інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Досвід діяльності страхових брокерів і посередників у США та Європейському Союзі

Т.Ємельянова, Я.Мейзнер

Страхові брокери та агенти в Сполучених Штатах Америки і Канаді, посередники на страховому ринку Європейського Союзу є економічно незалежними учасниками. Вони активно співпрацюють з багатьма страховиками та їх клієнтами. Але при цьому їхня діяльність чітко регламентована.

Щоб уникнути фінансової зацікавленості брокера в розміщенні ризику клієнта у «своїх» компаніях і з метою захисту страхувальника від недобросовісної поведінки брокера за кордоном, органи державного страхового та антимонопольного нагляду зазвичай беруть під контроль угоди брокерів з великими страховиками і відстежують динаміку фінансових потоків. Крім того, у ряді країн діють юридичні обмеження: страхові брокери не можуть бути засновниками страхових організацій, забороняється поєднання фізичними особами роботи в страховій компанії і брокерської діяльності, суміщення посад в радах директорів тощо. У всіх країнах Європейського Союзу законодавчо закріплені вимоги до проходження страховими посередниками мінімально необхідної спеціальної підготовки.

Причому скрізь страхові брокери підлягають обов’язковій реєстрації та внесення до державного реєстру. У деяких країнах реєстрація обов’язкова і для агентів. Наприклад, в Італії страхові агенти спочатку реєструються як підприємці, а потім їх вносять до Єдиного реєстру страхових агентів. Проте в цілому діяльність страхових брокерів у всіх країнах регулюється державою суворіше, ніж страхових агентів.

Існують дві основні моделі нагляду та регулювання брокерської діяльності в страхуванні. Більш жорстка система склалася в тих країнах, де брокери займають серйозні позиції, наприклад, у Великій Британії. В рамках континентальної моделі страхового ринку (Німеччина, Італія, Іспанія) регулювання діяльності страхових посередників мінімальне. Причому в цих країнах переважним типом посередників є страхові агенти, а діяльності брокерів надається другорядне значення.

У Великій Британії діє складна система регулювання діяльності страхових брокерів. Британські брокери в обов’язковому порядку проходять реєстрацію і отримують ліцензії, які щорічно оновлюються. Тут діє Реєстраційна рада страхових брокерів, створена в 1977 році. Їй держава делегувала функції реєстрації та ведення реєстру брокерів. Крім неї в регулюванні брокерської діяльності беруть участь саморегульовані і громадські організації, які займаються розробкою стандартів та норм професійної брокерської діяльності, беруть участь у навчанні та перевірці кваліфікації страхових посередників тощо.

Для захисту прав страхувальників у Великій Британії діє ціла низка правил, яких немає в інших країнах. Брокери, як і страховики, підлягають обов’язковій аудиторській перевірці. Страховий брокер зобов’язаний застрахувати свою професійну відповідальність. У деяких випадках при банкрутстві страховика частина його зобов’язань перед клієнтом оплачується за рахунок відрахувань брокерів, які укладали з ним договори. Крім того, у складі реєстраційної ради діє дисциплінарний комітет і комітет з розслідуванням. Вони виявляють порушення прав клієнтів з боку брокерів. Вони можуть застосувати до брокерів санкції аж до заборони здійснювати посередницькі операції та виключення з реєстру.

В Німеччині реєстрації в органах страхового нагляду підлягають тільки страхові брокери. Діяльність страхових агентів не контролюється органами страхового нагляду, а повністю регламентована договірними відносинами між страховиком і агентом. За законом у Німеччині діють три типи агентів: агенти, які перебувають у трудових відносинах зі страховою компанією; агенти, які працюють тільки на одну компанію; агенти, які працюють на декількох страховиків.

У Франції, як і в Німеччині, державна участь у контролі над страховими посередниками мінімальна. Переважаючим типом посередників є агенти, діяльність яких контролюється самими страховиками. Брокери, що укладають близько 20% всіх договорів страхування на ринку, підконтрольні не органам страхового нагляду, а саморегульованим організаціям.

Страхові посередники у США та Канаді

У США за відносної незалежності інституту посередництва великі агентства, які здійснюють продаж страхових полісів, є самостійною силою на страховому ринку. Регулювання страхової діяльності в цілому та посередництва зокрема здійснюється на рівні штатів. Але є і загальні моменти. У США агенти за законом можуть мати різний ступінь незалежності: агенти страхових компаній працюють на одну компанію, представляють її інтереси і, як правило, не тільки укладають договір, але і продовжують обслуговування клієнта після набуття чинності договору. Незалежні агенти мають право працювати одночасно на декілька страхових компаній, обираючи для клієнта оптимальний страховий захист за різними видами страхування.

В Канаді об’єктом регулювання є в основному страхові брокери, причому регулювання фактично здійснюється на двох рівнях: федеральному та на рівні суб’єктів федерації (провінцій). Брокери зобов’язані в офіційному порядку отримати дозвіл на здійснення своєї діяльності. Як і у Великій Британії, значна частина регулюючих повноважень передана асоціаціям страхових брокерів. Згідно з федеральним законом, що регулює діяльність брокерів, з 1980 року асоціації брокерів мають статус саморегульованих організацій.

Діяльність страхових агентів у Польщі

З самого початку існування страхового ринку в Польщі агентська мережа відігравала вирішальну роль. Динамічний розвиток агентських мереж у Польщі в 90-х роках був пов’язаний з появою на ринку західних компаній зі страхування життя, таких як AIG, Commercial Union і Nationale Nederlanden, що впроваджували свою політику, в основному, через агентів. З появою цих страхових гігантів, з’явилися також і нові стандарти роботи з управління мережевими продажами. Незабаром ці стандарти запровадили у себе їхні компанії, які вже працювали на польському ринку. Страховий агент надає послуги на підставі агентського договору зі страховою компанією і повинен бути зареєстрований в спеціальному реєстрі страхових агентів.

Працювати агентом може фізична особа, яка не має для цього немає юридичних обмежень. Агенту необхідно мати, як мінімум, середню освіту, пройти спеціальні курси та скласти тести. Програму та методику навчання страхових агентів визначає Міністерство фінансів країни. Нагляд за страховими агентами здійснюється безпосередньо страховими компаніями, інтереси яких вони представляють. Причини такого контролю цілком зрозумілі: зрештою, страховики також несуть відповідальність за свої дії і в їхніх інтересах уникати будь-яких порушень.

Агент може працювати від імені більш ніж однієї страхової компанії (тоді він називається мульти-агент). Однак, якщо агент представляє інтереси більш ніж одного страховика, він самостійно несе відповідальність за свої дії. При цьому, він зобов’язаний підписати контракт професійної відповідальності страхового агента (Professional Liability Insurance).

Страхові посередники у Російській Федерації

Страхові посередники на російському ринку заявилися близько 20 років тому. Спочатку це були іноземні компанії, які прийшли слідом за своїми глобальними клієнтами – великими корпораціями. Наприкінці 90-х років запрацювали перші російські фірми.

При цьому класичних страхових брокерів у Росії мало. Більшість компаній, що видають себе за таких, працюють за агентською моделлю на роздрібному ринку – вони продають поліси страхових компаній і отримують від них комісійну винагороду.

Брокерські компанії обслуговують корпоративний сектор, займаються підбором найбільш складних високотехнічних програм страхування. Для них цікавими є морські перевезення, космічні та авіаційні, будівельно-монтажні ризики, ризики в нафтогазовій промисловості та інші, які потребують професійного підходу.

У середньому комісійна винагорода брокерів в корпоративному сегменті складає від 5 до 20% і залежить від обсягу покриття та виду страхування. При цьому, в Росії брокери обслуговують менше 5% усіх корпоративних контрактів.

Ліцензування діяльності страхових і перестрахувальних брокерів було запроваджено в Росії з 1 липня 2007 року. Ліцензія видається без обмеження терміну дії. Страхові брокери, які претендують на її отримання, зобов’язані надати Федеральній службі страхового нагляду (ФССН) пакет установчих документів, дані про склад акціонерів, відомості про керівників, форми договорів, що укладаються зі страхувальниками і страховиками. Брокер, який отримав ліцензію, зобов’язаний також регулярно звітувати перед ФССН, складати фінансову документацію.

До літа 2007 року компаніям-брокерам достатньо було повідомити ФССН про своє існування. У 2004 році реєстр страхових брокерів включав більше 1270 компаній. На 7 вересня 2009 року до державного реєстру було включено лише 143 компанії. Але це не означає, що ринок став прозорішим, а всі сумнівні гравці зникли. Вони знайшли компромісне рішення – відмовилися від назви «страховий брокер», але при цьому не відмовилися від звичної діяльності, продовжуючи надавати агентські послуги пулу страхових компаній. На сьогоднішній день брокер – це, як правило, юридична особа або індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність на підставі агентського договору або договору доручення зі страховою компанією. На думку експертів, для роботи в якості посередника сьогодні немає необхідності отримувати ліцензію або інший спеціальний дозвіл. Досить зареєструвати юридичну особу та домовитися зі страховою компанією про співпрацю.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"