інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Інсайдер на ринку банківських послуг: зло, яке не можна подолати

О. Романченко
Начальник управління АКБ “Діамант”

Прийняті правила проведення операцій з інсайдерами є частиною кодексу корпоративної етики і однією з практик корпоративного управління. Тема корпоративного управління залишається актуальною не тільки для країн з економікою, що розвивається, але й для розвинутих країн з великим досвідом корпоративних відносин. Наразі найвідоміші у світі негативні події, пов’язані з некоректною поведінкою інсайдерів (американська корпорація «Енрон», банк Барінгс тощо) нагадують детектив. Однак для вітчизняної банківської установи тема інсайдерства є більш, ніж актуальною. Операції з інсайдерами контролюються Національним банком України і вимагають від банків формалізації практик контролю за операціями з інсайдерами. Але чи так вже все зрозуміло у темі інсайдерства?

Хто такий інсайдер?
Термін інсайдер походить від англійського «inside» – в середині – і зазвичай означає коло осіб (і юридичних, і фізичних), які мають доступ до закритої інформації. Нібито все зрозуміло. Разом з тим у різних джерелах зустрічаються різні визначення поняття «інсайдер». Деякі найцікавіші я дозволю собі навести.
1. «Інсайдер – особа, яка має в силу свого службового або родинного стану доступ до конфіденційної інформації про справи компанії. Посадова особа, директор або один з основних акціонерів корпорації з широким володінням акціями та їх найближчі родичі. До цієї групи також включаються ті, хто здобуває конфіденційну інформацію про корпорацію та використовує її для власного збагачення».
2. «Інсайдер – фізична особа – акціонер, яка має більше 5% акцій, директор (резидент, голова або його заступник), член ради, член кредитного комітету, керівник дочірньої або материнської структури та інші особи, які можуть вплинути на рішення про видачу кредиту».
3. «Інсайдер – довірена особа фірми, через яку можна одержати конфіденційну інформацію».
4. «Інсайдер – особа, якій забороняється проводити деякі операції з цінними паперами корпорації, у якій вона працює, через її доступ до конфіденційної та секретної інформації. Очевидними інсайдерами є посадові особи, директори та крупні акціонери корпорації, однак термін може застосовуватись і щодо юристів, службовців інвестиційних банків та інших осіб».
5. «Інсайдер – особа, в силу свого службового положення та ділових зв’язків добре обізнана щодо фінансового стану фірми до того, як така інформація оприлюднюється і стає відома широкому загалу. Така особа знаходиться в особливо вигідному становищі для того, щоб одержати вигоду шляхом спекуляції, тобто укладаючи угоди з цінними паперами фірми, використовуючи доступні їй відомості раніше, ніж вони стануть доступні широкій громадськості».
6. «Інсайдер – так на професійному жаргоні називається інвестор, який діє на ринку цінних паперів на основі конфіденційної – інсайдерської – інформації. На розвинутих ринках за це саджають за ґрати. А на ринках, що розвиваються, гонорар можна одержати автоматною чергою». (Визначення наведено за романом Ю.Літвінової «Інсайдер»).
Як бачимо, розуміння терміну «інсайдер» залежить від фантазії автора. Однак, так або інакше усі ці визначення обертаються навколо двох проблем: інформація, яка дає можливість одержати вигоду, та коло осіб, які мають доступ до цієї інформації.

Інсайдерська інформація
Хто володіє інформацією, той володіє світом – це не перебільшення. У контексті проблеми інсайдерства можна сказати, що світом володіє той, хто володіє інсайдерською інформацією.
Щодо розуміння суті інсайдерської інформації можна доволі чітко визначити дві концепції:
1)концепція, що походить з ідеї конкуренції;
2) концепція, що походить з ідеї ринкової вартості корпорації.
Ось визначення поняття інсайдерської інформації, яке базується на ідеї конкуренції: інсайдерська інформація (insider information – конфіденційна інформація про діяльність підприємства (фірми). Мова йде про такі відомості, як освоєння нових зразків продукції та можливі варіанти її реалізації на ринку, застосовувані у процесі виробництва та управління «ноу-хау», розробка перспективних напрямів діяльності, дані про зарубіжні інвестиції, про партнерів по бізнесу тощо.
Тобто до переліку конфіденційної віднесена інформація та відомості, які складають у сукупності конкурентні переваги підприємства. Таке розуміння інсайдерської інформації, на жаль, не витримує перевірку сучасністю з двох причин.
По-перше, останнім часом велику популярність набули практики так званого бенчмаркингу (від англійського benchmarking) – діяльності з вивчення кращих зразків продукції, послуг, маркетингових процесів, що використовуються прямими конкурентами та фірмами, що працюють у тотожних областях, для виявлення можливих способів та шляхів вдосконалення власної діяльності. Ці практики є настільки розповсюдженими, що пристрасть успішного підприємства до надмірної таємничості може навіть зашкодити його роботі.
По-друге, прозорість (транспарентність) банківських установ – одна з опор (pillar), передбачених Базельською угодою з банківського нагляду. Національний банк України чомусь вирішив, що починати реформування банківського сектору України потрібно саме з підвищення прозорості банків. Отже, звіти банків (навіть ті, що мають рекламний характер) містять детальні відомості про системи корпоративного управління, використовуване програмне забезпечення, основні напрямки розвитку, наявність та часові горизонти стратегічного планування тощо. Конфіденційними ці відомості не назвеш. Так само не є конфіденційною інформація про умови банківських продуктів, оскільки права споживачів захищаються і у цій галузі.
Таким чином, з усієї сукупності інформації, знання якої може дати конкурентні переваги, залишаються, фактично, тільки методики (наприклад, методика оцінки платоспроможності позичальників). Але як інсайдер може одержати вигоду, володіючи такою інформацією? Доволі проблематично.
Концепція, що походить з ідеї ринкової вартості, визначає як інсайдерську будь-яку не оприлюднену інформацію про фінансовий актив або емітента цінних паперів та здійснювану ним діяльність, розкриття яких може справити суттєвий вплив на ринкову вартість зазначеного фінансового активу.
У такому розумінні інсайдерської інформації стає на місце і та вигода, яку може одержати інсайдер. Дуже логічно: якщо ви знаєте, що завтра цей актив не буде коштувати нічого, то що заважає вам продати його сьогодні? Якщо ви знаєте, що завтра це буде коштувати набагато більше, навіщо продавати це сьогодні?
З позицій корпорації, яка працює на теренах України, у цьому визначенні присутні два важливих моменти:
1) до інсайдерської може бути віднесена ще не оприлюднена інформація. Сучасний банк навряд чи має можливості приховати від громадськості свій фінансовий стан або платоспроможність протягом тривалого часу. Банки – дуже прозорі інституції;
2) інсайдерська інформація може бути використана з вигодою у випадку наявності активного ринку відповідного активу. Тобто за умов, що присутні інші гравці, зацікавлені в обігу певного фінансового інструменту, і купівля – продаж може бути здійснена швидко.
Дуже хочеться спитати: щодо яких фінансових інструментів в Україні реально існують подібні ринки?
Таким чином, концепція розуміння інсайдерської інформації, заснована на ідеї ринкової вартості, вочевидь є коректною, але так само вочевидь неактуальною (поки що) для української дійсності.
Можливо, саме тому в Україні не існує не тільки законодавства про інсайдерську інформацію, але й визначень поняття.
Натомість є визначення поняття інсайдера: «Особа (юридична або фізична), яка має доступ до конфіденційної інформації про справи банку завдяки своєму службовому становищу, участі у капіталі банку, родинним зв'язкам і має можливість використовувати своє становище у власних інтересах» (Закон "Про Національний банк України" від 20.05.1999 N 679-XIV).
Існує визначення конфіденційної інформації: «Конфіденційна інформація це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов» (Закон "Про інформацію" від 02.10.1992 N 2657-XII).
Але з аналізу різних підходів до інсайдерської інформації вочевидь випливає, що не вся конфіденційна інформація може використовуватись для ринкових спекуляцій! Як казав капітан Врунгель, кожен оселедець – риба, але не кожна риба – оселедець. Будь-яка інсайдерська інформація є конфіденційною, але не уся конфіденційна інформація є інсайдерською.
І ще одне. Інформація є інсайдерською до моменту її оприлюднення. Коли вона відома усім, використати її для спекуляцій просто неможливо. Отже, якщо ви хочете запобігти інсайдерським угодам відносно себе, боріться за повний контроль за життєвими циклами та потоками інформації – від народження до опублікування.

Лобі
За умов відсутності активного ринку єдиний спосіб одержання вигоди інсайдером – це лобіювання власних інтересів в угодах з корпорацією. Тобто, простіше кажучи, справляння впливу з метою одержання сприятливіших ніж стандартні умов угоди або прийняття вигідного рішення.
Цій темі Національний банк України приділяє багато уваги. Так “Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні” (затверджена постановою правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368) більш сприятливі умови визначає наступним чином:
- отримання активу низької якості від інсайдерів;
- викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера;
- продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру;
- вкладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв'язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера;
- оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсайдеру взагалі оплата не надавалася б;
- прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;
- надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.
Національний банк України категорично наполягає на тому, що рішення про проведення операції з інсайдерами на більш сприятливих умовах мають прийматися правлінням Банку.
НБУ без будь-яких перебільшень є чемпіоном у питаннях корпоративного управління. Саме його зусиллями вітчизняні банки мають принаймні у мінімальних обсягах відповідні практики. Але слід зауважити, що у питаннях регулювання взаємовідносин з інсайдерами є певні питання.
Перше. Більшість перелічених варіантів угод на сприятливіших умовах – це не ринкова спекуляція (тобто використання інсайдерської інформації у її нормальному розумінні), а саме угоди, укладені під тиском (лобі).
Друге. У згаданій вище інструкції наводиться обширний перелік осіб (юридичних і фізичних), які є інсайдерами. Але слід було б ставити питання інакше – це особи, які можуть бути інсайдерами, але не обов’язково є такими. У цьому і полягає корпоративне управління, щоб з усього кола осіб, які потенційно або теоретично можуть одержати інсайдерську інформацію виділити тих, хто насправді володіє нею.
Третє. Члени правління банку самі є інсайдерами. Разом з тим вони в уявленні НБУ мають приймати рішення щодо укладання угод з інсайдерами. Чи спасе це від чогось? Якщо щось і може зарадити, то це розвинута, впевнено функціонуюча система внутрішнього контролю. Саме система, у роботі якої беруть участь усі співробітники корпорації у міру своїх компетенцій, досвіду та кваліфікації.

Законодавство
Крім нормативно-правових актів Національного банку України, в Україні немає жодних законодавчих актів з питань інсайдерства та інсайдерської інформації.
Отже, у інсайдера немає жодних зобов’язань перед корпорацією, навіть у примітивному розумінні. Наприклад, якщо дочка голови правління, яка є інсайдером, вийде заміж та змінить прізвище, з її ідентифікаційних даних жодним чином не слідує інсайдерство. Єдиний спосіб дізнатись про родинні зв’язки – одержати заяву її батька. Але інсайдер жодних зобов’язань перед корпорацією не має.
Якщо інсайдер таки зробив негарний вчинок, який завдав корпорації збитків, жодних юридичних підстав для порушення відповідної справи немає, оскільки немає законодавчого визначення інсайдерської інформації, інсайдерства та відповідних злочинів.
Питання інсайдерства взагалі є настільки складним і мало формалізованим, що навіть наявність законодавства не дає гарантій. Яскравий приклад – Сполучені Штати, де тільки за останні два роки відбулось кілька гучних скандалів, пов’язаних саме з некоректною поведінкою інсайдерів.

Деякі підсумки
Наразі ситуація в Україні виглядає так, ніби питання ідентифікації інсайдерів хвилюють тільки банки. На інші галузі господарства і фінансів цей інтерес не розповсюджується взагалі.
Прийняття відповідного закону навряд чи зарадить справі, оскільки практики корпоративного управління розповсюджені мало і у більшості корпорацій необхідність контролю за інсайдерами, інсайдерською інформацією тощо викличе шок.
Але це – сьогодні. А завтра Україна стане не просто географічним центром Європи, але її частиною. Тож, можливо, краще почати вже сьогодні?
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"