інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Династія Ротшильдів на фінансовому небосхилі

С.Веряскін

На сьогоднішній день у діловому середовищі існує лише кілька десятків, якщо не менше, світових брендів. Одним з них, безумовно, є прізвище Ротшильдів. Власне, з Ротшильдами і пов'язана поява такого поняття, як «бренд». Такі лідери у своїх галузях, як «Standart Oіl», «Coca Cola», «General Motors», «Gіllette» і «Mіcrosoft» з'являться на карті американських корпорацій набагато пізніше. А тоді, у другій половині XVIII століття, в кредитних установах і фінансових колах Старого Світу одна мимохіть кинута обіцянка людини на прізвище Ротшильд означала більше, ніж стабілізаційні фонди деяких держав у ХХІ столітті.

Засновником великої фінансової династії вважається Майєр Амшель Ротшильд, який народився в єврейському гетто міста Франкфурта у 1743 році. Крім нього у родині єврейського торговця, лихваря й промислового інвестора на ім’я Амшель Мозес Бауер виховувалися ще три брати, які також слідом за батьком пішли по фінансових сходах. Але саме діти по лінії Майєра прославлять згодом своє прізвище на увесь світ і принесуть у його неосяжну скарбничку дефіцитні частини бюджетів більшості розвинутих країн та країн, що розвиваються.
З малих років мати Майєра Амшеля пророкувала йому кар'єру священика-рабіна, змушуючи його годинами проводити своє дитяче дозвілля за законами Мойсея, вивчаючи основи чесноти й правильного ставлення до світу. Сам Майєр не уявляв себе духовним наставником і бачив у Писанні виключно практичне значення, тому й правильне ставлення до світу у хлопчика сформувалося приблизно до восьми років, коли він почав підміняти батька у лихварській крамниці. У цій крамниці він працював майже двадцять років, збільшивши батьківський бізнес до десятка кредитних контор із загальним річним обігом у двадцять тисяч німецьких марок. Однак, незважаючи на те, що сімейство вважалося в той час одним з найбільш процвітаючих у всьому Франкфурті, Майєра не можна було назвати багатою людиною. Головне його багатство полягало у бездоганній діловій репутації кредитного працівника, що простоює за касою й рахунками по сімнадцять годин на добу. Робота й молитви займали в нього майже увесь час. Дійсно, а чим ще було зайнятися у консервативному середовищі сіонського гетто? Доводилося любити свою роботу.
Але найголовнішою любов'ю лихваря Майєра була любов до грошей. Металевих і паперових, золотих і мідних. Культ грошей, що панував у сімействі, дуже скоро передався й дітям. І от одного разу Майєр зрозумів: в гетто неможливо й на п'ять жалюгідних відсотків задовольнити свою пристрасть до грошових знаків. Можна було заробити, але от стати мільйонером – ніколи. І виною тому було гетто.
Зрозуміло, гетто у Франкфурті й в інших європейських містах того часу мало походило на резервації, створювані для представників негроїдної раси в Північній Америці, або для неарійських національностей у фашистській Німеччині. Проте, гетто було, а, отже, існувала й обтяжуюча відособленість, так зване «особливе відношення» в умовах якого про фінансове процвітання або навіть просту економічну незалежність не могло бути й мови. Гетто накладало на побут євреїв свій обтяжуючий відбиток. Тому, дослужившись до високого адміністративного титулу «чесного єврея», Майєр, не втративши можливості стати вільною людиною, виїхав з Франкфурта до Праги, де успішно продовжив свою банківську діяльність.
Варто відзначити, що така установа, як «банкірський будинок» у той час і сьогодні являють собою два зовсім різні поняття. Взагалі, у молоді роки Майєра банком називали будь-яку лихварську контору, яка крім основної своєї діяльності, здійснювала посередницьку діяльність між кредиторами й позичальниками. Наприклад, перший банкірський будинок Майєра Ротшильда розташовувався у тісному та слабоосвітленому напівпідвальному приміщенні в торговельному кварталі Франкфурта напроти нескінченних рядів з рибою й фруктами. Банкірські будинки, які Майєр заповів своїм синам, і зовсім мало походили на кредитні установи сучасного зразка. Вони виглядали як кілька сотень розписок, акуратно складених і завірених у нотаріальних конторах Франкфурта, Праги й Парижа. Із цими розписками, маючи в похідних сумках по двісті п'ятдесят німецьких марок і деякі срібні й золоті дрібнички (різноманітні прикраси тощо), вдячні сини роз'їхалися по Європі з однією тільки мрією: заробити якомога більше грошей.
Традиційно клан Ротшильдів прийнято ділити на англійську й французьку гілки. Але знову ж даний розподіл умовний і вводиться в більшій мірі для простоти каталогізації історичних даних цього сімейства. Адже, як відомо, на початковому етапі перетворення Ротшильдів з мільйонерів у мільярдери Майєр Амшель розподілив банківський бізнес між своїми синами в наступному порядку: Натан очолив будинок Ротшильдів в Англії, Майєр – у Німеччині, Джеймс – у Франції, Карл – в Італії і Соломон – в Австрії. Саме Англія і Франція послужили клану тими значущими форпостами, з яких нащадки Майєра почали диктувати свою залізну волю європейським банкірам, єпископам, революціонерам, диктаторам та монаршим династіям.
Успіх Ротшильдів тісно пов'язаний з ім'ям людини, яку вони не один раз погрожували «убити власноруч» і з якою вони не на життя, а на смерть боролися багато років поспіль. Звали цю людину Наполеон Бонапарт. Талановитий полководець, геніальний політичний діяч і приборкувач французької буржуазної революції, у доповідях братів Ротшильд він з'являвся в образі кровожерливого безпринципного бандита й «палача громадських свобод».

Славний Натан, французькі емігранти та Наполеон
На європейському дворі був 1804 рік. Епоха середньовіччя, голосних переслідувань, інквізиційних багать і повсюдного полювання на нещасних відьом давно вже минула і стала частиною переказів. Парубок на ім’я Натан, який зійшов на англійський берег у Плімуті, хотів стати багатим і прославитися. Що намагався знайти він тут, за сотнями миль від рідного дому й батькового багатства? Відповідь напрошувалася сама собою. Як і півтисячі років тому, подібно папській та єпископській поліції, він шукав підходящу відьму, сезон полювання на яку згуртував би в єдиний, могутній і щедрий кулак усю континентальну аристократію. Натан відчував, що ціль є близькою. І він не помилявся. У цьому знаменному для Ротшильдів році головний ворог Англії і більшої частини Європейського континенту, перший консул Французької Республіки Наполеон Бонапарт був офіційно проголошений імператором Франції.
Буквально з другого ж дня свого перебування на Туманному Альбіоні Натан розпочав здійснення задуманого. Спершу він продав усі привезені із собою боргові розписки, векселі й заставні, неймовірними зусиллями вторгувавши за них максимально можливу ціну. Загальний строк, протягом якого йшла торгівля паперами, склав вісім місяців. Вісім довгих місяців біганини по нотаріусах, поштових службах і банківських конторах. У підсумку вийшла досить пристойна на той час сума – трохи більше двадцяти тисяч фунтів стерлінгів. Додавши до них батьківські накопичення, Натан почав продавати коштовності. Продати коштовності – справа взагалі-то нехитра, і багато розуму не потребує. Але навіть з такої, здавалося б, звичайної дрібниці, як збут каблучок і браслетів, Натан Ротшильд створив ціле драматичне дійство. Найнявши кращих ювелірів, він наказав їм на всіх без винятку прикрасах ставити ім'я однієї й тієї ж знатної особи – баронеси Женеви Валуа, рід якої нібито ведеться від самого Карла VІІІ. У такий спосіб «зістаривши й облагородивши» коштовності, Натан організував великий аукціон, попередньо «виписавши» саму баронесу зі Стокгольма, де та під чужим ім'ям ховалася від хижих пазурів Наполеона Бонапарта. Розрекламувавши по всьому Лондоні свій грандіозний захід і лоти із символами колишньої величі могутнього роду, Натан не забув згадати, що на аукціоні буде присутньою і сама баронеса, яка так щедро й безмовно погодилася розлучитися зі своїми прикрасами заради збереження «майбутньої історичної спадщини Франції». «Майбутнє історичної спадщини Франції» також було присутнє на аукціоні в особі двох малолітніх дівчат, які тиснулися до матері, і допомагали викликати жалість у лондонського бомонду. Ефект від такого спектаклю перевершив усі найсміливіші очікування молодого Ротшильда. Очевидці тієї чудової події згадували пізніше, що коли зібралася в просторій концертній залі знатна публіка, на одну третю частину, яка складалася з шляхетних дворян і палацової знаті, затіяли величезний скандал, що перелився у бійку за коштовності уявної баронеси.
На досягнутому результаті Натан зупинятися не збирався. Тим більше, що далі було більше. Зайнявши вичікувальну позицію хижака перед великим і кривавим полюванням, він дивився навкруги й не вірив своєму щастю, щораз збиваючись із рахунку, намагаючись обчислити майбутній дохід. А навколо діялося щось неймовірне. Неугодні наполеонівському двору французькі аристократи та їхні сини, кидаючи свої величезні маєтки, забирали із собою все, що можна було повезти на екіпажах і кораблях, бігли у вільні від диктатури Бонапарта країни – Росію, Німеччину, Америку. Але більшість біженців прагнули все-таки в Англію, де ще панували великосвітські порядки, а аристократія могла вести звичний для них побут. Англія того часу буквально заполонена франкомовними «грошовими мішками», була для Натана Ротшильда земним раєм. Молодій та амбіційній людині, яка має значний капітал, дійсно було де розвернутися. Іммігранти, переважно не володіючи англійською мовою, рідко могли знайти собі гідне заняття, за винятком, звичайно, щоденної випивки й гри в карти. Скоро гуляння й захоплення азартними іграми стали приносити свої багатообіцяючі плоди. Барони, що дощенту програлися, віконти, графи, маркізи й герцоги подалися «на уклін» до лихварів і банкірів. Почавши із дрібних застав сімейних коштовностей та іменної зброї, знать, що розорилася, поступово дійшла й до своїх фамільних маєтків. Створивши в центральній частині Лондона три кредитні контори й підвищивши в порівнянні з конкурентами позички в рахунок земельних ділянок і будинків, що закладаються (одночасно були знижені відсотки викупних ставок), Натан став одним з найбільш затребуваних великих лихварів у місті.

Кому війна, а кому мати рідна
Уже кілька років поспіль Наполеон вів свої загарбницькі війни з Європою. Новий сплеск «антиімперського руху» прийшовся на 1804 рік, коли перший консул одержав необмежені повноваження й усю повноту державної влади. При такій диспозиції давні мрії Бонапарта про світове панування могли здійснитися буквально за рахунок декількох великих боїв, у яких йому, як відомо, не було рівних у всьому світі. Приблизно в цей же час казна-звідки в Європі з'являються люди із схожими задумами про панування, але, щоправда, на іншому з Наполеоном боці барикад. Сили були рівними. Але якщо раніше Наполеону доводилося боротися винятково з арміями ворожих держав, використовуючи при цьому арсенал зрозумілих і добре йому знайомих правил, то тепер Бонапарту необхідно було протистояти новому ворогові на ім’я «світовий капітал», чиї закони були для полководця далекі й неприйнятні. Живим уособленням цього нового супротивника були брати Ротшильди, тому саме їх Наполеон і вважав відтепер головними ворогами своєї великої місії, офіційно пообіцявши за їхнє фізичне усунення п'ятсот тисяч франків у золотих монетах. Але що міг протиставити купам золота й купюр учорашній молодший лейтенант, який провів більшу частину свого життя пліч-о-пліч з солдатами в нескінченних військових походах? Нічого, крім військового досвіду й слави завойовника. Саме на це й розраховували Ротшильди.
Не з чуток знаючи про настрої європейських політиканів і фінансистів, які панували тоді в середовищі, брати розраховували зробити справу швидко й без турбот. Першим починав досвідчений Натан. Свої перші п'ятнадцять мільйонів фунтів стерлінгів від «кровопролитної» боротьби з французьким загарбником він заробив вже на початку війни, продаючи продовольство й дешеве золото Остіндської компанії воюючим союзникам. Надмірно й при цьому дуже обережно (!) завищуючи ціни на свої товари, Натан виглядав в очах союзника подібно Месії, що спустився з небес для того тільки, щоб допомогти воюючим урядам. При цьому ціни на золото й хліб Ротшильда нерідко в тисячі разів перевищували ринкові. Це здалося б божевіллям з боку союзників – купувати у Ротшильда, коли в інших було в сотні разів дешевше. Але все було не так просто. Справа в тому, що ще на початку воєнних дій Натан та його брати, усвідомлюючи очевидну утопічність наполеонівських планів і не вірячи в його перемогу, надали велику фінансову підтримку Англії, Італії й Росії, під невеликі відсотки позичивши їм значну частину сукупних капіталів. Кредитування військових витрат знадобилося Ротшильдам насамперед для того, щоб підкупити довіру політиків і завоювати авторитет у держзамовників, що й було з легкістю зроблено братами. У дев'ятьох з десяти випадків розміщення державних замовлень про поставки на фронт озброєння, золота й зерна чиновники з державних комісій з постачання фронту зверталися до Ротшильдів. Золото і зброя від Натана, хліб і сіль від Джеймса й Соломона, вино від Карла й Амшеля. Фактично за кілька таких поставок Ротшильди повернули назад усі свої кредити.
Наступним ходом братів було надання нових кредитів союзникам, що витратилися на ротшильдівські товари. За процентними позичками Ротшильдів вишикувалася ціла черга з дванадцяти держав! Доводилося вибирати з тих, хто обіцяв найбільші відсотки. Тепер загальна сума кредитів у кілька разів перевищувала попередню й становила вже близько 25 мільйонів у перерахуванні на фунти стерлінгів. До результату війни з Наполеоном країни – «переможці» заборгували імперії Ротшильдів понад 70 мільйонів фунтів стерлінгів.
Успіху кожного заходу, який здійснювався Ротшильдами, сприяла добре налагоджена інформаційна мережа, що включала в себе цілу систему (до 1815 року вона нараховувала близько півтори тисячі людей) спеціальних кур'єрів. Діяльність кур'єрів була організована таким чином, що всі п'ять братів, перебуваючи в різних країнах, могли обмінюватися між собою важливою інформацією практично за лічені години, нерідко випереджаючи навіть державні повідомлення. Створення такої розгалуженої агентурної мережі, що має своє «зелене світло» через усі кордони було організовано Джеймсом «Яковом» Ротшильдом. Довідавшись про те, що на період війни європейські держави уклали один з одним договір, згідно з яким відносно поштових службовців не поширювався прикордонний режим, і вони не зазнавали особистого огляду, він відразу поспішив відрапортувати про звістку братам. Їм ідея сподобалася, і вже через кілька днів перші кур’єри Ротшильдів, переодягнені у формений спецодяг листонош, взялися за справу.
У 1815 році, коли сили наполеонівської армії слабшали, Натан Ротшильд наостанок вирішує отримати з диктатора максимальну користь. У день перед початком битви на картопляних полях при Ватерлоо Натан сів на корабель і попрямував до місця майбутніх бойових дій. Уся битва пройшла у нього перед очима. Коли союзники розбили війська Наполеона, Ротшильд повернувся на корабель і попрямував назад в Англію, для того, щоб укласти найбільш неймовірну угоду у своєму житті. В історію ця угода ввійшла під назвою «картопляний полудень». Дуже барвисто її описав у своєму дослідженні «Невидима рука» американський політолог та історик Ральф Епперсон: «Натан повернувся з Ватерлоо й відразу ж пішов на біржу. Банкіри з нетерпінням чекали звісток з поля битви. Хто ж переміг? Якщо французи, то це катастрофа – потрібно якнайшвидше продавати банківські акції. Натана бачили в куті залу біржі, украй похмурого. Банкіри витлумачили це в тому розумінні, що Натан на власні очі бачив, як Франція та Наполеон завдали поразки Веллінгтону й Англії. Банкіри кинулися продавати акції».
Усі акції всіх без винятку англійських банків за копійки пішли з рук союзних банкірів у руки ротшильдівських агентів. Понад двохсот мільйонів фунтів за один день! Таких угод світова історія ще не знала. Через сторіччя ім'я Натана буде вписано до Книги Рекордів Гіннеса, як найгеніальнішого фінансиста всіх часів і народів.

Ротшильди сьогодні
Якось Джеймс Ротшильд сказав: «Головне наше багатство – це наші діти». Істинність цього твердження була доведена більш ніж віковим досвідом. Нащадки Майєра Ротшильда змогли не тільки зберегти завоювання свого батька, діда й прадіда, але й у багато тисяч разів примножити його статок, створивши з національних валютних знаків неминущий символ і освячену ікону для багатьох поколінь бізнесменів і політиків. У згуртованості родинних почуттів і довірчому ставленні одне до одного бачив причину успіху Ротшильдів і Ральф Епперсон. Він писав: «Банки Ротшильдів завжди визначалися як товариства й ніколи не були корпораціями в традиційному розумінні цього слова. У цих товариствах не було класичного типу акціонерів, брати та їхні майбутні спадкоємці повинні ділитися інформацією про всі прибутки банку тільки з іншими братами й тими партнерами, яких вони могли взяти у справу, а не з акціонерами корпорації».
Ротшильди є найвпливовішими бізнесменами у світі. У результаті півторавікової діяльності з фінансування воєнних дій, соціальних та економічних перетворень, передвиборних кампаній та антиурядових акцій без відома й згоди Ротшильдів у світі сьогодні, як і колись, мало що вирішується. Культура, наука, політика, економіка, геополітичні процеси – усе це й багато чого іншого у значній мірі перебуває під контролем «невидимої руки» Ротшильдів.
Офіційними резиденціями «банківських імператорів» вважаються Лондон і Париж. Основний кістяк бізнесу іменитого клану на сьогоднішній день становлять такі фінансові імперії, як «Натан Майєр Ротшильд і сини», «Ротшильд і Компанія», «Едмонд Банк» і «Париж-Орлеан».
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"