інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Майбутнє офшорних зон у контексті боротьби з ухиленням від сплати податків в ЄС*

О.Кошкаров, М.Завадський, С.Сумленний

Нетерпиме ставлення до ухилення від сплати податків за допомогою офшорів стає елементом нового політичного консенсусу розвинених країн. Незабаром справжніх офшорів у Європі не залишиться. Використовуючи як привід кризову ситуацію з Кіпром, а також масштабний витік інформації про власників офшорних рахунків, європейські політики провели наступ на решту податкових гаваней в ЄС. Мета – повністю позбавити громадян Євросоюзу можливості ухилятися від сплати податків у інших європейських країнах. Під тиском Єврокомісії Австрія та Люксембург погодилися переглянути правила, які забезпечували банківську таємницю іноземцям. З 1 лютого поточного року в Швейцарії набув чинності закон про надання банками інформації про рахунки іноземних платників податків. Виходить, що європейцям, які бажають заощадити на податках, і справді скоро не буде куди подітися.

Всього, за оцінками організації Tax Justice Network, в офшорах по всьому світу знаходиться близько третини світових активів. Об'єм лише офшорних фінансових активів, що належать приватним особам, оцінюється 11,5 трлн дол. На самих лише Кайманових островах, де проживає 50 тис. осіб, зареєстровано 70% всіх хедж-фондів світу. За даними McKinsey, загальний обсяг фінансових активів в офшорах може становити близько 32 трлн дол., що еквівалентно сумарному ВВП Європейського Союзу і США (див. Графік 1).
Через це бюджети країн світу недоотримують податків як мінімум на 250 млрд дол. щорічно. Ця сума в п'ять разів перевищує кошти, які, за оцінками Світового банк у 2002 році, знадобилися б для скорочення бідності в країнах, що розвиваються в три рази до 2015 року.
За оцінками Світового банку, в офшори щорічно надходить 1–1,6 трлн дол. з перехідних та економік, що розвиваються. Левова частка цих грошей приховується саме в британських юрисдикціях. За їх майбутнє і розгорнеться основна боротьба.

Велика Британія
Якщо подивитися на мапу юрисдикцій, які зазвичай відносять до фінансових офшорів, неважко помітити, що багато з них пов'язані з Великою Британією історично. Це і колишні колонії Кіпр, Гонконг і Вануату, і нинішні володіння – Бермуди, Ангілья, Гібралтар, Мен, Джерсі, Гернсі.
Зростання числа і масштабу британських офшорних юрисдикцій було нерозривно пов'язане з відновленням Лондона як міжнародного фінансового центру в другій половині ХХ століття.
Починаючи з розміщення офшорного євродоларового ринку в Лондоні в середині 1950-х років, Велика Британія активно просувала розвиток офшорних фінансових центрів у володіннях, які перебували під її контролем.
Вони зберігали зв'язок з метрополією і залучали відділення ключових американських, канадських і європейських банків, міжнародних корпорацій, багатих приватних осіб, яких приваблювала невелика кількість бюрократичних процедур, а також високий ступінь секретності.
Все це відбувалося під безпосереднім контролем британських державних органів – Банку Великої Британії та Міністерства фінансів цієї країни.
У центрі британської мережі – Лондон, який в останні десятиліття залишається провідним фінансовим центром світу, єдиним реальним конкурентом якого є лише Нью-Йорк.
Лондонський Сіті, відомий ще як Квадратна миля через свої розміри, є унікальною державою в державі. Сіті має свій статус, відмінний від статусу інших муніципальних одиниць.
Тут правом голосу на виборах до місцевих органів влади мають не тільки жителі, але і зареєстровані компанії, включаючи іноземні, наприклад, російський ВТБ, американський Goldman Sachs або китайський Bank of China. Причому кількість компаній – 32 тис. – у п'ять разів більша, ніж жителів.
На думку Ніколаса Шексона, автора книги про світові фінансові офшори, яка стала бестселером, «Острови скарбів», лондонський Сіті виявився прикладом «внутрішнього офшору».
Унікальний статус Сіті базується на ясному фундаменті: впродовж століть британські королі і уряди отримували кредити від банків і фінансових компаній Сіті, а в обмін надавали привілеї і свободи від правил і законів, які були обов'язковими до виконання на території Великої Британії.
У часи Британської імперії Сіті виступав у ролі локомотива економічної експансії імперії, а сьогодні перетворився на центр значної частини сучасної світової офшорної системи.
До 1980-го року лондонський Сіті став центром величезної прихованої фінансової мережі, яка охоплювала весь світ, кожна частина якої – окремі офшорні центри – перехоплювала капітали і бізнес, що проходять через неї з найближчих юрисдикцій і передавала їх у Сіті.
Ця система нагадувала те, як павуки ловлять комах у своїй павутині. Наприклад, велике міжнародне злиття, в якому приймала б участь велика американська компанія, направляло б значну частину транзакцій через карибські офшори. А працюючі в них британські компанії передавали б значну частину безпосередньої роботи і, як наслідок, прибутку в Сіті.
Британські володіння Джерсі, Гернсі і Мен – острови, які формально не є частиною Великої Британії та ЄС і, відповідно, мають власні закони, – являють собою внутрішнє кільце офшорів, що обслуговують Сіті.
Вони фокусуються на клієнтах у Великій Британії та інших країнах Європи і дуже тісно пов'язані у своїй діяльності з Лондоном. З одного острова Джерсі щорічно в Сіті надходить 750–950 млн дол. банківських депозитів, які використовуються для подальших інвестицій.
Наступний рівень офшорів включає в себе британські заморські території – Бермуди, Кайманові або Віргінські острови. Їхня адміністрація призначається з Лондона і значна частина їхнього бізнесу пов'язана з лондонським Сіті.
Однак в силу великої географічної відстані між ними і Лондоном вони мають істотну фактичну автономію, користь від якої мають британські компанії переважно фінансового сектору.
Зовнішній рівень – колишні британські володіння, такі як Маврикій, Гонконг або Багамські острови. Хоча вони є незалежними державами або частиною Китаю (у випадку з Гонконгом з 1997 року), ділові зв'язки з колишньою метрополією збудовані таким чином, що вони постачають зі своїх регіонів до лондонського Сіті угоди на десятки мільярдів доларів на рік.
Наприклад, через Багами проводиться багато офшорних угод, пов'язаних з американськими клієнтами, а через Гонконг – з китайськими.
Таким чином, Сіті має дві головні характеристики офшору. По-перше, він є напівнезалежним суб'єктом, частково виведеним зі сфери дії законів Великої Британії (у такій же мірі, як Кайманові острови). По-друге, він виявляється центром глобальної мережі офшорів, які направляють трильйони доларів або ж вигідні угоди до Лондона.
Незважаючи на це, всі підконтрольні Великій Британії офшори знаходяться в «білому списку» ОЕСР, як «прозорі» юрисдикції. Така ситуація зберігається, оскільки вона вигідна Сіті, найбільшому одержувачу капіталів з британської офшорної мережі.
Однак сьогодні, коли розвинені економіки зіткнулися з низькими темпами зростання, високим рівнем державного боргу і скороченням кредитування, умови змінилися. Вони хочуть репатріювати виведені з активного обороту капітали, щоб вони знову працювали на благо стагнуючих нині економік.

Німеччина
Основним зачинщиком нинішньої боротьби з офшорами став головний спонсор євроінтеграції – Німеччина. Німці більше не згодні платити за підтримку економік інших європейських країн і за порятунок європейських офшорів на кшталт Кіпру, в яких гроші укриваються від сплати податків.
Для Німеччини проблема податкових оазисів довгі роки була представлена в першу чергу проблемою ухилення громадян від сплати податку на дохід, причому не в далеких острівних юрисдикціях, а в сусідніх державах.
Традиційним способом ухилення німців від податків за допомогою іноземних офшорів було відкриття банківських інвестиційних рахунків у найближчих німецькомовних країнах – Швейцарії, Ліхтенштейні та Люксембурзі.
Прибуток з інвестиційного рахунку в швейцарському або ліхтенштейнському банку, який належить німцю, не підлягав оподаткуванню в альпійських країнах, але повинен був бути задекларованим у Німеччині. Банки Швейцарії та Ліхтенштейну, однак, не обмінювалися інформацією з німецькими податковими органами, дозволяючи багатим німцям зовсім не платити податки на прибуток від інвестиційних операцій.
За підрахунками німецького Міністерства фінансів, обсяг приватних вкладів у банках Швейцарії та Ліхтенштейну, який належить німцям, вже кілька років тому складав від 120 до 200 млрд євро.
Цей капітал приносив дохід, який часто вислизав від податкової служби Федеративної республіки Німеччини (ФРН). Зрозуміло, з таким станом справ німці миритися не бажали.
Першу спробу серйозного і далеко не найбільш легального вирішення проблеми німецькі податкові служби зробили в 2008 році, коли податкова служба регіону Північний Рейн – Вестфалія заплатила анонімним хакерам 4,2 млн євро за базу даних, вкрадену в ліхтенштейнському банку LGT. У отриманій базі даних містилися відомості про тисячі німецьких громадян, які мають незадекларовані інвестиційні рахунки в альпійському офшорному князівстві. У ході розслідування руху грошей за цими рахунками німецькі податківці стягнули понад 200 млн євро податків. Зокрема, у своїй віллі під Гамбургом був заарештований глава державного гіганта Deutsche Post Клаус Цумвінкель, який недоплатив до бюджету 1 млн євро.
Арешт менеджера був показаний на телеканалах, і відразу після цього ще кілька сотень німців, перелякані перспективою потрапити до в'язниці, самі прийшли до податкової служби і здали додатково 620 млн євро податків.
Загальний дохід скарбниці від покупки бази даних перевищив 800 млн євро. Тодішній міністр фінансів в уряді Ангели Меркель соціал-демократ Пеєр Штайнбрюк з гордістю назвав купівлю бази даних «найкращою інвестицією».
Тим часом викриття останніх місяців відкривають німецькій громадськості очі на куди більш масштабні податкові ухилення, ніж приховування прибутку, отриманого за допомогою швейцарських інвестиційних рахунків.
Першим серйозним ударом по спокою німців стала економічна криза на Кіпрі. Фахівці й раніше добре знали про роль Кіпру як податкового оазису в європейському Середземномор'ї, – найбільш активно використовуваного вихідцями з третіх країн офшору з числа країн єврозони.
У масовій свідомості і в політичній дискусії тема кіпрського офшору не піднімалася до осені 2012 року.
Саме банківська криза на Кіпрі і викликана нею нестабільність острівної економіки змусили німецьких політиків почати розглядати можливість надання Кіпру допомоги.
Саме тоді в німецькому парламенті вперше пролунали вимоги розібратися, чиї ж саме гроші і в якому обсязі зберігаються в банках Кіпру.
Доповідь про фінансову систему острівної держави була представлена парламенту німецькою спецслужбою BND. Саме інформація про те, що до 40% грошей на Кіпрі мають російське походження, зіграла значну роль у рішенні жорстко скорочувати банківський сектор країни.
Фактична конфіскація великих банківських вкладів мала під собою в якості головної мети не стільки співфінансування програми порятунку Кіпру – 5,2 млрд євро, які вимагаються від кіпріотів ЄС легко міг знайти і сам, – скільки залякування іноземних вкладників та інвесторів.
Це було потрібно для того, щоб вони самі згорнули свою присутність на острові, який став ненадійним і скоротили обсяг банківських активів Кіпру з нинішнього нездорового восьмикратного обсягу ВВП до середнього по ЄС обсягу – 2,5 ВВП.
Однак жорсткою зачисткою кіпрського офшору справа не обмежилася. Відразу після вирішення кіпрської кризи європейські ЗМІ поширили скандальний звіт, складений міжнародною спілкою ICIJ, що спеціалізується на економічних розслідуваннях.
Спілка, до складу якої входять і представники провідних німецьких ЗМІ, протягом багатьох місяців аналізувала масив з 260 гігабайт даних, що включає в себе інформацію про рахунки і компанії 130 тис. людей зі 170 країн світу. В результаті аналізу даних надбанням громадськості стала інформація про інвестиції в «класичних офшорах» – на британських островах у протоці Ла-Манш, а також на Антильських островах – сотень політиків і знаменитостей.
Несподівано для себе і громадяни, і політики виявили нову гарячу тему – боротьбу з надзаможними, які втратили почуття солідарності зі своїми співгромадянами і відводять гроші в безподаткові юрисдикції.
Улюблена схема ухилення таких європейців від податків – відкриття анонімної фірми в одному із офшорів і потім видача кредиту самому собі. Наприклад, німець може відкрити анонімну компанію в Сінгапурі і видати від її імені собі кредит на купівлю нерухомості в Німеччині.
Виплати за кредитом німець може списувати з податків у Німеччині, у той час як у Сінгапурі доходи фірми за кредитом теж не будуть обкладатися податком.
Саме анонімність компаній, зареєстрованих в офшорах, – головна претензія європейської влади до іноземних юрисдикцій, оскільки тільки завдяки їй стає можливим ухилення від податків.
«У Великій Британії, Франції та Німеччини є податкові правила, які вимагають оподатковувати діяльність компаній, зареєстрованих за кордоном, але які працюють усередині країни. У Німеччині ставка податку для них – 25%.
Однак складність виникає тоді, коли потрібно зрозуміти, кому саме належить ця фірма. Офшорні юрисдикції не видають дані про власників зареєстрованих у них компаній, і це ускладнює оподаткування».
Для забезпечення подібних махінацій необхідні номінальні управляючі, що знаходяться в країні-офшорі, а також банки-посередники, що проводять первинне консультування.
І банки, і номінальні управляючі отримують фіксовані комісійні в розмірі кількох десятків тисяч євро, що в підсумку все одно виявляється значно менше суми податків, від яких ухиляється європеєць.
У свою чергу, керуючі відповідають за переведення в готівку доходів і передачу коштів справжнім власникам компаній. Зрозуміло, так само приховуються від податкових органів прибутки, отримані анонімними трастами, що працюють з цінними паперами та займаються іншою інвестиційною діяльністю.
Багато багатіїв повністю уникають оподаткування завдяки таким схемам. Ці люди зняли з себе всю соціальну відповідальність, хоча продовжують користуватися інфраструктурою країни – школами, аеропортами або дорогами, які фінансуються за рахунок бюджету.
Можливість оперування мільйонними статками у закордонних юрисдикціях без участі у несенні податкового тягаря на батьківщині суперечить уявленням європейського виборця про справедливість.
У період з 1997 року по 2012 рік зростаюче податкове навантаження призвело до скорочення середнього класу Німеччини на 5,5 млн чол. – з 65% до 58%. У той же час число бідняків зросло на 4 млн чол. Тобто скорочення середнього класу відбувалося за рахунок витіснення громадян у нижні соціальні верстви.
Крім прошарку багатих, які ухиляються від податків за рахунок офшорних юрисдикцій, європейським країнам у боротьбі з офшорами доведеться подолати і опір великих концернів.
Навіть у Німеччині, де більшість компаній працює у сфері промислового виробництва, що саме по собі ускладнює виведення активів у офшори, підозріло велику кількість великих концернів показують погану звітність і скорочують обсяг виплачуваних у країні податків.
Це може служити непрямою ознакою виведення частини операцій в офшорні юрисдикції, вважають експерти. Згідно з їхніми даними, в період з 2008 року по 2012 рік обсяг податків, сплачених такими флагманами економіки ФРН, як члени біржового індексу DAX30, страхова компанія Allianz або високотехнологічний концерн Siemens, скоротився на 23% і 7% відповідно.
Концерни BASF, SAP і Deutsche Telekom показали лише невелике зростання сплачених податків – 7,25% і 33% відповідно. Однак Volkswagen, демонстративно відмовившись від використання офшорних схем, за той же час збільшив суму сплачених податків на 144%.
У країнах Євросоюзу, де частка сектору послуг в економіці країни, особливо в експорті, становить більшу частину, ніж у Німеччині, проблема виведення «дочок» великих компаній в офшорні юрисдикції стоїть ще більш гостро.

Азія
Азія в цілому поки що залишається осторонь від антиофшорної кампанії, розгорнутої в Європі та США, і навіть може виникнути враження, що ось, мовляв, куди побіжать вигнані зі звичних офшорів гроші. Однак це далеко не так. Багато в чому поведінка азіатських країн пов'язана з тим, що «чистих» офшорів там не так багато.
Найбільш відомі умовно офшорні юрисдикції, Гонконг і Сінгапур, хоч і надають своїм клієнтам спрощену процедуру реєстрації компаній та вигідні ставки оподаткування, все ж в основному використовуються компаніями і клієнтами, що мають в Азії певні інтереси.
Більше того, навіть формально вважати їх офшорами неправильно – компанії зобов'язані розкривати своїх власників і вести бухгалтерську звітність.
А «чисті» офшори, такі як малайзійський Лабуан, занадто малі для того, щоб чинити серйозний вплив на азіатську і тим більше світову економіку.
За даними 2012 року, найбільшим інвестором в економіку КНР були все ті ж Британські Віргінські острови, за якими з невеликим відривом йшов Гонконг.
Класична схема передбачає розміщення акцій китайських активів у Гонконгу, яке проводиться через холдингову компанію в BVI. Потім ці кошти повертаються до Китаю у вигляді іноземних інвестицій. Таким чином китайські бізнесмени уникають податку на доходи від IPO.
Ще один варіант – махінації з експортними інвойсами, коли китайським податковим органам доповідають лише про половину вартості експортної угоди.
Інша половина йде в офшор, звідки потім повертається в КНР у вигляді іноземних інвестицій. Китайська влада на словах, зрозуміло, засуджує подібні схеми, однак на практиці поки всерйоз їм не заважає.
У Сінгапурі не дуже-то і чекають європейських грошей. Тут явно побоюються можливих репутаційних втрат – нікому не хочеться ризикувати статусом регіонального фінансового центру заради порівняно невеликих сум. П'ять європейських країн включені до групи ризику. Це, наприклад, Англія, Франція, Іспанія. Клієнтам з цих країн дуже складно відкрити рахунки в банках, які діють в Сінгапурі, тут бояться звинувачень у відмиванні грошей.
Нещодавно Сінгапур і Німеччина підписали угоду, згідно з якою німці можуть у найкоротші терміни отримати будь-яку інформацію про німецького власника рахунку.
Таке ставлення Сінгапуру пояснюється надлишком клієнтів у країнах Азії. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Китай – багато заможних людей з цих країн вважають за краще зберігати гроші саме в Сінгапурі.
І все ж повністю замінити Кіпр ні Сінгапур, ні Гонконг не зможуть. Для легального функціонування рахунку в Гонконзі діяльність компанії має хоч якимось чином бути пов'язана з Азією, інакше рахунок можуть просто закрити.
У цілому між Гонконгом і Сінгапуром склався негласний поділ праці. Гонконг робить акцент на корпоративні фінанси, у той час як сінгапурські банкіри спеціалізуються на управлінні приватними активами. Це пов'язано з більш розвиненим фондовим ринком Гонконгу. Тут не хочуть ризикувати, розміщуючи сумнівні особисті кошти. Ті ж, якщо не більші гроші можна заробити на обслуговуванні середніх і великих компаній.
Статус Гонконгу і Сінгапуру навряд чи буде змінюватися, на відміну від островів Мен і Джерсі.
У Сінгапурі та Гонконгу вигідні податкові умови поєднуються з бурхливим економічним розвитком і вигідним географічним положенням.
Якщо звичайні офшори забезпечували клієнтам анонімність і збереження грошей, а цього вони більше гарантувати не можуть, то головний козир азіатських фінансових центрів – забезпечення доступу до економік швидко зростаючого регіону.
Тобто у Гонконгу і Сінгапура зовсім інша спеціалізація. Крім того, обидва анклави спираються на підтримку Китаю, який використовує їх для просування по Азії та світу. Наприклад, і Гонконг, і Сінгапур в останні п'ять років були важливими елементами в міжнародній експансії китайської валюти.
Відводячи гроші в Азію, треба розуміти: вони потраплять в поле впливу іншого потужного гравця, який може вести себе не менш жорстко, ніж західні країни.

* За матеріалами expert.ru.
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"