інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Скасування золотого стандарту у контексті сучасної фінансової кризи

О.Михайлов

Світова економічна криза, що почалася в 2007 році, фактично виросла з серпня 1971-го, коли був скасований золотий стандарт. І це перша серйозна криза нової епохи – епохи грошових систем, заснованих на довірі. Це відбувалося за законами детективного жанру та було справжньою революцією, не поміченою і не оціненою ніким, навіть економістами-теоретиками. Природа грошей змінилася раз і назавжди. Раніше вони були забезпечені золотом, тепер – тільки такою ефемерною річчю, як довіра до урядів. Це мало довготривалі наслідки і, зрештою, саме 1971 рік породив сучасну грандіозну світову економічну кризу нової епохи – епохи грошових систем, заснованих на довірі.

У 1965 році генерал Шарль де Голль, президент Французької республіки, прилетів до США і на зустрічі з американським президентом Ліндоном Джонсоном повідомив, що має намір обміняти 1,5 мільярда паперових доларів на золото за офіційним курсом 35 дол. за унцію. Джонсону доповіли, що французький корабель, завантажений доларами, знаходиться в нью-йоркському порту, а в аеропорту з таким же вантажем на борту приземлився французький літак. Джонсон пообіцяв президентові Франції серйозні проблеми. Де Голль у відповідь оголосив про евакуацію з території Франції штаб-квартири НАТО, 29 військових баз НАТО та США і виведення 33 тисяч військовослужбовців альянсу.

У кінцевому підсумку було зроблено і те, і інше.

Франція за 2 наступні роки встигла викупити у США більше 3 тисяч тонн золота в обмін на долари. З іншого боку, де Голль з труднощами виграв президентські вибори 1965 року у другому турі. І 21 лютого 1966 року Франція вийшла з військової організації НАТО.

А в 1968 році в Парижі несподівано виникають масові стихійні хвилювання, сам де Голль заявляє, що Франція на межі громадянської війни. І деякі аналітики до цих пір вважають, що хвилювання були спровоковані ЦРУ. Як би то не було, вони врешті-решт привели до відставки де Голля в 1969 році. Де Голль, кажуть, був дуже вражений одним анекдотом, розказаний йому колишнім міністром фінансів в уряді Клемансо. На аукціоні за картину пензля Рафаеля араб пропонує нафту, росіянин – золото, а американець дістає пачку банкнот і купує її за 10 тисяч доларів. У відповідь на здивоване запитання де Голля, міністр йому пояснює, що американець купив картину всього за 3 долари, оскільки вартість друку однієї 100-доларової банкноти становить 3 центи. І де Голль однозначно і остаточно повірив у золото і тільки в золото. Ще в 1960 році відразу після того, як він став президентом, він оголосив про перехід Франції до золотого стандарту в зовнішній торгівлі. Правда, фактично нічого не зробив, і Франція накопичила більше 5 млрд. дол. за рахунок позитивного торговельного балансу. І в 1965 році де Голль, нарешті, вирішив, що ці папірці йому не потрібні.

А тоді існувала так звана Бреттон-Вудська валютна система, за якої всі валюти обмінювалися на долари, а долари – на золото. Вона була прийнята ще в 1944 році і була вимушеною мірою: у союзників не було золота, а в США скупчилося 70% світових золотих запасів (без урахування СРСР). Тому створення такої валютної системи було цілком логічним.

Чому в США накопичилося золото? Два джерела. Це було, перш за все, результатом «великого золотого пограбування» 1933 року. Президент Ф. Д. Рузвельт, виступаючи зі своєю промовою 5 березня, оголосив про нові антикризові заходи. Усі громадяни США повинні здати золото державі, вільний обіг золота забороняється і за володіння ним призначається тюремний термін до 10 років. При цьому держава викуповувала у громадян золото за старою ціною – 20,67 дол. за тройську унцію й відразу ж було оголошено, що нова ціна золота 35 дол., тобто майже на 70% більше (втім, викупити золото за такою ціною у держави все одно ніхто не міг). Другим джерелом золотого запасу стало золото воюючої Європи в обмін на постачання продовольства та зброї.

Долар де-факто став світовою валютою і Бреттон-Вудська система просто закріпила цей факт. Однак у ній була закладена вбудована міна, вибух якої був лише питанням часу.

Усвідомлено це було тільки на початку 60-х років. Саме тоді професор Р. Триффін сформулював свій знаменитий парадокс: для того щоб забезпечити центральні банки інших країн необхідною кількістю доларів для формування національних валютних резервів, необхідно, щоб в США постійно спостерігався дефіцит платіжного балансу (інакше долари США не можна передати іншим країнам). Але дефіцит платіжного балансу підриває довіру до долара і знижує його цінність в якості резервного активу.

Саме це і відбувалося особливо активно наприкінці 50-60х років. Ціна золота на вільному ринку (за межами США, звичайно) стала зростати. У 1960 році вона досягла 40 дол. за тройську унцію. І стало зрозуміло, що необхідно вживати певні заходи. США пішли тоді простим шляхом – продавали золото на ринку, щоб збити ціну на нього. У 1961 році центральними банками 9 країн був створений Лондонський золотий пул, і він почав масовані золоті інтервенції на вільному ринку.

Проте де Голль (мабуть, згадавши анекдот) зрозумів, у чиїх інтересах ці інтервенції, і незабаром прийняв рішення про вихід із золотого пулу (навіщо витрачати своє золото для підтримки долара?) і оголосив курс на дедоларизацію Франції, назвавши це своїм «економічним Аустерліцем». Дії де Голля стали камінчиком, який зірвав лавину.

Наступним став федеральний канцлер Німеччини, творець «німецького економічного дива» і переконаний монетарист Людвіг Ерхард. Публічно засудивши де Голля за «віроломство», він нишком пред’явив США до обміну на золото суму доларів, помітно більшу, ніж Франція. За ними потягнулися центробанки Канади, Японії. Британці, які ніяк не могли підтримати валютну атаку на долар, вчинили простіше – девальвували фунт стерлінгів. Але це викликало ажіотажний попит на золото в Лондоні з боку приватних інвесторів. Закладена в Бреттон-Вудські угоди міна вибухнула.

США всі 60-і роки жорстко тиснули на золоті ціни, намагалися золотими інтервенціями та політичними заходами стримувати обмін доларів на золото. Золотий запас США скоротився за 1949-1971 роки більше, ніж наполовину – з 20 до 8 тис. тонн. Справа ще ускладнювалася тим, що в 1933 році населення здавало в Казначейство золото в монетах. А для жорсткості монет (золото – дуже м’який метал) до них домішувалося до 10% міді. І значна частина золотого запасу США після переплавлення повинна була відповідно мати пробу 0,9. А для обміну доводилося віддавати золото пробою 0,999. І, за деякими даними, золото такої проби в 1971 році просто скінчилося. Втім, ніхто не знає точно: у Форт Нокс (місце зберігання золотого запасу США) ніхто і ніколи всерйоз з перевіркою не допускався.

Єдиним виходом для США була девальвація долара або, що те ж саме, підвищення ціни на золото. Це пропонували багато знаменитих економістів-кейнсіанців, наприклад, лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Самуельсон. В принципі це був очікуваний крок. Але сталося зовсім несподіване для всього світу . Президент Річард Ніксон прислухався до «батька монетаризма» Мілтона Фрідмана і просто скасував обмін доларів на золото.

Він заявив, що «золоте вікно» закрито. Такими словами він позначив фактично дефолт Америки і односторонній вихід США з Бреттон-Вудських угод. Президент США в своєму виступі тоді запитав: «А тепер скажіть, хто виграє від цих криз?» І сам відповів на своє риторичне запитання: «Не робітник, не інвестор, не справжній виробник багатств. Виграють міжнародні валютні спекулянти». Забавна демагогія: адже офіційно продавати долари за золото в казначействі США могли тільки інші держави і ніякі приватні особи або інвестори. Тому генерала де Голля без сумнівів можна назвати першим валютним спекулянтом нової ери, який провів успішну атаку на американський долар.

Перемога де Голля стала пірровою. Сам він втратив свій пост. А місце золота у світовій валютній системі зайняв долар. Просто долар. Без всякого золотого змісту.

Грошова система, заснована на довірі

Економічна теорія досить легко пережила цю абсолютно революційну зміну, майже не помітивши її. Тим більше що скасування забезпечення готівкових доларів золотом сталося на 40 років раніше – в 1933 році.

Остаточне скасування золотого стандарту з точки зору традиційної економічної теорії виглядає як таке, що суперечить природному плину подій. Гроші завжди були золотом (сріблом тощо), завжди були певним товаром, рівноцінним в обмін, і раптом стали нічим – папірцем, який нічого не вартий, або електронним записом на рахунках. Тепер вони забезпечені тільки довірою, відповідальністю урядів, що випускають їх.

Випустиш занадто багато – отримаєш інфляцію і девальвацію. Саме це вже як 40 років є єдиним обмеженням грошової емісії.

Але революція грошей залишилася практично непоміченою економічною наукою. Чому? Тому, що, на перший погляд, це майже нічого не змінювало в економічному житті. Кардинально змінилася суть справи. Зовні – нічого не змінилося. Громадяни США як і раніше не могли володіти золотом (до кінця 70-х років). Всі валюти обмінювалися одна на одну, як і раніше.

Теорія відносності грошей

Офіційно, дата народження валютного ринку в сучасному розумінні – 15 серпня 1971 року. Країни домовилися коливати курси своїх валют в невеликих межах щодо одна одної, потім межі збільшили, з’явилися концепції «валютної змії», потім «валютної змії в коридорі», оптимальних валютних зон тощо. Нарешті, взагалі закинули ідею взаємного регулювання валют – курси валют стали плаваючими. Правда, Європа через всі ці складні концепції перейшла всетаки до єдиної валюти.

Але головне полягає в тому, що тепер валюти коливаються одна щодо одної і виникає питання, як оцінити, вони разом падають або зростають? Напряму – неможливо. Все стало відносно. Це своєрідна теорія відносності грошей. З розуміння того, що долар в 1971 році коштував 41 англійський пенс, а тепер – 65, не можна робити ніяких висновків про зростання або падіння долара взагалі, тільки по відношенню до фунта. Адже вони разом з фунтом могли вилетіти і вгору, і вниз. А куди? Відразу і не скажеш.

У грошей немає тепер ніякого абсолютного вимірювача – тільки відносні: валютні курси. А це так ненадійно...

Що ж, спробуємо оцінити побічно, що відбувалося з грошима за останні 40 років.

Насамперед, інфляція. Один долар 1971 року дорівнює 5,57 долара 2011-го. Гроші знецінилися в 5,5 разів? Ні. Це оцінка тільки споживчого ринку. З 70-х років минулого століття інфляція стала дуже нерівномірно поширюватися на різні ринки. Так, в 70-ті роки різко росли споживчі ціни під тиском витрат – цін на енергоносії. І великими темпами зростало в ціні золото, відіграючись за застій 60-х років у часи Лондонського золотого пулу. За десятиліття золото зросло у 20 разів. У 80-ті роки вдалося приборкати споживчу інфляцію, але розвинувся фондовий ринок, який протягом 70х років стояв на місці. За 20 років, у 80-90-х роках, він зріс у 10 разів. Потім стався крах доткомів, і фондовий ринок провалився на кілька років. А у 90-ті-2000-ні різко почав зростати ринок нерухомості, його активно підтримав ринок сировинних ф’ючерсів та інших похідних цінних паперів.

Підсумки 40-річчя без золотого стандарту:
- Споживчі ціни виросли в США в 5,5 рази. До речі, за попередні 40 років 1931-1971 інфляція була вдвічі нижчою – 2,7 рази.
- Фондовий ринок виріс в піку в 14 разів – якщо судити по індексу Доу-Джонса. Ще більше захоплює зростання обороту фондового ринку. По Доу-Джонсу він виріс на піку більш ніж в 500 разів. - Нерухомість: медіанна ціна нового будинку в США на піку (початок 2006 року) зросла в 10 разів. При зростанні обсягів продажів вдвічі.
- Ринок похідних цінних паперів виріс з нуля до 680 трлн. дол. річного обороту (це 10 річних ВВП усього світу!). Ціни на ці папери влаштували справжнє ралі в 2000-ні роки на біржові товари – нафта, метали, продовольство. Ці ціни росли іноді в 1,5-2 рази в рік.
- Нарешті, золото. Його ціна виросла за останні 40 років в 50 разів. За попередні 38 років до 1971 року ціна золота не змінювалася, хоча саме на ці роки випала Велика депресія, найбільш руйнівна світова війна, розруха, повоєнна відбудова та бум.

А ось інша непряма оцінка. Кількість грошей в обігу у США виросло за 4 десятиліття в 15 разів. При зростанні ВВП США тільки в 3 рази. 5-кратне випередження. Причому мова йде тільки про грошовий агрегат М2, тільки про внутрішньо-американський оборот. Дані по М3, що включають у себе долари, які гуляють по всьому світу, з деяких пір в США перестали публікуватися. А ще треба враховувати, що з появою інтернету швидкість розрахунків і, отже, обігу грошей різко збільшилася і реально випередження грошей над реальним продуктом істотно є більшим, ніж у 5 разів...

Абсолютно очевидно, що хоча валютні курси змінювалися не суттєво по відношенню один одного, це приховує реальний факт стрімкого знецінення грошей. Лише в меншій частині це знецінення відбилося на споживчій інфляції, набагато більшою – на інфляції активів.

Якщо у 1933 році ви зберегли 100-доларовий папірець, то в 1971 році ви б отримали за нього близько 40 дол. А якщо приблизно на ту ж суму 100-грамовий золотий зливок (і вас не посадили у в’язницю) – то мали б все ті ж 100 дол. Непогано? Але це дрібниці порівняно з тим, що сталося потім. Зараз ви отримали б відповідно 6 доларів за папірець або 5 тис. дол. за зливок. Відчуйте різницю: не в 2,5, а в 1000 разів. Тепер стають більш зрозумілими наслідки скасування золотого стандарту?

Глобальні зміни, викликані скасуванням золотого стандарту

За останні 40 років багато світових економічних та політичних проблем поміняли свою змістовність на прямо протилежну. Багато в чому саме завдяки зміні природи грошей.

Раніше вважалося, що інфляція – це однозначно погано. Зараз інфляція більшою мірою сприймається як позитивний фактор. Мова про інфляцію активів. Насправді: це ж тільки здорово, що росте вартість будинку і акцій, якими володіє людина... хоча це – лише інфляція.

Раніше вважалося, що капіталізм може жити тільки на основі захоплення ринків (саме тому імперіалізм вважався у марксистів вищою стадією капіталізму). Тепер розвинені країни віддають ринки, віддають навіть свої власні ринки товарів країнам, що розвиваються, які активно нарощують експорт на основі занижених курсів своїх національних валют.

Раніше дефіцит бюджету вважався ненормальним, і звичайним була його збалансованість. Дефіцит вважався обґрунтованим тільки у військові роки. Тепер державний борг в 60100% від річного ВВП країни – звичайна справа, а збалансованість бюджету здається якимось казусом, артефактом. Державний борг тепер обмежується тільки здатністю країни обслуговувати його (платити відсотки і рефінансувати).

Борги в сучасному світі не віддають, а рефінансують. Найбільші внутрішні борги тепер не у бідних, а саме у найбагатших держав – Японії, США, країн Європи. Криза, що почалася в 2007 році, призвела тільки до ще більш різкого зростання бюджетних дефіцитів та державного боргу таких країн.

Раніше була боргова криза зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, криза з якої не видно було виходу. Тепер країни, що розвиваються – найбагатші власники золотовалютних резервів. Боржниками тепер стають саме розвинені країни, причому в тій валюті, яку самі й емітують.

Раніше наростала диференціація країн, багаті країни стали багатшими, бідні – біднішими. Тепер навпаки, відбувається вирівнювання – країни, що розвиваються, нарощують свою економіку і збільшують рівень життя своїх громадян в 2-3 рази швидше, ніж розвинені країни.

Раніше країни, що розвиваються, були простими пішаками у шаховій партії двох наддержав. Тепер саме країни, що розвиваються, і явища, породжувані ними (наприклад, тероризм), зумовлюють міжнародну політику супердержав.

Список можна продовжувати, але ясно, що відбулися принципові зміни у функціонуванні економічної системи, змінилися вектори світового розвитку. І сталося це все саме на основі зміни сутності грошей. З цінного товару вони перетворилися в щось нематеріальне, в ефемерне, що не піддається прямому вимірюванню, вони перетворилися в чисту довіру до економічної політики країн, що їх емітують.

Як тільки гроші перетворилися в довіру, емітентам грошей знадобився цей ресурс – довіра від власних громадян і решти світу. І це змінило все. Причому слово «довіра» тут використовується в широкому сенсі як довіра до держави в цілому, а не тільки в частині передбачуваності валютних курсів або інфляції. Коли Центральний банк певної країни починає вважати, що справа тільки в його політиці, оскільки саме він емітує національну валюту – різко зростає крихкість всієї економічної системи, і при найменших економічних проблемах очікування бізнесу і населення можуть змінитися буквально в лічені дні. Що й показали приклади російських девальвацій 1998-2000 та 2008-2009 років.

Як 1971 рік породив 2007

Зі скасуванням золотого стандарту всі рецепти економічної політики і теорії залишилися колишніми. Правда, мейнстрімом замість кейнсіанства став монетаризм, що вельми символічно. Але ось тільки одна проблема – вбудовані регулятори золотого стандарту тепер перестали працювати. Механізм відновлення рівноваги після буму став неясним, тепер можна відійти від ситуації рівноваги набагато далі, ніж за золотого стандарту. І, головне, не залишилося ніяких вбудованих регуляторів крім настрою самого ринку, що задав набагато більшу амплітуду економічних коливань.

Чому інфляція зі споживчих товарів і послуг пішла в активи? Це просто. Іпотека (кредит під заставу нерухомості) та маржинальне кредитування на фондовому і строковому ринках цінних паперів (з величезним плечем, коли потрібно лише від 1 до 5-7% власних грошей) – ці механізми визначили колосальну інфляцію активів в сучасній економіці. Об’єднання цих ринків в результаті фінансового інжинірингу 2000-х років (на основі перетворення іпотеки в цінні папери) визначило різкий стрибок інфляції активів. І ніякого обмежувача цієї кредитної емісії (запасу золота або доларів) не виявилося. Вона тривала і тривала. Зупинити її міг тільки центробанк США – ФРС. Але і він перебував в ейфорії, не маючи ніяких обмежень на зразок обміну доларів на золото і запасів Форт Нокса.

Фактично 2007 рік виріс з 1971 року, світова економічна криза в такій формі стала можливою тільки після скасування золотого стандарту і є першою серйозною кризою нової епохи – епохи грошових систем, заснованих на довірі.

Саме після 1971 року стали можливими бурхлива інфляція активів, накопичення величезних державних боргів і дисбалансів у світовій торгівлі.

А фінансовий інжиніринг дозволив згладжувати локальні кризи та відкладати проблеми, поки вони не об’єдналися всі разом в одній кризі, з якою ніяк не вдається впоратися уже 4 роки.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"