інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Критичний аналіз правил Вашингтонського консенсусу для економічно відсталих країн*

Е. Райнерт

Правила Вашингтонського консенсусу як рекомендації для економічно відсталих країн були розроблені в 1990 році, відразу після падіння Берлінської стіни. Вони вимагають серед іншого лібералізації торгівлі, прямих іноземних інвестицій, дерегуляції та приватизації. Кожен новий пункт вітався як остаточне вирішення проблеми економічної відсталості окремих країн. Однак цього не сталося. У чому ж причини?

1. «Впорядкуйте ціни»
Перший пункт Вашингтонського консенсусу можна сформулювати як «Впорядкуйте ціни».
Першою країною, яка застосувала цю рекомендацію на практиці, стала Перу, на шляху якої до ринку були дві серйозні перешкоди: інфляція і партизани (герільяс). Президент країни Фуджіморі наказав позбутися обох перешкод. У підсумку інфляція впала з рівня 7469% в 1990-му році до 6,5% в 1997 році, а партизан в країні майже не залишилося. Тепер до збіднілого народу Перу повинно було прийти багатство та процвітання.
Однак цього не сталося. Руйнація промисловості звела реальну зарплату в країні до мінімуму, як колись передбачав Давид Рікардо. Бідні селяни не стали отримувати більше грошей за свої продукти. По суті, важливим політичним завданням стало утримання зарплат і цін на низькому рівні – так вдавалося контролювати інфляцію. Потім був невеликий ріст ВВП, який не спричинив збільшення реальної зарплати: гроші пішли на прибуток і до фінансового сектору. Економічна ортодоксія почалася в Перу в 1970-ті роки і коштувала країні дуже дорого: дохід середньостатистичного перуанця скоротився вдвічі. Виправлені ціни тільки вивели країну на ще гірший рівень бідності.
2. «Впорядкуйте право власності»
При капіталізмі необхідні надійні права власності. Оскільки в бідних країнах інститут власності менш розвинений, головною причиною нерозвиненості був названий брак майнових прав. Іншими словами, не капіталізм був причиною бідності периферійних країн; просто бідні країни не були достатньо капіталістичними.
Однак спроба відокремлення окремих рис ринкової економіки, замість того щоб поглянути на картину в цілому, тобто вправа у вирішенні проблем по одній, збиває нас з пантелику, не проливаючи світло на проблему бідності. У Венеціанській республіці право власності існувало ще 1000 років тому. Перший кадастровий реєстр з'явився у Венеції в період 1148-1156 років. Виробництво венеціанців, на відміну від виробництва мисливців і збирачів, принесло з собою необхідність врегулювати права власності. Ці права власності не створювали капіталізм чи економічний розвиток; це був інститут, утворений певною системою виробництва для зручності функціонування.
Як свідчать дослідження, якщо дати незаможним людям, наприклад бідних латиноамериканських країн, право власності на їхні будинки, більшість з них ці будинки продадуть, щоб купити на отримані гроші продукти чи ліки. У новій ситуації люди часто стають жертвами шахраїв. Право власності за відсутності економічного розвитку може зробити ситуацію гіршою, ніж вона була до капіталізму, коли через відсутність права власності будь-хто може побудувати собі будинок на спільній землі. Право власності, яке необхідне в розвиненій економіці, в бідній країні може призвести до появи бездомних. Крім того, воно створює більше перешкод для того, щоб бідняки отримали свій будинок, ніж докапіталістичні суспільства, до яких належать міські мігранти.
3. «Впорядкуйте інститути»
Після того, як було підкреслено особливе значення прав власності, другий пункт Вашингтонського консенсусу було розширено: були включені інші інститути.
Термін «інститути» вкрай широкий: він охоплює людські угоди – від моральних норм і традиції святкувати Різдво або Рамадан до створення парламентів або конституцій. Ха-Джун Чан і Пітер Еванс дали таке визначення: «Інститути – це систематичні патерни загальноприйнятих очікувань, само собою зрозумілих передумов, прийнятих норм і звичок взаємодії, які здійснюють суттєвий вплив на формування мотивації і поведінки груп взаємопов'язаних громадських акторів. У сучасних суспільствах вони, як правило, існують у вигляді керованих організацій, у яких є формальні правила і право застосовувати примусові санкції (наприклад, уряд чи фірми)». Як і право власності, інститути самі по собі не можуть вважатися джерелами економічного розвитку.
Завдяки торгівлі з далекими країнами, куди треба було відправляти каравани верблюдів або торгові судна, з'явився інститут страхування. Племена мисливців і збирачів навряд чи використовували б страхування. Щоб зрозуміти економічний розвиток, необхідно правильно оцінювати зростання знань і продуктивності, які створюють нові технології і нові способи виробництва. Інституційні зміни, до яких призводять зміни форм виробництва, важливі, але вторинні. Інститути, як і капітал, самі по собі не мають цінності. Як і капітал, інститути – це фундамент, який підтримує виробничу структуру країни в період зростання.
Інститути та спосіб виробництва суспільства народжуються одночасно. Інститути неможливо вивчати окремо від технологічної системи, яка створила в них потребу і породила їх. Сьогодні значимість одного боку рівняння – інститутів, узятих ізольовано в якості інструментів створення розвитку, переоцінюється, спотворюючи наше розуміння економічного та інституційного розвитку.
4. «Впорядкуйте управління»
Під час тріумфальної руйнації радянської системи на початку 1990-х років зниження ролі держави було невід'ємною умовою Вашингтонського консенсусу. Слова «держава» і «уряд» стали майже нецензурними. Однак чим більше минало часу, тим більше держава і уряд поверталися до своєї колишньої ролі. Світовий банк визначає управління як застосування політичної влади і використання інституційних ресурсів для вирішення проблем і завдань суспільства. Приблизно цим же раніше займалися держава і уряд.
На світовому рівні недоліки управління часто призводить країни до банкрутства. Для схильних до банкрутства країн характерні такі риси:
- невелика кількість галузей зі зростаючою віддачею або їх повна відсутність;
- недостатній поділ праці;
- відсутність середнього класу, а з ним і політичної стабільності;
- експорт сировинних товарів;
- постачання на світовий ринок дешевої робочої сили;
- незначний попит на кваліфіковану працю в поєднанні з низьким рівнем освіти;
- відтік інтелекту за кордон.
У таких країнах часто виникає особливий вид регіоналізму, який в Латинській Америці називається словом caudillismo. Економічні структури, що об'єднують успішну національну державу, в таких країнах слабо розвинені або відсутні.
У ранніх демократичних державах класи ремісників і промисловців отримали більшу політичну владу, ніж знатні землевласники. Особливо цікавий випадок Флоренції, де був традиційно сильний клас багатих землевласників. У Флоренції corporazioni (гільдії) і городяни боролися за владу між собою, проте разом вони дуже рано (в XII-XIII століттях) витіснили з політики сім'ї багатих землевласників, які потім століттями турбували Флоренцію, утворюючи союзи з іншими містами.
Сьогодні потужний зв'язок між просунутою індустріалізацією та демократією визнається як і раніше. Однак ніхто сьогодні не вважає, що, по-перше, від економічного ладу (міських ремесел і промислових галузей) залежить політичний лад, а не навпаки, по-друге, що промисловість в жодній країні не з'явилася без того, щоб її свідомо будували, охороняли і прагнули до неї. Створення і захист промислової діяльності є створенням і захистом демократії.
5. «Впорядкуйте конкурентоспроможність»
Термін «конкурентоспроможність» увійшов в моду на початку 1990-х років, але спочатку вважався вкрай сумнівним. «Поняття конкурентоспроможності країни, – писав Роберт Райх в 1990 році, – це один з рідкісних термінів громадського дискурсу, які з туманних стають відразу безглуздими, без будь-якого проміжного періоду».
На рівні фірми термін «конкурентоспроможність» досить прямолінійний. Це здатність фірми рости, змагатися і бути прибутковою на ринку.
Існує і таке визначення: «Конкурентоспроможність країни можна визначити як рівень, до якого в умовах відкритого ринку країна здатна виробляти продукти і послуги, які могли б конкурувати із зарубіжними, і при цьому зберігати і збільшувати свій внутрішній реальний дохід».
Таким чином, конкурентоспроможність означає процес, який сприяє збагаченню людей і країн шляхом збільшення їх реальних зарплат і доходів. Однак, наприклад, в Уганді цей термін використовувався для захисту протилежної стратегії – зниження зарплат. Текстильні заводи, побудовані в Уганді згідно «Акту про економічне зростання і торгові можливості в країнах Африки» (за домовленістю між США і Африкою про розміщення в Африці заводів по збірці готових деталей), стали неконкурентними на міжнародному рівні. Тоді було здійснено значне зменшення зарплати робітникам, щоб Уганда стала конкурентоспроможною.
6. «Впорядкуйте інновації»
Виступаючи з промовами в 2000-2001 роках, Алан Грінспен включив ідеї Йозефа Шумпетера в основну економічну науку, оскільки тільки його теоріями можна було пояснити поєднання швидкого економічного зростання і низької інфляції, яке тоді переживали Сполучені Штати Америки. Поняття творчого руйнування, яке асоціювалося з ім'ям Й.Шумпетера, виявилося досить підходящим для опису процесу, в ході якого інформаційні та комунікаційні технології знищували застарілі технологічні рішення і руйнували старі компанії, щоб звільнити місце для нових.
Ці події підказали економістам ще одну можливу причину бідності країн третього світу: в них не відбувалося таких самих інноваційних процесів, як в Силіконовій долині. Однак при цьому у кращих традиціях стандартної економічної науки, вчені випустили з уваги важливі аспекти того, що відбувається. У періоди стрімкого технологічного прогресу кілька механізмів працюють одночасно, приводячи до збільшення, а не до зменшення економічного розриву.
Учень Й.Шумпетера Ганс Зінгер вніс значний вклад в економіку розвитку, продемонструвавши, що інновації, які з'являються в секторі сировинних товарів країн третього світу, мають тенденцію поширюватися в країнах «першого» світу у вигляді знижених цін, в той час як інновації (в основному інноваційні продукти), що з'являються в країнах «першого» світу, поширюються у вигляді більш високих зарплат, одержуваних громадянами країн також «першого» світу. Навіть коли бідні країни запроваджують інновації, вони не можуть пожинати їх плоди.
7. «Впорядкуйте підприємництво»
Підприємницька діяльність і людська ініціатива взагалі існують в якості економічного фактора тільки за межами традиційної економічної науки. Проте нещодавно пасивність стали називати однією з причин бідності. Це пояснення здається нам непереконливим. У той час як населення багатих країн щодня ходить на роботу, мешканці бідних країн вимушені займатися підприємницькою діяльністю, щоб вижити. Різниця в тому, що для успішного підприємництва бідні і багаті країни мають різні можливості. Відсутність попиту, пропозиції і капіталу, а також вид конкуренції, типовий для сировинних ринків, – все це призводить до того, що в бідних країнах важко добитися успіху в підприємництві. Цілком логічно, що зростаюча кількість бідняків змушує ініціативних підприємців покидати власну країну і переїжджати в багаті країни, де історично розвинулися зростаюча віддача, синергія і недосконала конкуренція.
8. «Впорядкуйте освіту»
Основні рушійні сили капіталізму – це людські розум і воля, тобто нові знання та підприємництво. Тому бідні країни потребують насамперед покращень у системі освіти. Це, звичайно, так, але приклади успішного економічного розвитку показують, що необхідно забезпечувати одночасно потік освічених людей і достатню кількість робочих місць, на яких вони могли б застосувати свої знання. Таке подвійне зусилля щодо задоволення одночасно попиту та пропозиції на освічених людей завжди було відмітною ознакою успішного розвитку, зокрема політика США в XIX столітті, Південній Кореї після Другої світової війни або Ірландії у 1980-ті роки. Для втілення в життя такої стратегії необхідно відступити від правил laissez-faire.
Країни, які займаються тільки однією стороною проблеми – дають освіту майбутнім емігрантам. Потік освічених людей з бідних країн у багаті порівняний з потоком капіталу в тому ж напрямку, що є ефектом зворотної хвилі у світовій економіці.
9. «Впорядкуйте клімат»
У відповідь на повний провал своєї політики в бідних країнах наука вирішила повернутися до колишніх ідей економічного розвитку, давно і заслужено відправлених на периферію ідей. «Клімат», «географічне положення» і «здоров'я» знову стали центральними поняттями економіки розвитку. Ці чинники справді важливі, проте їх основний сенс в тому, як вони впливають на людські поселення і на інтереси місцевих жителів. Головна складова розвитку – це економічний лад країни, а він сильно залежить від інтересів керівництва країни.
Клімат впливає на економічний розвиток не стільки безпосередньо, скільки обхідним шляхом – визначаючи спосіб виробництва, схему устрою поселень, а також інтереси поселенців, Сінгапур – одна з найбагатших країн світу – розташований трохи вище екватора. Багатство Сінгапуру визначає не місце його розташування в якійсь аномальній «кишені» помірного клімату на екваторі. Воно є швидше наслідком того, що в Сінгапур було завезено багато людей для того, щоб створити промисловість і здійснювати продуману промислову політику. Тропічна Малайзія своїм успіхом зобов'язана успішній політиці Сінгапуру, який відколовся від Малайзії в 1965 році.
Ще з 1500-х років економістам було відомо, що географічні та кліматичні особливості країни впливають на розташування промислових підприємств. Одночасно визнавалося, що негативні особливості потрібно компенсувати економічною політикою, яка підтримувала б промисловий сектор. Чим серйозніші географічні та кліматичні недоліки, тим сильніше промисловість потребувала захисних бар'єрів. Відстань до інших країн і дороговизна транспортних перевезень слугували промисловості природним захистом. Ця проблема виникла з початком глобалізації, яка передчасно скасувала протекцію в країнах, де промисловість ще не стала конкурентоспроможною на світовому ринку. Тепер же клімат і географічне положення повернули собі основне значення в економіці розвитку завдяки спробам економістів знайти виправдання негараздам, які накликала на бідні країни передчасна відмова від інструментів промислової політики.
10. «Впорядкуйте хвороби»
Страшними тропічними хворобами сьогодні пояснюють невдачі, які потерпіли бідні країни при спробі розвитку економіки. Зокрема, коренем зла оголошена малярія. Однак і в цьому випадку стандартна економічна наука бореться з наслідками бідності, а не з їхніми причинами.
Епідемія малярії тривала в Європі століттями, боротьба з цією хворобою згадується ще в документах часів Римської імперії. Спалахи малярії траплялися в таких районах, які сьогодні ніхто і не думає асоціювати з цим захворюванням. Долини Швейцарських Альп, розташовані на висоті 1400 м над рівнем моря, в Середньовіччі були вражені малярією, а на півночі вона дійшла до Заполяр'я, району Кольського півострова в Росії. Європа позбулася малярії за допомогою індустріалізації. Більш просунуте та інтенсивне сільське господарство привело до осушення боліт, в той час як іригаційні канали осушили неглибокі водойми зі стоячою водою, завдяки яким процвітає малярія. Крім того, в Європі проводилася активна вакцинація.
Африці дістався колоніальний економічний лад. Вона виступає сировинним експортером з недорозвиненим промисловим сектором. Замість економічного розвитку, який дозволив Європі виплатити борги, Африка задовольняється списанням боргів. Замість розвитку, який викорінює малярію, Африці пропонують безкоштовні москітні сітки. Ніхто не займається структурними проблемами, що лежать в основі тяжкої ситуації Африки, вся увага направлена на симптоми цих проблем.
Фактори, що створюють національне багатство і національну бідність, були усвідомлені ще за часів Ренесансу. Потім це розуміння було поглиблене, а політика, розроблена вченими минулого, була відточена. США показали світові чудовий приклад успішності «стратегії високих зарплат». Країни, які не встигли змінити економічний лад, перейшовши до видів діяльності зі зростаючою віддачею до того, як Вашингтонський консенсус заборонив використання освіченої економічної політики, тепер залежать від примх природи. Як писав Давид Рікардо, природна зарплата дійсно знаходиться на рівні прожиткового мінімуму. Акцентуючи увагу на чому завгодно, крім ключової проблеми – необхідності змінити економічний лад в бідних країнах, вчені створюють систему, що уособлює «шкоду з добрими намірами», яка, на думку Ф.Ніцше, є більш шкідливою за «шкоду зі злими намірами».

* За матеріалами Елітаризм та financy.ru.
© 2003-2012  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"