інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Циклічний розвиток економіки в сучасних умовах

С. Івашковський

Багато хто намагався розгадати таємницю циклічних коливань ринкової економіки. У результаті на певному етапі вчені дійшли висновку, що цикли можна нівелювати та забезпечити плавний розвиток економіки. Це дало підставу американському президенту Л.Джонсону заявити наприкінці 1960-х років наступне: «Ми позбулися циклічних спадів, які протягом багатьох десятиліть зіштовхували нас зі шляху зростання та прогресу. У 60-ті ми прийняли нову стратегію, спрямовану на запобігання циклічних спалахів, ще до того, як вони почнуться». Проте об’єктивна реальність виявилася сильнішою за наукові прогнози. Сьогодні існування циклічної динаміки ринкової економіки ніхто не заперечує.

Економічний (діловий) цикл – регулярні коливання рівня виробництва, зайнятості та доходу, що тривають звичайно від 2 до 10 років. Причинами є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення основного капіталу тощо. Економічний розвиток завжди пов’язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх показників економічної динаміки. Найбільш яскравими проявами нестабільності виступають інфляція (підвищення рівня цін, знецінення національної валюти) і безробіття (низький рівень виробництва та зайнятості).
Цикли можуть спричинятися зрушенням сукупної пропозиції. Найбільш відомий випадок – нафтовий шок 1970-х років, що призвів до зростання світових цін майже в 10 разів. Сприятливий шок пропозиції мав місце в США у 1992-1993 роках у результаті незвичайно великого приросту продуктивності праці, стимульованого широким використанням інформаційних технологій.
Цикл можна розділити на два періоди: спадний (падіння виробництва товарів і послуг) і висхідний (зростання виробництва). Оскільки економічні підйоми та спади, що складають суть економічного циклу, відіграють ключову роль у коливаннях економічної (ділової) активності, економісти йменують такі цикли діловими.
При більш уважному погляді економічний цикл являє собою єдиний процес, що послідовно проходить через чотири фази: підйом (експансію), спад (криза), депресію, пожвавлення.
Фаза експансії починається активним запровадженням у дію нових підприємств і модернізацією старих, зростанням обсягів виробництва, зайнятості, інвестицій, особистих доходів, підвищенням попиту та цін і закінчується бумом – періодом надвисокої зайнятості та перевантаження виробничих потужностей. Під час буму рівень цін, ставка заробітної плати та процентна ставка дуже високі. У найвищій точці циклу, усі названі показники досягають максимального значення.
Неминучий наслідок буму – поворот у розвитку циклу, коли зростання виробництва змінюється його спадом. Це свідчить про настання фази кризи. Зростання нереалізованих товарних запасів призводить до зниження обсягів виробництва. Скорочуються виробничі інвестиції, і, отже, падає попит на робочу силу. Це означає зростання безробіття, скорочення тривалості робочого тижня. Падає попит на сировину, а потім і пропозиція сировини. Спостерігається різке зменшення прибутків, слабшає попит на кредит, знижуються процентні ставки. Нарешті, якщо спад глибокий і тривалий, відбувається зниження або уповільнення зростання товарних цін.
У фазі депресії падіння ВВП і збільшення безробіття суттєво уповільнюються, обсяг інвестицій близький до нуля. Тому в цей період економіка характеризується застоєм у виробництві, млявістю торгівлі, наявністю великої маси вільного грошового капіталу. Через певний час економічна система долає нижчу точку циклу, що називається «западиною», і починається пожвавлення. При ньому рух усіх економічних показників змінює напрямок, дохід і зайнятість знову починають зростати. Коли підприємства доводять обсяг виробництва до вищої точки, досягнутої в попередньому циклі, то починається економічний підйом.
Головною фазою циклу є криза (спад виробництва), оскільки він являє собою механізм руйнування старих пропорцій, що створює умови для майбутнього розвитку виробництва. Свою «очисну» функцію криза виконує за допомогою механізму цін. У фазі кризи знижуються товарні ціни на застарілу продукцію, падають процентні ставки, курси акцій, знижується прибуток компаній, а багато з них зазнають збитків, що викликає хвилю банкрутств.
Але кризова економіка – це не погана економіка. У самій кризі закладена можливість її подолання. Криза насамперед усуває свою безпосередню причину – перенакопичення капіталу, оскільки у фазі кризи економіка позбувається частини основного капіталу шляхом його знецінення і навіть знищення. Це стимулює початок масового відновлення виробничого капіталу на новій технічній основі. В умовах кризи жоден підприємець не може чекати повного фізичного зношування машин і обладнання – криза змушує всіх здійснювати повсюдну заміну багатьох елементів основного капіталу. У результаті автоматично народжується новий попит.
За кризою йде депресія. Зовні вона проявляється в уповільненні темпів спаду, застої, в банкрутствах, зменшенні товарних запасів тощо. Її відтворювальна функція – пристосування до нових пропорцій. На фазі депресії мета, яка стоїть перед фірмами (максимізація прибутку), знову стає привабливою, оскільки у виробництві відбулося зниження витрат.
При пожвавленні, коли поступово зростають ціни, заробітна плата, зайнятість, процентні ставки та інші показники, здійснюються масові інвестиції, що забезпечують розширене відтворення. Таким чином, функція пожвавлення полягає в здійсненні розширеного відтворення та досягненні за рахунок цього докризового рівня виробництва.
При підйомі, коли динаміка виробництва цілком підпорядкована прагненню до прибутку (у той час як динаміка попиту задається головним чином динамікою заробітної плати), пропозиція усе більше випереджає попит, створюючи передумови для майбутнього спаду. Це означає, що і підйом виконує відповідну відтворювальну функцію: виробництво напружує сили, виходячи за межі попиту, що посилює протиріччя у механізмі відтворення.

Особливості циклів у сучасних умовах
Циклічність у розвитку ринкової економіки спостерігається вже близько 200 років. Перша промислова криза вибухнула в Англії у 1825 році, потім у 1836 році там же, але спостерігалася й у США. У 1841 році США знову пережили кризу. У 1847 році криза знову охоплює США, а також Англію, Францію і Німеччину. Криза 1857 року стала першою світовою циклічною кризою. Потім пішли кризи 1873, 1882, 1890 років. Найбільш важкою була криза 1900-1901 років. Вона розпочалася майже одночасно в Росії та США і насамперед у металургійній промисловості. Вразивши американський ринок металу, криза перекинулася в Англію, потім у Європу, викликавши суттєве падіння виробництва в текстильній, будівельній, хімічній промисловості, у машинобудуванні. За спадом пішло значне зниження цін на продукцію цих галузей.
В 1929-1933 роках економіка західних країн пережила найважчу кризу за всю свою історію – Велику депресію, що призвела до падіння виробництва на 40-50% та зростання рівня безробіття до 25%. У наступний період світова економіка багаторазово зіштовхувалася як з кризами, так і з підйомами, однак характер циклічних коливань, їх тривалість суттєво змінилися. Так, аналіз 35 циклів, що спостерігалися в США з 1834 по 1982 рік, показує, що, по-перше, тривалість і структура циклів піддаються постійним змінам. Тому, хоча економічні цикли – постійно повторюване явище, їх все-таки не можна уявити у вигляді хвиль ділової активності певної тривалості, таких регулярних, як, наприклад, океанські припливи або схід і захід сонця. За своєю нерегулярністю ділові цикли, швидше, нагадують зміни погоди, ніж цикли обертання планет або педалей велосипеда. По-друге, після другої світової війни зменшилася амплітуда коливань економічної активності: фази економічного спаду стали коротшими, у той час як фази підйому виробництва – тривалішими. Якщо в 1854-1938 роках економіка США знаходилася у фазі спаду виробництва 45% усього календарного часу, то в 1945-1989 роках фази спаду зайняли лише 26% календарного часу. У той же час зменшилася і амплітуда коливань обсягів виробництва. Зростання ВВП у фазі підйому знизилося з 30,1% в 1919-1938 роках до 20,9% в 1948-1982 роках, а його скорочення у фазі спаду знизилося з 14,1 до 2,5%. Спад 1990-1991 років, що тривав майже 9 місяців, призвів до скорочення реального ВВП усього на 1,4%. Цей спад був більш короткий і більш помірний, ніж два попередні спади 1973-1975 років та 1981-1982 років.
Циклічність розвитку економіки по-різному впливає на стан різних галузей. Від спаду найбільше страждають галузі, що випускають засоби виробництва та споживчі товари довгострокового користування (автомобілі, меблі, побутова техніка). Це пояснюється тим, що в періоди економічних труднощів люди схильні відкладати на майбутнє покупку таких товарів, віддаючи перевагу заощадженню грошей та їхньому використанню для задоволення поточних потреб. У цьому випадку падіння попиту на дорогу продукцію призводить до скорочення виробництва і зайнятості у відповідних галузях.
Таким чином, спостереження за рухом циклів показують, що в сучасних умовах картина циклу істотно модифікується. Однак характер модифікації не обмежується лише зміною тривалості спадів (рецесії) і підйомів (бумів). Змінюється сама конфігурація циклу, його відтворювальні функції, що істотно відрізняє нинішній цикл від класичного циклу, тобто від циклу вільної конкуренції. У класичному циклі вихідною і ключовою фазою виступає криза. Він є не тільки формою тимчасового розв’язання проблем і суперечностей ринкової економіки, але й умовою прогресивного відновлення основного капіталу, зниження витрат виробництва, відновлення і покращення якості, а також конкурентоспроможності продукції. Свою «очисну» функцію класична криза виконувала головним чином через механізм цін (у XІХ ст. під час кризи ціни падали значно швидше, ніж обсяг виробництва). Зниження цін на товари та фактори виробництва було основою встановлення нових цінових пропорцій. Пристосування до них здійснювалося в першу чергу шляхом знецінення основного капіталу. Коли ж йшов процес масового відновлення капіталу, ціни знову піднімалися.
Які ж якісні зміни має сучасний цикл, особливо фаза кризи? Потрібно мати на увазі, що на сучасний цикл суттєвий вплив чинить низка факторів, серед яких особливу роль відіграють:
- монополістична структура ринків;
- державне регулювання економіки;
- науково-технічний прогрес;
- процес глобалізації (інтернаціоналізації) виробництва.
Вплив монополії виявляється у тому, що падіння виробництва, його зупинка відбуваються при збереженні монопольно високих цін. За оцінками експертів, жоден післявоєнний цикл (крім циклу 1948-1949 років) не пов’язаний з падінням цін. Масштаби подорожчання зростають від кризи до кризи (тобто від циклу до циклу).
Оскільки ціни не падають, підприємствам вдається отримувати прибуток навіть при скороченні виробництва. У той же час збереження високого рівня цін ускладнює процес одноразового масового відновлення капіталу. Тому в сучасних умовах криза не може до кінця виконати свою «очисну» функцію, не стає вихідним пунктом масового відновлення техніки і технології, а, отже, не сприяє оновленню економіки.
Регулююча роль держави виявляється в тому, що в антициклічних цілях вона використовує насамперед бюджетну політику. Під час кризи для стимулювання зростання виробництва різко розширюються урядові замовлення приватним підприємствам, а також державне будівництво.
Держава активізує також податкові інструменти бюджетної політики для регулювання капіталовкладень і споживчого попиту. У порядку антициклічного податкового регулювання проводиться законодавче скорочення податків у періоди криз і їхнє збільшення в періоди підйомів. Ці методи одержали назву вбудованих стабілізаторів, оскільки в рамках економічної системи їхня дія здійснюється автоматично. Під час спадів податкові надходження скорочуються, а витрати держави зростають. Податки скорочуються тому, що зменшуються розміри продажів, а витрати збільшуються в результаті зростання виплат з безробіття, страхування від банкрутств тощо. У періоди підйому вбудовані стабілізатори діють у зворотному напрямку (податки зростають, трансферти скорочуються).
Важливим інструментом антициклічного регулювання держави є застосування кредитної політики через зниження процентної ставки, що встановлюється Центральним банком при наданні позик комерційним банкам. Зниження дисконтної ставки веде до зниження процентних ставок за всіма видами кредитів, у тому числі за споживчим, і в такий спосіб сприяє збільшенню інвестицій і розширенню продажів у кредит, що стимулює зростання виробництва.
На характер економічних циклів істотно впливає науково-технічний прогрес (НТП). Прискорені темпи НТП обумовлюють швидке відновлення основного капіталу, що спостерігається на усіх фазах циклу, включаючи фазу кризи. У результаті надвиробництво товарів, як характерна риса кризи, змінюється надвиробництвом капіталу і хронічним недовантаженням виробництва. Це призводить до розмивання класичної, пофазної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому.
В умовах глобалізації виробництва під впливом міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків цикл став носити світовий характер. Криза в одній країні спричиняє кризові явища в інших країнах, у результаті чого усе світове господарство втягується в циклічні коливання. Так, у 1974-1975 роках провідні західні країни одночасно вступили у світову економічну кризу надвиробництва. У 1987-1989 роках у західних країнах також синхронно почався циклічний бум. Після невеликого спаду, що тривав менше року в 1990-1991 роках, США і країни Західної Європи знову синхронно перейшли до економічного підйому. Це зумовлено інтернаціоналізацією виробництва і переходом країн на новий технологічний базис виробництва, що ще більше підсилює міжнародний характер ринків факторів виробництва (сировина, матеріали, устаткування, робоча сила) і обумовлює світові структурні кризи.
Так, світова економічна криза 1957-1958 років призвела до міжнародної структурної кризи надвиробництва сировинних товарів на світовому ринку у 1958-1963 роках. Цьому сприяли технологічні зрушення у виробництві, зниження матеріалоємності, заміна натуральної сировини синтетичною. Ціни на сировинні товари упали в 2 рази. Монопольно низькі ціни на сиру нафту, що поставлялася з колоніальних і залежних країн, призвели до кризи вугільної промисловості.
Таким чином, ринкова економіка, незважаючи на зміни, як і раніше піддається циклічним коливанням. У той же час, як показують спостереження, розвинутим країнам вдалося уникнути депресій, що мали місце в минулому, особливо в 1870-ті, 1890-ті, 1930-ті роки. Це свідчить про те, що ринкова система стала внутрішньо більш надійною та стабільною. Проте це відбулося не саме по собі, а завдяки глибшому розумінню механізмів макроекономіки, що дозволяє урядам здійснювати певні заходи у сфері грошово-кредитної та податково-бюджетної політики, що не дають спадам вилитися в тривалий, кумулятивний процес.
Разом з тим, остання світова економічна криза, що досі триває, засвідчує як подальшу модифікацію економічного циклу, так і необхідність оновлення інструментарію антикризового регулювання.
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"