інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Модель світу без грошей*

А. Сочнєв

Багатьох дивує безсилля економічної науки в боротьбі з економічними кризами. Однак якщо згадати вислів: «хочеш мати те, чого ніколи не мав, роби те, чого ніколи не робив», то в голову мимоволі приходить проста думка, а чи не створити фінансову систему, побудовану на принципах, відмінних від сьогоднішніх.

Ідея світу без грошей була викладена в одній з робіт Нобелівського лауреата з економіки 1996 року Вільям Вікрі. Ще в 1955 році В.Вікрі зазначав, що інституційна природа будь-якої монетарної теорії виявляється шляхом розгляду того, наскільки будь-яка з цих теорій була б застосована до ситуації, в якій всі операції здійснюються за допомогою чека або іншого подібного інструменту, і в якій банки покривають свої операційні витрати з оплати послуг і сплачують процент за середніми залишками за ставками, що відображають дохід на їхні інвестиції, і в якій кредити за поточним рахунком (овердрафти) сплачуються досить вільно, можливо, за диференційованими процентними ставками. Він висловив думку, що для застосування існуючих теорій в таких обставинах їх необхідно радикально оновити, якщо звичайно вони не виявляться повністю непридатними.
Більш докладно ситуацію, згадану В.Вікрі, розглянув і проаналізував Фішер Блек¹ в 1970 році. Він розглянув світ, в якому розрахунки здійснюються за допомогою чеків, що традиційно відносяться до цінних паперів і не є грошима.
Головні фінансові установи у світі без грошей – банки. Існує кілька великих банків, що конкурують між собою, з філіями в кожній державі, а також банки, діяльність яких більш обмежена в географічному плані. Платежі в цьому світі здійснюються за допомогою чеків. Через економію на масштабі чекового клірингу будемо вважати, що у світі без грошей існує тільки одна головна клірингова корпорація, що управляється або банками, як єдиною групою, або державою. Зрозуміло, чеки можна було б замінити механізмом електронних платежів або пластиковими картками, але міркування, які наводяться нижче, не перебувають під впливом цього припущення.
Люди, фірми, держава будуть просто мати рахунок в банку, причому не буде жодної потреби розрізняти рахунки з позитивними залишками (депозитами) та рахунки з негативними залишками (позиками).
Фізична особа не має ніяких грошей. Вона має тільки рахунок в банку, причому слід зауважити, що немає ніякої різниці між вкладами до запитання і строковими вкладами. Її рахунок в банку, якщо він позитивний, представляє всі його безризикові заощадження. Якщо рахунок фізичної особи негативний, то він відображає її запозичення. Її рахунок у банку разом з авуарами цінних паперів та ринкових реальних активів представляє її загальні заощадження.
Людина може виписати чек, який конвертує її депозит в позику, або вона може отримати заробітну плату, яка перетворює її позику в депозит. Поки її позика не перевищить максимум, дозволений банком, немає ніякої необхідності спеціально говорити про ці угоди.
Людина, яка передбачає виплатити свою позику, не має наміру наближатися до максимуму, виключаючи певні незвичайні обставини. Виплата буде гнучкою; поки банк знаходиться в контакті з позичальником і задоволений його здатністю виплачувати борг, він не буде примушувати робити погашення позики або процента в будь-якому конкретному місяці або році. Просто процент буде періодично обтяжувати його рахунок і буде збільшувати його заборгованість.
Якщо середній залишок клієнта в останній період позитивний, його рахунок буде кредитований на суму процента; якщо його середній залишок буде негативним, то процент виступить в якості додаткового обтяження його рахунку. Таким чином, не буде ніякого резону для людини мати окремий рахунок для позик і окремий рахунок для депозиту в банку: їй буде дозволено виписувати чек як при позитивному, так і негативному залишку на рахунку, а оскільки процент, який вона виплачує, коли її рахунок негативний, буде більшим ніж процент, який вона отримує, коли її рахунок позитивний. Для клієнта буде краще (він буде більш забезпечений), якщо обидва рахунки будуть об'єднані в один.
Корпоративні або державні рахунки будуть оброблятися так само, як і рахунки фізичних осіб. Банк буде встановлювати перелік ставок і максимальні розміри позик, а рахунку буде дозволено вільно коливатися, поки позичкова заборгованість на ньому не перевищувати певного максимуму.
Юридичні особи або державні установи також можуть виписувати чеки проти свого рахунку незалежно від того, чи має рахунок позитивний або негативний залишок.
Для федерального уряду процентна ставка за позикою, ймовірно, буде незалежною від розміру позики, оскільки фактично відсутній ризик дефолту. Для банку не буде жодної потреби встановлювати максимальний розмір позики для держави, оскільки він буде зацікавлений давати в борг державі стільки, скільки вона захоче запозичити. Федеральний уряд буде мати дуже великі негативні залишки в банках і використовуватиме ці банківські позики замість емісії облігацій і векселів. Загальний обсяг запозичень федерального уряду буде обмежений законодавчою владою, як це зазвичай робиться в даний час. Буде визначено співвідношення між державними витратами і доходами від податків і з інших джерел. Значні державні витрати, які не врівноважуються оподаткуванням, привели б до краху фінансової системи, точно так само, як це призводить до краху нині існуючу фінансову систему.
Банки будуть видавати позики людям, фірмам і державі. Вони, ймовірно, встановлять список процентних платежів для кожного позичальника, і потім дозволять йому виписувати чеки на свій рахунок, які збільшують суму його позики кожного разу, коли він потребує грошей. Процентна ставка, що сплачується позичальником, буде залежати від таких речей як розмір запозиченої суми, його добробуту, його поточного доходу і перспектив його майбутнього доходу. Вона також буде залежати від майнової застави, яку він надає банку в забезпечення своєї позики. Банки, очевидно, встановлять максимальну суму, яку вони нададуть будь-якому клієнту, але цей максимум повинен головним чином утримувати позичальника від прийняття на себе дуже великого боргу і подальшого оголошення банкрутства.
Банки будуть конкурувати у встановленні переліків процентних ставок за позиками і у встановленні комісійних за надання послуг (операційних зборів). Що стосується процентної ставки за депозитами, то вона буде стандартною оптовою ставкою. Люди, фірми, держава і інші банки – усі вони будуть отримувати ту саму процентну ставку за депозитами. Строго кажучи, кожен банк може приймати депозити на будь-яких умовах, які він захоче визначити, і платити будь-яку ставку процента по цих депозитах. Чому ж банк буде змушений виплачувати по депозитах стандартну оптову ставку? Справа в тому, що в світі без грошей, описаному вище, банки заробляють прибуток на основі свого операційного збору. Конкуренція змусить банк або платити оптову ставку по депозитах, або розплачуватися за більш низьку ставку зниженням операційного збору. Ф.Блек стверджував, що оптова ставка буде більш типовою, стандартною, оскільки в банку, що пропонує більш низьку ставку по депозитах і більш низький операційний збір, виникне тенденція до залучення клієнтів, які зберігають невеликі кошти, але здійснюють багато угод. В такому банку складеться неприємна тенденція – втрачати гроші в рамках депозитного бізнесу.
Практично всі депозити будуть депозитами до запитання, бо різниці у процентах за депозитами на строк і депозитами до запитання не буде.
Банки будуть заробляти на управлінні позиками і на супроводі угод клієнтів. Їх прибуток за позиками буде надходити від різниці між ставками, які вони встановлюють, і оптовою процентною ставкою, за мінусом своїх витрат. Їх прибуток від супроводу угод буде надходити від різниці між їх комісійними за операціями та їхніми витратами на супровід угод.
Банк буде намагатися переманити до себе клієнта з позитивними залишками з іншого банку, навіть якщо той просто внесе гроші, які у нього були в іншому банку, тому що він (банк) отримає можливість проводити операції, характерні для бізнесу клієнта (і можливо також і інших фірм). Банк буде зацікавлений переманити і клієнта з негативними залишками з іншого банку, навіть якщо йому доведеться нарощувати депозити, в яких він буде мати потребу, щоб збалансувати нову позику від початкового банку, оскільки він отримує як позичкові операції клієнта, так і операції клієнтського бізнесу (комісійні за ними).
У світі без грошей буде існувати активний ринок міжбанківського фінансування. Банк, який має більше депозитів, ніж позик, буде за рахунок цього надлишку фінансувати інші банки, які мають більше позик, ніж депозитів. Не буде ніякої спеціального вимоги для окремого банку, щоб він мав небанківські депозити, які б дорівнювали небанківським позикам, оскільки будь-який дисбаланс можна врегулювати через угоди з іншими банками.
Вкладники в такій банківській системі будуть захищені кількома способами. По-перше, кожен банк буде зобов'язаний мати капітал, що дорівнює певній частці позик, і будь-які незвичайні втрати за його позиками будуть компенсуватися з того капіталу.
По-друге, основні банки будуть настільки великими, що їхні портфелі позик будуть захищені великою диверсифікацією. Дефолт за єдиною позикою або за єдиною групою позик не буде загрожувати, тому що це буде дуже маленька частка загального портфеля банку.
По-третє, держава може організувати страхування депозитів, щоб забезпечити захист проти катастрофічних втрат, які зачіпають велику частку позик у всіх портфелях банків.
Оскільки банки не будуть обмежені у видачі позик для бізнесу, вони будуть в змозі надавати більшу частину позик, які потрібні для бізнесу, як на короткі, так і на довгі строки. Для бізнесу не буде ніякого резону здійснювати запозичення шляхом емісії боргових цінних паперів на відкритому ринку; банки змогли б запропонувати позики за тією самою процентною ставкою, яку вимагав би ринок, і вартість отримання кредиту, ймовірно, була б меншою ніж вартість публічної емісії боргових цінних паперів. Фірми будуть отримувати частину свого капіталу в якості банківських кредитів, а іншу частину завдяки цінним паперам, особливо звичайним акціям. Не буде ніякого фіксованого правила про те, яку частину свого капіталу бізнес отримує у вигляді кредитів. Деякі фірми будуть мати великі позики, в той час як інші не будуть їх мати зовсім. Будь-коли фірма може випустити звичайні акції, щоб погасити частину своїх позик, або збільшити обсяг своїх позик, щоб викупити деяку частину своїх звичайних акцій.
Ф.Блек стверджує, що в цьому світі немає нічого, що можна було б обґрунтовано назвати кількістю грошей. Хтось може сказати, що сумарна величина всіх позитивних рахунків у банках і є кількістю грошей. На жаль, це створює певну відмінність між позитивними і негативними банківськими рахунками. І означає, що кількість грошей буде змінюватися кожного разу, коли людина передає кредит, виписуючи чек, зі свого негативного рахунку на позитивний рахунок іншої людини у банку.
Інші могли б сказати, що чиста вартість всіх рахунків у банку – як позитивних, так і негативних – є кількістю грошей. Але чиста вартість усіх рахунків у банку – це просто капітал цього банку. Він дорівнює активам банку (виданими позиками) за мінусом боргів банку (його депозити). Таким чином, чиста вартість усіх рахунків у банку дорівнює сукупній вартості всіх цінних паперів банку (будемо вважати, що банк – це акціонерне товариство). Навряд чи ми захотіли б назвати це кількістю грошей.
Треті могли б сказати, що величина всіх потенційних додаткових позик по всіх рахунках є кількістю грошей. Вони сказали б, що кількість грошей на позитивному рахунку являє собою залишок на цьому рахунку плюс максимальна сума, яку банк дозволив би клієнтові запозичувати, а кількість грошей на негативному рахунку дорівнює різниці між максимальною сумою, яка може бути запозичена, і реально запозиченою сумою. Але проблема в тому, що максимальний розмір позики, встановлений для клієнта банку, довільний, і призначений для того, щоб утримати його від навмисного «відходу» у банкрутство. Він не призначений для обмеження суми боргу, який клієнт бажає на себе прийняти, аби клієнт був в змозі його погасити. Фактично жодна людина не зацікавлена позичати до максимального значення, тому що вона бажає мати дохід і кредитоспроможність для майбутнього споживання, якщо тільки вона не живе одним днем. Таким чином, кількість грошей не буде мати ніякого економічного значення. У той же час Ф.Блек визнає, що є випадки, коли це визначення кількості грошей буде мати економічне значення. Припустимо, наприклад, що максимальна сума позики для будь-якої людини встановлена на рівні передбачуваної загальної вартості його добробуту, включаючи реальні активи, фінансові активи, і поточну вартість його майбутнього доходу. Тоді це останнє визначення кількості грошей буде просто дорівнювати загальному обсягу багатства суспільства. Точно так само, якщо максимальна сума позики встановлена в розмірі стандартного процента від загальної вартості багатства, що належить фізичним особам, а також юридичним особам і державі, це останнє визначення кількості грошей буде дорівнювати стандартному проценту сукупного багатства суспільства. Отже, хоча визначення має економічне значення, не прийнятно називати його кількістю грошей.
У зображеному світі без грошей не існує ніяких державних облігацій, оскільки уряд просто запозичує у банків так само, як запозичують фізичні та юридичні особи. Немає ніякої різниці між позиками державі та іншими позиками, тому немає ніякої причини розглядати їх окремо. Таким чином, немає сенсу розглядати державні облігації як частину кількості грошей або квазі-грошей.
Оскільки не існує ніякої кількості грошей, то зрозуміло, що вона ніколи не зможе впливати на економіку. Кількість грошей, оскільки такого поняття не існує, не може торкнутися національного доходу, зайнятості або рівня інфляції.
Оскільки не існує ніякої кількості грошей, яку слід контролювати, то відпадає будь-яка потреба в центральних банках, які цей контроль здійснювали. Банки не обмежені в сумах, які вони можуть давати в борг у відповідності з резервними вимогами; тому немає ніякої необхідності в тому, щоб змінювати їх резервні позиції через операції на відкритому ринку, або щоб робити зміни в правилах, що пов'язують резерви із загальними банківськими активами.
Висновок, який звідси напрошується, такий – за відсутності центральних банків банківська система та економіка в цілому функціонує більш ефективно (якщо хочете, з більшим ККД). Комусь ця теза може здатися єретичною. Однак згадаємо, що Федеральна резервна система США (аналог центральних банків в інших країнах) з'явилася лише в кінці 1913 року, хоча банківська система існувала і до цього. І що, вберегла вона США від Великої Депресії або від нинішньої світової фінансової кризи?
Необхідно зазначити, що цей висновок далеко не новий. Наприклад, Джеймс Тобін, який керував у 1961–1962 роки Економічною радою при президентові США Дж. Ф. Кеннеді, беручи участь у публічній дискусії з економічної політики уряду, що розгорнулася в 1961 році, опублікував в журналі «Challenge» статтю, яка критикувала жорсткі заходи Федеральної резервної системи у сфері грошового обігу. Дж.Тобін доводив, що ці заходи протидіятимуть спробам адміністрації президента Кеннеді підвищити рівень зайнятості і виробництва. Пізніше Дж.Тобін став одним з найбільш активних критиків економічної політики президента Рональда Рейгана і жорсткої фінансової політики Федеральної резервної системи.
У той же час Ф.Блек визнає, що банки в його моделі можуть бути схильними до вимог щодо розміру капіталу. З них можна вимагати, щоб вони мали капітал, який дорівнює деякому мінімальному проценту від наданих кредитів. Але ця вимога не є обмеженням на загальний обсяг позик, які банки можуть видати, бо вони завжди можуть випустити нові звичайні акції, щоб збільшити будь-яку додаткову кількість капіталу, яку вони, можливо, потребують.
Що зміниться, якщо додати готівку? Ф.Блек розглянув і інший варіант моделі, який ближчий до сучасної дійсності. В ньому з’являються гроші. Гроші друкує держава і випускає їх стільки, скільки буде потрібно банкам. Коли банк отримує гроші від держави, він кредитує її рахунок сумою отриманих грошей. Потім банк передає гроші людям згідно їхніх вимог. Коли банк видає гроші людині, яка має рахунок в банку, він просто зменшує залишок на її рахунку на взяту суму. Коли банк видає гроші людині в обмін на чек, виписаний на інший банк, він буде зменшувати залишок іншого банку (або збільшувати свій залишок в іншому банку). Кількість грошей, що утримується людьми і фірмами, визначатиметься обсягом незначних платежів, а також витратами і незручністю здійснення оплати чеком або кредитною карткою. Поки процентна ставка за банківськими рахунками позитивна, людина буде прагнути утримувати кількість грошей, яку вона має при собі, на мінімально необхідному рівні, тому що гроші не приносять ніякого проценту.
Кількість грошей, що утримуються банками, визначатиметься структурою вилучень і внесень грошей людьми і фірмами протягом дня і витратами здійснення угод з державою. Держава буде випускати гроші або вилучати їх з обігу в будь-який час. Таким чином, кількість грошей, що знаходиться в обігу в будь-який час буде визначатися виключно потребами людей і фірм, а тому не буде ніякої потреби в існуванні державного органу, який би встановлював кількість грошей в обігу. Як тільки обсяг готівки не буде дозуватися центральним банком, її кількість не буде впливати на економіку, оскільки в розглянутому випадку немає сенсу говорити про їхній надлишок або нестачу – їх завжди стільки, скільки потрібно. Таким чином, навіть коли готівка додаються в розглянуту модель, кількість грошей не впливає на виробництво, зайнятість або ціни, тому що «кількості грошей» не існує.
Ті, хто вважає, що центральний банк може впливати на реальний сектор економіки, часто кажуть, що це можна зробити шляхом здійснення впливу на сукупний попит на товари і послуги. В цілому, їхній аргумент зводиться до того, що центральний банк може зробити позики більш легкими і дешевшими для отримання, а це приведе до розширення сукупного попиту, і що він може також зробити позики менш доступними або більш дорогими, в результаті чого скоротиться сукупний попит. Вважається, що високий сукупний попит призводить до зниження безробіття, але до високої інфляції; в той же час низький сукупний попит призводить до високого рівня безробіття, але стійких цін. Іноді цей аргумент фокусують на позиках, які фірми використовують для купівлі засобів виробництва, а іноді його зосереджують на позиках, які люди використовують, щоб придбати споживчі товари.
Однак цей аргумент випускає з уваги той факт, що банки повинні мати депозити для всіх своїх позик. У моделі Ф.Блека, коли банк дозволяє одній людині запозичувати, він повинен залучити додатковий депозит, що дорівнює запозиченій сумі.
Коли одна людина вирішує витрачати більше, інша людина повинна вирішити витрачати менше. Запозичення має врівноважуватися наданням позики; збільшення в одному має бути врівноважено збільшенням в іншому. Таким чином, додатковий попит на товари споживання однією людиною повинен бути урівноважений зниженням попиту на товари споживання іншою людиною. Таким чином сукупний попит не зачіпається.
Навіть коли центральний банк в змозі вплинути на бажаний баланс між споживанням і інвестиціями, це не означає, що він таким чином здатний вплинути на сукупний попит. Збільшення бажаних заощаджень, які врівноважуються зниженням в бажаному споживанні, буде залишати сукупний попит незмінним. Центральний банк може збільшити запозичення, тільки якщо він збільшить надання позик, і він може обмежити запозичення, тільки якщо він обмежить кредитування. Обмеження запозичень і кредитування викличе неефективне та нераціональне використання ресурсів, але не ясно, чи це якось вплине на сукупний попит.

* За матеріалами bankir.ru.

¹ Ім'я Фішера Блека добре відоме у фінансовому світі як одного з авторів формули Блека-Скоулза, що визначає вартість опціону і є найвидатнішим досягненням у теорії ціноутворення на ринку опціонів. На жаль, Фішер Блек (1938-1995) не дожив до 1997 року, коли Нобелівська премія з економіки була присуджена Майрон Скоулзу і Роберту Мертону, причому обидва в один голос заявили, що першим претендентом на неї повинен був бути саме Ф.Блек, і Нобелівський комітет цього не заперечував; проблема полягала в тому, що згідно з правилами, премія присуджується тільки живим претендентам.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"