інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Контроль за рухом капіталу в умовах глобалізації*

Дені Родрік

МВФ офіційно схвалив контроль над рухом капіталу, тим самим створивши правову основу для введення податків та інших обмежень щодо транскордонних фінансових потоків. При цьому ще зовсім недавно фонд активно виступав за те, щоб усі країни, багаті чи бідні, відкрилися для іноземних капіталів.
Тепер же МВФ визнав, що глобалізація може бути руйнівною, провокувати фінансові кризи і зміни курсів валют, які негативно відбиваються на економіці.


В епоху золотого стандарту, аж до 1914 року, свобода руху капіталу була священною. Але неспокійні часи між двома світовими війнами переконали багатьох, в тому числі Джона Мейнарда Кейнса, в тому, що відкритість кордонів для руху капіталу несумісна з макроекономічною стабільністю. Новий підхід знайшов своє відображення в Бреттон-Вудських угодах 1944 року, де контроль над рухом капіталу був прописаний в статтях угоди МВФ. Як тоді сказав видатний англійський вчений: «Те, що було єрессю, стало загальноприйнятим».
Проте вже наприкінці 1980-х років політиків знову захопила ідея мобільності капіталу. У 1992 році Євросоюз визнав нелегальним контроль над рухом капіталу, а ОЕСР стала вимагати від своїх нових членів свободи капіталу, що спровокувало фінансову кризу в Мексиці та Південній Кореї в 1994 і 1997 роках відповідно.
Поки від світових фінансових потоків страждали тільки країни, що розвиваються, інші казали, що жертви самі винні. МВФ та західні економісти доводили, що уряди Мексики, Південної Кореї, Бразилії, Туреччини тощо, не змогли збудувати необхідної політики – розумного регулювання, бюджетних обмежень, кредитно-грошового контролю. На їхню думку, такі заходи допомогли б цим країнам отримати вигоду від вільного переміщення капіталу і запобігти кризам. Стверджувалося, що причина у внутрішній політиці, а не у фінансовій глобалізації, тому рішення шукали у національних реформах, а не в контролі над транскордонним рухом капіталу.
Однак як тільки в 2008 році жертвами фінансової глобалізації стали розвинені країни, ставлення до таких висновків змінилося. Стало ясно, що корінь проблем криється в нестабільності самої світової фінансової системи, адже періоди ейфорії і «бульбашок» змінювалися несподіваними зупинками і різкими поворотами, властивими неконтрольованим та нерегульованим фінансовим ринкам. В результаті МВФ визнав, що країни мають право захищати себе від подібного розвитку подій.
Але не варто перебільшувати масштаби зміни точки зору МВФ. Як і раніше, фонд вважає вільний рух капіталу ідеалом, до якого в результаті прийдуть всі країни. Для цього потрібно лише, щоб у цих країнах були досягнуті певні умови достатнього «фінансового та інституційного розвитку».
МВФ розглядає контроль над рухом капіталу як останню можливість при обставинах, коли інші макроекономічні та фінансові заходи не здатні стримати припливи капіталу, курс валюти виразно завищений, а економіка перегріта. Таким чином, хоча фонд і заявляє про «інтегрований підхід до лібералізації руху капіталу і детально описує реформи, в цьому немає нічого такого, що навіть віддалено нагадувало контроль над капіталом і збільшення його ефективності.
Це відображає надмірний оптимізм МВФ з двох питань. По-перше, обережність у реалізації політики для ефективної боротьби з першопричинами фінансової нестабільності. По-друге, це ступінь подібності національного фінансового регулювання в різних країнах, для того щоб уникнути необхідності в контролі над фінансовими потоками між ними.
Аналогією для першого пункту є контроль над зброєю. Він, як і капітал, має своїх законних господарів, але потрапивши в неправильні руки, може викликати катастрофічні наслідки. Опір МВФ контролю над капіталом нагадує дії противників контролю над зброєю: нібито поліція повинна боротися з антигромадською поведінкою, а не обмежувати особисту свободу. Як люблять повторювати американські прихильники зброї, «не зброя вбиває людей; людей вбивають люди». Іншими словами, потрібно карати окремих злочинців, а не забороняти вільний продаж зброї. Так само і політики повинні забезпечити те, щоб учасники фінансового ринку повністю звітували за прийняті на себе ризики, а не обкладати їх податками або забороняти деякі типи операцій.
Ще одна складність полягає в тому, що позичальники і кредитори можуть користуватися транскордонними фінансовими потоками, для того щоб уникнути внутрішнього контролю і таким чином порушити цілісність стандартів, що їх регулюють. В результаті національні регулятори можуть бути змушені вжити певних заходів проти таких фінансових транзакцій.
У світі, де кожна країна по-своєму регулює свій фінансовий сектор, необхідні спільні правила руху капіталу для регулювання випадків їх перетину, коли політика різних країн суперечить одна одній. Надія на те, що всі країни прийдуть до ідеального вільного руху капіталу, відволікає від важкої роботи з формулювання та запровадження таких правил.

*За матеріалами Project Syndicate.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"