інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Банківсько-страхова взаємодія на кредитному ринку Росії

О. Гончаров
А. Романова

Взаємний інтерес банків і страхових компаній невипадковий. Банки і страховики завжди так чи інакше були тісно пов'язані загальною метою накопичення й інвестування коштів, а в останні десятиліття розвиток цих фінансових інститутів на російському ринку досяг фази переходу до побудови стратегії комплексного фінансового обслуговування клієнтів. Банківський і страховий сегменти російської економіки перебувають на етапі активного формування, хоча з’явилася тенденція їхнього стійкого розвитку. Проте подальший успішний розвиток банківського і страхового секторів значною мірою залежить від дій державних наглядових органів (Банку Росії, Росстрахнагляду), економічної політики держави (порядку й умов вступу у ВТО) та рівня конвергенції бізнесу російських банків і страхових компаній.

Стрімкий розвиток російського кредитного ринку супроводжується ростом неповернення кредитів (простроченої заборгованості), що, у свою чергу, може призвести до масового банкрутства кредитних установ і стагнації всього банківського ринку. Уникнути такого трагічного розвитку подій у банківській галузі можна шляхом обмеження демпінгової політики банків у галузі процентних ставок по кредитах, жорсткості контролю за діяльністю кредитних установ, мінімізації кредитного ризику, побудови ефективної системи оцінки фінансового стану позичальника, підвищення ефективності роботи системи Бюро кредитних історій, що знаходиться в Росії на етапі становлення. Практично всі перераховані вище завдання прямо чи опосередковано знаходять своє відображення у положенні ЦБ РФ від 26 березня 2004 р. № 254-П «Про порядок формування кредитними установами резервів на можливі втрати за позиками, за позиковою і прирівняною до неї заборгованістю», що набуло чинності з 1 серпня 2004 року (далі – Положення №254-П).
Положення N 254-11 є одним з факторів, що сприяють розвитку партнерських відносин між банками і страховими компаніями. Цей документ містить вичерпну класифікацію позик, що дозволяє на основі поєднання двох критеріїв (фінансового стану позичальника і якості обслуговування ним боргу) віднести позичальника до тієї чи іншої категорії. Так, відповідно до Положення N№254-П, з метою розрахунку розміру резерву вводиться класифікація позик за категоріями якості від I (вища категорія якості – стандартні позики) до V (найнижча категорія якості – безнадійні позики), при цьому за позиками, віднесеними до II-V категорій якості, резерв формується з урахуванням забезпечення I та II категорій якості. Одним з найчастіше застосовуваних банками механізмів забезпечення II категорії якості позики є оформлення договору застави майна, що належить позичальнику: земельних ділянок, підприємств, будинків, будівель, квартир та іншого нерухомого майна і (чи) устаткування, сировини, матеріалів, готової продукції, товарів. З 1 липня 2007 року набрав чинності наказ ЦБ РФ від 12 грудня 2006 р. № 1759-У, що скасовує положення про обов'язкову наявність договору страхування заставного майна. Проте «наявність (відсутність) договору страхування предмета застави, прийнятого як забезпечення позики, може розглядатися як додатковий фактор при оцінці якості забезпечення позики.
Вимоги ЦБ РФ до порядку формування банками резервів на можливі втрати за позиками стали рушійною силою подальшого розвитку банківсько-страхового співробітництва при страхуванні заставного майна. За три роки дії пункту 6.3 Положення № 254-П, що декларує наявність договору страхування як обов'язкової умови віднесення позичальника до II категорії якості, російські банки, що працюють у сегменті реального кредитування, усвідомили переваги наявності страхового захисту предмета застави. Тому недавнє скасування тези про обов'язковість укладання договору страхування навряд чи істотно знизить кількість договорів страхування заставного майна. Ця теза, скоріше, дозволить банкам знизити вартість кредитного продукту для окремих груп позичальників з метою розширення кредитного ринку.
Розглянемо основні етапи побудови системи банківсько-страхової взаємодії при страхуванні заставного майна.
І страхова компанія, і банк одержують низку переваг від такого співробітництва. Страхова компанія розширює клієнтський портфель, одержує можливість диверсифікації розміщення коштів страхових резервів. Банк, у свою чергу, залучає додаткові кошти на депозитні рахунки, мінімізує кредитний ризик.
Як правило, при кожному банку акредитовано кілька страхових компаній; програми страхування і тарифи, які пропонують страховики, відрізняються неістотно. Вибір позичальником тієї чи іншої компанії багато в чому залежить від лояльності кредитного фахівця і набору додаткових послуг, наданих страховиком (система врегулювання збитків, наявність контактних центрів тощо). Банк же при виборі страхової компанії – партнера по проекту страхування заставного майна керується:
- популярністю компанії (бренда) на російському ринку;
- розміром власних коштів і статутного капіталу;
- величиною страхових резервів;
- готовністю страховика розміщувати кошти в даному банку;
- наявністю регіональної мережі;
- кількістю і якістю страхових продуктів, пропонованих страховиком.
Крім того, фахівці банку аналізують фінансову звітність страхової компанії з метою визначення її реального фінансового стану і рівня платоспроможності. Оскільки досвід активної взаємодії банків і страхових компаній в Росії ще не налічує і десятка років, банківським фахівцям найчастіше складно самостійно розробити адекватну методику оцінки фінансового стану страхової компанії. Наприклад, може бути запропонована методика оцінки фінансового стану страхової компанії, заснована на мінімальному наборі коефіцієнтів, дані для розрахунку яких містяться у формах 1, 2 і 6 бухгалтерської звітності страхової компанії.
На етапі підписання угоди про співробітництво сторони погоджують основні умови подальшого співробітництва. Типова угода між банком і страховою компанією складається з наступних розділів:
- предмет угоди;
- обов'язки банку;
- обов'язки страхової компанії;
- відповідальність сторін;
- конфіденційність;
- термін дії угоди;
- загальні положення.
Предметом угоди є об'єднання зусиль сторін для вирішення пріоритетних питань, що забезпечують мобілізацію фінансових, кредитних, матеріальних та інших ресурсів з метою максимально ефективного виконання завдань, що входять у сферу діяльності банку і страхової компанії, включаючи (але не обмежуючись ними):
- взаємовигідне співробітництво у створенні й розвитку сучасних систем і технологій фінансового обслуговування;
- зусилля сторін щодо найбільш ефективного використання інтеграції банківської і страхової діяльності при комплексному обслуговуванні клієнтів, оптимізації витрат, а також регіонального розвитку структур банку і страхової компанії.
В угоді відображаються основні моменти, що стосуються обов'язків сторін. Обов'язки банку полягають у наступному:
- забезпечення страхової компанії ефективним і якісним банківським обслуговуванням;
- пропозиція максимально вигідних для страхової компанії банківських продуктів, включаючи послуги з розміщення депозитів;
- розгляд на конкурентній основі в межах установленого ліміту страхових продуктів і послуг страхової компанії серед аналогічних продуктів на ринку страхових послуг, що надаються страховими компаніями, які співпрацюють з банком;
- залучення страхової компанії до інвестиційних та інших проектів банку як страховика в межах установленого ліміту у випадку її конкурентноздатності;
- сприяння страховій компанії в організації контактів як з російськими, так і з іноземними клієнтами та партнерами банку;
- залучення страхової компанії до участі в спільних програмах і проектах.
Обов'язки страхової компанії містять у собі:
- здійснення страхування клієнтів банку в межах установленого правлінням банку ліміту страхової відповідальності;
- включення при страхуванні майна, яке є предметом застави, у договори страхування умов, що не можуть бути змінені, виключені чи доповнені без узгодження з банком (страхові ризики встановлюються за узгодженням з банком; у договорі страхування робиться позначка про те, що прийняте на страхування майно знаходиться в заставі, із зазначенням реквізитів договору застави і терміну його дії);
- підписання при укладанні договорів страхування тристоронніх угод між банком, страховою компанією і заставником (страхувальником) про порядок виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку;
- письмове інформування банку про надходження від страхувальника повідомлення про настання подій, що мають ознаки страхового випадку, про невиконання страхувальником обов'язків за договором страхування;
- узгодження з банком будь-яких змін типового договору страхування;
- проведення розрахунків зі страхування майнових інтересів банку і його клієнтів з використанням рахунків, відкритих у банку;
- представлення у випадку одержання запиту від банку списку перестрахувальників по зазначених у запиті договорах страхування;
- розміщення в банку страхових резервів на депозитах у розмірі не нижче 40% від сум, отриманих від страхування клієнтів банку;
- розміщення в банку протягом 30 днів з моменту підписання угоди на депозиті коштів у розмірі не нижче (указується сума), на умовах, обумовлених в окремих угодах (депозитних договорах);
- надання сприяння банку в організації контактів як з російськими, так і з іноземними клієнтами та партнерами страхової компанії, залучення банку до участі в спільних програмах і проектах.
У розділі «Відповідальність сторін» в угоді зазвичай вказується, що:
- сторони несуть відповідальність у межах своїх зобов'язань, установлених угодою, відповідно до чинного законодавства РФ;
- при виникненні спорів сторони регулюють їх за допомогою переговорів, при цьому зазначені переговори не є претензійним порядком урегулювання спорів; у випадку неможливості вирішення спорів сторони діють відповідно до законодавства РФ;
- жодна зі сторін не може передавати свої права й обов'язки, які випливають з угоди чи у зв'язку з нею, іншим особам без письмової згоди іншої сторони.
У розділі «Конфіденційність», як правило, говориться про те, що:
- сторони зобов'язуються дотримуватись конфіденційності стосовно інформації, отриманої в ході реалізації угоди;
- конфіденційна інформація може бути надана третім особам відповідно до чинного законодавства РФ та інших правових актів;
- сторони зобов'язуються використовувати інформацію, отриману в процесі співробітництва, винятково з метою, передбаченою умовами угоди.
У розділі «Термін дії угоди» вказується термін, на який укладена угода, й умови його пролонгації. Досить часто в даному розділі присутня інформація про те, що банк вправі в однобічному порядку розірвати угоду у випадках порушення умов угоди, виявлення недостовірних даних у фінансовій звітності страхової компанії, порушення вимог чинного законодавства чи умов договорів страхування і т.д. При цьому акцентується увага на тому факті, що припинення дії угоди не спричиняє припинення зобов'язань сторін за договорами, укладеними в рамках виконання даної угоди.
У розділі «Загальні положення» серед інших умов, що залежать від конкретних побажань партнерів, рекомендується відзначити, що угода не має на меті обмеження діяльності інших фінансових інститутів і страхових компаній.
Наступні етапи банківсько-страхової взаємодії, зокрема пов'язані з відкриттям розрахункового і депозитного рахунків, починаються в терміни, обумовлені в угоді.
З метою конкретизації окремих положень угоди на практиці банк і страхова компанія спільно розробляють положення про порядок взаємодії. Цей документ регламентує дії сторін у процесі укладання договору страхування, супроводу кредитного договору, при виникненні події, що має ознаки страхового випадку. Можна рекомендувати включити в положення про порядок взаємодії такі розділи:
- Порядок взаємодії на етапі розгляду і видачі кредитних ресурсів;
- Порядок взаємодії при супроводі кредитного договору;
- Порядок взаємодії партнерів при настанні страхового випадку стосовно заставного майна;
- Порядок взаємодії сторін щодо використання фінансових інструментів банку з метою диверсифікації ризиків при розміщенні коштів страхових резервів;
- Порядок врегулювання спірних питань.
Кредитний фахівець, як правило, є основною сполучною ланкою між страховою компанією і страхувальником. На практиці не поодинокі випадки, коли страховик і страхувальник ведуть переговори про уточнення умов страхування тільки в телефонному режимі, а процес підписання договору здійснюється в банківському офісі без присутності представника страхової компанії. Набір страхових ризиків за тими чи іншими об'єктами страхування також регламентується в положенні про порядок взаємодії; крім того, банк і страхова компанія погоджують умови типових договорів страхування.
Перераховані вище дії необхідні для спрощення процедури оформлення договорів страхування і здійснення швидкої видачі кредитів.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"