ємної і детальної репозитарної звітності вітчизняних банків та інших фінансових установ.
Таким чином, можна констатувати, що у законодавстві України закріплено принцип повної нетранспарентності регуляторів фінансових ринків.
Фактичний стан справ. Короткий огляд
Основні джерела інформації про макроекономічні параметри фінансових ринків та галузеві показники для фінансових установ України:
- офіційні друковані видання Національного банку України та інших регуляторів фінансового ринку;
- офіційні Інтернет-сайти державних регулятивних органів.
Найбільш показовою щодо оприлюднення інформації для зацікавлених осіб є ситуація з Національним банком України. Перелік офіційних видань цього регулятивного органу є стабільним. Це "Вісник Національного банку України", "Бюлетень Національного банку України", "Платіжний баланс України". Інформація у друкованих виданнях НБУ запізнюється порівняно з поточною датою приблизно на 1 – 1,5 місяці. Таке мобільне за своєю природою джерело, як Інтернет-сайт надає відомості з такою самою затримкою.
Запізнення у наданні інформації недопустиме, адже вітчизняні банки використовують макроекономічні характеристики для прогнозування параметрів власної діяльності. Причому перевага надається короткостроковим прогнозам, часовий горизонт яких становить не більше, як три місяці. Отже, надана НБУ інформація виявляється неактуальною.
На жаль, якість публікованої інформації також не можна визнати достатньою. Перелік показників, які обчислює і публікує Національний банк, досить скромний:
- регулятивні ставки НБУ;
- інформація про грошові агрегати;
- статистичні дані про випуск державних облігацій;
- дані про процентні ставки по кредитах і депозитах банків.
Жодних відомостей щодо прогнозів макроекономічної ситуації на грошово-кредитному ринку з офіційних джерел Національного банку України неможливо одержати. Так само не можна одержати відомості про використовувані НБУ економетричні моделі. Єдина інформація щодо методології розрахунку макроекономічних показників, з якою можна ознайомитись, стосується грошових агрегатів М0, М1 та М2.
Низька якість інформації, відсутність навіть найзагальнішого опису методології розрахунку та (або) прогнозування показників, суттєве запізнення публікацій відносно реального часу, неадаптованість форматів публікованих даних для використання програмно-апаратними засобами – актуальні проблеми всіх регуляторів фінансового ринку України. Причому важливість їх вирішення для нормального функціонування систем ризик-менеджменту вітчизняних фінансових установ дедалі зростає.
Намагання регуляторів фінансового ринку зробити вигляд, що питання аналізу та моніторингу ризиків є суто внутрішнім завданням банків та небанківських фінансових установ, жодним чином не виправдані.
Яскравим прикладом залежності внутрішньої системи ризик-менеджменту від методів прийняття рішень регулятором продемонстрував нещодавно Національний банк України. Рада Національного банку переглянула прогноз курсу долара Сполучених Штатів Америки – основної валюти платіжного балансу України. Тобто рішення про встановлення важливого макроекономічного показника було прийнято експертним шляхом.
Найрозповсюдженішою методологією для оцінки та прогнозування валютних ризиків на мікрорівні є VaR (Value at Risk). Ця методологія має багато позитивних рис, але вона не справляється зі сплесками ринкових показників. Таким чином, Національний банк України свідомо або несвідомо спровокував тотальну неадекватність моделей аналізу та моніторингу валютного ризику, які використовуються банками.
Ще один яскравий приклад явного конфлікту, спричиненого повною нетранспарентністю регулятора фінансового ринку, являє собою діяльність Державного комітету фінансового моніторингу. Вочевидь, жодна фінансова розвідка
світу не має стовідсотково працюючих і абсолютно ефективних процедур виявлення схем відмивання брудних грошей. Створення таких програм – ноу-хау кожної окремої країни. Можливо, і жодна фінансова розвідка світу не має серед суб’єктів первинного фінансового моніторингу такої кількості установ, що використовують програмно-апаратні засоби обліку, як вітчизняна. І це вимагає від Уповноваженого органу дотримання певних правил та елементарної логіки.
По-перше, абсолютно недопустимим є введення власних класифікаторів за умов існування загальноприйнятих аналогів. Так, державні органи і банки користуються єдиним класифікатором областей та регіонів України. Державний департамент фінансового моніторингу створив власний і, схоже, не збирається його змінювати.
По-друге, Уповноважений орган практично безперервно вводить процедури та правила перевірки елементів надісланих операцій. Ці елементи є простою копією записів оперативних баз даних, які банки ведуть вже більше десяти років. Повідомляти про введені процедури перевірки при цьому не вважається за потрібне. Таким чином, бази даних банків з оперативних перетворюються на неоперативні внаслідок постійної ручної адаптації до негласних вимог Державного департаменту. Останній винахід ДКЦПФР – заборона на використання знаків "-" в іменах фізичних осіб. Отже, якщо вам не пощастило народитись з прізвищем на кшталт Лебідь-Задунайський – терпіть постійні викривлення свого імені.
Третя і найважливіша проблема – це нав’язана Державним департаментом кодифікація критеріїв фінансового моніторингу, особливо внутрішнього. Внутрішній фінансовий моніторинг є засобом відстеження однієї з найважливіших складових ризику репутації фінансової установи. Уповноважений орган фактично позбавив суб’єктів первинного фінансового моніторингу можливості розробити з урахуванням законодавчих вимог власну систему захисту від спілкування з недобросовісними клієнтами. Така система позбавлена сенсу з двох причин:
- Банку, як і будь-якій іншій фінансовій установі, нікуди дітись від класифікаторів Державного департаменту фінансового моніторингу.
- Використання єдиного "вільного" коду внутрішнього фінансового моніторингу "900" спричиняє таку кількість запитів та пояснень, що фінансові установи свідомо уникають повідомляти про відповідні операції своїх клієнтів.
Висновок, який робиться з огляду на законодавчу базу та практику діяльності вітчизняних регуляторів фінансового ринку, невтішний.
1. Ці регулятори є абсолютно нетранспарентними де-факто.
2. Принципи їхньої нетранспарентності закріплені у чинному законодавстві України.
3. Практика діяльності регуляторів фінансового ринку не дає підстав сподіватись на розуміння ними необхідності забезпечення власної транспарентності.
Як виправити ситуацію?
Сьогодні вітчизняні фінансові установи опинились у положенні людини, яка знаходиться в закритій кімнаті з опаленням і кондиціонером і намагається якось скласти уявлення про погоду. Важливою метою побудови внутрішньої системи ризик-менеджменту є визначення тактики діяльності, яка забезпечує максимальний прибуток за умов оптимізації ризику (тобто витрат).
Перелік заходів, необхідних для усунення проблеми є доволі простим.
1. Перш за все, регулятори фінансового ринку за допомогою професійних асоціацій і безпосередньо представників фінансових установ України мають провести роботу щодо з’ясування переліку питань, процедур, інформації, доступ до яких в режимі он-лайн є об’єктивно необхідним.
2. Недосконалість чинного законодавства, яке передбачає односторонню відкритість фінансових установ і абсолютну закритість регуляторів, має бути виправлено. Можливості для усунення недоліків є практично у всіх існуючих регуляторів фінансового ринку.
3. Технічні питання взаємодії фінансових установ та регуляторів мають бути узгоджені і підпорядковуватись (наскільки можливо) єдиним загальнодержавним стандартам.

1 Nolan C. and Schaling E. Monetary Policy uncertainly and central bank accountability. Bank of England Working Paper №54, 1996.
2 Issing O. The eurosystem: transparent and accountable, or "Willem in Euroland" // "Jornal of Common Market Studies", 1999. – №37, pp.503 – 519.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"