інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Монетарні інструменти макроекономічного регулювання в США


Перш ніж говорити про проблему економічного регулювання методами кредитно-грошової політики, розглянемо таке болюче для монетарної влади питання, як посилення інфляційного тиску. Почнемо із простого визначення: інфляцією називається зростання цін на товари й послуги. Це один з найбільш важливих факторів, що враховуються при оцінці стану економіки. Як правило, інфляція виникає, коли попит збільшується швидше, ніж пропозиція. Вона впливає як на індивідуальні доходи, так і на прибутки компаній.

Слід зазначити, що помірна інфляція є нормальним наслідком економічного зростання, і безглуздо розраховувати на те, що вона буде постійно залишатися на нульовому рівні. Однак висока інфляція дуже перешкоджає компаніям, оскільки вартість виробництва їх продукції зростає, а підвищення цін на продукцію майже завжди впливає на кількісні показники продажів. Відповідно, падає прибутковість компанії, а слідом за цим, як правило, - і ціна її акцій.
Найбільш швидке зростання цін спостерігається звичайно в періоди воєн. У той же час існують і інші важливі фактори, що спричиняють підвищення темпів інфляції. Так, більшість економістів вважають, що дефіцит державного бюджету (ситуація, коли бюджетні доходи не компенсують витрат) зробив інфляцію частиною повсякденного життя. Причиною цього часто є небажання політиків збільшувати податки для покриття витрат на державні програми, серед яких одне з перших місць по значимості займають видатки на оборону.
Між рівнем інфляції й рівнем безробіття, очевидно, існує зворотний зв'язок. Надлишок робочих місць у порівнянні з кількістю працівників призводить до зростання заробітної плати, що, у свою чергу, спричиняє зростання цін на продукти й послуги. Історично збільшення кількості безробітних, як правило, супроводжувалось зниженням темпів інфляції, і навпаки. Тому ринок праці з високим попитом на робочу силу звичайно виявляється провісником підвищення інфляції.
Вище вже говорилося про те, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією. Отже, кращим способом боротьби з інфляцією є збільшення пропозиції. Зростання продуктивності праці – головна передумова, що дозволяє економіці протистояти негативному впливу, який справляє на неї підвищення витрат виробництва.
Інфляція шкодить економічній стабільності а, отже, її необхідно втримувати у певних рамках. Серед економістів, що займаються вирішенням цієї проблеми, існують різні точки зору на те, що важливіше: боротьба з «реальною» інфляцією або своєчасна реакція на численні індикатори, що вважаються «попередниками» інфляції. При аналізі й прогнозуванні інфляції в першу чергу беруться до уваги три показники: індекс споживчих цін, індекс цін виробників і дефлятор ВВП. Усі ці показники дають надзвичайно важливу інформацію про інфляційну ситуацію, причому висвітлюють її з різних сторін.
Найбільш відомим індикатором інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Prіce Іndex, CPІ), дані про якого публікуються Бюро статистики праці при міністерстві праці США. CPІ показує збільшення/зменшення вартості фіксованого набору товарів і послуг («споживчого кошика»). Даний «кошик» включає найменування товарів і послуг, необхідних середньому споживачу, таких як харчові продукти, бензин, житло й медичне обслуговування. У цей час базою для визначення CPІ є значення 100, отримане при розрахунку середнього значення вартості «споживчого кошика» у 1982-1984 рр. Докладну інформацію про CPІ можна отримати на сайті Бюро статистики праці, відвідавши сторінку http://stats.bls.gov/cpіhome.htm.
Ще одним індикатором інфляції, що широко відслідковується, є індекс цін виробників (Producer's Prіce Іndex, PPІ). На відміну від CPІ, який показує зростання вартості на роздрібному або споживчому рівні, PPІ дозволяє дізнатися, як змінюється вартість товарів і послуг в оптовій сфері. У 2000 р. відзначалися періоди, коли PPІ збільшувався, у той час як CPІ залишався відносно стабільним. Це означає, що компанії брали на свій рахунок додаткові витрати, що виникли в результаті зростання оптових цін, і не стали перекладати їх на плечі споживачів за допомогою підвищення роздрібних цін. Подібне може відбуватися у тих випадках, коли компанії побоюються, що споживачі не стануть купувати їхню продукцію за більш високою ціною. Більш докладну інформацію про PPІ можна знайти на сайті Бюро статистики праці, на сторінці: http://stats.bls.gov/ppіhome.htm.
Як уже згадувалося вище, CPІ вимірює зміни у вартості фіксованого набору споживчих продуктів і послуг. Дефлятор ВВП (GDP Deflator), навпаки, розраховується з урахуванням змін в економіці, що виникають у складі «споживчого кошика». Повна назва цього індикатора – непрямий ціновий дефлятор ВВП (Gross Domestіc Product Іmplіcіt Prіce Deflator). Метод оцінки інфляції за допомогою дефлятора ВВП не є досконалим, однак він дозволяє глянути на інфляцію дещо інакше.
Існує ще кілька понять і термінів, які часто зустрічаються, коли мова йде про інфляцію, у тому числі «дефляція», «стагфляція» і «зниження курсу долара». Дефляція є прямою протилежністю інфляції. Дефляція означає зниження загального рівня цін, що звичайно спричиняється зменшенням обсягів пропозиції грошей або кредитів. Якщо у споживачів або у компаній немає достатньої кількості грошей, то продавці змушені знижувати ціни, щоб стимулювати продажі. Стагфляцією називається такий стан економіки, коли зростання цін і високий рівень безробіття спостерігаються в умовах відсутності або дуже низьких темпів економічного зростання.
Збільшення темпів зростання інфляції, як правило, відмічається у періоди тривалого зниження курсу долара щодо іноземних валют. У ці періоди американцям стає невигідно купувати за кордоном низку товарів і послуг внаслідок падіння купівельної спроможності долара на закордонних ринках. Тому збільшується попит на відповідну продукцію американського виробництва, що спричиняє збільшення цін на цю продукцію.
Як правило, інвесторів цікавить, які акції зростають у ціні в періоди високої інфляції, а отже, можуть послужити досить надійним захистом від інфляційних ризиків. Експерти звичайно рекомендують купувати із цією метою акції компаній, що мають в наявності значні «реальні активи, тобто активи, які є матеріально цінними і можуть бути легко реалізовані. Прикладом можуть послужити акції компаній, що займаються видобутком дорогоцінних металів, нафтових компаній, виробників пиломатеріалів, компаній сектору нерухомості.
Утримання інфляції під контролем є одним з найважливіших завдань регуляторних органів держави, оскільки неконтрольована інфляція справляє на економіку надзвичайно великий негативний вплив, який може мати наслідки у майбутньому. Тому Федеральна резервна система США, що виконує у цій країні функції центрального банку, надає цьому питанню величезного значення. Один з основних методів управління інфляцією заснований на використанні процентних ставок.
Якщо спробувати скласти список факторів, здатних у порівняно короткий період докорінно змінити ситуацію в національній економіці, то процентні ставки займуть у цьому списку одне з перших місць. Варто наголосити, що процентні ставки впливають на ринок цінних паперів, оскільки акції оцінюються шляхом зіставлення їх поточної вартості з майбутніми прибутками компаній. Розмір цих прибутків залежить від багатьох обставин, у тому числі від того, скільки компанія сплачує за кредити, що необхідні їй для забезпечення операцій або розширення бізнесу. Збільшення вартості кредитів веде до підвищення витрат, і, отже, до зниження прибутку компанії, а результатом зниження прибутку, як правило, стає падіння акцій. Особливо вразливими в періоди підвищення процентних ставок виявляються акції компаній, що мають низьку маржу прибутку й великий розмір заборгованості. Зростання ставок також негативно впливає на акції банків, оскільки веде до зменшення обсягу запозичень. Крім того, підвищення процентних ставок може викликати скорочення споживчих витрат, що, у свою чергу, стає причиною падіння прибутків компаній і зниження ними прогнозів по майбутніх фінансових результатах. Більш високі ставки сприяють уповільненню економічного росту, а їх зниження, як правило, допомагає прискорити цей процес.
На рівень процентних ставок впливають багато факторів. У першу чергу, вони залежать від попиту та пропозиції з боку кредиторів і позичальників на грошових ринках. Як кредитори, так і позичальники змушені постійно пристосовуватися до поточних ринкових умов. Наприклад, компанія, яка розраховує отримати прибуток Х, взявши кредит на розширення операцій за ставкою 6%, може виявитися у збитку, якщо вона позичить ту ж суму за ставкою 8%. Відзначимо також, що найбільшим позичальником у США є федеральний уряд.
Федеральна резервна система у ролі центрального банку може впливати на економіку кількома способами. По-перше, вона може знижувати або підвищувати процентні ставки, щоб стимулювати або, навпаки, сповільнювати економічне зростання. Прямо ФРС регулює дві ставки: по федеральних фондах і дисконтування. Процентна ставка по федеральних фондах (federal funds rate) є «цільовою» ставкою за короткостроковими кредитами, що стягуються банками один в одного. Будь-яка зміна ставки по федеральних фондах веде до корегування ставки «прайм» (prіme rate) – базової ставки по короткострокових кредитах, що видаються першокласним позичальникам.
Ставка дисконтування (dіscount funds rate) стягується 12 регіональними резервними банками по кредитах, що видаються ними комерційним банкам-членам ФРС, які потребують коштів для виконання резервних вимог. Ставка дисконтування, як правило, встановлюється нижче ставки по федеральних фондах на 0,25 - 0,50 п.п. Комерційні банки звичайно не звертаються за кредитами по дисконтній ставці безпосередньо до ФРС, а позичають кошти в інших банків, оскільки дисконтна ставка призначена для використання в особливих обставинах – як остання можливість для одержання позики. Крім того, процес запозичення у ФРС є більш тривалим і складним, ніж запозичення у будь-якого банку, що є її членом, і банки, які мають потребу у кредитах, намагаються заощаджувати час і зусилля.
По-друге, ФРС може зменшити пропозицію на грошовому ринку, підвищивши вимоги до обсягу обов'язкових резервів банків, що є її членами, і в такий спосіб скоротивши кількість грошей, що перебувають у вільному обігу. У той же час ФРС може збільшити кількість грошей, що використовуються економікою, знизивши обсяг обов'язкових банківських резервів. Якщо кількість грошей, доступних для позик, збільшується, ставки по кредитах, як правило, знижуються, і навпаки.
Третім способом регулювання грошової маси є купівля й продаж центральним банком фінансових активів. Якщо ФРС продає у великому обсязі нові державні облігації, казначейські векселі або інші зобов'язання, то вона вилучає частину грошей з економіки, і запас вільних коштів на ринку скорочується. Якщо ж ФРС скуповує фінансові інструменти на відкритому ринку, то запас вільних грошей, що є потенційним об'єктом для запозичення, збільшується.
В остаточному підсумку, жорсткість, або пом’якшення кредитно-грошової політики впливає на діяльність компаній і поведінку споживачів, що, у свою чергу, дозволяє стримувати інфляційний тиск, або стимулювати економічне зростання.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"