інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Спеціальні права запозичення (SDR) як нова світова валюта

Д. Голубовський


Чутки про введення нової світової валюти (так званої суперрезервної валюти МВФ) набувають все більшого поширення. Цю ідею вже підтримали країни BRІС і багато впливових фінансистів (зокрема Дж. Сорос, див. ФРУ №2 за 2009 р.). Представники МВФ теж схвалюють таку перспективу. Але що може дати нам нова світова валюта, якою вона буде? Чи буде це SDR, що емітується МВФ, або якась інша грошова одиниця? Чи вирішить введення нової світової валюти існуючі сьогодні проблеми й чи допоможе знайти вихід із глобальної кризи? Що взагалі собою являють Спеціальні права запозичення МВФ?

SDR – Specіal Drawіng Rіghts (SDRs), спеціальні права запозичення, що являють собою міжнародний резервний актив, створений МВФ у 1969 році, як платіжний засіб між державами, членами МВФ. Курс SDR формується Міжнародним валютним фондом раз на день.
Вартість SDR визначається на основі кошика основних світових валют. Питома вага кожної валюти в кошику SDR визначається з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі: долар США 44%, євро 34%, японська ієна 11% і фунт стерлінгів 11%. У вартість SDR входить: 0,632 долара, 0,410 євро, 18,4 ієни й 0,0903 фунта стерлінга.
Сьогодні SDR – це просто мультивалютний кошик з валют, що вважалися донедавна валютами провідних світових економік, – Великої Британії, ЄЕС, Японії й США. Провідну роль однієї з них – Великої Британії – у даний момент уже можна поставити під великий сумнів. Зробивши ставку на торгівлю капіталом, гранично спростивши цей бізнес, відкривши країну для інвестицій і довгий час підтримуючи високий курс фунта, Велика Британія знищила свій реальний сектор. Як виробник, вона сьогодні мало що собою являє. У дещо кращому стані перебувають США. Вивізши із країни більшу частину складальних виробництв і зосередившись на розвитку технологій й інноваціях, США, принаймні, зберігають високий науково-технічний потенціал. Однак остання хвиля розробок, під якою було надуто кульку доткомів, не окупила себе. Думка, про те, що широке впровадження ІТ-технологій може істотно підвищити продуктивність праці і якість життя, себе не виправдала. Виявилося, що нові можливості, надавані ІТ-індустрією, знаходять найбільший попит в індустрії розваг, що, у свою чергу, може зростати тільки тоді, коли збільшується рівень доходів населення. Індустрія розваг – це надбудова над індустрією, що задовольняє базові потреби суспільства, і, якщо остання не зростає, зростання першої обмежене. Що до розробок наступних поколінь в галузі альтернативної енергетики, біотехнологій, генної інженерії, то вони на сьогоднішній день далекі від завершення. Для їхнього впровадження потрібні великі інвестиції, а їх нівідкіля сьогодні взяти.
Усі ці обставини змушують переоцінити значимість інноваційної частини американської економіки убік її зменшення. А якщо врахувати той факт, що значна частина реального сектора мігрувала зі США в країни "третього світу", і репатріація цих виробництв назад у США ускладнена, у тому числі, через виснаження необхідної для їхнього розгортання кадрової бази, стає зрозуміло, що США – далеко не найпривабливіше місце для інвестицій. Якщо ж до цього додати боргові проблеми й поточну політику Федеральної резервної системи, що відкрито запустила друкарський верстат, то можна дійти висновку, що США – зовсім непривабливе місце для інвестицій.
Отже, частку двох валют із чотирьох, включених у кошик SDR, можна поставити під сумнів. Залишаються Японія й Німеччина (основна економіка ЄЕС). Японія має державний борг у 185% ВВП, й істотно залежить від американського попиту, – через скорочення цього попиту вона вже одержала на початку року негативний торгівельний баланс, а це, з огляду на боргове навантаження на японські банки, вкрай негативний сигнал. Можна впевнено стверджувати, що Японія зробить усе можливе для того, щоб відновити позитивне сальдо торговельного балансу, піде шляхом американців, і навіть перевершить їх в агресивності своєї політики лібералізації. Монетизація японського держборгу й емісійний викуп на баланс центрального банку проблемних активів з банківської системи – питання наразі вирішене. Цими заходами Японія розв'яже одразу кілька проблем: проведе санацію банківської системи, девальвує свою валюту до прийнятного для експортерів рівня й позбудеться значної частини своїх боргів. Отже, на ієну теж сьогодні надія погана. У Німеччини, що є локомотивом Єврозони, на шиї висить ЄС (в особі проблемних країн Східної Європи). Крім того, експортно-орієнтована економіка Німеччини, значну частку ринку збуту якої становили США, сьогодні теж страждає від скорочення американського попиту. Однак, незважаючи на проблеми ЄС і пов'язані з ними проблеми Німеччини, у короткостроковій перспективі євро виглядає краще від інших валют, і, судячи із твердих заяв європейців, що відмовили США в тому, щоб наслідувати їх, ЄС не втрачає надії перехопити в США пальму першості на світовому фінансовому олімпі. Однак проблеми ЄС все-таки викликають сумніви в тому, що євро може стати загальновизнаною новою світовою валютою.
На думку аналітиків, SDR, якщо його розглядати просто як мультивалютний кошик, не може, мабуть, мати кращих перспектив, ніж краща з валют у цьому кошику. Звичайно, сам мультивалютний кошик гарний тим, що захищає від волатильності ринку Forex. Якщо кросс-курс фунт/ієна розглядати як індикатор глобального ризику, а долар і євро – як дві альтернативні "тихі гавані", то кошик може сприйматися як гарний засіб хеджування валютних ризиків, але не більше того. В існуючих умовах, коли інфляційні ризики зростають, SDR не вирішує головної проблеми – захисту від інфляції. Якби на минулому нещодавно саміті G20 було прийнято певний напрямок на створення якогось глобального аналога Маастрихтських угод, це вселяло б більший оптимізм відносно майбутньої ролі МВФ, проте нічого подібного не відбулося. Ініціативу на саміті захопили американці, і він закінчився цілком зрозумілим недвозначним формулюванням, що боротьба з інфляцією більше не повинна бути пріоритетом у порівнянні зі стимулюванням економіки, що сьогодні набуває форми емісійного стимулюванням попиту.
Поки такий підхід до вирішення проблем глобальної економіки переважає, а він нічого, по суті, не вирішує, говорити про те, що МВФ може відігравати якусь важливу роль у подоланні кризи, не доводиться. МВФ, мабуть, має потребу в реформуванні й збільшенні своєї ваги як у фінансовому відношенні (для чого недостатньо тих скромних у порівнянні з американськими мірами вливань у капітал фонду), так і в експертному відношенні – МВФ кілька разів до поточної кризи провалився, намагаючись давати поради економікам, що розвиваються. Так було в Азії в 1997, так було ще раніше в Росії, так було в Аргентині, причому є всі підстави стверджувати, що політика фонду була політично ангажована американцями. Очевидно, що МВФ має потребу в серйозному реформуванні, і що в кошик валют, з яких складаються SDR, як мінімум, треба включати сьогодні валюти Індії й Китаю, а краще – валюти всіх країн BRІС, відповідно до їх внеску у світову торгівлю. Але цього замало для того, щоб МВФ міг відігравати роль глобального регулятора. Для цього SDR повинна взагалі перестати визначатися як кошик валют, тому що поки це відбувається, вона є вторинним фінансовим інструментом. Щоб побудувати повноцінну світову фінансову систему, у якій не було б тих величезних перекосів торговельних балансів, які характерні для існуючої міжнародної системи, SDR повинні бути не кошиком валют, а повним аналогом того, чим колись було золото у світовій економіці, тобто вони повинні бути, по-перше, засобом державного заощадження, а по-друге – єдиним легальним загальновизнаним засобом міжнародних розрахунків. Не більше, і не менше. Тільки створення умов, при яких обіг цих нових фінансових знаків буде закріплений міжнародним законодавством к єдиний легальний, і всі міжнародні розрахунки будуть переведені на ці одиниці, що одержать практичне наповнення у вигляді міжнародного товарообігу. Якщо цього не зробити, і дозволяти й далі існувати ситуації, у якій торгівля ведеться на емісійні національні валюти, валюти більш сильних економік будуть у міжнародній торгівлі витісняти валюти більш слабких. Це створюватиме проблеми торговельного балансу, пов'язані з тим, що слабкі економіки будуть змушені кредитуватися в банках сильних економік і резервувати кошти у валютах сильних економік для наступного повернення боргів. Або вся торгівля повинна здійснюватись тільки за допомогою глобальної валюти, або всі національні валюти повинні бути прив'язані до глобальної валюти за фіксованим курсом, що може розраховуватися з якихось загальновизнаних міжнародних критеріїв – цей варіант буде відродженням Бреттон-Вуддської системи на новому рівні. Третій варіант: повинні існувати якісь обов'язкові норми резервування SDR у національних банківських системах, і до розміру цих резервів буде прив'язана національна кредитна емісія – це буде новий аналог "золотого стандарту" до введення Бреттон-Вуддської системи.
Навіть якщо основним глобальним гравцям вдалося б прийти до єдиних правил обігу цієї нової глобальної валюти, далі потрібно було б вирішувати завдання глобального регулювання ринків, у першу чергу – фінансових. У тому ніяк не регульованому вигляді, у якому вони існували до кризи, вони, мабуть, існувати більше не повинні – інакше існуюча криза, викликана до життя, у тому числі, і безконтрольним надуванням фінансових кульок, що втягують у себе емісію, на ринках вторинних інструментів, буде відновлюватись знову й знову. Створення міжнародних регуляторів фінансових ринків – це взагалі окрема тема, що не стосується безпосередньо до реформи МВФ, але пов'язана з нею, оскільки якщо не обмежити активність глобальних мегаспекулянтів і міжнародних банків, що емітують міжбанківські деривативи, МВФ, в остаточному підсумку, може чекати та ж участь, що сьогодні має ФРС. МВФ одного разу буде змушений емітувати свої SDR просто для того, щоб тримати наплаву глобальну банківську систему, яка заплуталась у своїх фінансових махінаціях. Чи зможуть якісь суспільні або політичні сили приборкати глобальну фінансову олігархію, і закликати її до виконання якихось загальних публічних, відкритих і підконтрольних представникам міжнародної громадськості правил? Чи зацікавлена сама існуюча глобальна фінансова олігархія в такому контролі й регулюванні? Навряд чи, хоча певні правила гри самі для себе вони повинні будуть змінити, щоб якось зберігати в кризовій ситуації свою владу і вплив, джерелом яких сьогодні є особлива наближеність до основних емісійних банків.
Складності на шляху створення міжнародних регуляторів вражаючі, і можна стверджувати, що вони сьогодні нездоланні. Протиріччя між Європою й США, які на словах приходять до консенсусу, а насправді здійснюють прямо протилежні кроки відносно подолання кризи, вказують на те, що згоди немає. Існують розбіжності й у питаннях міжнародної торгівлі: політики голосно заявляють про шкоду протекціонізму, і одразу безсоромно запроваджують протекціоністські заходи. Уся ця тяганина, що супроводжується іноді сплесками нездорового ентузіазму відносно швидкого виходу із кризи, розгортається на фоні розвитку ситуації в глобальній економіці від поганого до гіршого, і не викликає в компетентних спостерігачів нічого, крім жалю й тривоги. Кожен прогноз МВФ, у якому переглядаються перспективи світової економіки, гірший від попереднього, і це вдвічі погано: ситуація незабаром стане ще гіршою, а експерти фонду не в змозі реально оцінити, наскільки все насправді погано. Можна констатувати, що міжнародної кооперації в подоланні кризи немає, і кожен буде змушений вибиратися поодинці, покладаючись тільки на власні сили. У результаті цього всі ініціативи з глобального регулювання, у тому числі й ті, які висувають сьогодні країни BRІС, варто відкласти в довгий ящик, і зайнятися вирішенням власних проблем, можливо – створюючи якісь регіональні торговельні альянси й угоди.
Щоб будувати нову фінансову архітектуру, потрібно спочатку вибратися з-під уламків старої, і той, кому вдасться зробити це швидше, може в майбутньому керувати черговим "новим світовим порядком". Залишається тільки сподіватися на те, що новий порядок, по-перше, взагалі настане коли-небудь, по-друге, буде більш справедливим, ніж той, що сьогодні валиться, і, по-третє, що наша країна братиме активну участь у його формуванні. Але для того, щоб ці надії здійснились, потрібно більш ефективно вирішувати свої економічні проблеми й розглядати можливості кооперації зі своїми безпосередніми сусідами й основними торговельними партнерами, а не висувати якісь глобальні ініціативи, що сьогодні, вочевидь, передчасні.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"