інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Банківська таємниця та протидія відмиванню коштів у Швейцарії

О. Саркісянц

Структура банківської системи Швейцарії, на відміну від більшості інших країн, характеризується концепцією універсалізму – у ній домінують універсальні банки, здатні пропонувати широкий спектр фінансових послуг. У той же час поряд з ними діють і численні спеціалізовані банки.
Протягом тривалого часу банківський сектор є найважливішою складовою частиною економіки Швейцарії. У банках працюють понад 100 тис. осіб, а додана вартість, що створюється в цілому у фінансовому секторі, складає більше 10,5 % ВВП країни. Успіху швейцарської банківської справи і перетворенню країни в один з найбільших світових банківських центрів значною мірою сприяв фактор конфіденційності. Тут зосереджено приблизно 1,2 трлн дол. активів міжнародних клієнтів, що складає одну третину глобальних транснаціональних активів.
Швейцарські правила про банківську таємницю забороняють банкам розголошувати будь-яку інформацію про рахунок клієнта. Цей режим охорони банківської таємниці є одним із найбільш жорстких у світі, він має давні традиції. Охорона таємниці банківських вкладів регламентується швейцарським законодавством. Банкіра, який розкрив інформацію про клієнта без його згоди, можуть ув'язнити на кілька місяців.
Швейцарське банківське співтовариство, одне з найбільших у світі, іноді обвинувачують у приховуванні "брудних" грошей, посилаючись на таємність банківських операцій. Насправді, якщо є докази, що вклад відповідно до швейцарського законодавства отримано злочинним шляхом, то місцевий суддя може в будь-який час віддати наказ про надання йому повної інформації про стан рахунка або накласти арешт на незаконні гроші.
Останнім часом швейцарські банки потрапили під посилену увагу в зв'язку з проблемами відмивання грошей, неактивних депозитних рахунків жертв холокоста і відхилення від оподаткування ЄС.
Незважаючи на значні зміни законодавства і кодексів поведінки, спрямовані на запобігання кримінальних операцій, а також пропагандистську діяльність Швейцарської асоціації банкірів (Swiss Bankers Association – SBA) та інших організацій, у світі поширені помилкові уявлення, пов'язані з міфом про "секретні" рахунки. Причина цього явища – вплив книг та кінофільмів що спотворюють дійсність, різних коментарів, скандалів із сумнівними рахунками політичних фігур, а також полеміка навколо спроб країн ЄС досягти розкриття інформації про рахунки своїх громадян.
У США, наприклад, для з'ясування сприйняття швейцарської практики конфіденційності банківської діяльності з американської точки зору і його порівняння з реальним станом справ було проведено опитування. У якості респондентів були обрані працівники американських компаній, у тому числі менеджери вищої (6%), середньої (30,5%) і нижчої (30,5%) ланки. Їм ставили, зокрема, питання про їхнє відношення до кодованих рахунків швейцарських банків, про вплив конфіденційності на злочинність і практику відмивання грошей тощо, а також про їхню оцінку історичних причин виникнення швейцарської системи конфіденційності.
Всупереч широко розповсюдженій думці, яку підтримують більшість респондентів, швейцарські кодовані банківські рахунки не є анонімними. До 1991 року юристи і менеджери, що здійснюють довірче управління, могли відкривати рахунки від імені своїх клієнтів за умови засвідчення, що їм відома їхня особистість і що за анонімністю не приховуються кримінальні цілі. В даний час із прийняттям правила "знай свого клієнта", що діє стосовно всіх рахунків швейцарських банків, це стало неможливим. Вкладник при відкритті кодованого рахунка повинен надати банку ту ж інформацію, що й при відкритті звичайного рахунка, інакше кажучи, банк вимагає ідентифікації власника рахунка і власника коштів. Вагома риса кодованих рахунків полягає в тому, що ця інформація доступна тільки обмеженому колу вищих посадових осіб банку. Хоча Швейцарія користується в цьому найбільшою популярністю, можливість відкриття кодованих рахунків існує і в інших європейських країнах (наприклад, в Австрії та Люксембурзі).
Негативне сприйняття банківської системи Швейцарії виразилося також у тому, що, на думку більшості респондентів, швейцарська практика конфіденційності перешкоджає притягненню злочинців до відповідальності і сприяє приховуванню відмивання грошей (понад 80%). У Швейцарії право на недоторканність особистого життя гарантовано федеральною конституцією і законодавством, воно поширюється на відносини банку і клієнта і розглядається як аналог конфіденційності відносин між лікарем і пацієнтом чи юристом і клієнтом. Відповідно до цивільного кодексу Швейцарії федеральним законом про банки й інші нормативні акти банки, їхні співробітники, представники, агенти й аудитори зобов'язані дотримуватись норми конфіденційності у відношенні будь-якої фінансової й особистої інформації, отриманої банком при обслуговуванні клієнта. Порушення конфіденційності є карним злочином і карається до шести місяців позбавлення волі і (чи) штрафом до 50 тис. шв. франків.
Разом з тим, всупереч думці більшості респондентів, банківська конфіденційність не є абсолютною. Вона може бути припинена у випадку серйозного карного і більшості цивільних судових розглядів, наприклад, у справах про податкове шахрайство, про спадщину, розлучення, погашення заборгованості, банкрутство, відмивання грошей, участь у злочинному співтоваристві, розкрадання і вимагання. Швейцарія є учасником багатьох двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів і конвенцій (у тому числі Європейських конвенцій 1959, 1990 і 1993 років), відповідно до яких можливе припинення банківської конфіденційності. Федеральний закон країни про міжнародну взаємодопомогу у кримінальних справах також містить положення про припинення банківської таємності і надання юридичної допомоги іншим країнам за певних умов.
Одним із джерел недовіри у світі щодо конфіденційності є питання, пов'язані з ухилянням від сплати податків і податковим шахрайством. У Швейцарії податкове шахрайство (використання помилкової і фальсифікованої звітності) є карним злочином, при якому таємність може бути припинена. Ухиляння від сплати податків не вважається карним злочином і карається адміністративними заходами, при цьому банківська конфіденційність зберігається. У січні 2003 року був підписаний спільний зі США документ у рамках Конвенції про запобігання подвійного оподаткування, по якому швейцарська влада може надавати адміністративну допомогу податковим органам США в цій галузі.
Заходи для запобігання відмивання грошей та інших кримінальних дій з використанням банківської системи базуються, насамперед, на угоді про особливу обачність при прийнятті інвестиційних рішень (Due Diligence Agreement – DDA), що прийнята в 1977 році й періодично переглядається, і федеральному законі про відмивання грошей 1998 року. DDA являє собою кодекс банківської поведінки, що містить правила, які зобов'язують підтверджувати особистість клієнта і власника рахунка, не надавати допомогу у випадку витоку капіталу й ухиляння від сплати податків. Його дотримання контролюється незалежною спостережною комісією, створеною SBA. У випадку порушень комісія може накладати штрафи в розмірі до 10 млн шв. франків, найменованим одержувачем яких є Міжнародний комітет Червоного Хреста і Червоного Півмісяця зі штаб-квартирою в Женеві. Федеральний закон про відмивання грошей зобов'язує усі фінансові установи дотримуватись правила "знай свого клієнта", повідомляти про усі випадки підозр у відмиванні грошей і заморожувати відповідні рахунки й активи, а також установлює низку вимог у відношенні документації і підготовки персоналу. Крім того, зазначені нормативні акти містять заходи для боротьби з тероризмом.
Обстеження виявило також помилкові уявлення про історичні причини сформованої практики банківської конфіденційності. Форми таємності у швейцарській банківській справі існували протягом багатьох століть і встановилися до початку ХХ століття. Однак її порушення розглядалося як громадська провина і було кваліфіковано як карний злочин лише в 1934 році. Під час першої світової війни завдяки нейтралітету Швейцарії, а також стабільності її валюти і податкової системи в період загальної економічної і політичної нестабільності тут склався надзвичайно сприятливий клімат для банківських інвестицій. В міру підвищення репутації країни як міжнародного банківського центра її європейські сусіди (насамперед Бельгія, Франція і нацистська Німеччина) ставали зацікавленими в одержанні інформації про джерела витоку капіталів. Ця обставина в поєднанні з турботою про стабільність власної економіки і переконаністю швейцарських банківських кіл у важливості захисту конфіденційності операцій змусила уряд Швейцарії включити у федеральний закон про банківську діяльність 1934 року статтю 47, що посилила санкції за порушення конфіденційності. Немає сумніву, що крім зазначених факторів цьому сприяло також прагнення посилити захист вкладів осіб, які переслідувалися з національних, політичних і релігійних мотивів.
Завдання банківського регулювання у Швейцарії полягає як у захисті інформації про клієнта, так і в запобіганні її використання в злочинних цілях. Хоча останнім часом ряд фактів кримінальних зловживань у банківській сфері стали загальним надбанням, це лише підтверджує, що система працює ефективно. Так, Швейцарія була єдиною країною, що привселюдно назвала і засудила свої банки, замішані в скандалі 1990-х років з розкраданням 2,2 млрд дол. з казначейства Нігерії її колишнім диктатором.
В останнє десятиліття банківське законодавство Швейцарії відчуло новий тиск із боку ЄС, викликане побоюваннями щодо можливості приховання громадянами країн – членів ЄС активів і доходів від оподаткування в цих країнах за допомогою швейцарських банків. Європейська комісія, працюючи над проблемою гармонізації оподаткування, зайняла позицію, відповідно до якої швейцарські банки повинні припинити практику конфіденційності для резидентів ЄС і дотримуватись положень податкової політики у відношенні прозорості, спільно прийнятих країнами ЄС. Швейцарія, усвідомлюючи необхідність співіснування зі своїми сусідами, не пішла на компроміс, що загрожує праву на конфіденційність і здатний підірвати найважливіший сектор її економіки.
У 2003 році після тривалих переговорів ЄС і Швейцарія уклали попередню угоду, відповідно до якої швейцарські посередники в платежах (банки, що є посередниками у виплаті відсотків і дивідендів) стали дотримуватись податкових зобов'язань, аналогічних посередникам країн ЄС, і "утримувати" частину процентних та інших доходів від іноземних заощаджень, що сплачуються резидентам ЄС. З цих утримуваних сум 75 % будуть передаватися відповідним країнам ЄС без зазначення власників та іншої інформації про рахунки. Оскільки Швейцарія вже стягує податок у розмірі 35 % на відсотки і дивіденди, що мають швейцарське походження, ця угода стосується доходів із закордонних джерел, виплачуваних резидентам ЄС через швейцарських посередників. Із січня 2005 року податок на ці доходи склав уже 15 %, а з 2008 року – 20 % і ще через три роки буде 35%. Слід зазначити, що тільки 12 країн – членів ЄС домовилися розкривати інформацію про рахунки нерезидентів, інші країни (на розглянутий період – Австрія, Бельгія і Люксембург) мають домовленості, аналогічні угоді між Швейцарією і ЄС, що зберігають конфіденційність інформації, принаймні до 2010 року.
Швейцарія серйозно сприйняла критику на свою адресу і почала успішні зусилля в рамках законодавства, спрямовані на захист фінансового сектора від кримінальних зазіхань, доведення своєї позиції до закордонних фінансових партнерів.
Боротьба з організованою злочинністю і відмиванням грошей – одне з головних завдань швейцарських банків. У їхні інтереси аж ніяк не входять прийняття і збереження коштів, отриманих злочинним шляхом. Вони не мають потребу в прибутку від клієнтів, дії яких порушують законодавство їхньої країни.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"