інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Досвід приватизації державних банків Франції*

Наприкінці 60-х років ХХ століття і в 1974-1975 роках в економіці Франції спостерігалися кризові явища. Інфляцію вдавалося стримувати великими зусиллями. Структура фінансового ринку деформувалася в результаті великих бюджетних вливань, низького рівня самофінансування і послаблень у сфері оподаткування. Уряд прийшов до розуміння того, що державний сектор потрібно переводити на комерційні «рейки». Фундамент для майбутньої приватизації готувався поступово.

У 1986 році у Франції була створена Комісія з приватизації. Вона займалася оцінкою активів компаній, що підлягають приватизації, встановлювала цінові пороги та обсяги випущених цінних паперів. Останній фактор визначався в залежності від того, яких інвесторів хотіли залучити.
При оцінці вартості державних підприємств зіставлялися їх доходи з доходами приватних компаній. Враховувалися також капіталізація потоку очікуваних дивідендів, вартість чистих активів у порівнянні з активами приватних підприємств. Різниця між номінальною та ринковою вартістю акцій банку Paribas становила 18,6%, банку Credit Commercial de France – 18,6%, банку Societe Generale – 6%.
Приватизація відбувалася за певною схемою, закріпленою законом, прийнятим в 1986 році. Відповідно до нього іноземні інвестори могли купувати не більше 20% капіталу.
Основний зміст всієї операції з приватизації полягав в утворенні «стабільних ядер» акціонерів. Кілька інвесторів отримували виключне право покупки акцій приватизованих компаній. Кожен з них міг володіти не більше 5% капіталу. Група акціонерів, що володіє 30% капіталу, протягом двох років складала ядро приватизованого підприємства, забезпечуючи його стабільну роботу. Персонал приватизованих фінансових установ і компаній міг володіти 10% капіталу.
У травні 1993 року у Франції був прийнятий закон про другий етап приватизації державних компаній і банків. В ході першого етапу, що проходив у 1986-1988 роках, були приватизовані 12 промислових компаній і банків. У список компаній, що підлягали приватизації на другому етапі, було включено 21 об'єкт – промислові та страхові компанії, а також банки. Першим у списку значився BNP, який на кінець 1993 року посідав у Франції третє місце за величиною власного капіталу (5 742 млрд франків), третє місце за величиною активів (1 476,48 млрд франків) і третє місце за чисельністю персоналу (56,14 тис осіб ). Крім того, BNP входив до числа 12 найбільших банків світу і володів найбільшою міжнародною мережею: 2 тис філій і представництв у більш ніж 80 країнах. База BNP налічувала майже 5 млн клієнтів.
Операція з приватизації BNP, яка розпочалася в червні і завершилася у жовтні 1993 року, вважається однією з найбільш успішних у Франції. При розміщенні пакета акцій банку було зафіксовано п'ятикратне перевищення попиту над пропозицією. Перед початком приватизації передбачалося, що чисельність акціонерів складе 1,5 млн осіб, фактично вона досягла 2,8 млн чоловік. При цьому акціонерами банку стали 90% його працівників. За перший тиждень після розміщення акцій банку їх котирування на Паризькій біржі підвищилися на 18%, а номінальна ціна акції зросла до 240 франків.
Процес приватизації BNP починався зі створення керівництвом банку спеціального комітету з приватизації, при цьому кожному члену комітету доручалися певні напрямки роботи. Одні займалися підготовкою кадрів для приватизації, інші – розповсюдженням акцій серед співробітників банку, треті – залученням нерезидентів тощо. Президент – генеральний директор банку сформулював загальні завдання і принципи приватизації, після чого розпочався підготовчий етап, в ході якого було потрібно визначити вартість BNP. З цією метою були проведені дві незалежних аудиторських перевірки: одна на замовлення самого банку, друга – на замовлення держави, що виступала в якості продавця BNP. Результати перевірок були направлені до створеної урядом Комісії з приватизації. Висновок останньої було передано до Міністерства фінансів, яке встановило остаточну ціну для 73% пакета акцій BNP в 40 млрд франків.
На наступному етапі слід було визначити, на залучення яких акціонерів розраховує невелику кількість дрібних або обмежене число великих власників акцій. Для BNP був обраний перший шлях, головним чином з міркувань політичного та фінансового характеру. Уряд мав намір створити у Франції прошарок дрібних акціонерів, що й зумовило вибір на користь забезпечення масового попиту на акції BNP. З фінансової точки зору, наявність великої кількості акціонерів повинно було привести до значної мобільності капіталу банку.
У «стабільне ядро» акціонерів увійшли найбільші партнери та клієнти BNP: 15 компаній і банків, які придбали 15% капіталу банку. В цілому в руках акціонерів «стабільного ядра» виявилося 30% цінних паперів. Кожна акція продавалася таким акціонерам за пільговою ціною, при цьому протягом 21 місяця після придбання вони не мали права продавати акції, а потім упродовж ще двох років це можна було робити тільки за згодою інших партнерів.
Продаж частини акцій був ретельно підготовлений. Активна робота велася зі співробітниками банку, у тому числі з тими, які працювали у його зарубіжних відділеннях та в цілому придбали 5% акцій. Власникам інвестиційних сертифікатів було запропоновано поступово ставати власниками акцій, доплативши по 5 франків на кожен сертифікат. Основну масу акціонерів склали клієнти BNP, що мали рахунки в цьому банку. Частина акцій була продана за кордоном, при цьому громадяни країн Європейського Союзу мали ті ж права, що і французи.

* За матеріалами bankir.ru
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"