інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інфляція, її причини та наслідки в сучасному світі*

Т. Саприкіна, Ш. Хайєк

Інфляція – це багатофакторний економічний процес, формою прояву якого є зростання цін. У результаті гроші знецінюються по відношенню до реальних активів. В цьому суть даного економічного явища. Проте не завжди підвищення цін на окремі товари чи послуги обов’язково переростають в інфляцію або мають її ознаки. Крім того, не завжди наслідки інфляції мають негативний характер.

В залежності від темпів зростання цін розрізняють кілька видів інфляції. Коротко їх можна описати наступним чином:
• повзуча (помірна) інфляція – річне зростання цін до 10-15%. Економісти розглядають її як елемент нормального розвитку економіки. Інфляція здатна стимулювати зростання виробництва, модернізацію його структури. Зростання грошової маси прискорює платіжний оборот, здешевлює кредити, активізує інвестиції тощо. Збільшення обсягів виробництва, у свою чергу, сприяє відновленню рівноваги між товарною та грошовою масою при більш високому рівні цін. Невелике підвищення цін (3-9% на рік) є характерною рисою економіки всіх розвинених країн.
• Галопуюча інфляція – нерівномірне, стрибкоподібне річне зростання цін у діапазоні від 10 до 30%. Така інфляція навіть на ранній стадії (якщо зростання цін збільшується з 5-7 до 15-17% на рік) вже створює істотні проблеми, а при більших величинах вона стає небезпечною, вимагає термінових антиінфляційних заходів. Стає складніше прогнозувати господарські процеси, в розрахунках починають використовуватися різні умовні одиниці, або долари чи євро. Така інфляція частіше зустрічається в країнах, що розвиваються.
• Гіперінфляція – ціни ростуть більше ніж на 30-40% на рік, іноді досягаючи декількох сотень і навіть тисяч процентів на рік. Така інфляція паралізує господарський механізм, при ній відбувається перехід до бартерного обміну. Вона характерна для країн, які переживають корінну ломку своєї економічної структури. Так було в першій половині 90-х років XX століття в пострадянських країнах. Це була неминуча плата за перехід до загальноприйнятої організації господарської системи на засадах ринку, яка кардинально відрізнялася від командно-адміністративної економіки, де гроші не мали великого значення, а ціни встановлювала держава.
Розрізняють також національну, регіональну і світову інфляцію. У масштабі окремої країни об'єктом аналізу є динаміка оптових, роздрібних і споживчих цін, дефлятор ВНП. Подібні показники аналізуються на рівні об'єднання країн (наприклад Європейського Союзу) і світового господарства в цілому.
Якщо економіка успішно адаптується до темпів зростання цін, то інфляція є збалансованою, в зворотному випадку – незбалансованою. У першому випадку ціни зростають помірно і стабільно. Решта макроекономічних показників змінюються практично адекватно. За незбалансованої інфляції ціни на товари постійно коливаються в бік їх зростання, а економіка не встигає пристосуватися до мінливих умов.
Монетаристи вважають інфляцію чисто грошовим феноменом. Будь-який приріст кількості грошей та/або швидкості їх обігу понад величину приросту ВНП згідно монетарної концепції викликатиме інфляцію.
Збільшення грошової маси в обігу може бути зумовлене різними причинами: експансіоністською фінансовою політикою держави; покриттям бюджетного дефіциту за допомогою «друкарського верстата»; різким розширенням кредиту; масштабним використанням боргових зобов'язань в якості засобів платежу. Тоді винуватцем інфляції виступає кредитно-банківська система, що здійснює неефективний контроль над грошовими агрегатами. Даний спосіб розвитку інфляційного процесу характерний для «класичної» інфляції епохи домонополістичного капіталізму.

Причини інфляції
За останні 100 років економісти дійшли згоди щодо головних причин інфляції і відповідно виділили декілька її основних видів. Інфляція попиту означає надлишок сукупного попиту в порівнянні з реальним обсягом виробництва (є попит – немає можливості адекватно збільшити виробництво). Джерелом інфляції попиту є збільшення платоспроможності попиту на товари в порівнянні з його колишньою величиною. Якщо такий процес відбувається по більшості видів товарів на протязі тривалого часу, виникають інфляційні процеси, тобто інфляція попиту означає порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку попиту.
Слід зазначити, що антиінфляційна політика при інфляції попиту багато в чому збігається з антиінфляційними методами монетаристської теорії.
Інфляція пропозиції (витрат) означає зростання цін, викликане збільшенням витрат виробництва (ціни на сировину і витрати на оплату праці зростають, адекватного зростання продуктивності праці не відбувається, немає і збільшення виробництва). Джерелом інфляції витрат може бути зростання витрат виробництва, який може бути обумовлене як зовнішніми причинами (подорожчання імпорту), так і внутрішніми (зростання матеріальних витрат).
На відміну від інфляції попиту для інфляції витрат характерним є скорочення обсягів реалізованої продукції разом із зростанням цін. Зменшення обсягу виробництва може призвести до зростання собівартості продукції за рахунок накладних витрат та інших фіксованих компонентів витрат.
Розрізняють також фінансові (монетарні) та інші фактори інфляції. У сучасній економіці на підвищення загального рівня цін одночасно впливають монетарні та виробничі фактори. Тому в країнах, що розвиваються, інфляція періодично виходить з-під контролю. Найчастіше це відбувається через популістсько-демагогічну політику влади, яка фінансує нічим не забезпечені виплати населенню. Збільшуючи видатки державного бюджету (не важливо куди – на здійснення національних проектів, збільшення пенсій або зарплат бюджетникам), в економіку запускається значна грошова маса, і якщо це вкидання грошей не підкріплене збільшенням пропозиції товарів/послуг, то має місце прискорення інфляції.
Припустимо, що є певні потужності з будівництва житла. Наприклад, 100 млн кв.м на рік. На наступний рік люди отримують додаткові гроші, наприклад, через іпотеку – на 20% більше. Але збільшити виробництво по всьому технологічному ланцюжку (виробництво бетону, металовиробів, прокладку комунікацій тощо) на 20% за рік неможливо. Можна тільки на 10%. Інші гроші підуть на подорожчання житла. Це не однозначно погано. Прибуток у цьому секторі виросте, і бізнес знайде можливість на наступний рік збільшити виробництво ще на 5%. (Зрозуміло, якщо в цій сфері працює приватний бізнес). Нерівномірне зростання цін за товарними групами породжує нерівність норми прибутку, стимулює перетікання ресурсів з одного сектора економіки в інший. Прихована інфляція зазвичай пов'язана з прагненням держави утримати ціни адміністративними методами. Виникає товарний дефіцит, відбувається перетікання товарів на тіньові ринки. Далі рано чи пізно ціни потрібно відпускати або доведеться будувати соціалістичну економіку.
Важливим чинником зростання цін є інфляційні очікування. Інфляція може перетворюватися в самовідтворюване явище. Коли всі її чекають, то намагаються підвищити ціни на свої товари і послуги, щоб випередити зростання власних витрат. Це, в свою чергу, стає важливим чинником подальшого зростання цін. Якщо всі вірять, що інфляція буде серйозною, то вона такою виявиться з більшою ймовірністю. А владі доведеться докласти величезних додаткових зусиль для стабілізації ситуації і подолання інфляційних очікувань цього зробити не вдасться.

Наслідки зростання цін. Повзуча інфляція (до 10% на рік) – звичайне економічне явище навіть для розвинених країн. У країнах, що розвиваються, інфляція часто складає 10-20% на рік. У цьому немає нічого катастрофічного. Але потрібно зробити застереження. Важливим є не тільки показник зростання цін, але і тенденція. Якщо інфляція була 60-40%, то показник 20% – сигнал до зниження інфляційних очікувань. Навпаки, якщо п'ять років інфляція була в межах 10%, то і 15%-не зростання цін викликає тривогу і відповідні дії щодо підвищення своїх цін для випередження зростання витрат.
Швидше за все в осяжному майбутньому темпи інфляції не зміняться. Підвищення тарифів базових галузей буде підштовхувати інфляцію витрат, а зростання доходів бюджетників, що не супроводжується підвищенням продуктивності праці в економіці, буде посилювати монетарні чинники інфляції. Важливий висновок: у найближчі 10 років жити доведеться з інфляцією в інтервалі 10-20%. Постійне зростання цін – чинник, який потрібно враховувати в процесі особистого фінансового планування. Приклад: 1 000 дол. США. Що станеться з ними через 5-15 років?
Оцінка інфляції. Існує кілька способів перерахувати абстрактну інфляцію в реальне зростання цін, що відбивається на добробуті населення. Можна вести ретельний облік власних витрат і цін на улюблені товари та послуги. А за підсумками місяця порівняти отримані дані зі статистикою. Але це шлях для найбільш допитливих. Без даних державної статистики таки не обійтися. При цьому існує недовіра до офіційної статистики. Всі вважають, що насправді ціни ростуть швидше. Адже неозброєним оком видно, як збільшуються суми у чеках після чергового походу до супермаркету! Мало хто відстежує повну картину своїх витрат. Соціологи знають: чим вищий дохід у людини, тим менше вона уявляє структуру своїх витрат. Тому не варто відразу відкидати новину про порівняно низьку інфляцію. Але так буває не завжди. У певні періоди інфляція для заможних людей менша, ніж для бідних, в інший час навпаки.
Інфляція – частина економічного життя, і всі розрахунки інвестиційно-ощадних дій повинні відбуватися з урахуванням цієї обставини.

Найбільші інфляційні хвилі в Європі за останні 1000 років
Американський вчений Девід Фішер ідентифікував чотири інфляційні хвилі, які накривали Європу за останні 1000 років. При цьому, він доводить, що ціни в часи високої інфляції підвищуються дуже вибірково: деякі з них майже не змінюються, тоді як інші виростали удвічі протягом одного року.
Як сьогодні бензин дорожчає швидше комп'ютерів, так і в першу інфляційну хвилю, що почалася приблизно в 1180 році, дуже сильно підвищилися ціни на деревину і деревне вугілля; ціни на харчування і на землю збільшилися суттєво, тоді як одяг або робочі інструменти майже не подорожчали.

Брак продовольства через зростання чисельності населення
Перша хвиля підвищення цін була викликана зростанням населення, тоді як темпи виробництва продуктів харчування відставали. Реальні доходи багатьох людей швидко падали, оскільки нестачі у робочій силі не було через велику кількість дітей в сім'ях. Нерухомість була засобом збереження вартості лише для тих, хто міг її захистити.
Що стосується золота і срібла, то їх можна було сховати. В епоху пізнього середньовіччя, приблизно з 1350 року, ціни знову знизилися по всій Європі. Голод, війни і чума з 1300 року викликали скорочення населення, промисловості, а також падіння цін – відбувалася дефляція. Вона підігрівалася дефіцитом грошових коштів: у неспокійні роки люди накопичували золоті та срібні монети.
Але потім ціни знову поповзли вгору: після відкриття Америки в 1492 році іспанці привезли в Європу велику кількість золота і срібла, з яких виробляли монети. Природно, благородні метали після цього перестали бути засобом захисту від інфляції. Будинки та міські земельні ділянки опинилися на той момент кращим вибором для цього. Те ж саме можна сказати про ранні промислові активи і позики таких недержавних інституцій, як перші торгові компанії. Вони приносили високі доходи. Але через свій великий розмір були дорожчими, ніж будинок. Кращим захистом від інфляції стали, судячи з усього, вкладення у власну освіту. Люди переселялися в процвітаючі міста і вивчали основи якої-небудь професії. Кваліфіковані ремісники користувалися попитом. За рахунок зростаючих доходів вони спокійно могли компенсувати свої витрати на існування.

Подвоєння кількості грошей
Золото не могло стати захистом від інфляції під час третьої інфляційної хвилі, що почалася з 1720 року. Через відкриття нових родовищ – в Північній Америці – в кінці XVIII століття кількість золота, що перебувала в обігу в Європі, подвоїлася. До цього слід ще додати появу паперових грошей. Для фінансування своїх воєн правителі скорочували вміст золота в монетах і друкували паперові грошові знаки, через що інфляція підскакувала, продукти харчування ставали недоступними, і в результаті відбувалися перевороти.
Власники нерухомості втрачали все. Проведені дослідження показують: ніхто напередодні виникнення інфляційної хвилі не міг передбачити, яка форма вкладень буде кращим захистом. Іноді з цією функцією не справлялося золото, іншого разу те ж саме можна було сказати про нерухомість. Навіть якщо ситуація і не була особливо складною, і правова система разом з її географічними межами не змінювалася, як це було під час гіперінфляції в 20-ті роки, нерухомість майже не захищала від інфляції.

Гіперінфляція в 20-ті роки ХХ століття
Власникам будинків у період гіперінфляції 20-х років не вдавалося закласти в орендну плату зростаючі ціни на кваліфікованих робітників і матеріали. Більшість квартиронаймачів були не згодні з підвищенням орендної плати, що призводило до її недоотримання, і протизаконне заселення в будинки також не було рідкістю. «Міські землевласники» за допомогою закону були поставлені під контроль.
Часто ці питання вирішувалися спеціальними організаціями з квартирних питань, що були утворені до першої світової війни. На підставі імперського закону про оренду від 1922 року обидві сторони в будь-який час могли вимагати оплати законодавчо закріпленої квартирної плати. Як правило, вона не встигала зростати разом із загальним подорожчанням. У період гіперінфляції гроші часто ставали дефіцитним товаром, хоча їх постійно друкували. У 1923 році зарплата, отримана в суботу, у вівторок вже не мала ніякої ціни. Тому в містах було так багато торговців з переносними лотками, які брали в якості оплати ювелірні прикраси, срібні столові прибори та інші речі, здатні виконувати функцію грошей. Від нестачі ліквідності страждали також багато власників будинків, оскільки орендарі часто платили паперовими знаками, тоді як міські комунальні служби і кваліфіковані ремісники вимагали оплати золотом, і тому багато домовласників змушені були продавати своє майно.

* За матеріалами elitarium.ru та news.finance.ua.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"