інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Заходи ФРС щодо протидії інфляційному тиску надмірної ліквідності банків у посткризовий період

О.Акімов

Під надлишковими у банківській системі США розуміють резерви на рахунках банків у ФРС, які сформовані понад обов’язкові та необхідні для поточних розрахунків резерви.
Серйозна фінансова криза, яка розпочалася у США в середині 2007 р., хоча і завершилася, але створила певні труднощі при проведенні поточної грошової політики Федеральним резервом.
Здійснивши значні грошові вливання у фінансову систему, що похитнулася, і понизивши ставку до граничного історичного рівня 0,25% з метою подолання кризових явищ, Федеральний резерв зіштовхнувся з необхідністю вирішення проблеми надлишкових резервів, «накопичених» для боротьби із кризою.


Суть цієї проблеми полягає в тому, що якщо ці кошти вчасно не вилучити, то можна спровокувати інфляцію, яка буде характеризуватися двозначними числами, а якщо забрати їх занадто швидко, то великий ризик урізати кредитні пропозиції та зруйнувати й без того волатильний фондовий ринок, спричинивши нову депресію. Крім цього, надлишкові резерви перешкоджають проведенню традиційної грошової політики через управління процентними ставками по федеральних фондах, а тому завдання їх усунення в цей час виходить у ФРС на перший план.
Центральний банк США орієнтований на те, щоб вчасно вивести резерви або, принаймні, втримати інфляційний тиск на економіку. Програми згортання бюджетної та грошово-кредитної підтримки економіки (як фінансової, так і не фінансової), а також повернення до кризових рівнів відсоткових ставок в економічних роботах отримали назву «стратегії виходу» (exit stregies).
Ключове питання, яке задають політики у Вашингтоні та фінансові аналітики, звучить так: як і коли Федеральний резерв може й повинен згорнути допомогу економіці та фінансовій системі, не зашкодивши економічному зростанню в США?
На думку автора, «стратегія виходу» Федерального резерву у сучасних умовах може бути розподілена на дві субстратегії:
Мова може йти:
- по-перше, про кількісне зменшення зайвої грошової бази. У цьому випадку Федеральний резерв здійснює операції, обернені тим, за допомогою яких формувалися надлишкові резерви: заморожує кредитні програми, розпродає портфель наявних цінних паперів або укладає угоди зворотного РЕПО;
- по-друге, про підвищення номінальної ставки по федеральних фондах без суттєвого порушення кількісних параметрів грошової бази, зі збереженням надлишкових резервів. Підняти ставку можна за рахунок зростання депозитної ставки по роздутих резервах на рахунках ФРС.

Платність по надлишкових резервах як можливий метод впливу на ставку по федеральних фондах
Як правило, національні центральні банки встановлюють три види ставок:
- кредитну;
- по депозитних операціях;
- ставку, яка підлягає таргетуванню.
Кредитна ставка (облікова, ставка рефінансування) – та, за якою центральні банки видають забезпечені кредити.
Ставка по депозитних операціях – відсоток, який одержують банки за депозити, що знаходяться на рахунках у Центральному банку.
Ставка, що підлягає таргетуванню, – це рівень визначеної ринком процентної ставки, на яку Центральний банк може і прагне вплинути.

Звичайно кредитна ставка більше ставки, що підлягає таргетуванню, а ставка по депозитних операціях – менше, що дозволяє затиснути ставку, що підлягає таргетуванню, в умовний коридор. Верхня межа коридору («стеля») – це максимальна вартість коштів, під яку банки можуть одержувати кредити в будь-яких умовах, а нижня («підлога») – ставка можливих безризикових заробітків.
Політика Федерального резерву докризового періоду полягала у відсутності плати по резервах, збережених банками на рахунках. Це було обумовлено тим, що банки фактично не мали надлишкових коштів на рахунках у ФРС. Ставка по федеральних фондах (ставка, що підлягає таргетуванню) визначалася самими банками за рахунок балансування попиту та пропозиції на міжбанківські кредити. Якщо ставка, що підлягає таргетуванню, випереджала встановлений рівень, то Федеральний резерв нарощував грошову базу шляхом купівлі казначейських зобов'язань, а якщо не дотягувала до нього, то Федеральний резерв забирав надлишки ліквідності з ринку, продаючи цінні папери із власного портфеля.
З початком кризи ситуація різко змінилася. Федеральний резерв залив фінансовий колапс, розкидавши трильйон доларів за різними програмами стимулювання фінансового ринку. Такі програми фінансувалися за рахунок створених грошей. Надлишок ліквідності на міжбанківському ринку призвів до того, що ставка по федеральних фондах впала до нуля.
У банків є накопичені кошти на рахунках, але куди їх вкласти? Відповіддю на це питання стала пропозиція ФРС про необхідність сплати за надлишкові та обов'язкові резерви. Так, 6 жовтня 2008 р. ФРС оголосила про початок виплати відсотків депозитним інститутам по обов'язкових і надлишкових резервах. Через кризу ФРС довелося прискорити реалізацію даного нововведення на кілька років уперед. Взагалі планувалося нараховувати відсотки з 1 жовтня 2011р.
На думку керівника Федерального резерву Бена Бернанке, «сплата відсотків по резервах допоможе краще контролювати ставку по федеральних фондах, тому що банки не будуть віддавати в позику кошти за ставкою нижчою, ніж вони можуть одержати від Федерального резерву...».
За словами Бена Бернанке, ФРС з кінця 2008 р. перейшла на новий режим грошової політики. В умовах роздутих резервів ставка, що таргетується, опускається до нульового рівня або до «підлоги», яка задається ставкою по депозитних операціях.
Таким чином, у ФРС з’явився новий інструмент впливу на світові фінансові ринки. Чим більше ставка по депозитних операціях, тим у цілому вище ставки на грошовому ринку. У свою чергу, зростання ставки по депозитних операціях повинне у теорії справляти вплив на всі інші ставки, у тому числі й на ті, за якими позичальникам (корпораціям і громадянам) видають кошти.
Однак важливо відзначити, що існують небезпідставні сумніви, наскільки довго Федеральний резерв зможе контролювати зайву ліквідність, сплачуючи по ній усереднену ставку. У міру відновлення економіки у банків прокинеться апетит до ризику, і вони посилено будуть пускати гроші, що накопичуються на рахунках, в оборот. Тому без більш серйозних кроків інфляцію можна й не стримати.

Згортання програм ліквідності
Федеральний резерв 27 січня 2010 р. оголосив про закінчення цілої низки програм ліквідності, а саме: Asset-backed Commercіal Paper Money, Market Mutual Fund Lіquіdіty Facіlіty, The Commercіal Paper Fundіng Facіlіty, The Prіmary Dealer Credіt Facіlіty, The Term Securіtіes Lendіng Facіlіty і Term Auctіon Facіlіty (TAF). Така тенденція обумовлена зниженням потреби банків у ліквідності та поновленням економічного зростання.
Однак даний захід не можна трактувати як жорсткість грошової політики, оскільки насичення ліквідністю банківської системи йшло по декільком каналам, головним з яких спочатку 2009 року була купівля цінних паперів Федерального уряду та пов'язаних з ним іпотечних організацій (Fannіe Mae та Freddіe Mac).
Якщо звернути увагу на статистику портфеля цінних паперів, забезпечених іпотекою, то можна відзначити постійну динаміку, у той час як ТАF скоротилася фактично до нуля (Рис. 1).
Оскільки програма купівлі Федеральним резервом цінних паперів, гарантованих державою, носить більш довгостроковий характер, ніж короткострокове кредитування по TAF, то це може означати тільки одне – полегшення грошової політики!

Операції оберненого РЕПО та строкові депозитні інструменти ФРС
Здатність Федерального резерву стримувати інфляційні тенденції в середньостроковому періоді пов'язана також із застосуванням нових депозитних та інших інструментів грошової політики.
Так, 28 грудня 2009 р. ФРС приступила до розробки механізму строкових депозитних угод. Банкам будуть запропоновані строкові процентні депозити, доступні через аукціони. Банки, віддаючи ФРС кошти, не зможуть оперувати ними протягом усього строку депозиту, але при цьому одержать більш високі ставки, ніж передбачається сплачувати за обсягами на «поточних» рахунках.
Подібні депозитні інструменти, поза сумнівом, зацікавлять банки, які зможуть конкурувати один з одним за більш вигідні умови розміщення коштів. ФРС почала тестувати схему вже навесні 2010 р., а якщо експеримент відбудеться успішно, то у подальшому варто очікувати її активного застосування.
Строкові депозити – це механізм тимчасового вилучення ліквідності з ринку. Його можна застосовувати разом з іншими альтернативними інструментами грошової політики, наприклад операціями на відкритому ринку, коли ФРС продає частину коштів з наявного портфеля цінних паперів.
Оскільки ставка по таких депозитах визначається на аукціоні, то у Федерального резерву накопичується інформація про розпорошування пропонованих банками ставок, а банки одержують можливість без ризику заробити додаткові кошти.
Є підстави вважати, що цей інструмент дозволить ФРС стабілізувати короткострокові ставки та запобігти ймовірним інфляційним наслідкам у короткостроковому періоді в екстрених умовах. Однак без додаткових механізмів вилучення ліквідності з ринку він буде малоефективний через появу апетиту до ризику у банків. Тому ФРС слід перейти до «стратегії виходу» з надлишкових резервів шляхом продажу роздутого портфеля цінних паперів, як тільки виникне реальна загроза серйозного зростання цін в економіці.
Продавати цінні папери з портфеля можна й на тимчасовій основі через угоди зворотного РЕПО, які стануть альтернативою строковим депозитним угодам.
Підняття ставки по строкових депозитних продуктах і надлишкових резервах буде свідчити про жорсткість грошової політики ФРС, однак і у банків з'явиться додаткова можливість одержати доходи без ризику.

Висновок
Боротьба із кризою вплинула на грошову політику ФРС. З кінця 2008 р. було обрано новий режим функціонування з надлишковими резервами. Величезний обсяг ліквідності спрямовує ставки на грошовому ринку до нуля, що означає втрату Федеральним резервом можливості активно впливати на економіку через канал процентної ставки. У зв'язку з цим ФРС запровадила принцип платності по надлишкових резервах.
Підвищуючи ставку по депозитах, можна посилювати грошову політику, не вилучаючи надлишкові кошти з ринку. Однак у середньостроковому періоді Федеральному резерву будуть потрібні інші інструменти виводу ліквідності з ринку для утримання під контролем інфляційних процесів, включаючи продаж частини роздутого портфеля цінних паперів, у тому числі за допомогою операцій зворотного РЕПО.
© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"