інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Ініціативи Базельського Комітету щодо подолання фінансової кризи

У березні 2009 року, Базельський комітет з банківського нагляду оголосив, що рівень капіталу в банківській системі потребує посилення, щоб підвищити її стійкість до майбутніх економічних та фінансових стресів. Це має бути досягнуто шляхом комбінації заходів, таких як запровадження стандартів для сприяння побудові буферів капіталу, що може бути задіяно у періоди стресів, підвищення загального рівня та якості банківського капіталу, поліпшення покриття ризиків капіталом та впровадження додаткових заходів. Посилення механізму капіталізації у світі таким чином покращить довіру та закладе основу для більш надійної банківської системи.


1. Регуляторні заходи попередження краху
Більшість органів банківського регулювання вжили різні заходи для попередження краху своїх фінансових систем. Ці заходи підтримки можна розділити на чотири категорії:
1) розширення страхування роздрібних вкладів (населення);
2) видача гарантій на зобов’язання банків (відмінні від вкладів);
3) ін’єкції капіталу (державні);
4) викуп або гарантування активів, що утримуються банками.
Ці заходи доповнювалися наданням ліквідності центральними банками та політикою зниження процентних ставок (дешевих грошей). На сьогодні Австралія, Німеччина, Іспанія, Британія, США та Нідерланди здійснили всі чотири заходи. Крім них більше ніж дюжина країн також запровадили принаймні три з таких заходів. Тобто спостерігається схожий підхід у багатьох країнах. Серед західних країн три чверті розширили свої схеми страхування та запровадили гарантії на зобов’язання банків і програми ін’єкції капіталу. Викуп активів не був дуже популярним до недавніх часів, але зараз вже проводиться кількома країнами.
Раніше більшість країн вважали, що заходи на врятування банків самі по собі не будуть достатніми для подолання фінансової кризи і тому їх слід доповнювати пакетами фіскального стимулювання. На сьогодні п’ятнадцять країн оголосили про такі пакети в розмірі 1-5% ВНП, а Китай навіть оголосив про пакет, вартість якого перевищує 10% ВНП.
Незважаючи на потужне державне втручання, відновлення банківської системи ще триватиме досить довго. Наскільки ж ефективними виявилися такі заходи?
Слід враховувати, що сучасна криза є дуже складною. Її унікальність полягає в тому, що вона представили нові виклики для законодавців, такі як виснажування ринків сек’юритизації, одночасне погіршення здатності банків до продажу або фінансування активів, а також викликала хвилю вимушеного переведення кредитів у баланси банків. Криза є міжнародною і вражає всі аспекти фінансового та реального секторів економіки.
Практика показала, що координація національних реагувань на транскордонну кризу є проблемною з трьох причин:
1) Спільне прийняття антикризових заходів є дуже важким у політичному плані.
2) Повноваження та завдання органів регулювання, що організовані за національними стандартами і можуть конфліктувати.
3) Існують потенційні конфлікти між національними процедурами подолання кризи.
Складність та взаємна залежність всередині транскордонних груп поглиблює цю ситуацію. Криза є складною, оскільки вона була спровокована інноваційними та непрозорими продуктами і ринками. Нестача адекватної інформації підвищила невизначеність та ускладнила розв’язання кризи. Криза перетворилася на ціль, яка швидко рухається, особливо тому, що вона все більше взаємодіє з економічним спадом.
За останні 2 роки традиційні механізми розв’язання кризи були ефективними лише частково, і криза виявила певні фундаментальні вади. Зокрема, визначально органи регулювання впливали на кризу планами спасіння для проблемних установ. Однак така фрагментована підтримка не змогла попередити швидку ерозію довіри ринку. Регуляторні органи реагували прийняттям більш систематизованих підходів для подолання краху банків. Одним з прикладів є програма допомоги проблемним активам в США -Troubled Asset Relief Program. Другим є спільний механізм врятування банків, прийнятий країнами ЄС у жовтні 2008 р. Згідно цього механізму країни ЄС зобов’язалися боротися з кризою шляхом чітких урядових гарантій на роздрібні вклади, гарантій на зобов’язання банків та ін’єкції капіталу. Ці програми зупинили погіршення довіри до банківського сектору: спреди свопів кредитного дефолту звузилися по всіх країнах ЄС і досягли стабільно нижчого рівня порівняно із зростанням у середині жовтня. Цей урок показав, що загальносистемне потрясіння вимагає системного підходу для зменшення ризику дефолтів банків.
Наприклад, в Ірландії місцеві банки продовжують стикатися з дуже складним середовищем. Курси акцій банків значно впали за минулий рік. Вплив суттєвого погіршення стану всієї економіки на банківський сектор є ключовою проблемою. Однак дії уряду Ірландії по відношенню до банківського сектору показують дотримання зобов’язань щодо вжиття заходів, необхідних для стабілізації фінансової системи. Уряд реалізував схему рекапіталізації у двох провідних місцевих банках. В результаті зросли коефіцієнти адекватності основного капіталу, що вважається ключовим показником фінансової стійкості, крім того пакет капіталізації передбачає пропозицію банками більше кредитів у реальний сектор економіки. Ці два банки підтвердили своє зобов’язання у 2009 р. збільшити кредитування малого та середнього бізнесу на 10 відсотків і змогли надати більше на 30% додаткового фінансування для кредитів особам, які вперше купують житло. В рамках пакету капіталізації уряд оголосив, що розробляє інші можливі заходи для стабілізації фінансової системи. Дискусії ведуться щодо гарантій позицій капіталу в фінансових установах. Схема гарантування буде збагачена механізмом покриття для емісії довгострокових облігацій. Уряд оголосив також про свій намір вивчити пропозиції щодо зменшення впливу ризиків конкретних експозицій в активах банків.
Також навчальним є урок ін’єкції державного капіталу в банки. Такі заходи конче потрібні для запобігання колапсу банківської системи. Однак, багато ін’єкцій капіталу зазнали ерозії внаслідок збільшення збитків за “токсичними активами”. Це підштовхнуло кілька урядів на оголошення програм викупу активів або програм гарантій. Рекапіталізація проблемних установ не є достатньою, поки одночасно органи регулювання не візьмуться за проблему активів у балансі банків.
Заходи центральних банків досягли позитивного ефекту у сфері напруженості з ресурсами у банків. Європейський центральний банк та інші центральні банки звернулися до існуючих інструментів для стабілізації ставок міжбанківського запозичення овернайт. Однак одразу виникла необхідність у більш довгострокових операціях для подолання загального небажання банків кредитувати на міжбанківському ринку.
Поки центральні банки підтримували ринки грошові, ситуація на оптовому ринку та ринку боргового фінансування стала драматичною. Кредитування небанківськими фінансовими установами та в розрізі валют також почало виснажуватися. Це спричинило запровадження нових ліній валютних свопів між центральними банками та поширеного переліку контрагентів за рамками традиційного механізму. З цього можна зробити два уроки. По-перше, під час тривалої кризи ліквідності центральним банкам слід було зосередити увагу більше на нетрадиційному фінансуванні банків, а не лише на грошовому ринку. По-друге, коли центральні банки постали перед спадом, то їм необхідно було діяти на випередження у подоланні таких проблем.
Не всі заходи органів регулювання працювали ефективно щодо подолання кризи. Однак, якщо ситуація буде і надалі погіршуватися, то необхідні нові і більш радикальні заходи. Це не означає, що визначально обрані політики та заходи були помилковими. Навпаки, це ілюструє рішучість органів регулювання щодо боротьби з кризою. Ця боротьба потребує міжнародної координації.
Некоординовані національні заходи можуть бути ефективними у вирішенні національних проблем. Однак окремі такі заходи ненавмисно спровокували проблеми в інших країнах. Ланцюговий ефект підвищення захисту вкладів є очевидним прикладом. Запровадження підвищених рівнів захисту вкладів викликало потік заощаджень з інших країн, що примусило інші уряди запровадили схожі політики. Координація могла б попередити виникнення негативних наслідків.
Більшість таких запроваджених антикризових політик несуть ризик економічного націоналізму. Некоординовані національні політики не врахували складність фінансової системи. Взаємозв’язок фінансового світу повинен зробити вкрай безглуздими однобічні дії. Це стосується не тільки застосування заходів, спрямованих на забезпечення стійкості фінансових установ. У сучасному інтегрованому світі будь-яка некоординована політика, що спрямована на прискорення економіки, може призвести до негативних наслідків. Може виникнути епоха реального протекціонізму. Чистим наслідком такої автономної політики є поглиблена криза. Наднаціональні органи регулювання могли і повинні відігравати більшу роль.
Тому існує невідкладна потреба у тісному та постійному співробітництві між макропруденційними органами нагляду – центральними банками – та мікропруденційними органами нагляду.
Важливими є координація та своєчасність. Продаж або скорочення часток участі у банках можуть знизити довіру інвесторів та вкладників до таких банків. Занадто пізно прийняті рішення можуть призвести до тривалого періоду ринкового розладдя, оскільки установи, що є у частковій власності уряду мають конкурентну перевагу над банками у приватній власності. Тривале урядове втручання шкодить здоровим наслідкам конкуренції. Нормалізація ринків є більш складною справою за таких обставин.
Навіть ненавмисна та соціально виправдана суттєва участь держави у капіталі фінансових установ є фактично протекціонізмом. Гарантійні схеми є потужним інструментом для створення довіри до банків та захисту вкладників, але їх зменшення постає на шляху до нормалізації ринку. Загроза також полягає не лише в тому, що деякі уряди можуть обрати варіант дотримуватися своїх політик довше від інших. Умови виходу держави з кризи будуть суттєво впливати на конкурентоспроможність конкретного банку порівняно з його однорідними банками-конкурентами. Іншими словами, рівень правил гри для учасників ринку потрапляє під ризик.
Відхід від антикризових політик до політик в епоху нормального ринку має враховувати небажання урядів відходити від національно орієнтованих заходів. Особливо, коли це ставить їхні фінансові установи у порівняно невигідне становище на ринку серед конкурентів. Оскільки всі уряди постануть перед такою дилемою, то єдиним шляхом є координація дій.
Вже зараз слід розпочати обговорення умов збереження часток держави у капіталі банків та стратегій виходу: ми все ще вчимося на цій кризі. Нам треба бути готовими до гіршого. Іноді можуть бути виправданими радикальні заходи. Не можна боротися з кризою власними зусиллями. Криза показала, що координація заходів між урядами залишається проблематичною.
Група вищого рівня щодо транскордонного нагляду Європейської комісії - High-Level Group on Cross-Border Financial Supervision, провела екстрений аналіз фінансового нагляду у ЄС та доповіла про свої висновки. Група прийшла до висновку, що у існують реальні та суттєві наглядові і регулятивні прогалини. Вона пропонує провести перебудову наглядового та регулятивного механізму в ЄС:
По-перше, визнається, що існує необхідність підвищення операційної ефективності центральних банків у боротьбі з кризою. На європейському рівні Група рекомендує створити Європейську Раду з системного ризику - European Systemic Risk Council – під егідою Європейського центрального банку на чолі з Президентом ЄЦБ. Роль цієї ради полягатиме у збиранні інформації про ризики по всій фінансовій системі – які називаються макропруденційними ризиками. Головне, що пропозиція Групи полягає у забезпеченні реалізації заходів органами нагляду по всьому ЄС.
По-друге, пропонується нова Європейська система фінансового нагляду – European System of Financial Supervision – як інтегрована мережа європейських органів фінансового нагляду. Існуючі національні органи нагляду, які найбільше наближені до ринків та установ, будуть продовжувати здійснювати свій щоденний нагляд, але “європейський центр” координуватиме застосування єдиних наглядових стандартів високого рівня та гарантуватиме тісну співпрацю з іншими органами нагляду.
Група також вказала на слабкі сторони у багатьох міжнародних регулятивних положеннях, таких як вимоги до капіталу та стандарти обліку, які рекомендується переглянути.
Усе викладене свідчить про бажання глобальних фінансистів прискорити перехід до наднаціональних урядових утворень та ліквідації національних урядових органів в усьому світі. Фінансова система буде поставлена таким чином під контролем наднаціональних структур під гаслом боротьби зі світовою кризою.
Також слід звернути увагу на те, що вже зараз час обговорювати та визначати чіткий порядок виходу держави з банків, що отримують допомогу у капіталізації.

2. Європейське бачення шляхів подолання банківської кризи *
При визначенні політики реагування на фінансову кризу, необхідно займатися як проблемами найближчого майбутнього, пов'язаними з ослабленням економічного й фінансового стану, так і довгостроковими проблемами структури регулювання. Ці два напрямки пов'язані між собою, необхідно ретельно управляти переходом від нинішніх заходів до більш стійкої довгострокової основи.
Що стосується стану справ на найближчу перспективу, то очевидно, що банківський сектор перебуває в центрі несприятливого зворотного зв'язку між фінансовим і реальним спектром. Ми перейшли від того, що можна назвати фазою кризи з оцінкою вартості по ринку й неліквідності активів, до фундаментальної частини кредитного циклу даної кризи. Це пов'язано з більшими списаннями в балансі з корпоративного й роздрібного кредитування, і ця фаза можливо триватиме протягом середньострокового періоду.
Дуже важливо, щоб керівники мали всеосяжну стратегію боротьби на обох фазах кризи і з пов'язаними з ними наслідками для банків. Це необхідно, якщо ми хочемо відновити стабільність у нашій фінансовій системі й економіці. Коли йдеться про довгострокову перспективу, то нам необхідно встановити чітку мету для майбутньої системи регулювання, що істотно знизить як імовірність, так і серйозність кризи, подібно тому, як ми зараз працюємо. Внісши ясність відносно майбутнього регуляторного механізму, ми допоможемо відновити в найближчому майбутньому довіру, знизити ризик порушення конкуренції й обмежити ступінь невизначеності для державного й приватного сектора. Крім того, наголошуючи на тому, що ці реформи будуть проведені поетапно протягом відповідного часового горизонту, ми знижуємо ризик того, що наші власні дії сприяють циклічності в системі.
Тепер кілька слів про заходи, які Базельський комітет почав і буде надалі застосовувати для одержання більш надійного механізму нагляду й регулювання для банківського сектора. Така система повинна мати чотири основні компоненти:
1. сильний регулятивний капітал;
2. чіткі стандарти для банківської ліквідності;
3. поліпшені системи управління ризиками, корпоративної організації й контролю;
4. поліпшення прозорості.
Розглянемо кожен із цих компонентів.

Регулятивний капітал
Базельський комітет нещодавно підкреслив важливість сильного капіталу як необхідну умову для сильного банківського сектора. Він зазначив, що обсяг капіталу в банківській системі повинен бути збільшений для підвищення його стійкості до майбутніх епізодів економічного й фінансового потрясіння. Комітет зробить це шляхом комбінації низки ініціатив, які ми коротко опишемо. Комітет здійснить огляд регулятивного мінімального рівня капіталу. Нашим завданням буде досягнення єдиного рівня і якості капіталу, більш високих, ніж існуючі по Базелю І і Базелю ІІ, і прийнятних для сприяння стабільності в банківському секторі на довгострокову перспективу. Ці зусилля будуть здійснюватися поетапно, щоб не збільшити нинішній стрес.
Ґрунтуючись на трьох основах Базеля ІІ, ми повинні розробити більш стійкий порядок капіталу, що матиме кілька захисних модулів, вбудованих у нього.
По-перше, нам необхідно поліпшити покриття ризиків. Одна із найбільш виражених циклічностей у динаміці призвела до неспроможності механізмів управління ризиками й капіталом для охоплення головних ризиків напередодні кризи. Наприклад, ризики, що виникають у зв'язку із сек’юритизацією, особливо в так званих операціях з ресек’юритизації, – а також деяких експозиціях торгівельних книг, що не були достатньо враховані. Можна також вказати на експозиції складних фінансових інструментів, які зазнали серйозного зниження вартості через розлад ліквідності. Реакція з боку Базельського комітету у зв'язку із цим полягає в тому, щоб поліпшити механізм Базеля ІІ таким чином, щоб ризики були охоплені з більшою повнотою й точністю.
По-друге, повинна бути гарна база капіталу, що підтримує ці ризики. Ми досягнемо цього шляхом підвищення якості, погодженості й прозорості найвищих форм капіталу 1 рівня. Вона повинна бути заснована на чіткому визначенні капіталу, що вимагає прозорості, і вона має бути глобальною (на міжнародному рівні) для забезпечення рівноправної конкуренції. Базельський комітет уже має у своєму розпорядженні міцну основу для цього, а саме єдині визначення капіталу й резервів. Зараз ми повинні усунути чисельні розбіжності, пов'язані з питаннями дефініцій, такі, як відрахування з капіталу й трактування пруденційних фільтрів.
По-третє, нам необхідно звернути увагу на циклічність. Циклічність є складним питанням, і це є результатом багатьох факторів. На базовому рівні, вона є продуктом людської природи, що демонструє підвищену активність у поведінці на етапі підйому циклу, і побоювання під час спаду. Ми не можемо змінити цю поведінку, але ми можемо звузити канали її прояву. Вони включають бухгалтерський облік і порядок капіталу, режими (регулювання) ліквідності, управління ризиками й винагороду, маржинальні операції, базову інфраструктуру, прозорість і способи здійснення нагляду. Відносно режиму регулятивного капіталу нам необхідно зайнятися всіма видами надмірної циклічності у вимогах до мінімального розміру капіталу протягом кредитного циклу при підтримці покриття відповідних ризиків і чутливості. Базельський комітет поставив на належне місце цей процес для систематичної оцінки кількісного впливу Базеля ІІ на рівень і циклічність капіталу. Ми будемо вживати відповідні заходи, якщо результати нашого моніторингу капіталу покажуть, що порядок капіталу є надмірно циклічним.
Важливим є те, що ми повинні вмонтувати антициклічні буфери в структуру капіталу і практику формування резервів. Це сприятиме тому, що капітал і резерви будуть створюватися в періоди зростання доходів, для того, щоб вони могли бути використані в періоди потрясіння. Комітет працює над тим, щоб перевести цю важливу концепцію в конкретні пропозиції. Цей підхід повинен мати надійні стандарти, які можуть застосовуватися на глобальному рівні, і переведені на національні контексти.
І нарешті, порядок розрахунку й формування капіталу має потребу в підкріпленні додатковим важелем. Це особливо важливо, оскільки мінімальний рівень капіталу за угодою Базеля І виходить із вжитку. Так само ми очікуємо від банків управління різноманітними вимірниками (показниками) при оцінці ризиків (таких, як чиста й валова експозиції, VAR і стрес-тести), і ми, як органи нагляду, також не повинні обмежуватися в оцінці ризику єдиним, заснованим на ризиках мірилом. Нам потрібен важіль, заснований на ризиках, для взаємодії із простим показником, що може діяти як мінімальний рівень і допоможе стримати утворення надмірного фінансового важеля в банківській системі, що є одним з основних джерел нинішньої кризи. Базельський комітет працює над тим, щоб розробити під кінець року конкретні пропозиції в цій галузі. Основні керівні принципи цієї роботи полягають у тому, що це мірило повинне бути простим і прозорим, і воно повинне враховувати розбіжності й позабалансові ризики, серед іншого. Нарешті, воно повинне взаємодіяти з мірилом, заснованим на ризиках, обережно, але розсудливо.
Після того, як ці різні напрямки роботи досягнуть мети, разом узяті, вони створять основу для оцінки Комітетом відповідного рівня мінімального капіталу, які повинні бути встановлені протягом тривалого часу.
За будь-яких умов (повертаючись до зазначеного зв'язку між найближчими й довгостроковими проблемами), ми не повинні підвищувати вимоги до капіталу в усьому світі у розквіті цієї кризи. Буфери капіталу призначені для того, щоб використовуватися, і нам варто забезпечити чітку послідовність дій, якою ми будемо керуватися.

Ліквідність
Тепер скажемо кілька слів про нашу роботу з ліквідністю. Капітал є необхідною умовою для стабільності банківської системи, але сам по собі не є достатнім. Не менше значення має сильна основа ліквідності. Багато банків, які мають у своєму розпорядженні адекватний рівень капіталу, виявилися в скрутному становищі, через те, що вони не управляли розсудливо своєю ліквідністю.
У відповідь на ці недоліки, Базельський комітет у вересні 2008 р. випустив документ "Принципи ефективного управління ризиком ліквідності й контролю". Це стало важливим кроком на шляху встановлення нового світового стандарту надійності у відношенні того, що являють собою надійний вимір ризику ліквідності, його управління й контроль. Але це був лише перший крок. Наступний крок полягає в тому, щоб стежити за здійсненням цих принципів, і ми запровадили в дію процес, щоб робити саме це. Ми також розробляємо оптимальні (еталонні) значення, інструменти й показники, які керівники можуть використати для просування більш послідовних, однорідних стандартів ліквідності для транснаціональних банків.

Поліпшення управління ризиками й нагляду
Ми обговорили важливість наявності більш міцних світових стандартів для капіталу й ліквідності, але цього ще не достатньо. Якщо установи мають поганий корпоративний устрій і культуру управління ризиками, або якщо нагляд слабшав, то ми могли б знову стикнутися з такого роду проблемами, які вже зараз маємо.
Ми пропонуємо будувати це на основі наглядового процесу Базеля ІІ – Основи 2 – для покращення якості управління ризиками й практики нагляду. У минулому році Базельський комітет опублікував для обговорення додаткові вказівки за Основою 2. Метою даних вказівок є подолання недоліків у практиці управління ризиками, виявлених у результаті кризи, які в багатьох випадках є симптомами більш фундаментальних вад в структурах управління у фінансових установах. Комітет посилюватиме свої наглядові вказівки й зв'язки із процесом аналізу Основи 2. Він зосереджує увагу на корпоративному устрої й управлінні ризиками в масштабі всієї установи; охопленні ризику позабалансових експозицій і сек’юритизації; більш ефективному управлінні ризиками концентрації; створенні стимулів для більш ефективного управління ризиками й прибутком протягом довгострокового періоду, у тому числі практики винагороди.
Крім того, ми повинні просуватися в напрямку макропруденційного підходу до нагляду. Що це означає? У ході наших дискусій в рамках Базельського комітету ми підкреслювали необхідність зосередити нагляд не тільки на надійності окремих банків, але й на завданнях більш широкої фінансової стабільності. Варто проінформувати, на чому ми зосередимо обмежені ресурси нагляду й про те, як ми вдосконалюємо інструменти нагляду й регулювання.

Прозорість
Одним з основних факторів посилення цієї кризи є відсутність прозорості відносно характеристики ризиків установ і структурованих продуктів. Крім того, процес оцінювання цих продуктів найчастіше має неточності. Відсутність прозорості відносно характеристики ризиків продуктів і фінансових установ призвела до масового згортання операцій інвесторами й контрагентами, що ще більше посилює процес деліверджа (зменшення фінансового важеля).
Щоб сприяти пом'якшенню цієї поведінки, третя основа в рамках Базеля ІІ – ринкова дисципліна – встановлює ряд необхідних вимог до розкриття інформації, які доповнюють дві інші основи Базеля ІІ. Це дозволить учасникам ринку оцінити достатність капіталу банку на основі ключових компонентів інформації про сферу застосування, капітал, експозиції ризику й процес оцінки ризиків. Пропозиції Комітету щодо поліпшення Основи 3 зосереджені на розкритті інформації, пов'язаної із сек’юритизацією, позабалансовими експозиціями й торговельними операціями. Ми вважаємо, що ці пропозиції про розширення вимог до розкриття інформації допоможуть уникнути повторення невизначеності ринку щодо міцності банківських балансів, пов'язаної з їхніми операціями на ринках капіталу.

Висновок
Разом узяті, недавні й заплановані ініціативи Базельського комітету повинні сприяти більшій надійності банківського сектора й обмеженню ризику того, що слабкість банків збільшить потрясіння фінансового й реального секторів. Оскільки наші заходи передбачають далекоглядні наслідки, і амбіційні, їх потрібно буде здійснювати поступово протягом розумного строку. Я хотів би також підкреслити важливість запрошення приєднатися до Базельського комітету, який ми нещодавно розширили, на адресу країн групи BRІС – Бразилія, Росія, Індія й Китай, – а також на країни: Австралія, Корея й Мексика. Розширення нашого членства сприятиме зміцненню глобальності охоплення і визнання наших стандартів.
Зусилля Базельського комітету повинні здійснюватися в більш широкому контексті досягнення правильного балансу між масштабами й глибиною регулювання. Відсутність належного регулювання небанківських видів діяльності на фінансовому ринку означає, що ми в банківському секторі будемо просто "натягувати струну", а діяльність переміщуватиметься в інші сфери. Тому я рішуче вітаю зусилля інших органів, таких, як "Велика Двадцятка", Форум фінансової стабільності й Об'єднаний форум для того, щоб усі сектори фінансового ринку підлягали прийнятному ступеню регулювання, контролю й прозорості, адекватному їхній системі. Комітет братиме активну участь у заходах цих органів.
Державний сектор перебуває на переломному етапі, і прийняті нами заходи реагування матимуть далекоглядні і довгострокові наслідки.


* Виступ д-ра Ноута Веллінка (Nout Wellіnk), президента Банку Нідерландів і голови Базельського Комітету з банківського нагляду, перед Комітетом з економічним і валютним питанням Європейського парламенту (ECON), Брюссель, 30 березня 2009 року.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"