інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Директива Європейського Союзу «Про інсайдерську торгівлю та ринкові маніпуляції»*

Європейський парламент і Рада Європейського Союзу, беручи до уваги:

Справжній єдиний ринок фінансових послуг є вирішальним для економічного зростання і створення робочих місць у Комітеті.

Об’єднаний і ефективний фінансовий ринок потребує цілісності ринку. Врівноважене функціонування ринку цінних паперів і суспільна довіра до ринків є передумовою для економічного зростання й добробуту. Ринкові маніпуляції завдають збитків цілісності фінансових ринків та шкодять довірі до цінних паперів та деривативів.

Новий фінансовий і технічний розвиток підвищує стимули, посилює засоби й можливості для ринкових маніпуляцій: через нову продукцію, нові технології, зростаючу закордонну діяльність та Інтернет.

Правові межі існуючої спільноти для захисту цілісності ринку недосконалі. Правові вимоги відрізняються у різних країн-учасників, залишаючи економічних суб’єктів часто у невизначеності через поняття, визначення і правове здійснення. У деяких країнах-учасниках немає законодавства, яке зверталося б до суперечливих питань цінових маніпуляцій, та законодавства щодо розповсюдження оманливої інформації.

Зловживання на фондовому ринку включають інсайдерську торгівлю та ринкові маніпуляції. Мета законодавства проти інсайдерської торгівлі співпадає з метою законодавства проти ринкових маніпуляцій: гарантувати цілісність фінансових ринків Співтовариства і підвищити довіру інвесторів стосовно цих ринків. Тому доцільним є прийняти комплексні правила для боротьби як проти інсайдерської торгівлі, так і проти ринкових маніпуляцій. Єдина Директива гарантуватиме через Співтовариство однакову структуру розподілу обов’язків, повноважень і спільних дій.

Інсайдерська торгівля і ринкові маніпуляції перешкоджають повній і цілковитій прозорості ринку, яка є передумовою торгівлі для всіх господарюючих суб’єктів на інтегрованих фінансових ринках.

Внутрішньою інформацією є будь-яка інформація докладного характеру, яка не була оприлюднена, стосовно, прямо чи опосередковано, одного чи кількох емітентів фінансових інструментів або одного чи кількох фінансових інструментів. Інформація, яка могла б справляти визначний ефект на розвиток і формування цін регульованого ринку, може розцінюватися як інформація, котра опосередковано стосується одного чи кількох емітентів фінансових інструментів чи одного або кількох відповідних деривативних фінансових інструментів.

Стосовно інсайдерської торгівлі, рахунок має бути прийнятий у випадках, коли внутрішня інформація виникає не зі сфери діяльності чи призначення, а з кримінальних дій, підготовка чи здійснення яких може мати значний ефект на ціноутворення одного чи кількох фінансових інструментів або на цінову інформацію регульованого ринку як такого.

Використання внутрішньої інформації може полягати в придбанні чи розпорядженні фінансовими інструментами особою, яка знає чи має знати, що інформація, якою вона володіє, є внутрішньою інформацією. У цьому відношенні компетентні органи повинні взяти до уваги, що звичайна розважлива особа повинна знати чи мала б знати про такі обставини. Більше того, сам факт, що маркет-мейкери, органи, уповноважені діяти у якості контрагентів, чи особи, уповноважені виконувати замовлення від імені третіх осіб із внутрішньою інформацією, обмежуються у перших двох випадках веденням їхнього законного бізнесу чи купівлею або продажем фінансових інструментів чи, у крайньому випадку, покірним дотриманням порядку, не повинен складати користь від такої внутрішньої інформації.

Країни-учасники повинні наслідувати практику, відому як випередження (“front running” – проведення учасниками фінансового ринку великих операцій із врахуванням найновішої інформації, отриманої під час брокерської діяльності й від підрозділів аналізу капіталовкладень їхніх фірм до того, як цю інформацію отримали їхні клієнти), включаючи «випередження» стосовно сировинних товарів (товарів-деривативів), коли має місце зловживання на фондовому ринку згідно з визначеннями, які містить ця директива.

Особа, яка входить до операцій чи видає накази на торгівлю, яка є складовою ринкових маніпуляцій, має бути здатна довести, що ці причини для вступу до таких операцій чи видання наказів на торгівлю були правомірними, а також що операції та накази на торгівлю відповідали загальноприйнятій практиці на регульованому відповідному ринку. Санкція може бути винесена, якщо уповноважений орган влади встановив, що була інша, незаконна причина цих операцій або наказів на торгівлю.

Уповноважений орган влади має забезпечити керівництво з питань, охоплених цією Директивою, наприклад, визначення внутрішньої інформації стосовно похідних на товари чи здійснення визначення загальноприйнятої ринкової практики, пов’язаної з ринковими маніпуляціями. Це керівництво має здійснюватися відповідно з положеннями Директиви і визначених заходів, прийнятих відповідно до процедури здійснення виконавчих повноважень.

Країни-члени мають бути здатні обрати найбільш прийнятний шлях регулювання діяльності осіб, які вироб-ляють чи поширюють дослідження, котрі стосуються фінансових інструментів, або емітентів фінансових інструментів, або осіб, які виробляють чи поширюють іншу інформацію, яка радить чи пропонує інвестиційну стратегію, включаючи відповідні механізми саморегулювання, виголошені Комісією.

Розміщення внутрішньої інформації емітентами на їхніх Інтернет-сайтах має відбуватися у відповідності з правилами передачі особистих даних до третіх країн, як це закладено в Директиві 95/46/EC Європарламенту й Ради від 24 жовтня 1995 року, для захисту осіб від обробки особистих даних і переміщення таких даних.

Швидке і чесне розголошення інформації громадськості зміцнює цілісність ринку, тоді як вибіркове розголошення інформації емітентами може призвести до втрати довіри інвесторів до фінансових ринків. Професійні економічні діячі мають сприяти цілісності ринку різними засобами. Такі заходи можуть включати, наприклад, створення «сірих списків», використання внутрішніх кодексів поведінки та запровадження «китайських стін». Ці попереджувальні заходи мають призвести до протидії зловживання на фондовому ринку тільки у разі пришвидшення їх встановлення та ретельного контролю за їх дотриманням.

Сучасні засоби комунікації роблять можливим для професіоналів фінансового ринку та приватних інвесторів досягнути більш рівноправного доступу до фінансової інформації, але також підвищують ризик поширення недостовірної інформації.

Більша прозорість операцій, проведених особами, позбавлених від адміністративних обов’язків у межах емітентів, і, де це доцільно, особами, які тісно пов’язані з ними, є попереджуючими заходами проти зловживань на фондовому ринку. Виголошення про такі операції на, щонайменше, індивідуальній основі також може бути потужним цінним ресурсом інформації для інвесторів.

Виробники на ринку мають сприяти попередженню зловживань на фондовому ринку і прийняти структурні положення, які покликані запобігти та визначити випадки ринкових маніпуляцій. Такі положення повинні включати вимоги, котрі сприяють прозорості укладених операцій, повному розкриттю угод про регулювання цін, ознайомлення з ефективною нетиповою схемою виявлення, достатньо надійний фінансовий інструмент вказівки схеми фіксування цін, а також прозорість правил щодо призупинення операцій.

Директива має бути інтерпретована і запроваджена у життя країнами-учасниками, шляхом, відповідним до вимог для ефективного регулювання з метою захисту інтересів власників цінних паперів, які надають право голосу в компанії, коли остання виступає «компанією суспільного інтересу». Зокрема, ця Директива в жодному випадку не запобігає приведенню до стану таких заходів країнами-учасниками на власний розсуд для цих цілей.

Маючи доступ до внутрішньої інформації, яка стосується іншої компанії, чи використання її в контексті компанії суспільного інтересу з метою отримання контролю над цією компанією, чи пропозиція об’єднання з цією компанією не повинні вважатися внутрішніми діловими стосунками.

Придбання чи управління фінансовими інструментами обов’язково включає попереднє рішення придбати або розпоряджатися, прийнятого особою, яка здійснює ту чи іншу з цих операцій; здійснення цього придбання чи управління не повинне вважатися використанням внутрішньої інформації.

Пошук і попередній підрахунок, розроблені на основі публічно доступних даних, не повинні розглядатися як внутрішня інформація і, таким чином, будь-яка операція, здійснена на основі такого пошуку чи попереднього підрахунку, не повинна вважатися внутрішніми діловими стосунками, зазначених у рамках цієї Директиви.

Країни-учасники та Європейська система центральних банків, національні центральні банки, чи будь-які інші офіційно призначені органи, чи будь-яка особа, котра діє від їхнього імені, не повинні бути обмежені у проведенні грошових операцій та операцій з обмінного курсу.

Стабілізація фінансових інструментів чи торгівля власними акціями у програмах зі зворотним викупом можуть бути законними, за певних визначених обставин, з економічних причин і не повинні вважатися як зловживання на фондовому ринку. Загальні стандарти мають бути розроблені для забезпечення практичного керування.

Розширення масштабів фінансових ринків, швидка зміна і діапазон нової продукції потребує застосування цієї Директиви до фінансових інструментів та технологій, які вона містить, з метою гарантувати цілісність фінансових ринків Спільноти.

Встановлення рівних умов на фінансових ринках Спільноти вимагає широкого географічного застосування положень, які містить ця Директива. Стосовно дериватив них інструментів, визнаних для торгівлі, але не вказаних у межах цієї Директиви, кожна країна-учасник має бути компетентною для санкцій на її території чи за кордоном, які стосуються основних фінансових інструментів, визнаних для торгівлі на регульованому ринку, який розташований чи діє у межах території країни, або для якого запит на визнання торгівлі на такому регульованому ринку був здійснений. Кожна країна-учасник також має бути компетентною для санкцій на її території, які стосуються основних фінансових інструментів, визнаних для торгівлі на регульованому ринку країни-учасника чи для яких був здійснений запит на визнання торгівлі на такому ринку.

Різні компетентні органи у країнах-учасниках, маючи різні можливості, можуть створити плутанину між економічними діячами. Окремий компетентний орган повинен бути призначений у кожній країні-учаснику для набуття повноважень для нагляду за дотриманням положень, зазначених у цій Директиві. Такий орган повинен мати адміністративний характер, який гарантує його незалежність від економічних діячів та уникнення конфліктів інтересів. Згідно з національним законом, країни-учасники повинні забезпечувати фінансування компетентного органу. Орган повинен мати адекватні механізми консультування щодо можливих змін у національному законодавстві, такі як консультативний комітет, який складається з представників емітентів, постачальників фінансових послуг і споживачів, щоб бути цілком обізнаним з їхніми поглядами та інтересами.

Звичайний мінімальний набір ефективних засобів та законів для компетентного органу кожної країни-учасника гарантуватиме контролюючу ефективність. Ринкове підприємництво та всі економічні діячі також мають сприяти на їхньому рівні цілісності ринку. У цьому значенні, призначення окремого компетентного органу для запобігання зловживанням на фондовому ринку не виключає співробітницьких зв’язків чи делегацій у повноваженнях компетентного органу, між тим що уповноважений орган і підприємства ринку гарантують контролюючу ефективність, відповідно до положень, викладених у цій Директиві.

З метою забезпечення системі Спільноти проти зловживань на фондовому ринку дієвості, будь-яке порушення заборон чи вимог, закладених у цій Директиві, має бути негайно визначене і санкціоноване. Санкції мають бути цілковито переконливими і пропорційними тяжкості порушення.

Країни-учасники повинні зберігати пильність у визначенні адміністративних заходів та санкцій до потреби забезпечити рівень однорідності у регулюванні від однієї країни-учасника до іншої.

Зростаючі закордонні заходи потребують удосконаленої кооперації та сучасного набору положень для обміну інформацією між державними компетентними органами. Організація нагляду і слідчих органів у кожній країні-учаснику не повинна перешкоджати кооперації між компетентними державними уповноваженими органами.

Оскільки ціль запропонованих дій, а саме – запобігти зловживанням на фондовому ринку у формі внутрішніх справ і ринкових маніпуляцій – не може бути цілком прийнята країнами-учасниками, вона може внаслідок цього бути краще прийнятою на рівні Спільноти, яка може прийняти заходи, у відповідності з принципом субсидіарності, як це зазначено у Статті 5 Договору. У відповідності з принципом пропорційності, як зазначено у цій Статті, ця Директива не виходить за рамки необхідних дій для досягнення цієї мети.

Технічне керівництво і реалізація заходів для правил, закладених у цій Директиві, може бути час від часу необхідним з урахуванням нового розвитку фінансових ринків. Комісія має бути відповідно уповноважена приймати здійснення заходів, за умови, якщо останні не змінюють істотні елементи цієї Директиви і Комісія діє згідно з принципів, закладених у цій Директиві, після консультування з Європейським комітетом з цінних паперів прийнятим Комісією рішенням 2001/528/EC.

У здійсненні своїх повноважень, у відповідності з цією Директивою, Комісія має дотримуватися таких принципів:

  • потреба забезпечити довіру до фінансових ринків серед інвесторів шляхом впровадження високих стандартів прозорості на фінансових ринках;
  • потреба забезпечити інвесторів широким колом конкуруючих інвестицій і рівнем захисту з урахуванням обставин;
  • потреба гарантувати той факт, що незалежні регуляторні уповноважені органи застосовують права послідовно, особливо стосовно боротьби проти економічних злочинів;
  • потреба у високих рівнях прозорості й консультування для всіх учасників ринкових відносин;
  • потреба заохочувати інновації на фінансових ринках, якщо вони мають бути динамічними й ефективними;
  • важливість зниження цін на і зростання доступу до капіталу (цінних паперів);
  • потреба забезпечити цілісність ринку точним і швидко реагуючим моніторингом із фінансових інновацій;
  • баланс коштів і прибутків для учасників ринкових відносин на довгостроковій основі (включаючи малий і середній бізнес і дрібних інвесторів) у будь-яких реалізованих заходах;
  • потреба стимулювання міжнаціональної конкурентоздатності фінансових ринків Євросоюзу без обмеження настільки необхідного розширення міжнаціональної взаємодії;
  • потреба досягнути рівноправності для всіх учасників ринкових відносин через запровадження у ЄС регулювань щоразу, коли стає можливо;
  • потреба врахувати відмінності між державними ринками;
  • потреба забезпечити узгодженість з іншою законодавчою базою Спільноти у цій сфері, оскільки дисбаланси у інформації та нестача прозорості можуть поставити під загрозу операції ринків, а понад усе – шкоду для споживачів та дрібних інвесторів.

Ця Директива враховує основоположні права і дотримується принципів, визначених, зокрема, Хартією фундаментальних прав Євросоюзу, зокрема Статті 11 з неї, та Статті 10 Європейської Конвенції прав людини. У зв’язку з цим Директива жодним чином не запобігає тому, щоб країни-учасники застосовували свої конституційні права стосовно свободи преси та свободи висловлення у засобах масової інформації.

Прийнявши цю Директиву:

Стаття 1

Для цілей цієї Директиви:

1. «Внутрішня інформація» означатиме інформацію докладного характеру, яка не була оприлюднена, стосовно, прямо чи опосередковано, одного чи кількох емітентів фінансових інструментів або одного чи кількох фінансових інструментів і яка, якщо вона була опублікованою, ймовірно могла б справляти визначний ефект на розвиток і формування цін цих фінансових інструментів чи на ціну відповідних деривативних фінансових інструментів.

Стосовно деривативів на товари, «внутрішня інформація» означатиме інформацію докладного характеру, яка не була оприлюднена, стосовно, прямо чи опосередковано, одного чи кількох таких деривативів і яка використовується ринками, на яких ці деривативи продаються, отримана у відповідності з прийнятою цими ринками практикою.

Для осіб, зобов’язаних виконувати замовлення стосовно фінансових інструментів, «внутрішня інформація» означатиме інформацію, передану клієнтом та ту, що стосується замовлень клієнтів, точного характеру, яка прямо чи опосередковано стосується одного чи кількох емітентів фінансових інструментів чи до одного або кількох фінансових інструментів, і яка, якщо вона була опублікованою, ймовірно могла б справляти визначний ефект на розвиток і формування цін цих фінансових інструментів чи на ціну відповідних деривативних фінансових інструментів.

2. «Ринкові маніпуляції» повинні означати:

а) операції чи замовлення щодо торгівлі:

які дають чи можуть дати помилкові чи оманливі сигнали щодо поставки, попиту на фінансові інструменти або ціни на них;

які забезпечують особою чи особами, які співробітничають, ціну на один чи кілька фінансових інструментів на неприродному, ненормальному рівні (якщо особа, яка входить до операцій чи видає замовлення на торгівлю, встановлює, що її підстави для таких її дій є законними і що ці операції чи замовлення на торгівлю відповідають загальноприйнятій ринковій практиці на регульованому відповідному ринку);

б) операції чи замовлення щодо торгівлі, які використовують фіктивні засоби чи будь-яку іншу форму шахрайських винаходів;

в) поширення інформації через ЗМІ, включаючи Інтернет, чи іншими засобами, які надають чи можуть надавати помилкові чи оманливі сигнали щодо фінансових інструментів, включаючи поширення чуток, неправдивих чи оманливих новин, якщо особа, яка поширила цю інформацію, знала чи мала б знати про її недостовірність. Стосовно журналістів, якщо вони діють у своїй професійній компетенції, таке поширення інформації має розцінюватися, у рамках статті 11, беручи до уваги правила їхньої професії, якщо ці особи отримують, прямо чи опосередковано, вигоду чи прибуток від поширення інформації, під питанням.

Зокрема, наступні приклади отримані з основних визначень, поданих у пунктах (а), (б) і (в) вище:

здійснення особою чи групами осіб дій, спрямованих на те, щоб гарантувати безпеку фіксованого діючого стану попиту чи пропозиції для фінансового інструменту, цінами купівлі-продажу, створюючи інші нечесні торговельні операції;

купівля чи продаж фінансових інструментів на закритому ринку, що супроводжується діями оманливих інвесторів на основі завершальних цін;

Визначення ринкових маніпуляцій має бути пристосоване, щоб забезпечити, що нові схеми дій на практиці являють собою ринкові маніпуляції.

3. «Фінансовий інструмент» має означати:

інструменти грошового ринку;

процентні ставки, валютні ставки і обмін акціями;

форвардні договори на процентні ставки;

цінні папери, як визначено у Директиві Ради 93/22/EEC від 10 травня 1993 року, з інвестиційних послуг у сфері цінних паперів;

фінансово-ф’ючерсні контракти, включаючи еквівалентні інструменти для готівкових розрахунків;

дії щодо придбання чи розпорядження будь-яким інструментом, який підпадає під ці категорії, включаючи еквівалентні інструменти для готівкових розрахунків;

похідні на товари (деривативи);

будь-який інший інструмент, визнаний для торгівлі на регульованому ринку країни-учасника чи для якого був здійснений запит для визнання для торгівлі на цьому ринку.

4. «Регульований ринок» має означати ринок, визначений у Статті 1(13) Директиви 93/22/EEC.

5. «Загальновизнана ринкова практика» має означати практику, яка прийнятно очікується на одному чи більше фінансових ринків чи прийняту компетентними уповноваженими органами, у відповідності з основними принципами, прийнятими Комісією, та процедурою, закладеною у Статті 17 (2).

6. «Особа» має означати будь-яку фізичну чи юридичну особу.

7. «Компетентний орган» повинен означати будь-який компетентний орган, призначений згідно зі Статею 11.

З метою врахування розвитку фінансових ринків і забезпечення рівноправного застосування цієї Директиви у Спільноті, Комісія, діючи згідно з процедурою, закладеною в Статті 17 (2), прийме заходи реалізації стосовно пунктів 1, 2 і 3 цієї Статті.

Стаття 2

1. Країни-учасники повинні забороняти будь-якій особі, яка володіє внутрішньою інформацією, використовувати цю інформацію у власних цілях чи в інтересах третьої особи.

Перший підпункт стосуватиметься будь-якої особи, яка володіє наступною інформацією:

в силу її участі у адміністративних, управлінських чи контролюючих органах емітента;

в силу її внесків до капіталу емітента;

в силу того, що вона має доступ до інформації через здійснення власних повноважень чи обов’язків;

в силу її кримінальних дій.

2. Якщо особа, до якої звертається пункт 1, є законною особою, заборона, закладена у цьому пункті, має також застосовуватися до фізичних осіб, які беруть участь у рішенні виконати операцію для користі інтересів юридичних осіб.

Стаття 3

1. Країни-учасники мають забороняти будь-яким особам ігнорувати заборони, закладені у Статті 2:

викривати внутрішню інформацію для іншої особи, якщо це викриття не здійснено у рамках здійснення її службових повноважень чи професійних обов’язків;

намовляти іншу особу, на основі внутрішньої інформації, придбати чи розпоряджатися фінансовими інструментами, яких ця інформація стосується.

Стаття 4

1. Країни-учасники мають гарантувати, що Стаття 2 і 3 стосуються будь-якої особи, крім осіб, зазначених у цих Статтях, яка володіє внутрішньою інформацією, якщо ця особа знає чи має знати про те, що це внутрішня інформація.

Стаття 5

1. Країни-учасники мають забороняти будь-якій особі брати участь у ринкових маніпуляціях.

Стаття 6

1. Країни-учасники мають гарантувати, що емітенти фінансових інструментів повідомлять громадськість якомога швидше про внутрішню інформацію, яка безпосередньо стосується зазначених емітентів.

Країни-учасники мають гарантувати, що емітенти, на відповідний термін, сповіщатимуть на їхніх Інтернет-сайтах про всю внутрішню інформацію, яку вони мають намір розкрити громадськості.

2. Емітент може відкласти на власний розклад розкриття внутрішньої інформації, у відповідності з пунктом 1, якщо вона не завдає школи його законним інтересам, забезпечивши, що цей пропуск гарантує конфіденційність цієї інформації. Країни-учасники можуть вимагати, щоб емітент без затримки інформував компетентний орган про відкладення публічного розкриття внутрішньої інформації.

3. Країни-учасники мають вимагати, щоб емітент чи особа, яка діє в його інтересах, розкривала будь-яку внутрішню інформацію будь-якій третій особі шляхом здійснення її повноважень чи професійних обов’язків, як це зазначено у Статті 3 (а).

Положення першого підпункту не застосовуватимуться, якщо особа, яка отримує інформацію, зобов’язана зберігати конфіденційність, незалежно чи цей обов’язок оснований на законі, чи правилах, чи статях асоціації, чи в контракті.

Країни-учасники мають вимагати, щоб емітенти чи особи, які діють в їхніх інтересах, сформували список таких осіб, які працюють на них, за контрактом працевлаштування чи іншим чином, які мають доступ до внутрішньої інформації. Емітенти та особи, які діють у їхніх інтересах, мають регулярно поновлювати цей список і передавати його уповноваженому компетентному органу.

4. Особи, звільнені від управлінських обов’язків у межах емітенту фінансових інструментів і, де це можливо, особи, які тісно співпрацюють з ними, мають, щонайменше, сповістити компетентні органи про існування операцій, проведених за власні кошти, стосовно участі згаданого емітента, чи деривативів, чи інших фінансових інструментів, пов’язаних з ним.

5. Країни-учасники мають гарантувати, що є прийнятне регулювання з метою забезпечення того, що особи, які виробляють чи поширюють дослідження стосовно фінансових інструментів чи емітентів фінансових інструментів і осіб, які створюють чи поширюють іншу інформацію, яка рекомендує чи пропонує інвестиційну стратегію, спрямовану на канали збуту чи на громадськість, виявляли розумну турботу для забезпечення того, що ця інформація є неупередженою і відкриває їхні інтереси чи виявляє конфлікти інтересів стосовно фінансових інструментів, яких ця інформація стосується. Деталі такого регулювання мають бути затверджені Комісією.

6. Країни-учасники мають гарантувати, що ринкові маклери приймуть структурні положення з ціллю запобігання і визначення практиці ринкових маніпуляцій.

7. З метою забезпечення відповідності з пунктами 1-5, компетентний орган має прийняти усі необхідні заходи для гарантування коректного інформування громадськості.

8. Державні заклади, що розповсюджують статистичні дані, які мають вирішальне значення на фінансових ринках, повинні розповсюджувати їх у чесному та прозорому вигляді.

9. Країни-учасники повинні вимагати, що будь-яка особа, яка професійно здійснює фінансові операції по фінансових інструментах і котра припускає, що ці операції могла бути внутрішніми відносинами чи зловживанням на фондовому ринку, повинна сповіщати про це компетентний уповноважений орган без затримки.

10. З метою врахування технічного розвитку на фінансових ринках і забезпечення рівноправного застосування цієї Директиви Комісія повинна прийняти, у відповідності з процедурою, зазначеною у Статті 17 (2), реалізацію заходів стосовно:

- технічних прийомів для відповідного публічного розкриття внутрішньої інформації, як зазначено у пунктах 1 і 3;

- технічних прийомів затримки публічного розкриття внутрішньої інформації, як зазначено у пункті 2;

- умов, за якими емітенти або особи, які діють у їхніх інтересах, мають складати список осіб, які на них працюють і мають доступ до внутрішньої інформації, як зазначається у пункті 3, разом з умовами, за якими ці списки мають оновлюватися;

- категорій осіб, які піддаються обов’язку відкриття, як зазначено в пункті 4, і характеристик операцій, включаючи їхній обсяг і технічні механізми розкриття компетентному органу;

- технічних механізмів, для різних категорій осіб, зазначених у пункті 5, для чесного подання пошукової та іншої інформації, яка рекомендує інвестиційну стратегію і відкриття окремих інтересів чи конфліктів інтересів, як зазначено у пункті 5. Такі механізми повинні брати до уваги правила, включаючи саморегуляцію, визначальні у професії журналіста.

Стаття 7

Ця Директива не повинна застосовуватися до операцій, проведених для виконання грошово-кредитної, валютної та політики управління державним боргом країнами-учасниками, європейською системою центральних банків, державним центральним банком чи будь-яким іншим офіційно призначеним органом, або будь-якою особою, яка діє у їхніх інтересах.

Стаття 8

Заборони, передбачені цією Директивою, не повинні стосуватися торгівлі власними акціями у програмах викупу або стабілізації фінансового інструменту, за умови, що така торгівля здійснюється у відповідності з процедурою, закладеною Статтею 17 (2).

Стаття 9

Ця Директива повинна стосуватися усіх фінансових інструментів, визнаних для торгівлі на регульованому ринку в щонайменше одній країні-учаснику, чи для яких був здійснений запит на торгівлю.

Статті 2, 3 і 4 мають також стосуватися будь-яких фінансових інструментів, не визнаних для торгівлі на регульованому ринку у країн-учаснику, але чиє значення залежить від фінансового інструменту, як зазначено у пункті 1.

Стаття 6 (1) і (3) не повинні стосуватися емітентів, які не зробили запит чи не підтвердили застосування їхніх фінансових інструментів для торгівлі на регульованому ринку у країні-учаснику.

Стаття 10

Кожна країна-учасник повинна застосувати заборони і вимоги, визначені у цій Директиві для того, щоб:

а) дії, проведені на її території чи за кордоном, відносно фінансових інструментів, застосовуваних для торгівлі на регульованому ринку, який розташований чи функціонує у межах її території чи для яких був здійснений запит на застосування торгівлі;

б) дії, проведені на її території стосовно фінансових інструментів, застосовуваних для торгівлі на регульованому ринку країни-учасника чи для яких був здійснений запит на застосування торгівлі на цих ринках.

Стаття 11

Без обмеження компетентності юридичних органів, кожна країна-учасник повинна призначати єдиного адміністративного уповноваженого органа, компетентного забезпечити, що положення, викладені у цій Директиві, застосовуються.

Країни-учасники повинні встановити ефективні консультативні механізми і процедури з учасниками ринкових відносин стосовно можливих змін у державному законодавстві. Ці механізми повинні включати консультативні комітети у межах кожного компетентного органу.

Стаття 12

Компетентний орган повинен мати контролюючу і дослідницьку владу, необхідну для виконання його функцій. Він може виконувати такі повноваження:

прямо;

у співробітництві з іншими уповноваженими органами;

шляхом звернення до компетентного юридичного органу.

Без обмеження Статті 6 (7), повноваження, висловлені у пункті 1 цієї Статті, повинні виконуватися згідно з державним законом та мають включати принаймні право:

доступу до будь-якого документа у будь-якій його формі, та отримання копії з нього;

вимагати інформацію від будь-якої особи і, якщо необхідно, викликати і вислухати будь-яку таку особу;

проводити інспекції на місцях;

вимагати діючий телефонний номер й існуючі записи даних торгівлі;

вимагати заморожування чи/і конфіскації активів;

вимагати тимчасову заборону професійної діяльності.

Стаття 13

Зобов’язання дотримання професійної таємниці повинне застосовуватися до всіх осіб, які працюють чи працювали у компетентних органах. Інформація, що складає професійну таємницю, не повинна бути виголошеною будь-якій іншій особі чи уповноваженому органу, окрім випадків, передбачених законом.

Стаття 14

1. Без обмеження прав країн-учасників накладати кримінальні санкції, країни-учасники повинні забезпечити, згідно з їхнім державним законодавством, щоб відповідні адміністративні заходи могли застосовуватись, а адміністративні санкції – накладатись стосовно відповідальних осіб. Країни-учасники повинні гарантувати, щоб ці заходи були ефективними, співрозмірними з порушенням і переконливими.

2. У відповідності з процедурою, закладеною у Статті 17 (2), Комісія повинна створити список адміністративних заходів і санкцій, до яких звертається пункт 1.

3. Країни-учасники повинні забезпечити, щоб компетентний орган міг розкрити громадськості кожен захід чи санкцію, накладених на заморожування положень, прийнятих до здійснення цією Директивою, якщо це розкриття не ставить під загрозу фінансові ринки чи не спричиняє непропорційного збитку для учасників ринкових відносин.

Стаття 15

Країни-учасники повинні гарантувати, що оскарження може бути зроблене перед судом проти рішень, прийнятих відповідальним органом.

Стаття 16

1. Компетентні органи повинні співпрацювати один з одним щоразу, коли це необхідно, з метою виконання їхніх обов’язків, використовуючи свої повноваження, закладені у цій Директиві, а також у державному законодавстві.

2. Компетентні органи повинні за запитом негайно постачати будь-яку інформацію, з метою, зазначеною у пункті 1. Коли необхідно, компетентні органи, які отримують такий запит, повинні негайно прийняти потрібних заходів з метою зібрати потрібну інформацію. Якщо компетентний орган не здатен постачати інформацію негайно, він має повідомити інший компетентний орган щодо причин цього. Щодо інформації, яку компетентний орган постачає, на осіб, які співпрацюють з компетентними органами, накладається зобов’язання дотримування її у професійній таємниці.

Компетентні органи можуть відмовитись діяти згідно запиту на інформацію, якщо:

повідомлення може шкодити суверенності, безпеці чи суспільній політиці країн-учасників;

юридичні процедури вже були розпочаті стосовно цих самих дій і проти цих самих осіб;

якщо остаточне рішення суду було виголошене стосовно цих самих осіб, задіяних у цих самих діях.

Без обмеження Статті 226 Договору, компетентний орган, чий запит на інформацію не був здійснений у відведений час або чий запит на інформацію був відхилений, може довести цю неузгодженість до відома Комітету Європейських фондових регулювань.

3. Якщо компетентний орган переконаний, що були здійснені дії проти положень Директиви на території іншої країни-учасника або ці дії шкодять фінансовим інструментам на регульованому ринку, він має довести цей факт до відома компетентного органу іншої країни-учасника. Компетентний орган іншої країни-учасника повинен вжити відповідних заходів. Цей пункт не обмежує компетенції уповноваженого органу, який надає інформацію. Уповноважені органи різних країн-учасників, компетентні стосовно Статті 10, повинні консультуватися один з одним щодо подальших їхніх дій.

4.Компетентний орган країни-учасника повинен вимагати, щоб розслідування було проведене компетентним органом у іншій країні-учаснику на території останньої.

Розслідування повинне, однак, бути предметом загального контролю країною-учасником, на чиїй території воно здійснюється.

Компетентні органи можуть відмовитися діяти на запит із розслідування, яке буде проводитися, як зазначено у першому підпункті, або, згідно з другим підпунктом, коли таке розслідування може шкодити суверенності, безпеці чи суспільній політиці країни-учасника, або коли юридичні процедури вже були розпочаті стосовно цих самих дій і проти цих самих осіб;або якщо остаточне рішення суду було виголошене стосовно цих самих осіб, задіяних у цих самих діях.

5.Згідно з процедурою, закладеною Статтею 17 (2), Комісія повинна прийняти дієвих заходів щодо дій із обміну інформацією і закордонних операцій, як зазначається у цій Статті.

Стаття 17

Комісія має залучатися підтримкою Європейського комітету з цінних паперів, заснованим Рішенням 2001/528/EC.

Статті 5 і 7 Рішення 1999/468/ EC повинні бути застосовані з урахуванням положень його Статті 8, яка передбачає, що заходи реалізації, прийняті згідно до цієї процедури, не порушують основних положень цієї Директиви.

Термін, закладений Статтею 5 (6), Рішення 1999/468/EC, повинен призначатися протягом трьох місяців.

Комітет повинен прийняти ці правила процедури.

Без обмеження реалізації прийнятих заходів, після закінчення чотирирічного терміну застосування положень Директиви, яке вимагає прийняття технічних правил і рішень у відповідності з пунктом 2, має бути призупинене. За пропозицією Комісії Європарламент і Рада можуть поновити положення, які мають відношення до процедури, закладеної Статтею 251 Договору.

Стаття 18

Країни-учасники повинні надати законам, правилам і адміністративним положенням відповідні дії, не пізніше від 12 жовтня 2004 року, і негайно повідомити Комісію про це.

Стаття 19

Стаття 11 не обмежує можливості країни-учасника вносити окремі правові та адміністративні механізми для закордонних європейських територій, з якими можливі зовнішні відносини.

Стаття 20

Директива 89/592/EEC і Стаття 68 (1), а також Стаття 81 (1) Директиви 2001/34/EC Європарламенту і Ради від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційної фондової біржі мають бути відмінені зі вступом в силу цієї Директиви.

*Директива 2003/6/ЕС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 28 січня 2003 року. Переклад здійснено Українським агентством фінансового розвитку. Публікується у скороченому викладі

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу

студія web-дизайну "Золота рибка"