інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Можливості Базель ІІ для розбудови банківської системи оцінки
та управління кредитними ризиками

Д. Петров, М. Помазанов

В умовах фінансової кризи актуальними стають завдання оперативної оцінки платоспроможності компаній, що перебувають у кредитному портфелі банку, а також особливого значення набуває об'єктивний підхід до формування оптимальних умов кредитної угоди, обґрунтованість ухвалення рішення про надання кредиту. Вирішення цього завдання неможливе без використання ефективної системи оцінки й управління ризиками.
Кредитний ризик є одним з найбільш вагомих банківських ризиків, крім того, саме він стає причиною виникнення проблемної заборгованості й втрат, пов'язаних з дефолтом позичальника.
Однак для того, щоб ризик-менеджмент став результативним інструментом, у банку повинна існувати ефективна система управління ризиками.
Навіть якщо ми обмежимося тільки оцінкою кредитного ризику, завдання створення системи управління кредитними ризиками залишається досить нетривіальним. Постає безліч питань:
- як створити ефективні методики рейтингування позичальників і позичок?
- як вимірювати й відслідковувати поточний ризик, прийнятий на себе банком?
- які існують основні показники й індикатори, що відображають кредитний ризик?
- як правильно організувати бізнес-процеси й органічно включити в них ризик-менеджмент?
- якою інформацією повинен володіти ризик-менеджмент?
Ефективна система повинна вирішувати такі завдання: 1) формування характеристики стану позичальника (рейтинг позичальника і ймовірність дефолта); 2) зменшення частки проблемних кредитів; 3) обґрунтованість умов угод і прийнятих рішень про кредитування; 4) збільшення конкурентних переваг за рахунок підвищення якості кредитного портфеля; 5) можливість постійного контролю за станом портфеля; 6) збільшення дисципліни й скорочення тимчасових витрат за рахунок стандартизації й автоматизації; 7) можливості для постійного моніторингу й своєчасної реакції на проблеми, що виникають у клієнта.
При створенні системи управління кредитним ризиком банки спираються на власний досвід. Але корисно враховувати й світовий досвід у цьому напрямку. Підходи до оцінки кредитного ризику розвиваються в країнах Європи й США вже не одне десятиліття, і доцільно скористатися ідеями й моделями, на які був витрачений не один мільйон доларів.
У липні 2004 року Базельським комітетом було випущено документ Revised Framework on International Convergence of Capital Measurement and Capital Standards («Переглянута схема міжнародного об'єднання підходів і стандартів розрахунку капіталу», далі – Базель II). Пропонована схема є базовим елементом для національних регуляторних процесів у європейських країнах. Документ враховує нові досягнення в галузі виміру й управління кредитними ризиками для тих банків, які рухаються в напрямку побудови системи внутрішніх рейтингів (Internal Rating Based Approach, IRB).
Рекомендації Базельського комітету не містять закінченої універсальної моделі, яку потрібно використати в системі кредитного ризик-менеджменту. Такої моделі просто не існує. Базель II – це методологія, що пропонує підхід, який гарантує побудову ефективної системи управління кредитними ризиками.
У рамках базового IRB-підходу (Foundation Approach) банкам надається можливість використати власні моделі тільки для оцінки ймовірності дефолта (Probability of Default, PD) позичальників. Також передбачено подальший розвиток і перехід до IRB-підходу, відповідно до якого фінансовим організаціям (банкам) дозволено застосовувати власні моделі для оцінки основних ризикових параметрів, необхідних для оцінки вимоги на економічний капітал. При цьому регулятору повинна бути представлена верифікація моделі. Таким чином, стимулюється використання банками власних методик, їхній розвиток і постійне вдосконалювання.
Серед базових ризикових параметрів, кожний з яких є випадковою величиною, Базельський комітет виділяє такі:
- середньорічна ймовірність дефолта (Probability of Default, PD) і рейтинг позичальника. PD є ймовірністю того, що кредит не буде виплачений, тобто відбудеться дефолт. Імовірність дефолта розраховується для кожного позичальника окремо (корпоративні клієнти) або в цілому за портфелем однорідних позичок. Існує багато різних моделей, що дозволяють розрахувати PD, виходячи з наявної інформації. Можна виділити три основних класи: структурні моделі, моделі скороченої форми й кредит-скорингові моделі. Перші два підходи засновані на ринкових даних (вартість акцій, прибутковість облігацій), тому безпосередньо не застосовуються до більшої частини стандартних позичальників вітчизняних банків. Таким чином, найбільший практичний інтерес представляють саме кредит-скорингові моделі, у результаті використання яких кожному позичальникові встановлюється певний рейтинг, що характеризує його фінансовий стан і здатність погасити свої зобов'язання перед банком. Весь діапазон можливих значень рейтингового балу розбивається на інтервали, що називаються рейтинговими групами. Крім цього, за допомогою спеціального калібрування рейтинговому балу ставиться у відповідність імовірність дефолта. PD, стосовно певної рейтингової групи, фактично є оцінкою відсотка компаній цієї групи, які зазнають дефолту протягом року;
- експозиція під ризиком (Exposure at Default, EAD). EAD являє собою оцінку грошової суми, яка підлягає ризику, тобто частини кредиту, що втрачається у випадку дефолта. При оцінюванні необхідно враховувати наступні фактори: по-перше, заборгованість за позичкою (особливо по складних продуктах із системою лімітів) може коливатися із часом, тому необхідно вміти оцінювати її значення в момент виникнення дефолта. По-друге, наявність високоліквідного забезпечення дозволяє знизити EAD, тому що його реалізація дає можливість швидко повернути частину втраченого кредиту. Однак частину позички, що залишилася, навряд чи вдасться повернути повністю;
- средньоочікувана частка втрат коштів у випадку дефолта (Loss Given Default, LGD) звичайно розраховується у відсотках від EAD. LGD саме і є оцінкою тієї частини EAD, що буде безоплатно втрачена у випадку дефолта. Необхідно враховувати наявність додаткового забезпечення за позичкою, значимість застави для клієнта, а також поточний фінансовий стан позичальника, тобто його рейтинг. При розрахунку LGD й EAD дуже важливим є питання правильного визначення вартості забезпечення, його ліквідності й імовірності повернення.
Додатково в цю групу параметрів можна включити наступні важливі фактори:
- горизонт ризику (Maturity, M). Очевидно, що ризики зростають при збільшенні строку кредиту. Горизонт ризику, загалом, не співпадає зі строком кредитного договору. Він може як перевищувати його (наприклад, у тому випадку, якщо передбачається продовження дії продукту), так і бути меншим (наприклад, при реалізації інвестиційного проекту, коли вже на операційній стадії значно зростає вартість забезпечення);
- GRP (Group) – групова приналежність компанії-позичальника. При аналізі необхідно враховувати не тільки такі однозначні критерії, як часткова участь або склад керівництва, але й фактори економічної, регіональної пов'язаності. Розгляд таких факторів дозволяє якісніше виявити реальну групову структуру позичальників. Низька диверсифікованість портфеля й наявність великих пов'язаних груп призводять до істотного збільшення стресових втрат і можуть виявитися критичними для банку.
Відповідно до поширеного (advanced) підходу внутрішніх рейтингів (AIRB Базель II) для оцінки кожного із цих випадкових показників потрібно розробити спеціальну математичну модель.
Основною проблемою при створенні таких моделей у вітчизняних умовах є недостатність або навіть повна відсутність у банку історичних даних за багатьма характеристиками угод і клієнтів, які необхідні для верифікації й калібрування моделей. При цьому загальних статистичних даних або теж не існує, або вони незастосовні у зв'язку зі специфікою діяльності банку чи особливостями кредитної політики. Разом з тим ці проблеми не повинні відштовхувати банки від розвитку власних внутрішніх моделей, тому що найчастіше на первинному етапі можна ґрунтуватися на даних відкритих джерел, а також на експертних висновках. Це дозволить, з одного боку, зробити перший крок на шляху розвитку власних методик, а з іншого – зрозуміти, які дані додатково необхідні для вдосконалення й уточнення створених у першому наближенні моделей.
Основною причиною кредитного ризику є дефолт позичальника. Відповідно до Базеля II під дефолтом мається на увазі неповернення або прострочення основної суми боргу або відсотків. Дефолт конкретного боржника вважається таким, що відбувся, коли мала місце хоча б одна з наступних подій: банк вважає, що боржник не в змозі повністю погасити свої кредитні зобов'язання перед ним без прийняття банком таких мір, як реалізація забезпечення (якщо таке є); боржник більш ніж на 90 днів (для юридичних осіб) прострочив погашення будь-яких істотних кредитних зобов'язань перед банком.
Таким чином, рейтингування позичальників і визначення ймовірності дефолта є одним з найбільш важливих компонентів системи управління кредитними ризиками. Для побудови системи рейтингування необхідно виконати наступні дії:
1) виділити основні цільові галузеві сектори;
2) для кожного цільового галузевого сектора виділити основні ризик-домінуючі фактори;
3) здійснити нагромадження даних за оцінкою показників;
4) сформувати межі прийняття рішень;
5) визначити ваги показників;
6) зробити верифікацію рейтингового бала;
7) здійснити калібрування рейтингового бала, установити відповідності між рейтинговим балом та імовірністю дефолта.
Таблиця 1
Відношення дефіциту бюджету до його доходів

Інтервал Бал Оцінка
Нижче – 15% Немає Обмеження на рейтингову групу (не вище СС)
Від -15 до -5% 0 Низька
Від -5 до 0% 25 Нижче середнього
Від 0 до 5% 50 Середня
Від 5 до 10% 75 Вище середнього
Більше 10% 100 Висока

Виділення основних цільових галузевих секторів
Очевидно, що характеристики й фінансові показники корпоративних клієнтів значно відрізняються від показників вітчизняних фінансових компаній або суб'єктів. Тому в першу чергу потрібно виділити основні типи клієнтів, які перебувають у портфелі й з якими працює банк відповідно до реалізованої кредитної політики. У загальному випадку можна запропонувати наступний поділ на сектори: корпоративні позичальники (стандартні форми кредитування), банки, федеральні й муніципальні органи влади, малий і середній бізнес, інвестиційні проекти, інші (депозитарії, страхові компанії тощо). Кожний з виділених секторів вимагає окремого розгляду й спеціального налаштування рейтингової системи.
Виділення основних ризик-домінуючих факторів
Фактори можуть бути як кількісними, наприклад, фінансові показники, так і якісними, що відображають також експертну думку. Можна виділити кілька груп факторів залежно від цільового галузевого сектора. Наприклад, для корпоративних позичальників можна позначити наступні групи показників:
- фінансові показники й відносини (виторг, операційна маржа, прибутковість активів, ліквідність тощо);
- якісні фактори (галузеві фактори, диверсифікованість бізнесу, залежність від регуляторів, квот тощо);
- характеристика відносин із кредитором (кредитна історія в банку, кредитна історія поза банком, оцінка якості оборотів у банку);
- індивідуальні фактори ризику й захисту від ризику (юридичні, політичні ризики, недостатність інформації, захист від ризику у вигляді застав, поручительств, гарантій).
При виборі факторів, крім їхньої значимості й економічного змісту, варто враховувати, що за деякими з них буде потрібно зібрати достатню для аналізу історію. Крім цього, не варто вибирати занадто велике число показників, тому що, швидше за все, більшість з них виявляться взаємозалежними, що призведе до ускладнень з визначенням їхніх ваг (етап 5).

Нагромадження даних за оцінкою показників
Для збору даних необхідно вибрати не менше 50 клієнтів, що відносяться до розглянутої цільової галузевої групи, і зібрати для них визначені раніше показники за кілька останніх років. При цьому дані можна одержувати з різних джерел, у тому числі й загальнодоступних. Зручним є використання відносних показників (фінансових відносин). Крім того, фінансові показники необхідно приводити до однакового часового горизонту (квартал, місяць, рік), а при розрахунку враховувати тривалість виробничих циклів.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"