інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Історія та еволюція заощаджувальної справи

О. Котіна,
аналітик КІБ «Євроальянс» (РФ)

Історичний екскурс: про сформовані види ощадних інститутів
Історично первинні форми заощаджень з погляду їхньої інституційної організації спиралися на традиційні структури суспільства, якими були, наприклад, храми для рабів, які намагалися зібрати гроші для свого викупу (ІІ століття до Різдва Христового), чи так звані сімейні "каси" поміщиків для вільних грошей кріпаків.
З початку XІ століття з відокремленням виробника від засобів виробництва і появою нового соціального саме життя сприяло нижчим прошаркам суспільства у використанні різних форм об’єднання коштів для виживання шляхом реалізації механізму самодопомоги за рахунок заощаджених і внесених у загальну касу коштів.
Робочі асоціації взаємної допомоги і були первинною формою організації приватних заощаджень, їхнього об'єднання в загальний фонд благодійного характеру. В результаті, незначні окремо кошти, разом утворювали капітал, достатній для допомоги кооператорам, які потрапили в скрутне становище.
Водночас, так само утворювалися товариства зі страхування життя, зберігальні каси, сирітські капітали.
Названі перші інституційні форми не завжди були стійкими: одні через погану організацію, інші - управління, треті - просто через недостатність капіталу тих, хто об'єднався.
Вперше ощадні інститути виникли в Англії. Ця країна, раніше від інших країн стикнулася із соціальними проблемами виживання працівників, які "виштовхувалися" тенденціями первинного і наступного нагромадження капіталу. Проте сама ідея ощадних установ на основі взаємодопомоги належить французькому державному діячеві Хуго Делестру, який ще в 1611 р. вважав можливою "органіацію для простих людей нагромаджень під процентну винагороду".
У процесі історичного розвитку як за кордоном, так і у вітчизняній практиці ощадні інститути формувалися у двох напрямках (див. рис. 1):
- ощадні інститути банківської системи;
- ощадні інститути, що діють у рамках парабанківської системи.

Рис. 1. Різновиди існуючих у кредитній системі ощадних інститутів



Рис.2. Основні типи ощадних інститутів
(закордонна практика визначення їхньої структури і складу)



Зарубіжна практика пропонує виділяти дві групи ощадних інститутів, що історично закріпилися - депозитні (або основні ощадні установи) недепозитні (або інші ощадні інститути). Серед перших - комерційні банки і спеціалізовані ощадні установи (ощадні банки, ощадні каси, ощадно-позичкові асоціації тощо), до другого відносять - страхові компанії, пенсійні фонди, взаємні фонди, фінансові компанії тощо (див. рис. 2).
У країнах з ринковою економікою діє досить розгалужена система ощадних інститутів, що займаються залученням коштів від зберігачів - населення і комерційних підприємств. Головним чином, вони займаються залученням коштів зберігачів у вклади і депозити.
У промислово розвинутих країнах до таких установ відносяться, насамперед, комерційні банки, ощадні комерційні банки, ощадні каси, ощадно-позикові асоціації й ощадно-позикові товариства тощо.
Так, наприклад, у процесі історичного розвитку в США сформувалися й успішно працюють сьогодні 3 групи фінансових установ:
- депозитні установи;
- недепозитні установи;
- фінансові посередники федерального уряду.
Серед них на ощадному ринку діють дві великі групи ощадних установ: депозитні і недепозитні. Перші мобілізують ресурси шляхом прийому грошових коштів у формі відкриття депозитних рахунків (вони створюють боргові інструменти, що функціонують як засіб обігу і включаються до складу грошових агрегатів для виміру обсягів грошової маси), другі є приватними фінансовими інститутами, що не створюють депозитів і використовують інші форми залучення заощаджень (продаж страхових полісів, прийом пенсійних внесків, продаж цінних паперів тощо).
На даний момент у США працює два основних типи депозитних установ: перший - комерційні банки, другий - ощадні установи, до яких належать ощадно-позикові асоціації, ощадні банки, кредитні союзи. Усі вони відрізняються один від одного видами депозитів, які ці установи використовують як основне джерело залучення коштів, і категоріями кредитів, наданих своїм клієнтам (хоча така спеціалізація діяльності депозитних установ у США сьогодні втрачається). Найбільш значну групу депозитних установ представляють комерційні банки.
Одна з відмінних рис названих депозитних установ полягає в тому, що вони надають комерційні позики, тобто позики діловим структурам, що господарюють, (як правило, короткострокові). Крім цього, вони надають своїм клієнтам споживчі позики і позики під заставу нерухомого майна. До середини 70-х років комерційні банки були єдиними фінансовими інститутами, що мали виняткове право відкривати чекові транзакційні рахунки.
Дотепер комерційні банки США продовжують виступати в ролі власників основної маси вкладів до запиту й інших чекових депозитів. Крім того, вони залучають кошти, пропонуючи ощадні і строкові вклади, угоди про зворотний викуп.
Традиційні розбіжності між цими чотирма типами депозитних установ майже зникли у другій половині 70-х років. Зараз, як з погляду споживачів, так і з погляду макроекономічної теорії не існує практично ніякої реальної розбіжності між вкладом у комерційному банку й аналогічним вкладом у якому-небудь іншому ощадному інституті.

Ощадні банки
Основним ощадним інститутом практично у всіх економічно розвинутих країнах світу є комерційні ощадні банки.
Найменування "ощадний банк" було вперше використано в Шотландії в 1810 році. Сьогодні ощадні (депозитні) банки - це комерційні ощадні структури, що "здійснюють банківські операції переважно за рахунок залучення депозитів (внесків)".
Ощадні банки виникли як невеликі кредитні установи, що діяли в масштабі регіонів чи окремих міст. Вони розвивалися у США, Великій Британії, Австралії і деяких скандинавських країнах. Тут працювали ощадні банки трьох видів: довірчо-ощадні банки, взаємо-ощадні банки, поштово-ощадні банки.
Довірчо-ощадні банки - різновид кооперативних банківських установ. Вони набули поширення і діють сьогодні у Великій Британії. Разом з Національним ощадним банком Великої Британії вони практикували відкриття численних рахунків для населення і підприємств. Вкладник мав право зняти кошти після попереднього повідомлення. Кошти, що знаходяться на цих рахунках сьогодні, розміщуються в урядові цінні папери, а дивіденди, одержані з них, є джерелом виплати відсотків за депозитними рахунками.
Взаємо-ощадні банки - різновид кооперативних банківських установ, що поширились в США. Усі взаємо-ощадні банки поєднувалися в Національну асоціацію взаємо-ощадних банків. У кредитній системі США сьогодні ці установи займають третє місце за обсягом залучених коштів у депозити.
Взаємо-ощадні банки виникли на початку XІ ст. з метою мобілізації і заохочення дрібних заощаджень населення за типом довірчих ощадних банків у Великій Британії. Їхня особливість полягала в тому, що вони не мали як такого акціонерного капіталу. Тобто спочатку внесений капітал було згодом повернуто засновникам. Керують взаємо-ощадними банками ради довірчих осіб, які офіційно одержують винагороду. Оскільки взаємо-ощадні банки відносяться до категорії некомерційних установ, сьогодні до них застосовується пільговий податковий режим, установлюваний державою.
Поштово-ощадні банки - одні з найбільш розповсюджених видів ощадних установ у закордонних країнах, в організаційному відношенні - об'єднаних з поштовою системою. Ці банки виникли наприкінці ХІХ - початку XX ст. як інститути із залучення заощаджень населення. У сучасних умовах поширені у Великій Британії, Франції, Фінляндії, Японії, Єгипті, Індії та інших країнах.
Поштово-ощадні банки виступають кредиторами держави й обслуговують населення в місцевостях, де немає комерційних банків. Поштово-ощадні банки не мають акціонерного капіталу, їхні зобов'язання гарантовані державою. Ці банки акумулюють кошти населення через поштові відділення, роль яких обмежується прийомом і видачею коштів.
Так, Національний ощадний банк Англії також бере свій початок від Поштово-ощадного банку Англії, утвореного в 1861 р. під контролем Міністерства зв'язку. У 1969 р., коли зазначене Міністерство перестало бути державним департаментом і перетворилося в суспільну корпорацію, Поштово-ощадний банк був "відділений" і став англійським Національним ощадним банком. В даний час ним керують державні службовці Міністерства національних заощаджень і продовжують здійснювати операції через поштові відділення країни, що є його філіями.
Поряд із зазначеними вище трьома видами ощадних банків сьогодні поширені так звані житлово-ощадні банки, ощадною основою діяльності яких, як і інших ощадних банків, є залучення грошових заощаджень у депозити, а специфіка діяльності виявляється у наданні кредитів тільки для придбання нерухомості (на будівництво або придбання житла). Метою створення житлово-ощадних банків вважався розвиток нових видів вкладів - "вклади в нерухомість", що за своєю суттю були не тільки житлом, але й водночас капіталом - базою зростання матеріального благополуччя зберігача. Якщо звернутися до історії житлово-ощадних банків, то банки, подібні до житлово-ощадних, вперше одержали поширення у Вавилоні в VІІІ-V ст. до н.е.

Ощадні каси
Велику групу ощадних установ за кордоном складають ощадні каси. Вважається, що ощадні каси у великих капіталістичних країнах виникли до кінця XVІІІ-XІ ст.
Пріоритет створення першої ощадної каси дослідники віддають Німеччині, а саме, Гамбурзькій ощадній касі, заснованій приватним товариством у 1778 р. Гамбурзька ощадна каса являла собою "великий торгівельний центр, де раніше від інших укоренилася потреба в захисті людини, яка часто залишається поза межами благополуччя, через панування принципу свободи особистості і праці".
Сьогодні у промислово розвинутих країнах діють три види ощадних кас:
- державні ощадні каси;
- приватні ощадні каси;
- муніципальні ощадні каси.
Організаційна структура ощадних кас у різних країнах формувалася по-різному: у Великій Британії, Німеччині, Італії, Японії - це державні ощадні каси; у Франції - приватні ощадні каси (або частки товариства); у США - так звані "взаємні".
Так, наприклад, у систему ощадних кас Німеччини входить близько 710 ощадних кас у 12 регіональних об'єднаннях, 13 земельних банків (жироцентрів), 13 земельних будівельних ощадних кас. Система ощадних кас мала федеральну структуру.
Ощадні каси Німеччини склалися з "позикових і ощадних кас", що існували в XVІІІ ст. Їхнє завдання полягало в захисті бідних від лихварства і фінансової експлуатації. Із заощаджень робітників, ремісників і селян вони одержували дешеві кредити. На початку XІ століття з цих допоміжних установ виникли ощадні каси в містах. Завдання, що виконувалися ощадними касами в минулому, збереглися і до сьогоднішнього дня. Хоча продуктивність і масштаби ощадних кас і земельних банків (жироцентрів) значно зросли, проте, їхнє головне завдання полягає, як і колись, у тому, щоб надати всім верствам населення, а також економіці великий обсяг дешевих кредитних послуг.
Значення системи ощадних кас Німеччини визначається також і тим, що близько 60% громадян Німеччини мають у них свої рахунки. Крім того, більше половини всіх ощадних вкладів Німеччини вкладені в ощадні каси. Вони надають 65% комунальних кредитів, 60% кредитів ремісникам, 40% усіх кредитів фізичним і юридичним особам і більше третини всіх сільськогосподарських кредитів. Ощадні каси в колишній ФРН свого часу профінансували купівлю кожної другої квартири в нових будинках.
Ощадні каси нинішньої Німеччини є універсальними банками і виконують усі грошові і кредитні операції для своїх клієнтів. Це так звані самоврядні кредитні установи. Власниками більшості ощадних кас є міста і райони. Деякі з ощадних кас представлені у формі господарського об'єднання чи фонду і підтримуються активними громадянами на благо суспільства. Місто чи район несе відповідальність за ощадну касу. Тим самим, наприклад, внески, заощадження цілком гарантовані наявними в розпорядженні міста чи району резервними фондами. Клієнти ощадних кас звертаються до довгострокових грошових вкладів, зокрема, з метою забезпечення по старості або до різних форм пайової участі в акціонерному капіталі через ощадні сертифікати чи облігації ощадних кас, державні позики або купівлю акцій аж до придбання часткою інвестиційного фонду.

Ощадно-позикові асоціації і товариства
Ощадно-позикові асоціації є різновидом кредитно-ощадних установ і здійснюють "акумуляцію заощаджень населення з метою здійснення довгострокового кредитування будівництва і фінансування заходів щодо купівлі житлових будинків". Такі асоціації вперше з'явилися в США в 1831 р. за зразком англійських будівельних товариств, де згодом набули поширення.
Перша ощадно-позикова асоціація була заснована у Філадельфії в 1831 році. Це було закрите товариство, членами якого стали 40 осіб, які домовилися щотижня зберігати певну суму й об'єднати свої кошти для того, щоб надавати позики членам товариства. При цьому основною метою асоціації було: стимулювання заощадження шляхом об'єднання коштів для надання позик на фінансування житлового будівництва.
Споконвічно заощадження домашніх господарств і строкових вкладів були основними джерелами коштів для цієї категорії депозитних установ США. Нині вони пропонують ще й чекові депозити, а також депозитні рахунки грошового ринку (MMDAs), що передбачають обмеження на кількість чеків, що виписуються. Багато сучасних ощадно-позикових асоціацій є "взаємними" ощадно-позиковими товариствами і, таким чином, належать самим вкладникам, а не групі акціонерів.
Однак між ощадно-позиковими товариствами й асоціаціями є відмінність. Ощадно-позикові товариства завжди на момент свого створення відносилися до приватних кредитно-ощадних установ як установи дрібного кредиту на основі паїв, внесених членами товариства одноразово або частинами. Основними цілями створення ощадно-позичкових товариств є надання членам товариств можливості:
- розміщувати заощадження для збільшення відсотків;
- одержувати на необтяжливих умовах позики для задоволення господарських потреб;
- користуватися посередництвом товариства при купівлі необхідних для членів господарств товарів і продажу продуктів їхньої праці".

Кредитні союзи і кредитні товариства
Поряд із представленими вище основними найбільш розповсюдженими ощадними інститутами у розвинутих країнах сьогодні діють так звані "альтернативні" ощадні інститути (частіше інститути недепозитного характеру). До них можна віднести в окремих випадках Національні центральні банки (наприклад, у Великій Британії - Національний ощадний банк), кредитні союзи, кредитні товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії тощо.
Перші кредитні союзи виникли в Німеччині в 1848 р., потім - в Італії, де вони набули широкого поширення. Зокрема, кредитні союзи являли собою кредитні кооперативи, організовані певними групами приватних осіб чи дрібних кредитних установ. При цьому вони могли створюватися у двох варіантах:
- організовані групою фізичних осіб за професійною чи територіальною ознакою з метою надання короткострокового споживчого кредиту;
- у вигляді добровільних об'єднань ряду самостійних кредитних товариств, наприклад позико-ощадних товариств, установ взаємного кредиту, кооперативів тощо.
Капітал кредитних союзів формувався шляхом оплати паїв, періодичних внесків їхніх членів, а також випуску позик, а основними операціями були і є сьогодні:
- залучення внесків і випуск позик;
- надання позик під забезпечення своїм членам, облік векселів;
- торгівельно-посередницькі і комісійні операції;
- консультаційні й аудиторські послуги для своїх членів.
Залучення заощаджень кредитним союзом у вклади практично нічим не відрізняється від внесення грошей на ощадний рахунок в ощадному банку чи ощадно-позиковій асоціації. Так, багато кредитних союзів США сьогодні пропонують своїм членам депозитні сертифікати і відкривають для них поточні рахунки.
Кредитні товариства як різновид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів створювалися з метою кредитно-розрахункового обслуговування своїх членів: кооперативів, орендних підприємств, малого і середнього бізнесу, фізичних осіб. Капітал кредитних товариств формувався шляхом купівлі паїв і оплати обов'язкового вступного вкладу, що при вибутті не повертався. Серед основних операцій таких товариств були:
- залучення вкладів фізичних і юридичних осіб;
- розміщення позик;
- позикові операції;
- комісійні послуги;
- торгівельно-посередницька діяльність.
Таким чином, ми розглянули окремі види ощадних установ, що набули розвитку ще декілька століть тому і функціонують аж до сьогодні в багатьох розвинутих країнах світу. Звичайно, досвід розвитку таких установ корисний для нинішньої ситуації в нашій країні, коли кошти в населення на руках обчислюються десятками мільярдів доларів, а напрямків, що дозволяють вигідно, безпечно і диверсифіковано їх розмістити не так вже й багато.
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"