інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Сьогодення інвестиційного банкінгу на світових фінансових ринках*

Під час фінансової кризи інвестиційні банки США валилися один з одним. Їхні європейські колеги, потіснивши конкурентів, захопили значну частку міжнародного ринку капіталу. Здавалося, що гегемонії американських компаній у сфері інвестиційного банкінгу несподівано настав кінець.

Минуло п'ять років, і тепер вже європейські банки знаходяться у скрутному стані, а Уолл-стріт знову на підйомі. Частка інвестиційного ринку європейських банків скоротилася на 20%; те, що було загублено ними, підібрали в основному американські гіганти. JPMorgan Chase, Goldman Sachs і Citigroup втрьох ділять третину всіх доходів у галузі. Два європейські банки – Barclays і Deutsche Bank – теж зуміли частково долучитися до зростання. Але обидва змушені боротися з жорстким регулюванням не тільки у себе на батьківщині, а й за її межами, що значно охолодило їх ентузіазм щодо глобальної експансії. HSBC збільшив свою частку на ринку інвестиційного банкінгу, але до титанів Уолл-стріт йому все одно ще далеко.
Галузь, в якій Уолл-стріт відновлює і зміцнює свої позиції, сильно відрізняється від тієї, де вона домінувала п'ять років тому. У міжнародних масштабах доходи банківського та інвестиційного секторів скоротилися на 100 млрд доларів, тобто майже на третину. Рівень зайнятості знизився, лише в Лондоні 100 тис. людей залишилися без роботи. І зарплати вже не ті, що раніше. Підвищені вимоги до капіталу та інші нормативні вимоги, включаючи до абсурду заплутаний (і недороблений) американський закон Додда-Франка, швидше за все, негативно вплинуть на доходи галузі. Приголомшливих прибутків у інвестиційних банків, таких, як до кризи, і високих премій співробітникам більше не буде. Принаймні, в осяжному майбутньому. Чому американські банки справляються краще? Тому що вони швидше зрозуміли, що сталося, швидше відреагували і швидше пристосувалися до нових умов. Американська влада теж не барилася, вона змусила свої банки списати безнадійні борги і в терміновому порядку залучити додатковий капітал. Ті, хто не хотіли або не могли цього зробити, і навіть ті, хто стверджували, що не потребують цього капіталу (наприклад, Goldman), отримали його в добровільно-примусовому порядку. В результаті, великі американські банки змогли повернути собі рентабельність, виплатити державі гроші, витрачені на допомогу, і підтримати процес кредитування в економіці. Таким чином, вони сприяли економічному відновленню, яке, у свою чергу, зменшило число безнадійних боргів. Європейські ж банки продовжують повільно і болісно скорочувати свої баланси і виживати в умовах недостатнього капіталу. Тільки Citigroup зафіксував збитки за кредитами на суму 143 млрд доларів; жоден європейський банк не відклав на чорний день більше 30 млрд доларів. Deutsche Bank, який стверджував, що не потребує додаткового капіталу, нарешті подивився правді в очі і залучив ще майже 3 млрд євро.
Європейські регулюючі органи також підштовхнули свої банки до краю прірви. По-перше, вони вказали розмір допустимої премії щодо рівня основної зарплати. По-друге, вони намагаються змусити банки тримати більше капіталів і полегшити їм процес банкрутства, наприклад, відокремивши роздрібний бізнес від корпоративного. Перше просто нерозумно. Це призведе до зростання фіксованих витрат для європейських банків і не дасть їм можливості скоротити витрати в період спаду. Таким чином, їм доведеться конкурувати на американському та швидко зростаючому азійському ринку з іноземними суперниками, здатними добре платити кваліфікованим і талановитим співробітникам.
Другий підхід здається більш розумним. Британія і Швейцарія далеко просунулися, намагаючись припинити приховане субсидування великих банків за рахунок платників податків. Колапс ірландської економіки – прекрасний приклад того, що відбувається, коли уряди змушені рятувати банки, які тягнуть економіку на дно. Деякі європейські банкіри стверджують, що континенту потрібні свої інвестиційні герої. Однак нікому не спадає на думку, що європейські компанії і платники податків виграють, якщо у них будуть національні банки, які розуміються на красивій упаковці і продажу американських субстандартних кредитів.
Насправді ж, боятися нової епохи Уолл-стріт потрібно саме американським платникам податків та інвесторам. Комісії за IPO в США зараз вище, ніж деінде (7% проти 4%), тому що ринок тримають кілька великих інвестиційних банків. Нові титани Уолл-стріт стверджують, що вони вже і так покарані новими міжнародними правилами, які вимагають від них наявності більш солідних капітальних резервів, ніж у невеликих банків, тому що їх банкрутство являє собою серйозну загрозу для економіки. Однак ефект економії від масштабу і приховані бонуси за статус «занадто великий, щоб впасти» з лишком компенсують усі мінуси.
Підвищення додаткового податку на капітал для великих банків допомогло б стабілізувати систему набагато краще роздутого і невиразного закону Додда-Франка. Американські банки сьогодні знову на коні. Але ще дуже багато треба зробити перш ніж Уолл-стріт стане безпечнішим.

* За матеріалами «The Economist».
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"