інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Сучасні валютні війни

Джим Рикардс

Крім волатильності на фондовому ринку і історично низьких рівнях облігаційної прибутковості увагу інвесторів останнім часом почав приваблювати валютний ринок. Причиною тому стали валютні війни, що почалися в 2010 році і поширюються по всьому світу.

Недавнє рішення Бразилії знизити процентні ставки, щоб зупинити зростання реала, а також прив'язка швейцарського франка до євро – це приклади знецінення валют проти валют сусідів або принаймні створення перешкод для їх подорожчання. Світ знову почав використовувати політику «знищ сусіда», як це вже бувало в 1970-х, а до цього в 1930-х, коли країни крали економічне зростання у сусідів з допомогою псування своєї валюти, яка здешевлювала експортні товари.

Швейцарія і Бразилія – це другорядні гравці в цій глобальній війні. Головні події відбуваються на трьох рингах: США, Європа і Китай з доларом, євро та юанем. Гра проста: всім трьом потрібна дешева відносно інших валюта, щоб допомогти експорту. У Китаю є менше, ніж у решти, виправдань для девальвації, тому він вважає прив'язку найкращим для себе виходом, адже валюта в цьому випадку не дорожчає. У США найбільший обсяг впливу – резервна валюта і друкарський верстат дозволяє проводити девальвацію. Європі відчайдушно потрібно девальвувати свою валюту, але вона залежить від Китаю, який купує її облігації і від США, що надає доларову ліквідність у вигляді свопових ліній, так що у неї немає можливості впливати на інших. До того ж у Німеччині історично склався потужний експортний сектор завдяки його ефективності та співробітництва менеджменту та робітників. Так було в 1970-і при сильній німецькій марці і в основному ситуація не змінилася і сьогодні.

Все розгортається так, як і можна очікувати. США девальвує долар проти юаня і євро та отримує все, що хоче. Китай ревальвує юань проти долара, але зберігає прив'язку до євро і отримує половину бажаного. Євро зберігає силу проти долара і прив'язку до юаню, залишаючись при цьому ні з чим. Так все і триває з початку червня, коли китайці нарешті допустили значне зростання юаня проти долара.

Є тільки одна проблема з такою чудовою розв’язкою валютних війн. Німеччина може вижити з сильною валютою, але вся інша Європа не зможе і деякі її регіони, включаючи Грецію, стоять перед загрозою втрати платоспроможності. До якогось моменту греки змушені будуть прийняти режим жорсткої економії, нав'язаний німцями. Після цього криза досягне критичної фази і буде загрожувати стабільності світової фінансової системи. У цей момент потрібно або сильно послабити євро, або Німеччині доведеться рятувати Грецію. Недавнє прохолодне ставлення німців до можливого викупу боргів греків послабило євро і викликало загрозу дефолту або розпаду Єврозони. Однак ослаблення євро стало порушенням домовленостей з Китаєм, поставленим перед найгіршим можливим сценарієм – слабкі євро і долар в один і той же час. Китай готовий прийняти одне, або інше, але не все відразу.

Так воно і буває з валютними війнами, де всі переваги тимчасові і завжди тільки питання часу, перш ніж сильна валюта намагається влізти в саму гущу девальвацій, де вже б'ються всі інші. Всі країни не можуть девальвувати свої гроші одночасно, тому «переможець» з більш дешевою валютою автоматично породжує «програвшого», у якого залишається сильна валюта. На перший погляд здавалося, що Європа була стороною, що програла, але тепер ця роль переходить до Китаю. Китай цього терпіти не буде і дав з цього приводу два індикатори. Він повідомив Європі, що якщо вона очікує від Китаю покупок своїх суверенних боргів, то їй доведеться запропонувати більш сприятливі умови для торгівлі Китаю. Мається на увазі, що якщо євро незабаром не зміцниться, то Китаю доведеться відновити прив'язку до долара і тим самим зруйнувати все те, чого США сподівалися досягти своєю політикою слабкого долара.

Уся глобальна система знаходиться на критичному роздоріжжі – на кjн поставлено суверенні облігації, валюти, фондові ринки і доля політиків. Прихованою метою першого і другого раундів кількісного пом'якшення завжди було здешевлення долара за допомогою запуску китайської інфляції. Критики кажуть, що Кількісне Пом’якшення (КП) нічого не зробило для допомоги безробітним і стимулювання споживання. Але все це ніколи і не було головною ціллю, метою було здешевлення долара, допомога експорту і створення таким чином робочих місць. На даний момент КП-3 ще немає в планах. Але якщо євро ослабне, і Китай в результаті відновить прив'язку до долара, то це стане сигналом для додаткового кількісного пом'якшення. Важко сказати, як усе складеться, але ми принаймні знаємо, куди дивитися. Якщо ви хочете побачити КП-3 перед тим як його побачить весь інший ринок, слідкуйте за євро.

На закінчення скажемо, що не зовсім точно говорити, що у валютних війнах немає переможців. Нестабільність і непередбачуваність валютних курсів може призвести до відмови від державних валют в принципі. Ще в 1975 році Ф. Хайєк у своїй знаменитій праці «Приватні гроші» обґрунтовував шкоду суспільству з боку монополії держави на емісію національної валюти і пропонував денаціоналізувати гроші. Адже дані процеси можливі тільки при існуванні єдиного, загальновизнаного грошового еквівалента.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"