інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Перспективи світового лідерства економіки Китая

І.Зуєв

Протягом останніх трьох десятиліть темпи зростання в Китаї були рекордними, що розцінюється багатьма аналітиками як підстава для надзвичайно гарних перспектив китайської економіки, перетворення її у світового лідера.

Китайцям є чим похвалитися. Середнє зростання ВВП в період з 1979 до 2010 року становив у середньому 10% у рік. ВВП на душу населення Китаю виріс з 3% від рівня США в 1979 році до 20% сьогодні. Якщо нинішні темпи зростання збережуться, то до 2035 року ВВП Китаю на душу населення досягне 70% від рівня США, а його економіка буде більшою, ніж США та ЄС разом. Питання в тому, чи дійсно це буде саме так.

У китайській економіці є цілий перелік проблем. По-перше, це високий рівень заощаджень населення. По-друге, низькі ставки по депозитах, негативні реальні ставки, і, як наслідок, перерозподіл капіталу від домогосподарств до держкомпаній. По-третє, штучно занижений курс валюти, який робить імпорт дорогим і неконкурентоспроможним. По-четверте, репресія ринку праці призвела до того, що заробітні плати зростали значно повільніше продуктивності. По-п'яте, інфляція, зокрема, продовольча інфляція. Нарешті, відносно Китаю завжди актуальні такі речі, як надмірно висока участь держави в економіці, неефективний держсектор, корупція, неточна статистика тощо.


Головною проблемою є надмірна орієнтованість економіки на інвестиції та експорт. Китайське керівництво усвідомлює завдання, що стоять перед ним, зокрема по реструктуризації економіки і підвищення частки споживання у ВВП. Економістів хвилює те, наскільки плавно відбудеться перехід до економіки споживання, і як це позначиться на світовій економіці.

Світова фабрика дорожчає

Дешева робоча сила стала одним з головних переваг Китаю на міжнародному ринку праці, дозволивши зробити цю країну фабрикою для всього світу. Найбільші транснаціональні корпорації перенесли значну частину свого виробництва в КНР для підвищення ефективності і зниження витрат. Це дозволило значно підвищити якість життя величезної частини населення, і перетворити Китай в країну із середнім достатком. У 2010 році середня заробітна плата в містах країни склала 2900 доларів у рік, а в сільських регіонах - 900 доларів на рік.

Часи дешевої китайської робочої сили, схоже, залишилися у минулому через зростаючий рівень урбанізації, поступового підвищення кваліфікації трудових мігрантів з сіл і політики «одна сім'я – одна дитина». За деякими даними, велика робоча сила щорічно додавала близько 1,8 процентних пунктів до зростання ВВП, але скорочення працездатного населення знизить у майбутньому цю частку до 0,7 п.п. Тепер світові корпорації поступово переносять виробництво в інші країни з дешевою робочою силою –В'єтнаму, Індонезії та інші країни Південно-Азіатського регіону, що розвиваються. Головним мінусом політики «одна сім'я – одна дитина», яку уряд Китаю втілює в життя з 1978 року, є старіння населення, що за відсутності централізованого пенсійного фонду та розвиненої соціальної системи призводить до збільшення приватних заощаджень. В середньому китайці щомісяця заощаджують 30-35% своїх доходів, а це відповідно зменшує внутрішній попит і збільшує залежність Китаю від інвестицій та експорту.

Ще одним чинником, який може перешкодити перетворенню Китаю у світового економічного лідера, є низька продуктивність економіки. Продуктивність китайської робочої сили складає лише 12% від аналогічного показника американських працевників.

Спекуляції з нерухомістю по-китайськи

Однією з основних причин інфляції в КНР є зростання цін на нерухомість. Останніми роками сектор нерухомості був двигуном економічного зростання, і з 2005 по 2009 рік середні ціни на нерухомість зросли втричі. За деякими підрахунками, близько половини ВВП Китаю пов'язано з операціями на ринку нерухомості.


У Китаї інвестиції в нерухомість сприймаються як спосіб заощадження коштів. У місцевих інвесторів не так багато можливостей для вкладень: ставки за депозитами в місцевих банках є нижчими за рівень інфляції, а китайський ринок акцій є занадто волатильним і неліквідним.

У квітні цього року в Китаї налічувалося 64 млн. порожніх квартир, які були побудовані в рамках урядової програми з підтримки зростання економіки. Незважаючи на величезну кількість порожніх новобудов, будівництво нових об'єктів не сповільнюється. За підрахунками китайських економістів, частка незаселених квартир становить 20-30%.

В той же час, усвідомлюючи проблему спекулятивних операцій, уряд Китаю в 2009 році запровадив податок на продаж нерухомості. На початку 2010 року уряд починає боротися з іноземними інвестиційними фондами, які вкладають величезні кошти в ринок нерухомості Китаю. Крім цього, була скасована програма іпотечного кредитування, в рамках якої можна було отримати 20-річний кредит під 4-5% для купівлі нового житла. На початку 2011 року заборонили купівлю житла в Пекіні тим, хто прожив у столиці менше п'яти років. Також на одну пекінську сім'ю не може припадати більше двох будинків. І тільки один будинок може належати родині не з Пекіна.

Інвестори знають про переоцінену нерухомість і не заперечують можливого падіння цін на неї. Оскільки китайські банки володіють великими обсягами вкладів в нерухомість у вигляді кредитів, у разі падіння цін на цьому ринку сильно постраждає банківський сектор країни. Залишається додати, що загальна вартість ринку житла в Китаї дорівнює 350% від ВВП, що трохи нижче вартості японського ринку житла (370%) перед його колапсом в 1990 році.

Борги та інфляція

За оцінкою державного китайського аудиту, борговий тягар місцевих урядів Китаю становить 10,7 трлн. юанів (близько 1,6 трлн доларів). Однак, за оцінкою рейтингового агентства Moody's, ця сума на 3,5 трлн. юанів (540 млрд. доларів) більша. Такий рівень заборгованості банків загрожує серйозними збитками і може загрожувати їх кредитним рейтингам у випадку, якщо муніципалітети не зможуть повернути свої борги.


Крім того, частка прострочених кредитів в китайській банківській системі, за уточненою оцінкою рейтингового агентства, може становити 8-12% від загального обсягу кредитів, а не 5-8%, як передбачалося раніше. Швидше за все, ці кредити неправильно оформлені і з великою вірогідністю можуть залишитися непогашеними. У найближчі п'ять років повинні бути погашені 70% боргів місцевих урядів, і чверть від цього обсягу прив'язані до прибутку від операцій з нерухомістю.

Основною причиною великого обсягу боргів є низькі процентні ставки. Середня заборгованість місцевих урядів в три рази перевищує їх доходи. Крім цього, дуже велика заборгованість характерна для державних компаній. За їх звітами, загальний борг державних підприємств становить 2 трлн. юанів. У звітах цих компаній завжди був негативний грошовий потік, але в 2010 році сума збитків стала відчутно більшою.

Уряд Китаю має план скорочення боргів муніципалітетів. Щоб зменшити їх борговий тягар, який складає близько 88% ВВП, банки-кредитори будуть змушені списати частину кредитів, а деяким муніципалітетам буде заборонено випускати нові бонди.

Борги місцевих урядів становлять велику небезпеку для економіки Китаю, особливо якщо темпи її зростання почнуть сповільнюватися. У разі неможливості сплати за зобов'язаннями сильно постраждає банківська система, особливо Банк розвитку Китаю, який володіє третиною загального боргу місцевих урядів. За деякими даними, невиплати муніципальних управлінь можуть досягати 4-6 трлн. юанів. Банки не зможуть впоратися з реструктуризацією боргу місцевих органів самоврядування, тому рекапіталізувати їх доведеться уряду, що негативним чином позначиться на економічному зростанні.

В цілому в період з 2009 по 2010 рік китайські банки видали кредитів на 17,5 трлн. юанів. (2,7 трлн. доларів). Частка «поганих кредитів» може скласти 8-12% від всього обсягу кредитного портфеля.

Однією з актуальних проблем економіки Китаю є інфляція. Після того, як за останній рік споживчі ціни зросли на 5,5%, а продукти харчування подорожчали на 11,7%, уряд Китаю став побоюватися заворушень. На серйозність ситуації вказує і заява уряду Китаю про можливе введення цінового контролю з метою боротьби з інфляцією, особливо в продовольчому секторі.

Річна процентна ставка Народного банку Китаю становить 6,56%, тоді як ставки за депозитами знаходяться на рівні 3,5%. Депозитні ставки відстають від інфляції впродовж 19 місяців, що знижує купівельну спроможність домогосподарств і стимулює відтік капіталу з банків у такі активи як нерухомість.

Міста в чистому полі

Завдяки інвестиціям та розширенню кредитування Китай не зменшив темпів економічного зростання навіть в період кризи 2008-2009 років. Так, в 2009 році економіка зросла на 8,7%, повернувшись в четвертому кварталі до двозначного зростання (10,7%). Уряд виділив значні кошти на стимулювання економіки, які становлять близько 14% від ВВП країни, що є найбільшим у процентному вираженні вливанням в економіку у світі.

Більша частина грошей йшла через держбанки, які протягом 2009 року збільшили кредитування на 32%. Грошова пропозиція відразу підскочила на 29%. Великі інфраструктурні проекти і будівництво житла фінансувалися цими кредитами. Китайська влада має величезний вплив на економіку і може змусити банки видавати кредити, а державні корпорації (1/3 економіки) мають можливість позичати і витрачати.

Феноменальне зростання економіки останніми роками спирається на капітальні вкладення в інфраструктуру, будівництво заводів і житла, а також зведення нових міст в чистому полі, які в підсумку залишаються порожніми. Більша частина цих вкладень припадає на державу, яка фінансує ці проекти через державні корпорації та місцеві органи самоврядування. Як результат, економіка працює з великим торговим профіцитом для збуту величезного обсягу продукції, виробленої фабриками та заводами. Проблема полягає в тому, що при стагнації споживчого попиту в США, а також в Європі і Японії попит на китайську продукцію буде помітно знижуватися.


Зростаючий експорт стимулював інвестиції в основний капітал, необхідний для виробництва ще більшої кількості товарів і створення нових робочих місць для іммігрантів з сіл. Заробітні плати залишалися низькими, що поряд з високим рівнем заощаджень затримувало зростання споживчих витрат. Оскільки китайці стикаються з труднощами при інвестуванні за кордон, то велика частина цих заощаджень осідала на депозитах у банках під низькі відсотки. Ці кошти надавалися неефективним державним корпораціям за субсидованими ставками.

Акцент на сферу послуг

Орієнтованість на інвестиції та експорт викликає занепокоєння у китайської влади, яка усвідомлює необхідність структурної переорієнтації економіки шляхом нарощування споживання. Прем'єр-міністр КНР описав економіку як «нестабільну, незбалансовану, не скоординовану і нестійку».

У 2011 році інвестиції в основний капітал стали наближатися до 50% від ВВП. Але проблема полягає в тому, що країна не може реінвестувати 50% ВВП, не стикаючись з проблемою надлишку виробничих потужностей і невиплат за кредитами.

Китайські домогосподарства споживають всього 35% ВВП, що є набагато нижчим, ніж у будь-якої іншої країни. Такий рівень заощаджень надавав підтримку китайському експорту, який останні десять років в середньому зростав на 21%. Основна проблема полягає в нерівноцінному розподілі ВВП між слабкими споживачами і політично впливовими державними корпораціями. Причинами цього є: занижений курс юаня і несправедлива для споживачів фінансова система. Слабкий юань істотно знижує купівельну спроможність домогосподарств, роблячи імпорт дорожчим. Таким чином, влада надає підтримку компаніям, які конкурують з імпортом, що збільшує їхні прибутки від експорту. Якщо додати до цього низькі ставки по депозитах для споживачів і низькі ставки за кредитами для позичальників, то величезні заощадження домогосподарств спричиняють встановлення негативних реальних ставок і компанії змушені позичати кошти під негативну ставку процента. Як результат, з'являється стимул переінвестування і величезного перерозподілу капіталу від домогосподарств до державних корпорацій. Репресія робочої сили призвела до того, що заробітна плата зростала повільніше, ніж продуктивність, яка є набагато нижчою, ніж у провідних розвинених країн.

Згідно з планами уряду, протягом наступних 10 років частка споживання у ВВП повинна зрости до 50%. Для досягнення цієї мети потрібно, щоб споживання зростало на 4 процентних пункти швидше, ніж ВВП. За останні десять років споживання зростало на 7-8% щорічно, тоді як ВВП зростав на 10-11%. Китайські економісти прогнозують, що при реструктуризації економіки з ухилом на споживання зростання сповільниться до 6-7% на рік. З цього випливає, що споживанню треба буде зростати на 10-11% щорічно.

Під час обговорення останнього п'ятирічного плану в березні 2011 року уряд Китаю взяв курс на усунення перекосу в бік інвестицій. Уряд має намір досягти цього за допомогою переорієнтування економіки з виробництва на сферу послуг. Деякі аналітики вказують, що такий сценарій не зовсім правильний. Зменшення інвестицій призведе до зниження обсягів виробництва та постачання продукції споживачам. Це не тільки не сприятиме зниженню роздрібних цін, а може загальмувати експорт. З іншого боку, подорожчання кредитів може запобігти повторенню досвіду Японії 1980-х років, коли доступні кредити призвели до руйнівного для економіки країни результату через переінвестування. Щодо розвитку сфери послуг, то уряд планує збільшити обсяг вільних коштів у населення. Головне питання полягає в тому, наскільки плавним стане цей перехід.

Заощаджувати менше – витрачати більше

Якщо в найближчі роки не почнеться суттєве зростання споживчих витрат, виникне серйозна проблема використання надлишку виробничих потужностей. Як наслідок, доведеться шукати заходи щодо збереження рівня зайнятості. Прибутки позичальників, які брали дешеві кредити під інвестиції в основний капітал, будуть знижуватися, а банківська система зіткнеться з проблемою неповернення кредитів. Місцевий ринок буде не здатний поглинути ці надлишки, тому, швидше за все, ця продукція піде на зовнішній ринок. Проте в той час, як споживачі США і Європи наполегливо намагаються скоротити борговий тягар, приплив китайської продукції збільшить надлишки світової пропозиції, що спричинить дефляційний тиск.

Фінансова криза показала, що залежність від зростання купівельної спроможності споживачів у США, Європі та Японії створює небезпечну вразливість китайської економіки, особливо зважаючи на повсюдний делеверідж в цих регіонах, які є основними торговельними партнерами Китаю. При переході економіки на більш високу орієнтованість на споживання побічним ефектом стане зниження експортних доходів. Для відшкодування втрат від експортних доходів владі треба буде змінити потік коштів, щоб вони перетікали від державних корпорацій до сотень мільйонів споживачів, що в нинішній ситуації буде вкрай складно, навіть майже неможливо. Зростання частки споживання буде неспроможний відразу відшкодувати втрати від експортних доходів.


Щоб уникнути уповільнення економічного зростання, Китай повинен накопичувати менше, знижувати інвестиції в основний капітал, скорочувати частку експорту у ВВП, і одночасно нарощувати частку споживання.

Без структурних реформ китайській владі буде все складніше підтримувати темпи розвитку і зростання урбанізації. Однією з головних загроз для Китаю є так звана «пастка середнього доходу». Китай поступово втрачає свою перевагу дешевої робочої сили, і водночасс страждає від нестачі ресурсів для переходу на більш інноваційне виробництво з високою додатковою вартістю, завдяки чому країни мають високий ВВП на душу населення.

Загроза для світової економіки

Уповільнення темпів зростання КНР через підвищення частки споживання у ВВП є однією з загроз для світової економіки в найближчому майбутньому. США і країни Європейського союзу стикаються з можливістю стагнації, і навіть рецесії. У період кризи 2008 року підтримку світової економіки зробив саме Китай, який продовжив економічне зростання.


В умовах, коли подальше підвищення економіки Китаю також знаходиться під питанням, перспективи зростання світової економіки виглядають особливо примарними. Таким країнам, як Китай, необхідно розвивати місцевий ринок для збуту власної продукції і зниження залежності від експорту та попиту західних споживачів. Країнам з високим рівнем споживання, зокрема США, варто розвивати виробничий сектор і нарощувати інвестиції у власну інфраструктуру. Тільки тоді структурні дисбаланси в глобальній економіці можуть бути усунені, що зробить її більш стабільною.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"