інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Оподаткування похідних фінансових інструментів у Російській Федерації

В.Мурзін

З 1 січня 2010 року у Російській Федерації суттєво змінився порядок оподаткування фінансових інструментів строкових угод (далі – ФІСУ) у зв'язку із прийняттям Закону № 281-ФЗ.

Усі зміни в оподаткуванні фінансових інструментів строкових угод і угод з відстрочкою виконання (далі – УВВ), умовно можна розділити на шість груп, серед яких:
- кваліфікаційні зміни ФІСУ та УВВ;
- зміни у складі доходів і витрат ФІСУ та УВВ;
- зміни у порядку визначення податкової бази щодо податку на прибуток організацій ФІСУ;
- зміни в трансферному ціноутворенні ФІСУ;
- зміни в оподаткуванні операцій хеджування з використанням ФІСУ;
- особливі правила перехід-ного періоду по ФІСУ та УВВ.

Кваліфікаційні зміни ФІСУ та УВВ
З 1 січня 2010 року ФІСУ визнається договір, що є похідним фінансовим інструментом відповідно до Федерального закону № 39-ФЗ «Про ринок цінних паперів».
Уперше цивільним законодавством передбачається визначення похідного фінансового інструменту (далі – ПФІ). Зазначені поправки вводяться статтею 5 Закону № 281-ФЗ. Стаття 2 Федерального закону від 22 квітня 1996 р. № 39-ФЗ «Про ринок цінних паперів» доповнюється частинами 28 і 29.
Під фінансовим інструментом розуміють цінний папір або похідний фінансовий інструмент. А похідний фінансовий інструмент визначають як договір, за винятком договору РЕПО, який передбачає одне або декілька наступних зобов'язань:
1) обов'язок сторін або сторони договору періодично або одноразово виплачувати грошові суми, в тому числі у випадку пред’явлення вимог іншою стороною, в залежності від зміни цін на товари, цінні папери, курсу відповідної валюти, величини відсоткових ставок, рівня інфляції, значень, що розраховуються на основі цін похідних фінансових інструментів, значень показників, що складають статистичну інформацію, значень фізичних, біологічних та/або хімічних показників стану навколишнього середовища, від настання умови, яка свідчить про невиконання або неналежне виконання одним чи декількома юридичними особами, державами та муніципальними утвореннями своїх обов’язків (за винятком договору поручительства та договору страхування), або іншої умови, яка передбачена федеральним законом чи нормативно-правовими актами федерального органу виконавчої влади з ринку цінних паперів та стосовно якої невідомо, настане вона чи не настане, а також від зміни значень, що розраховуються на основі одного або декількох вказаних у даному пункті показників. При цьому такий договір може передбачати зобов’язання сторін або сторони договору передати іншій стороні цінні папери, товар чи валюту, або зобов’язання укласти договір, що є похідним фінансовим інструментом;
2) обов'язок сторін або сторони на умовах, визначених при укладанні договору, у випадку пред’явлення вимоги іншою стороною, купити або продати цінні папери, валюту або товар чи укласти договір, що є похідним фінансовим інструментом;
3) обов'язок однієї сторони передати цінні папери, валюту або товар у власність іншій стороні не раніше третього дня після підписання договору, обов'язок іншої сторони прийняти й оплатити зазначене майно та вказівка на те, що такий договір є похідним фінансовим інструментом.
Однак для цілей оподаткування прибутку організацій згідно із змінами у пункті 1 статті 301 Податкового кодексу, не визнається фінансовим інструментом строкових угод договір, що є похідним фінансовим інструментом відповідно до Федерального закону «Про ринок цінних паперів», який передбачає зобов’язання сторін або сторони договору періодично або одноразово сплачувати грошові суми, у тому числі у випадку пред’явлення вимог іншою стороною, залежно від значень величин, що становлять офіційну статистичну інформацію, зміни фізичних, біологічних та/або хімічних показників стану навколишнього середовища або зміни значень величин, які визначаються на підставі одного або сукупності кількох зазначених у даному абзаці показників.
До офіційної статистичної інформації, згідно з підпунктом 3 статті 2 Федерального закону від 29.11.2007 р. № 282-ФЗ «Про офіційний статистичний облік та систему державної статистики в Російській Федерації», належить зведена агрегована документована інформація про кількісну сторону соціальних, економічних, демографічних, екологічних та інших суспільних процесів у Російській Федерації, що формується суб’єктами офіційного статистичного обліку відповідно до офіційної статистичної методології.
При цьому важливо виділити ПФІ (ФІСУ) на індекс інфляції з метою визначення ПФІ (відповідно і ФІСУ), оскільки він, згідно з положеннями Закону 281-ФЗ, не відноситься до офіційної статистичної інформації, а виділяється окремо. Незалежно від того, чи допущено помилку, чи його виділено навмисно – дане питання залишається відкритим.
Також варто звернути увагу, що ПФІ на індекс погоди і т.п. не відноситься до ФІСУ з метою оподаткування.
Судовому захисту не підлягають розрахункові позабіржові угоди, в яких хоча б однією зі сторін не є юридична особа, що отримала ліцензію на здійснення банківських операцій або ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Відповідно збитки за такими операціями не будуть зменшувати податкову базу податку на прибуток.
Тобто ПФІ, укладений між двома звичайними організаціями, що не являються ні банками, які мають ліцензію Банку Росії, ні професійними учасниками на ринку цінних паперів, що мають ліцензію ФСФР Росії, не буде визнаватися ФІСУ. Сьогодні актуальним є питання про те, чи вважатиметься ФІСУ ПФІ, якщо стороною за угодою буде звичайна російська організація та банк (професійний учасник ринку цінних паперів), наприклад, що є нерезидентом Російської Федерації. Внаслідок того, що стаття 1062 Цивільного кодексу прямо не передбачає наявності ліцензій виданих саме за законодавством Російської Федерації, питання про надання судового захисту і, як наслідок, визнання збитків з метою оподаткування за такими угодами залишається відкритим.
Зараз це дискусійне питання юридичного характеру. При ухваленні рішення із зазначеної проблеми слід також враховувати офіційну думку Мінфіну Росії, Банку Росії та ФСФР Росії.
Для того, щоб вищевказані розрахункові угоди з громадянами підлягали судовому захисту та, відповідно збитки організації визнавалися під час розрахунку податку на прибуток, необхідною умовою є їх укладання на біржі.
Таким чином, можна зробити висновок, що будь-який ФІСУ – це ПФІ, але не будь-який ПФІ є ФІСУ.
Дуже важливо дотримуватись відповідності цивільного та податкового законодавства щодо кваліфікації ФІСУ та ПФІ. До речі, необхідно відзначити, що згідно зі змінами, які розглядаються, перелік видів фінансових інструментів (у тому числі форвардні, ф’ючерсні, опціонні контракти, своп-контракти) встановлюється ФСФР Росії відповідно до Федерального закону «Про ринок цінних паперів».
Починаючи з 1 січня 2010 року податкове законодавство передбачає, що звичайні угоди поставки, які укладаються не на організованому ринку, можуть бути кваліфіковані як ФІСУ за умови, що поставка базисного активу відповідно до умов таких угод повинна бути здійснена не раніше третього дня після дня їхнього укладання.
Тотожна вимога міститься у підпункті 3 визначення ПФІ зазначена у статті 2 Закону 39-ФЗ. Однак, окрім цього, звичайна угода з відстрочкою виконання (строкова) або форвардний контракт з умовами поставки, для того, щоб бути кваліфікованою (им) як ПФІ також повинна прямо передбачати, що вона (він) є похідним фінансовим інструментом. Передбачено, що оподаткування угод, кваліфікованих як угоди на поставку предмета угоди з відстрочкою виконання, здійснюється в порядку, передбаченому ПК РФ для відповідних базисних активів таких угод.
Закон № 281-ФЗ вирішив одну з найбільш наболілих проблем – це перекваліфікація угод, визначених у податковій обліковій політиці як УВВ у ФІСУ у зв’язку з тим, що припинення зобов'язань по УВВ здійснювалося взаємозаліком зустрічних однорідних вимог і зобов’язань. Це, у свою чергу, мало і має більші податкові наслідки при вирахуванні податкової бази, пов’язані з порядком обліку збитків по ФІСУ.
З 1 січня 2010 року зобов’язання по операції з фінансовими інструментами строкових угод без її перекваліфікації можуть бути припинені заліком (взаємозаліком) однорідних вимог і зобов’язань. Згідно Закону №281-ФЗ однорідними визнаються, у тому числі, вимоги за поставкою, що мають однаковий обсяг прав цінних паперів одного емітента, одного виду, однієї категорії (типу) або одного пайового інвестиційного фонду (для інвестиційних паїв пайових інвестиційних фондів), а також вимоги зі сплати коштів у тій же валюті. Іншими словами, угоди, кваліфіковані як строкові угоди, а також як угоди на поставку предмета угоди з відстрочкою виконання, не підлягають перекваліфікації в розрахункові строкові угоди у випадку припинення зобов'язань способами, відмінними від належного виконання.
Однак слід звернути увагу на право податкових органів при здійсненні заходів податкового контролю застосовувати положення про перекваліфікацію угод, якщо вони не містять ділової мети на основі постанови Президіуму Bищого арбітражного суду Росії від №53.
Поправками прямо передбачається, що угоди, які укладаються не на організованому ринку та умови яких не передбачають поставки базового активу, можуть бути кваліфіковані тільки як ФІСУ. До таких угод, зокрема, можна віднести угоду «відсотковий своп» (Іnterest rate swap).
З метою нарахування податку на прибуток організацій, ФІСУ, умови яких передбачають поставку базового активу або укладання іншого ФІСУ, умови якого передбачають поставку базового активу, визнаються поставними строковими угодами, а ФІСУ, умови яких не передбачають поставки базового активу або укладання іншого ФІСУ, умови яких передбачають поставку базового активу, розрахунковими строковими угодами.
Також з метою стягнення податку на прибуток змінилося визначення варіаційної маржі, під якою тепер розуміється сума коштів, що розраховується організатором торгівлі або кліринговою організацією та сплачується учасниками строкових угод відповідно до встановлених організаторами торгівлі та/або кліринговими організаціями правил. При цьому, слід звернути увагу на поняття варіаційної маржі дане в єдиному (типовому генеральному) договорі, розробленому НВА.
У вказаному договорі основною рисою варіаційної маржі є її зворотній характер. У зв’язку з цим можна було б припустити про наявність суттєвої відмінності такого визначення з визначенням, яке подане у Податковому кодексі.

Зміни у складі доходів та витрат ФІСУ та УВВ
Відповідні зміни внесено до статей 302, 303, а також 326 Податкового кодексу.
1. Основною зміною є скасування обов’язку з метою оподаткування здійснювати поточну переоцінку ФІСУ та УВВ й враховувати її результати в податковій базі щодо податку на прибуток на кінець кожного звітного (податкового) періоду, по угодах, які мають тривалий характер. Вимоги (зобов'язання) по фінансових інструментах строкових угод, що як обертаються, так і не обертаються на організованому ринку, не підлягають поточній переоцінці у зв’язку із зміною ринкової ціни, ринкового котирування, курсу валюти, значень процентних ставок, фондових індексів або інших показників базового активу з урахуванням положень статті 326 Податкового кодексу РФ.
При цьому передбачаються спеціальні правила щодо біржових ФІСУ. Платники податків враховують у складі податкової бази зміну поточної вартості фінансових інструментів строкових угод, які перебувають в обігу на організованому ринку, у розмірі грошових сум, розрахованих біржею (кліринговою організацією). До таких грошових сум можна віднести варіаційну маржу по ф’ючерсних контрактах. Зазначена вимога не поширюється на фінансові інструменти строкових угод, відповідно до умов яких виконання зобов’язання однією стороною фінансового інструмента строкової угоди виникає у випадку пред’явлення вимог іншою стороною зазначеної угоди, у тому числі залежно від обставин, щодо яких невідомо, відбудуться вони чи ні.
Відносно позабіржових ФІСУ, якщо за умовами фінансового інструменту строкової угоди або угоди на поставку предмета угоди з відстрочкою виконання, передбачено проведення проміжних розрахунків (за винятком авансів), у тому числі, за зміни вартісної оцінки вимог (зобов’язань) у зв’язку із зміною ринкової ціни, ринкового котирування, курсу валюти, значень відсоткових ставок, фондових індексів чи інших показників базового активу, платник податку визначає доходи (витрати) на кожну дату проведення таких розрахунків відповідно до умов вказаної угоди.
Необхідно звернути увагу, що «відсотки» за угодою «відсотковий своп» (іnterest rate swap) так само, як і доходи (витрати) за іншими позабіржовими ФІСУ визнаються в податковій базі за податком на прибуток одночасно з перенесенням їх з позабалансових рахунків обліку (950, 971) на баланс кредитної організації. Для некредитних організацій спеціальних правил обліку «відсотків» за угодою «відсотковий своп» на позабалансі до їхньої фактичної сплати та відповідно обліку на балансі організації, не передбачено.
Таким чином, на думку автора, «відсотки» за угодою «відсотковий своп» підлягають обліку в податковій базі податку на прибуток як банків, так і небанківських організацій за касовим методом.
Вимоги (зобов’язання) за угодами, що кваліфікуються як угоди на поставку предмета угоди з відстрочкою виконання, також не підлягають поточній переоцінці у зв’язку із зміною ринкової ціни, ринкового котирування, курсу валюти, значень процентних ставок, фондових індексів або інших показників базового активу з урахуванням положень статті 326 ПК РФ.
Для кредитних організацій переоцінка ФІСУ, а також угод з відстрочкою виконання (угоди спот) відображена у бухгалтерському обліку на парних рахунках позабалансового обліку 938 та 968, 950 та 971 не підлягають обліку з метою оподаткування (з урахуванням застереження щодо операцій хеджування).
Платник податку на дату укладання угоди відображає в аналітичному обліку суму вимог (зобов’язань) до контрагентів, що виникли, виходячи з умов угоди та вимог (зобов’язань) стосовно базового активу (в тому числі товарів, грошових коштів, дорогоцінних металів, цінних паперів, відсоткових ставок).
Податкова база визначається платником податку на дату виконання строкової угоди з урахуванням положень статті 326 ПК РФ, у якій, зокрема, дозволяється здійснювати поточну переоцінку ФІСУ і відповідно враховувати доходи і витрати по ФІСУ, що використовуються з метою хеджування, передбачивши правила переоцінки у податковій обліковій політиці та за умови обов’язкової переоцінки об’єкта, що хеджується.
При настанні строку виконання фінансового інструмента строкової угоди платник податків проводить оцінку вимог і зобов’язань на дату його виконання відповідно до умов її укладання та визначає суму доходів (витрат), що підлягають включенню до податкової бази з урахуванням сум, раніше врахованих для цілей оподаткування у складі доходів (витрат).
По фінансових інструментах строкових угод, що передбачають купівлю-продаж іноземної валюти або дорогоцінних металів, або цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, платник податку на дату виконання угоди визначає доходи (витрати) з урахуванням курсових різниць, визначених як різниця між закріпленим договором курсом іноземної валюти, за яким проводиться виконання угоди, і встановленим Центральним банком Російської Федерації офіційним курсом іноземної валюти до рубля та офіційних цін на дорогоцінні метали на дату виконання угоди.
Таким чином, було здійснено перехід від методу нарахування з визнання доходів і витрат по ФІСУ та УВВ до касового методу. Тобто у податковій базі мають враховуватися доходи (витрати), які виникли фактично та відображені на балансі організації. Можна виділити 3 основні причини такого переходу:
1) спрощення правил податкового обліку. До 01.01.10 існували особливі правила переоцінки, які у свою чергу були неоднозначними з точки зору практики ділового обігу та породжували велику кількість суперечок;
2) зближення бухгалтерського та податкового обліків для всіх організацій. На сьогодні вимоги щодо необхідності обліку переоцінки ФІСУ та УВВ у бухгалтерському обліку (у позабалансовому обліку) передбачаються для кредитних установ нормативними документами Банку Росії (зокрема Положення 302-П). Для інших організацій спеціальних вимог з боку Мінфіну Росії чи ФСФР Росії щодо ФІСУ та УВВ немає;
3) виключення можливості «тимчасового» маніпулювання податковою базою на прибуток організацій. Справа в тому, що наприклад, для організацій фінансового сектора економіки операції ФІСУ або УВВ могли бути привабливими інструментами, які використовувались для «коригування» податкової бази на прибуток організацій у випадку, якщо умови угоди призводили до виникнення від’ємної переоцінки.
Разом з тим, потрібно констатувати, що відбувся відрив від порядку обліку доходів-витрат по ФІСУ, виходячи з міжнародних стандартів фінансового обліку.
Одночасно, вперше у податковому законодавстві передбачається порядок обліку доходів (витрат) у вигляді опціонної премії по опціонних контрактах. Премія по опціонному контракту відповідно до угоди сторін незалежно від його кваліфікації як фінансового інструмента строкової угоди або як угоди з відстрочкою виконання визнається у відповідних доходах (видатках) одноразово на дату здійснення розрахунків по опціонній премії для платників податків, які застосовують метод нарахування, незалежно від того, виконаний або не виконаний опціонний контракт, а також незалежно від виду базового активу. Дана поправка спрямована на усунення пробілу, пов’язаного з неоднозначністю дати визнання доходів та витрат у вигляді премій з опціонних контрактів, у тому числі по опціонах на поставку цінних паперів, а також самого факту визнання витрат у вигляді вказаних премій та питання про можливість кваліфікації опціонів у якості угод з відстрочкою виконання.
Таким чином, опціонна премія є поточним доходом (витратою), що визнається на дату розрахунків.

Зміни у порядку визначення податкової бази податку на прибуток організацій ФІСУ
Законом №281-ФЗ змінена редакція пункту статті 304 Податкового кодексу стосовно порядку визначення податкової бази по ФІСУ. Зокрема, передбачено три зміни.
1. З 1 січня 2010 р. професійні учасники ринку цінних паперів, що здійснюють дилерську діяльність, включаючи банки, одержують право зменшити податкову базу, обчислену відповідно до статті 274 ПК РФ, на суму збитку, отриманого по операціях з фінансовими інструментами строкових угод, які не перебувають в обігу на організованому ринку. Закон № 281-ФЗ вводить згідно до глави 25 Податкового кодексу поняття професійних учасників ринку цінних паперів, під якими розуміються, у тому числі кредитні організації, які мають відповідну ліцензію, видану федеральним органом виконавчої влади щодо ринку цінних паперів. Дилери мають право враховувати доходи та витрати по операціях з ФІСУ у загальній податковій базі з податку на прибуток незалежно від того обертаються вони на організованому ринку ФІСУ чи не обертаються, а також незалежно від того є ФІСУ поставними чи розрахунковими.
Здається, що таке право потрібно було б закріпити в податковій обліковій політиці, хоча прямого посилання на це стаття 304 Податкового кодексу не містить.
2. Крім того, Закон № 281-ФЗ також передбачає доповнення статті 304 ПК РФ новим пунктом 7 щодо визначення податкової бази по своп-контрактах. Отримані доходи та понесені витрати по зобов’язаннях зі своп-контракту враховуються під час визначення податкової бази по операціях з фінансовими інструментами строкових угод.
Виходячи з цієї норми, можна прийти до висновку, що як би не кваліфікувався з метою оподаткування своп-контракт (як ФІСУ або, якщо він поставний – як угода з відстрочкою виконання), але доходи (витрати) по ньому мають формувати податкову базу винятково по операціях з ФІСУ. При цьому поняття своп-контракту ПК РФ не передбачає. Закон № 281-ФЗ зобов’язує федеральний орган виконавчої влади по ринку цінних паперів відповідно до Федерального закону «Про ринок цінних паперів» (ФСФР Росії) установити перелік видів похідних фінансових інструментів (у тому числі форвардні, ф’ючерсні, опціонні контракти, своп-контракти), а також визначити дані поняття.
Разом з цим для професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють дилерську діяльність, включаючи банки, розглянуті зміни по своп-контракту не будуть становити особливих труднощів, якщо вони скористаються правом вибору формування податкової бази по ФІСУ за «котловим методом».
3. І врешті уточнюється порядок визначення податкової бази по ФІСУ при здійсненні операції хеджування з урахуванням вимог пункту 5 статті 301 ПК РФ. Доходи (витрати) враховуються при визначенні податкової бази, при розрахунку якої відповідно до положення статті 274 ПК РФ враховуються доходи та витрати, пов’язані з об’єктом хеджування. Нагадаємо, що внесення змін до статті 304 Податкового кодексу передбачало, що доходи по таких операціях з фінансовими інструментами строкових угод збільшують, а витрати зменшують податкову базу за іншими операціями з об’єктом хеджування. Враховуючи викладене, до 1 січня 2010 р. редакція зазначеної статті містила в собі великий податковий ризик, який полягав у тому, що витрати по ФІСУ, укладеному з метою хеджування, повинні зменшувати податкову базу за іншими операціями з об’єктом хеджування, тобто прийматися в її межах.
Одночасно необхідно зробити акцент на тому, що Мінфін Росії в адресних відповідях трактував вказану редакцію до внесення відповідних змін згідно із редакцією статті 304 Податкового кодексу з урахуванням змін, внесених Законом 281-ФЗ. Єдине роз’яснення Мінфіну Росії від 16 березня 2006 р. № 03-03-04/1/248 має формальні висновки, виходячи з редакції пункту 5 статті 304 Податкового кодексу.
Одночасно слід зауважити, що у банків також залишилося право зменшити податкову базу, обчислену відповідно до статті 274 ПК РФ, на суму збитку, отриманого по операціях з поставними строковими угодами, які не обертаються на організованому ринку і базисним активом яких виступає іноземна валюта. За аналогією з розглянутим вище підходом передбачається, що можливість використання такого права необхідно передбачити у податковій обліковій політиці.

Зміни у трансферному ціноутворенні ФІСУ
Значні зміни відбулися у порядку застосування правил трансферного ціноутворення ФІСУ і торкнулися статті 305 та статті 326 Податкового кодексу.
Зокрема слід виділити наступні зміни:
- скасовано інститут порівняння фактичних цін ФІСУ, для цілей контролю за ринковими показниками із цінами на аналогічні та/або однорідні ФІСУ, як нереалізований на практиці, а також виключена можливість визначення розрахункової ціни позабіржового ФІСУ на дату укладання ФІСУ на основі інформації про конкретні умови укладених угод, особливості обігу та ціни базового активу, рівень процентних ставок на грошові кошти у відповідних валютах та інші показники, інформація про які може слугувати підставою такого розрахунку;
- вводиться норма, що уповноважує федеральний орган виконавчої влади з ринку цінних паперів (ФСФР Росії) за погодженням з Мінфіном Росії встановити порядок визначення розрахункової вартості відповідних видів ФІСУ;
- впроваджується норма, яка передбачає податкові наслідки у випадку відхилення фактичних цін придбання або реалізації позабіржового ФІСУ більш ніж на 20% від розрахункової вартості цього ФІСУ, зберігаючи сам по собі інститут застосування 20%-го відхилення від розрахункової вартості ФІСУ. Тобто, якщо фактична ціна фінансового інструмента строкової угоди, який не перебуває в обігу на організованому ринку відрізняється більш ніж на 20% убік підвищення (зниження) від розрахункової вартості цього фінансового інструмента строкових угод, доходи (витрати) платника податків визначаються виходячи з розрахункової вартості, збільшеної (зменшеної) на 20%;
- змінюється період, протягом якого здійснюється пошук інформації про інтервал цін, зареєстрованих організатором торгівлі. У цей час абзац третій пункту 1 статті 305 Податкового кодексу РФ передбачає, що при відсутності інформації про інтервал цін на дату укладання угоди для цілей трансферного ціноутворення використовується інтервал цін, зафіксований у дату найближчих торгів, що склалися до дня укладання відповідної угоди. Законом №281-ФЗ цей період встановлено в розмірі 3 місяців. Аналогічний порядок також передбачений і стосовно звичайних операцій з цінними паперами у статті 280 ПК РФ;
- особливо слід звернути увагу на те, що поправками передбачається необхідність контролю за цінами придбання позабіржових ФІСУ у випадку, якщо таке придбання здійснюється за ціною, вищою за розрахункову вартість такого ФІСУ, збільшену на 20%.
Ще одна новація – новація стосовно поставних ФІСУ, базовим активом яких є цінні папери, що обертаються на організованому ринку. При поставці цінних паперів, що перебувають в обігу на організованому ринку та являються базовим активом фінансового інструмента строкових угод, фінансовий результат від операцій з таким базовим активом визначається виходячи з фактичної ціни поставки базового активу відповідно до умов, на яких здійснюється виконання фінансового інструмента строкових угод. У даному випадку розуміють, що відхилення від ринкових цін буде враховане при наступній реалізації і на дату виконання ФІСУ доходів чи витрат порівняно з ринковими цінами на базовий актив не виникне. Однак можуть з’явитися відхилення у зв’язку із застосуванням правил трансферного ціноутворення по ФІСУ, передбачені статтею 305 ПК РФ.

Зміни в оподаткуванні операцій хеджування з використанням ФІСУ
Найбільш вагомі зміни у частині оподаткування ФІСУ – це зміни щодо порядку оподаткування ФІСУ, які використовуються для операції хеджування.
Дані зміни торкнулися пункту 5 статті 305 Податкового кодексу і статті 326 Податкового кодексу. Основна мета змін – лібералізація порядку оподаткування і технічного порядку оформлення операції хеджування. Очікується, що у зв’язку із змінами, що розглядаються, істотно збільшиться обсяг хеджуючих операцій в Росії.
Змінено поняття операцій хеджування. Під операціями хеджування розуміють операції (сукупність операцій) з фінансовими інструментами строкових угод (у тому числі різних видів), що здійснюються з метою зменшення (компенсації) несприятливих для платника податку наслідків (повністю або частково), обумовлених виникненням збитку, недоотриманням прибутку, зменшенням виручки, зменшенням ринкової вартості майна, включаючи майнові права (права вимоги), збільшенням зобов’язань платника податку внаслідок зміни ціни, процентної ставки, валютного курсу, в тому числі курсу іноземної валюти до валюти Російської Федерації, або іншого показника (сукупності показників) об’єкта (об’єктів) хеджування. Тобто для однієї операції хеджування можливо використання і ф’ючерсів та форвардних контрактів, і опціонних контрактів та свопів. Головне пов’язати їх з об’єктом хеджування.
Хеджування, як і раніше не повинно бути надмірним. При цьому законодавство допускає часткове або повне хеджування. Наприклад, отриманий кредит на 100 000 доларів США можна «захеджувати» форвардним контрактом на купівлю доларів США або на 100 000 доларів США чи на меншу суму.
Однак, згідно із змінами, що розглядаються, допускається перевищення обсягу базового активу тільки по ФІСУ, що перебуває в обігу на організованому ринку, та укладеним з метою хеджування (інструмента хеджування), над обсягом об’єкта хеджування у рамках одного інструмента хеджування, якщо таке перевищення обумовлене стандартизацією біржею обсягу базового активу ФІСУ.
На жаль, нічого не сказано щодо позабіржових ФІСУ, у зв’язку з чим можна припустити, що надлишкове хеджування не допускається і якщо за позабіржовим ФІСУ обсяг базового активу перевищує об’єкт, що хеджується, то такі ФІСУ знаходяться в зоні податкового ризику у зв’язку з перекваліфікацією у звичайні ФІСУ (які не хеджують). На даний момент дискусійним залишається питання, чи можна по надлишковому ФІСУ, з точки зору обсягу базового активу стосовно обсягу об’єкта, що хеджується, надлишкову частину (перевищення) розглядати як частину операції із звичайним ФІСУ, що не хеджується?
Змінено поняття об’єкта хеджування. Під об’єктами хеджування визнаються майно, майнові права платника податку, його зобов’язання, в тому числі права вимоги та обов’язки, що мають грошовий характер, термін виконання яких на дату здійснення операції хеджування не настав, включаючи права вимоги та обов’язки, здійснення (виконання) яких обумовлене пред’явленням вимоги сторони за договором і щодо яких платник податків прийняв рішення про хеджування. Ухвалення рішення про хеджування, на думку автора, має закріплюватися внутрішнім документом організації (накази, політики з управління ризиками, стратегії хеджування тощо). При цьому необхідно зазначити, що спеціальної вимоги про це Податковий кодекс не має. Як правило, якщо платник податків приймає рішення про хеджування того чи іншого об’єкта, то в різних системах обліку операції з ФІСУ кваліфікуються як операції хеджування (бухгалтерський, МСФЗ, управлінський – які обов’язково мають визначену мету).
Крім того, законом 281-ФЗ передбачається, що базові активи ФІСУ, які використовуються для операції хеджування, можуть відрізнятися від об’єкта хеджування. Наприклад, залучений кредит у доларах можна «захеджувати» форвардом на купівлю або продаж (залежить від стратегії) євро.
Змінами передбачається, що сам факт отримання збитку по хеджуючих ФІСУ на кінець звітного (податкового) періоду або на дату виконання угоди не тягне перекваліфікації операції хеджування у звичайні (які не хеджують) операції з ФІСУ. Дуже важлива поправка в сукупності з новою редакцією статті 304 в частині визначення податкової бази по операціях хеджування усуває негативні податкові ризики, що виникають у зв’язку з цим питанням до 1 січня 2010 року.
Лібералізований та законодавчо закріплений технічний порядок здійснення операції хеджування. Незважаючи на те, що все одно залишився масив не роз’яснених питань, велика кількість проблем, що накопичилися були зняті. Наприклад, з метою хеджування тепер допускається укладання більше одного фінансового інструменту строкової угоди різних видів, включаючи угоду декількох фінансових інструментів строкових угод у рамках однієї операції хеджування протягом терміну хеджування.
Для підтвердження обґрунтованості віднесення операції (сукупності операцій) з фінансовими інструментами строкових угод до операції хеджування, платник податків складає на дату укладення даних угод (першої з угод – при укладанні декількох угод у рамках однієї операції хеджування) по операції хеджування довідку, яка підтверджує, що виходячи з прогнозів платника податків виконання даної операції (сукупності операцій) дозволяє зменшити несприятливі наслідки, пов’язані із зміною ціни (у тому числі ринкового котирування, курсу) або іншого показника об’єкта хеджування.
Довідка (раніше називалася розрахунком) може містити інформацію на розсуд платників податків, що підтверджує здійснення операції з метою хеджування. Крім того, якщо об’єктом хеджування є вимоги (зобов’язання), що випливають із сукупності угод, а також, якщо об’єктом хеджування є майно платника податків, дата початку та дата закінчення операції хеджування визначаються платником податку самостійно, на підставі прогнозу показників об’єкта хеджування.
Суть зміни назви «розрахунок» на «довідка» полягає в тому, що довідка, хоч і обов’язковий документ з точки зору його складання на початок операції хеджування, але не обов’язковий з точки зору його подання до податкового органу, а тільки на вимогу податкового органу.
Також передбачається, що довідка може містити й інші дані на розсуд платника податку, що підтверджують вчинення операції з метою хеджування.
Якщо об’єктом хеджування є вимоги (зобов’язання) за конкретною угодою, то у випадку її дострокового розірвання (припинення на іншій підставі) доходи (витрати), пов’язані з фінансовими інструментами строкових угод, вони визначаються на кінець звітного (податкового) періоду, у якому відбулося дострокове розірвання угоди (її припинення на іншій підставі) з об’єктом хеджування, або на дату виконання угоди (угод), якщо зазначена дата виконання настала раніше звітної дати періоду, і включаються у податкову базу, при розрахунку якої враховуються доходи (витрати), пов’язані з об’єктом хеджування.
При цьому доходи (витрати), пов’язані з фінансовими інструментами строкових угод, що виникають після звітної дати періоду, в якому відбулося його дострокове розірвання, враховуються при визнанні податкової бази з фінансовими інструментами строкових угод з урахуванням доходів (витрат), врахованих раніше в податковій базі по операціях, пов’язаних з об’єктом хеджування.
Доходи (витрати), пов’язані з достроковим розірванням ФІСУ (їх припиненням на іншій підставі), що використовуються для операції хеджування, враховуються в тому ж порядку і в тій самій податковій базі, в яких враховуються доходи (витрати) за ФІСУ, що використовуються з метою хеджування.
Якщо об’єктом хеджування є вимоги (зобов’язання), що витікають із сукупності операцій, а також, якщо об’єктом хеджування є майно платника податку, дата початку та дата закінчення операції хеджування визначаються платником податку самостійно на підставі прогнозу показників об’єкта хеджування.
Можливість здійснювати поточну переоцінку і враховувати результати такої переоцінки у складі доходів (витрат) ФІСУ.
З метою визначення доходів (витрат), що обліковуються в податковій базі, платник податків має право в обліковій політиці для цілей оподаткування передбачити можливість здійснення поточної переоцінки ФІСУ, що використовується з метою хеджування, в залежності від зміни ринкової ціни, ринкового котирування, курсу валюти, значення процентної ставки, фондового індексу чи інших показників, які характеризують базисний актив, за умови, що об’єкт хеджування підлягає переоцінці відповідно до вимог ПК РФ. Вимоги Податкового кодексу щодо переоцінки стосуються, зокрема, наступних об’єктів:
1) майна у вигляді валютних цінностей (за винятком цінних паперів, номінованих в іноземній валюті) та вимог (зобов’язань урядів), вартість яких виражена в іноземній валюті, у тому числі за валютними рахунками в банках, іноземної валюти, що проводиться у зв’язку зі зміною її офіційного курсу до рубля, встановленого Центральним банком Російської Федерації (за винятком іноземної валюти, внесеної до статутного капіталу кредитної організації);
2) дорогоцінного каміння при вимірюванні в установленому порядку прейскурантів розрахункових цін на дорогоцінне каміння;
3) угод, вказаних в абзаці 8 статті 326 ПК РФ.
Таким чином, можна припустити, що першочергове право на можливість переоцінки належить об’єктам хеджування, вираженим в іноземній валюті (майно, крім цінних паперів, іноземної валюти, що надійшла в статутні капітали банків, зобов'язання, вимоги). Якщо дані висновки правильні, то незрозуміло, навіщо у розглянутій нормі вказується, що «платник податків має право передбачити можливість здійснення поточної переоцінки ФІСУ, які використовуються з метою хеджування, в залежності від зміни ринкової ціни, ринкового котирування, курсу валюти, значення процентної ставки, фондового індексу чи інших показників, що характеризують базовий актив».
На думку автора, дане положення має бути змінено на законодавчому рівні. При цьому доходи (витрати) в результаті такої переоцінки визначаються на кінець звітного (податкового) періоду в залежності від зміни показників, визначених в обліковій політиці для цілей оподаткування, по відношенню до відповідних показників, закріплених ФІСУ. Наприклад, за розрахунковими форвардними контрактами, стандартними умовами передбачається перерахування різниці по іноземній валюті, виходячи з курсу EMTA. Одночасно зміна оцінки зобов’язань і вимог, виражених в іноземній валюті згідно російського законодавства здійснюється у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти по відношенню до рубля, що встановлюється Банком Росії.
Таким чином, платник податків у вказаному прикладі має право передбачити в обліковій податковій політиці показники для цілей переоцінки та переоцінку здійснювати на основі курсу, визначеного в конкретному ФІСУ.
Платник податків виділяє для окремого податкового обліку операції з фінансовими інструментами строкових угод, вчинені з метою компенсації можливих збитків, що виникають в результаті несприятливої зміни ціни або іншого показника базового активу (об’єкта хеджування).
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"