інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Банківське шахрайство: terra incognita

О.Романченко,
начальник управління мідл-офісу Акціонерного банку “Діамант”

Чому люди вдаються до шахрайства? Насправді тільки з двох причин: тому що хочуть і тому що можуть.
Можна припустити, що у банківських установах працюють люди особливої касти, але... Але це ті самі люди, які ходять вулицями, живуть поряд з нами, зазнають тих самих проблем і негараздів, що і всі інші. Статистика свідчить, що тільки 10% людей є абсолютно чесними, інші 10% – патологічні злодії. Решта (тобто переважна більшість) є відносно порядними, значить, не вкрадуть, якщо не матимуть можливостей та мотивів.
Отже, є всі підстави вважати, що банк ризикує втратити через нелояльність персоналу аж ніяк не більше, ніж будь-який інший роботодавець. Однак банк суттєво відрізняється від інших установ тим, що його працівники в міру своїх службових обов’язків мають безпосередній доступ до грошей, фінансових документів і фінансової інформації. Організація системи внутрішнього контролю, що запобігала б шахрайству, є обов’язком банку, але організувати процес таким чином, щоб абсолютно уникнути недобросовісних дій, просто неможливо. Такий стан речей існує стільки, скільки існують банки, але це не є підставою не бачити сучасних проблем.

Висока латентність банківського шахрайства
Лише незначна частина шахрайських дій – “на сумлінні” клієнтів банківських установ або зовнішніх злодіїв. Суттєва частка шахрайств здійснюється за згодою і за участю співробітників банку. Адміністрація банків дуже неохоче виносить сміття з хати, адже постраждає, перш за все, репутація фінансового інституту.
Однак не завжди причиною замовчування фактів нелояльності співробітника є небажання постраждати від слухів. Серйозною причиною є недосконалість кримінального законодавства. Сьогодні фінансові афери не можна простежити за електронними записами з цифровим підписом, журналами реєстрації доступів у системі обліку тощо. Законодавчий статус цифрового підпису в Україні взагалі не визначено, невідомо: чи візьме суд до уваги електронні документи як докази. От і доводиться розбиратися з винахідниками власними силами, а вони, у свою чергу, відчувають себе “соціально захищеними” – довести їхню провину зазвичай просто неможливо, і міцні нерви для них – гарантія недоторканості.

Професійний відбір банківських співробітників
Ми вже з’ясували, що у банках працюють звичайні люди, для яких цілком актуальним є правило “10, 10 і 80”. Серед них можуть бути алкоголіки, наркомани, гравці, члени сект, учасники різноманітних фінансових пірамід тощо – такі реалії нашого життя. Навіть з позиції звичайного здорового глузду зрозуміло, чому такі люди небезпечні для банку: вони залежать або від хімічних речовин, або від певних емоційних станів. А залежність означає керованість ззовні.
Нещодавно Національний банк України повідомив про крадіжку касиром однієї з банківських установ Сумської області близько двох мільйонів гривень, касир-злодій був звичайнісіньким гравцем.
Але спробуйте відмовити спеціалісту у прийомі на роботу через те, що ви маєте обґрунтовані сумніви щодо його адекватності, або вимагати довідку від психіатра чи нарколога. Такий кандидат, швидше за все, піде від вас прямісінько до суду і, безумовно, свій позов виграє.
Слід констатувати, що більшість методів перевірки та відбору персоналу, що застосовуються або можуть бути застосовані банками, знаходяться на межі легітимності. Вони не передбачені нашим трудовим законодавством, що стоїть на сторожі інтересів людини. Але той, хто може постраждати від свідомих недобросовісних дій – теж людина.

Професійна орієнтація та мотивація
Праця банкіра потребує постійної уваги і напруження, пов’язана з матеріальною та кримінальною відповідальністю, емоційними навантаженнями, в решті-решт, спробуйте вісім годин на день дивитися у монітор з цифрами та текстами. Що ж змушує молодь обирати цю спеціальність?
Дитяча віра у казки. Учорашні учні керуються міфом про високу оплату праці у банках і стабільність, яку гарантує працевлаштування в цій установі. Уявлення про майбутню професію вони одержують з рекламних роликів, де гарно вдягнені і впевнені у собі хлопці та дівчата по-голівудські посміхаються з глибин розкішних офісів.
Отже, у масі своїй учорашні школярі професійної орієнтації не мають. Відповідно, студенти не мають і професійної мотивації. Спробуйте спитати молодих фахівців: чому вони хочуть займатись саме цією справою. Найвинахідливіші, швидше за все, скажуть: “Мені цікаво”. Що саме цікаво – розпитувати немає сенсу. Стикаючись з прозою банківського життя (якщо пощастить влаштуватись у банк), юні банкіри відчувають себе обдуреними та ображеними. Та ображений співробітник – це нелояльний співробітник. Він намагатиметься компенсувати те, що йому, на його думку, “не доплачують” нетрадиційними методами.
Отже, якими б віддаленими одна від одної не здавались проблеми шахрайства у банках та професійної орієнтації, це насправді два боки однієї медалі.
Окремою темою у професійній орієнтації є морально-етична підготовка. Людина, яка обирає шлях фінансиста, має усвідомлювати міру відповідальності, яку приймає на себе. Як вам подобається така собі клятва Гіппократа для банкіра:
“Клянуся гідно виконувати таку присягу і письмове зобов’язання: управляти фінансами з вигодою для їхніх власників згідно з моїми силами і розумінням, утримуючись від вчинення шкоди та несправедливості. Я не завдам нікому розорення і не покажу шляхів такого замислу. У який би дім я не увійшов, я завжди надам користь і буду далеким від усього неправедного та пагубного. Про все, що я побачу або почую щодо чужих фінансів, я мовчатиму, вважаючи ці речі таємницею”.

Дисциплінарні практики банків
Банк може звільнити нечистого на руку співробітника, якщо знайде докази його недобросовісності.
Якщо ці докази не є аргументом для суду, але при цьому можуть вважатися безспірними для людей, обізнаних в операційній техніці, правилах і процедурах банків – також може, але за його власним бажанням.
Якщо ж причиною звільнення є об’єктивно надмірний операційний ризик, який породжує певний співробітник, банк також може звільнити несумлінного працівника і має бути готовий відповідати за свої дії у суді.
Таким чином, звільнити співробітника за обґрунтованими підозрами у недобросовісності так, щоб він не міг влаштуватись у сусідній банк – один шанс із сотні і тільки за рішенням суду. Враховуючи високу латентність банківського шахрайства, можна вважати цей шанс майже нереальним.
Отже, якщо справу за недостатністю доказів не приймає до розгляду цивільний суд, чи не варто передати її до професійного третейського суду? Суд, що складається з професіоналів високої кваліфікації з великим досвідом роботи, бездоганно чесних і обраних банківською громадою саме для вирішення спорів між адміністрацією і співробітниками банків.
Тоді питання про створення кодексу професійної етики не може бути внутрішньою справою банківської установи, як це рекомендує Національний банк України (такі кодекси згадуються ним як частина комплексу ризик-менеджменту в банках). Кодекс професійної етики мав би бути результатом роботи усієї банківської громадськості, погоджений і прийнятий вітчизняними банками.
Отже проблема дисциплінарної практики у зв’язку з шахрайствами співробітників вийшла б на загальнонаціональний рівень. А поки що все залишається, як у відомій кінокомедії “Афоня”: “В мене сувора догана є, в мене суворої з занесенням немає...”.

Фінансова культура
Робота з фінансами клієнтів – це професія банкірів. Але ми вже з’ясували, що банкіри – звичайні люди, вони можуть свідомо або несвідомо помилитись. Насправді рівень довіри населення та корпорацій дуже великий, якщо клієнти банків нехтують найпростішими правилами власної фінансової безпеки.
Пам’ятайте і виконуйте їх:
1. Рахуйте свої гроші.
2. Читайте документи, що підписуєте.
3. Запитуйте і вимагайте зрозумілої відповіді.
4. Будьте обачливі – великі доходи можливі тільки при великому ризику.

На сам кінець
Ця стаття не претендує на повноту дослідження проблеми банківського шахрайства. Її мета – показати глибину і комплексність цього феномену, його соціальне підґрунтя. Загалом у юридичній літературі немає чіткого визначення терміну “банківське шахрайство”. Не сприяє зниженню цього специфічного операційного ризику і небажання самих банкірів обговорювати проблему. А говорити про неї необхідно.
Ось короткий перелік груп ризику співробітників банку, які в силу своїх функціональних обов’язків мають можливість здійснити шахрайські дії:
1. Системні адміністратори: мають необмежені можливості для проведення будь-яких змін в системах обліку. А гроші в нас електронні!
2. Касові співробітники: за визначенням мають доступ до готівки, касових журналів та документів.
3. Операційний персонал: має в силу професійних обов’язків доступ до рахунків клієнтів та внутрішніх рахунків банку.
4. Керівники та контролери: мають доступ до широкого кола інформації і повноваження щодо прийняття рішень на користь або на збиток для клієнта.
5. VIP-менеджери: їх стосується все, що сказано про касирів, операційний персонал та керівників. Крім того, вони мають широкі можливості маніпулювати відношенням клієнта до банку.
Не варто озиратись навкруги, щоб зрозуміти, що у сучасному банку немає такого співробітника, з яким не було б пов’язано ризику нелояльних або просто шахрайських дій. Є над чим замислитись...
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"