інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Методика визначення собівартості банківських продуктів

Ю. Максутов
Р. Альохін

Визначення собівартості банківських продуктів (реалізованих послуг) є одним з важливих завдань управлінського обліку в комерційному банку. В умовах жорсткої конкурентної боротьби і тенденції загального зниження прибутковості банківських операцій докладний аналіз витрат і обґрунтоване ціноутворення на банківські продукти стають нагальною потребою. Точкою відліку для комплексу заходів щодо зниження собівартості послуг і оптимізації внутрішньої структури є інформація про собівартість операцій та її складових частин.
Оскільки кожен клієнт банку є споживачем певного асортименту банківських продуктів, то на основі знання собівартості кожного продукту і набору банківських продуктів, що споживаються кожним клієнтом, можливий аналіз прибутковості для банку окремого клієнта чи групи клієнтів. Наприклад, клієнт - юридична особа крім розрахунково-касового обслуговування уклав договір на розміщення коштів у депозит. Тоді прибутковість обслуговування такого клієнта може бути визначена як різниця доходів банку від розміщення залученого клієнтського пасиву й отриманих комісій з одного боку, і витрат банку з іншого (на виплату відсотків за договорами на розрахунково-касове обслуговування і депозит, а також собівартості кожного продукту, що споживається клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування і ведення депозитного договору: оформлення договорів на розрахунково-касове обслуговування і депозит, відкриття рахунка, нарахування відсотків, надання виписок, здійснення безготівкових переказів, прийом і видача готівки тощо).
В якості іншого прикладу можна розрахувати прибутковість групи клієнтів "Співробітники підприємств, які одержують зарплату за допомогою пластикових карток" за даними про кількість виданих карток, операції зі зняття готівки у банкоматі та розрахунки за послуги.
Можна спрогнозувати, наприклад, прибутковість "середнього" клієнта кожної групи в операційному відділенні банку, за інформацією про плановані витрати відділення і статистичні дані про кількість і спектр банківських продуктів, що необхідні аналогічним групам клієнтів в інших відділеннях.
У статті розглядається використання методики функціонально-вартісного аналізу (ФВА) для обчислення собівартості банківських продуктів. Методика ФВА виникла у 80-і роки як інструмент для підвищення точності визначення собівартості промислових виробів. Сучасна методика ФВА має широкі можливості: це і докладна картина внутрішньої діяльності банку, і інструмент для економічного аналізу пропонованих стратегічних та оперативних рішень, і методологічна основа для заходів щодо зниження собівартості банківських продуктів чи поліпшення їхньої структури, корекції тарифної і клієнтської політики.
Вихідними даними для ФВА є інформація про усі витрати і деталізована структура технологічного процесу в банку (сукупність взаємозалежних дій співробітників банку в процесі щоденної виробничої діяльності, включаючи операції, що вносять накладні і непродуктивні витрати). У процесі аналізу у відповідності зі структурою технологічного процесу здійснюється перерозподіл витрат банку і перенесення їх на собівартість банківських продуктів. Зафіксована в термінах ФВА схема перенесення витрат - ФВА-модель - дає наочну "прозору" структуру банку і всіх його виробничих процесів у деталях.
Точно визначається не тільки собівартість виробу (послуги, банківського продукту), але й кожної окремої операції, що недоступна традиційним системам визначення собівартості (див. рис. 1 і рис. 2).

Рис. 1. Традиційна схема визначення собівартості


Рис. 2. Схема визначення собівартості методом ФВА


Таке докладне бачення, перенесення "центра ваги" безпосередньо на виробничі операції й дозволяє на цій базі приймати спектр різних рішень.
Простий приклад. Порівняємо розрахунки з визначення витрат на видання готівки через касу відділення банку традиційним методом і методом ФВА:

Традиційний ФВА
Зарплата 100 Первинний контроль чеку 40
Обладнання 80 Оформлення проводки 75
Матеріали 20 Внесенння в касовй журнал 75
Накладні витрати 45 Перерахування готівки 55
Усього 245 Усього 245

Спроба скоротити собівартість цієї операції на підставі розрахунків за традиційною схемою стикається з відсутністю необхідної інформації. Розрахунок за методикою ФВА наочно вказує на витратні функції, що є кандидатами на модифікацію.

1. Загальні положення
Основна ідея методики ФВА для визначення собівартості банківських послуг полягає в наступному:
- Із загального технологічного процесу виділяються функції - окремі елементарні процеси чи операції. Оскільки будь-яка операція вимагає витрат робочого часу співробітника і використання устаткування, то функція, споживаючи ці витрати, характеризується певною вартістю у грошовому вираженні.
- Функціями для банку виступають окремі внутрішні операції - перевірка документів для договору на розрахунково-касове обслуговування, внесення даних у програму операційного дня банку, підготовка готівки до видання, проведення сеансу зв'язку з міжрегіональним центром інформатизації (МЦІ), обробка транзакції за пластиковою карткою тощо.
- Вартість виробничих витрат, що називаються в методиці ФВА ресурсами, у відповідності зі структурою технологічного процесу переноситься на собівартість функцій.
- В якості ресурсів виступають витрати на заробітну плату персоналу, витрати на об'єкти нерухомості (орендна плата, ремонт, податки на майно), витрати на закупівлю й експлуатацію обчислювальної техніки і засобів оргтехніки, відсотки, що виплачуються по вкладах і за залишки на рахунках та інші витрати (на охорону, засоби транспорту, рекламу тощо).
- Зрозуміло, що механізми перенесення вартості ресурсів на собівартість функцій можуть бути різними. Наприклад, величина заробітної плати операційних співробітників відділу переноситься на функції "обробка виписок по рахунках клієнтів - юридичних осіб" і "консультації клієнтів по телефону" пропорційно витратам робочого часу співробітників. Водночас, орендна плата за приміщення відділення переноситься на ці ж функції пропорційно кількості співробітників, які займаються даними функціями. У загальному випадку, зв'язок кожної статті витрат з кожною функцією не завжди очевидний.
- Механізм перенесення вартості ресурсів на собівартість функції називається в методиці ФВА фактором ресурсу.
- Собівартість функцій, що включає перенесену вартість ресурсів, у свою чергу переноситься на собівартість вартісних об'єктів - окремих банківських продуктів (прийом і видання вкладів, ведення рахунків, проведення безготівкових платежів, видання кредитів тощо). Як правило, один продукт вимагає для свого здійснення цілої низки функцій у різних підрозділах.
- Механізм перенесення собівартості функцій на вартісні об'єкти (що називається функціональним фактором) також різний. Наприклад, собівартість функції обробки виписок по рахунках переноситься на собівартість ведення кожного рахунка пропорційно кількості рахунків, відкритих у відділенні. Водночас, собівартість функції розрахунку нарахованих відсотків при достроковому закритті вкладу переноситься тільки на собівартість обслуговування цього рахунка.
Будь-яка зміна технологічного процесу, спектра послуг, що надаються, фінансової чи адміністративної структури банку, структури і величини витрат мають відображатися у ФВА-моделі. Таким чином, модель будується один раз, але на цьому процес її формування тільки починається. Надалі вона повинна корегуватися при будь-якій зміні технологічного процесу реалізації конкретного банківського продукту. Лише в цьому випадку ФВА має сенс і виправдує понесені витрати.
Схема ФВА-моделі наведена на рис. 3.

Рис. 3. Компоненти ФВА - моделі

Користувачами системи ФВА можуть бути менеджери будь-якого рівня - від керівника відділу до вищого керівництва банку. Організація даних і вихідних форм ФВА-моделі має дозволяти вибирати різні рівні деталізації інформації відповідно до вимог користувача. Причому користувачі ФВА-інформації повинні бути одночасно і споживачами, і постачальниками даних.
Основна особливість застосування ФВА - наявність загальних рекомендацій і методів. Конкретна реалізація в конкретному банку неповторна, оскільки вбирає всю специфіку структури банку й організації внутрішнього виробничого процесу.
Впровадження ФВА вимагає значних витрат сил і часу. Незалежно від специфіки банку, для цього існують загальні попередні кроки:
- формулювання цілей ФВА і чітке усвідомлення результатів, які планується отримати;
- визначення масштабів застосування ФВА.
Мета застосування методики ФВА - точне визначення собівартості послуг, що надаються банком. Результатом побудови ФВА-моделі є "прозора" структура банку і всіх його виробничих процесів у деталях. Точно визначається не тільки собівартість послуги, але й кожної окремої операції. На цій основі можливий цілий спектр управлінських рішень: корекція тарифної політики банку, відмова від надання деяких послуг чи передання їх у дочірні банки, визначення пріоритетних напрямків клієнтської політики, зміни у штаті.
Масштаб. Витрати часу і зусиль, необхідних для завершення ФВА-проекту, залежать від сфери застосування ФВА-методу. Тут є декілька альтернатив.
У більшості випадків впровадження ФВА-методу спочатку випробовується на невеликих пілотних проектах, дуже обмежених за своїми масштабами. Але навіть і в цьому випадку обсяги проектів можуть значно відрізнятися. Усе залежить від того, який аспект охоплює пілотний проект:
- Один чи більше. Пілотний проект можна реалізувати в одному підрозділі, поширивши досвід на інші - такий підхід виправданий при ідентичності функцій підрозділів. Наприклад, реалізація ФВА в одному відділенні банку з типовим спектром послуг.
Можна прийняти іншу стратегію - реалізувати декілька пілотних проектів одночасно в різних підрозділах, зосередивши увагу на різних аспектах ФВА-моделі. Наприклад, в одному відділенні банку побудувати ФВА-модель для послуг приватним вкладникам, в іншому - для послуг юридичним особам, у третьому - для валютно-обмінних операцій. При цьому варто вибирати відділення, у яких ця послуга представлена найбільш характерно.
- Усі вартісні об'єкти або тільки частина їх. Пілотний проект може бути реалізований лише для деяких найбільш поширених послуг або однієї з них. Варто враховувати, що аналізувати тільки частину функцій неможливо - мають бути проаналізовані усі функції банку. Інакше можна втратити функції, властиві вищому керівництву чи обслуговуючим підрозділам.

2. Компоненти системи ФВА
Функції
Визначення функцій зазвичай здійснюється за допомогою процесу функціональної декомпозиції: на докладній структурній схемі банку проводиться виявлення функцій кожного підрозділу. Спочатку виділяються великі функції, що поділяються на дрібніші. Цей процес продовжується до того рівня деталізації, що відповідає потребам ФВА - моделі (фрагмент див. на рис. 4).
Якщо ФВА проводиться не в масштабах усього банку, а для визначення собівартості якого-небудь банківського продукту, то процес функціональної декомпозиції ґрунтується не на адміністративній структурі, а на даному банківському продукті.
Визначення спектра функцій, точніше - вибір рівня деталізації, є найбільш творчою частиною моделі. На максимальному рівні деталізації можна врахувати кожну робочу операцію, але при цьому обсяг, складність і час розрахунку моделі можуть виявитися неприйнятними. Мінімальний рівень деталізації може призвести до втрати важивих аспектів моделі і значних помилок у розрахунках.
Крім того, користувачами ФВА-системи можуть бути керівники різних рівнів. У наслідок цього, при використанні ФВА виникає дилема. На оперативному рівні існує потреба в детальній інформації про собівартість банківських продуктів і процесах, пов'язаних з кожною функцією. На стратегічному ж рівні необхідна узагальнена інформація про функції та послуги. На цьому рівні додаткові подробиці не потрібні і навіть обтяжні.
Для вирішення цих проблем треба повністю використовувати дані, що з'являються в процесі функціональної декомпозиції, для створення схеми ієрархічної структури функцій. Єдина в межах ієрархії система позначення функцій має бути перенесена в програмну реалізацію ФВА-моделі, що дозволить довільно вибирати необхідний рівень ієрархії.
Другий принцип, що підвищує гнучкість системи і цінність інформації, що міститься в ній - використання атрибутів. Атрибути - це влучні, пояснення, що прикріплюються до окремих функцій. Пояснення до функцій (наприклад, функція не додає цінності для споживача, дана функція пов'язана з процесом, що здійснюється у декількох різних підрозділах) дозволяють виділяти загальні аспекти єдиного обсягу даних про функції.
Третій принцип - описати функції чітко і послідовно. У багатьох не пов'язаних прямо підрозділах може використовуватися своя термінологія для позначення однакових по суті функцій. Наприклад, процес закриття операційної каси може називатися "підготовка до інкасації", "висновок каси" тощо. Чіткий і послідовний опис допомагає виявити однотипні функції і спростити модель. Загальний набір визначень і описів функцій, що називається "Таблицею функцій" і створюється на основі єдиної функціональної моделі, має бути стандартом для всіх підрозділів, що використовують ФВА-модель.

Рис. 4. Функціональна декомпозиція (фрагмент)



Ресурси
Визначення вартості ресурсів являє собою самостійне комплексне завдання. Основна складність полягає у великій розмаїтості витрат і необхідності деталізації витрат для можливості віднесення до тієї чи іншої функції.
Для банків із сучасною системою фінансового обліку ця робота виконана в процесі виділення і бюджетування Центрів Фінансового Обліку (ЦФО). За рівнем деталізації ЦФО відповідає ресурсам для виконання функцій досить високого рівня ієрархії. Для ФВА буде потрібна подальша деталізація наявної структури витрат до рівня окремого співробітника. Наприклад, величина витрат на оплату праці співробітників одного ЦФО має бути деталізована за даними внутрібанківської бухгалтерії для кожного співробітника. Витрати на оплату оренди варто розподілити на кожен ЦФО пропорційно до займаної площі, а потім на кожного співробітника пропорційно до кількості співробітників у кожному ЦФО.
При обліку накладних і управлінських витрат може трапитись, що якась частина витрат керівництва витрачається на обслуговуючі підрозділи, але певна частина витрат обслуговуючого підрозділу витрачається на обслуговування керівництва. Для запобігання такої ситуації використовуватимемо наступні прийоми розподілу ресурсів.
Усім структурним одиницям банку встановлюється певний тип: "виробниче", "обслуговуюче" або "головне". Виробничі підрозділи безпосередньо пов'язані з реалізацією банківських продуктів (обслуговуванням клієнтів) і містяться зазвичай у найнижчій частині посадової ієрархії банку. Виробничі підрозділи переносять свою вартість безпосередньо на вартісні об'єкти. Обслуговуючі і головні підрозділи не переносять своєї вартості на вартісні об'єкти.
Вартість ресурсів головних і обслуговуючих функцій має бути перерозподілена у певній пропорції на собівартість виробничих функцій у наступному порядку:
1. Вартість ресурсів головних підрозділів розподіляється після вартості обслуговуючих підрозділів.
2. Передусім розподіляється вартість ресурсів підрозділів, що обслуговують тільки інші обслуговуючі підрозділи.
3. Серед інших невиробничих підрозділів пріоритетно розподіляється вартість ресурсів підрозділів, що обслуговують більшу кількість інших підрозділів.
4. Серед підрозділів з однаковою кількістю підрозділів, що обслуговуються, перевагу мають підрозділи з більшою вартістю ресурсів.
При аналізі операційного відділення банку запропоновані прийоми (встановлення типу діяльності і перерозподіл невиробничих витрат) можна застосувати на рівні окремого співробітника. Звичайним явищем у роботі відділень банку є поєднання управлінських і виробничих функцій одним співробітником - наприклад, головним економістом чи старшим касиром. У цьому випадку до розподілу вартості управлінських і допоміжних ресурсів варто для кожного співробітника попередньо розділити ресурси, необхідні для кожної з функцій, що поєднуються.
Пропорції розподілу управлінських і обслуговуючих ресурсів визначаються, як правило, у пропорції витрат робочого часу.
Вартісні об'єкти
Вартісний об'єкт завершує ФВА-модель (див. рис. 3). Але за змістом він є точкою відліку у визначенні роботи, необхідної для даного банку, тобто тих функцій, що потрібні для виробництва банківських продуктів і обслуговування клієнтів.
Вартісні об'єкти також можуть відрізнятися великою розмаїтістю, рівень якої залежить від рівня деталізації. Вартісні об'єкти можуть організовуватися в ієрархічні структури: окремі елементи банківських продуктів (бізнес-транзакції), власне продукти, групи чи сімейства продуктів. Об’єднання продуктів у сімейства можуть здійснюватися, наприклад, за типом клієнта чи за терміновістю (див. рис. 5).
Так само вартісні об'єкти можуть характеризуватися певними атрибутами: продукт для приватної/юридичної особи, реалізація продукту вимагає/не вимагає відкриття рахунка в банку, комісія за послугу стягується/не стягується.
Фактори ресурсів
Фактори ресурсів реалізують зв'язок між ресурсами і функціями. За допомогою факторів ресурсів вартість ресурсів (витрати, отримані за даними внутрібанківської бухгалтерії) переноситься на собівартість функцій.
Найчастіше використовується такий фактор ресурсів, як прямі витрати чи пропорція витрат робочого часу. Наприклад, у відділенні банку економіст з обслуговування приватних осіб витрачає на оформлення нового вкладу 10 хвилин, на прийом комунального платежу 15 хвилин, на видання коштів із вкладу 3 хвилини. Тоді вартість ресурсів цього співробітника перенесеться на собівартість перерахованих функцій пропорційно прямим витратам робочого часу (див. рис. 6).
Функціональні фактори
Функціональний фактор - це міра використання даної функції вартісним об'єктом, спосіб перенесення вартості ресурсів з виробничої функції на вартісні об'єкти. Механізми перенесення собівартості функцій на банківські продукти зазвичай бувають іншого типу, ніж фактори ресурсу. Наприклад, собівартість функції відповіді на телефонні дзвінки щодо питань про курси обмінного пункту переноситься на продукт "Операції з обміну валюти" за допомогою кількості телефонних дзвінків. Собівартість функції відкриття рахунка в програмі операційного дня банку переноситься на продукт "Прийом коштів на поповнюваний депозит" за допомогою кількості виконань цієї функції (див. рис. 7).

Рис. 5. Об’єднання банківських продуктів за типом клієнта



Рис. 6. Перенесення вартості ресурсів співробітника на собівартість функцій фактором ресурсів “прямі витрати робочого часу"



Рис. 7. Перенесення собівартості функцій на собівартість вартісного об’єкта фактором “кількість виконань"



Для функціональних факторів і факторів ресурсу є загальні рекомендації:
- вибирати фактори, які легше виміряти;
- не вибирати фактори, що вимагають нових вимірів;
- при виборі рівня деталізації співвідносити витрати на одержання детальної інформації з величиною вартості, що розподіляється.

Висновок
Метод функціонально-вартісного аналізу є однією з сучасних прикладних розробок, що активно застосовуються в процесі управління найбільшими компаніями в різних секторах економіки. Незважаючи на велику кількість прикладів використання, впровадження методики є нетривіальним завданням, і основна складність - наявність рекомендацій і підходів тільки в найзагальнішому вигляді. Кожна конкретна ФВА-модель неповторна.
Метод ФВА надає актуальну достовірну інформацію про те, які процедури здійснюються в процесі щоденної діяльності банку, що є причиною виконання тієї чи іншої функції і її підсумком, який взаємозв'язок функцій різних підрозділів, як переноситься вартість ресурсів, що споживаються банком на собівартість реалізованих продуктів.
Позитивний підсумок побудови ФВА-моделі не обмежується докладним баченням технологічних процесів і знанням собівартості функцій і продуктів. Найголовніше завдання методики - успішне управління, заходи якого адекватно сприймаються на всіх рівнях адміністративної ієрархії. Методика надає таку можливість, тому що і користувачами, і постачальниками ФВА-інформації можуть бути менеджери практично всіх рівнів.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"