інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Сучасна історія світових валют*

Сьогодні у світі існує дві відносно самостійні і відособлені одна від одної валютні системи: світова і національна. Незважаючи на певну схожість між собою, вони являють собою різні явища. Національною валютою називають сукупність економічних, грошово-кредитних відносин, що припускають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків країни. Національна валютна система містить у собі низку основних елементів: національну валюту, певний обсяг і склад валютних резервів, валютний паритет, курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти, наявність (відсутність) і основні форми та методи валютних обмежень, режим використання кредитних інструментів міжнародних розрахунків і форми останніх, статус національних органів і установ, що регулюють валютні відносини країни, умови функціонування національного ринку валюти і золота. Світову валютну систему складають сукупність валютно-економічних відносин, обумовлених світогосподарськими зв'язками.
Основними складовими елементами світової системи є: певний набір міжнародних платіжних засобів (національні, іноземні і колективна міжнародна валюти), режим обміну валют, включаючи валютні курси і валютні паритети, умови конвертованості; механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обігу; регламентація й уніфікація форм міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти і золота; мережа міжнародних і національних банківських установ.
Згадуючи про світову валюту, перше, що спадає на думку - долар США. І на це є цілий комплекс об'єктивних причин, яким не раз приділяли увагу у своїх роботах учені - економісти протягом тривалого часу.
Найважливішим етапом у функціонуванні світової валютної системи, у тому числі й у посиленні позицій американського долара, є 1944 рік. Цього року на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі створюється спеціалізована установа при ООН під назвою Міжнародний Валютний Фонд. У його діяльність входить сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва, установлення норми регулювання валютних курсів, контроль за їх дотриманням, підтримка стійкості валютних паритетів, розробка багатобічної системи платежів, усунення валютних обмежень, а також надання кредитних ресурсів своїм членам при валютних ускладненнях, пов'язаних з неврівноваженістю платіжних балансів. Відтепер долар, що помітно поліпшив свої позиції після Другої Світової війни, починає свій помпезний хід по економіках більшості держав.
Але не варто думати, що долар у той час був єдиною валютою, що відповідала стандартам світової.
Цілком конвертованих (а, виходить, і придатних до визначення "світова валюта") валют було небагато. А саме: американський долар, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, французький і швейцарський франк, японська ієна. Конвертованістю валюти вважають вільний обмін у процесі зовнішньоекономічної діяльності національних грошових знаків на іноземні відповідно до офіційного валютного курсу.
Конвертованість грошей - це здатність валюти виконувати функції засобу платежу в будь-якій країні. Іноземна конвертована валюта відтепер складає поряд із золотом золотовалютні резерви держави і є основою його незалежності і добробуту. Світові валюти використовуються для міжнародних розрахунків, покриття зовнішніх боргів, стабілізації курсу грошових одиниць на міжнародному ринку і зменшення дефіциту платіжних балансів. Трохи гірші справи частково конвертованих валют, під якими розуміють валюти, обіг яких відбувається з проміжним режимом. Часткова обіговість поширюється на певних власників цієї валюти й окремі види операцій, може мати регіональний характер, тобто обмежуватися певним колом країн, зокрема рамками валютної зони.
Сьогодні активно розвивається загальноєвропейська грошова одиниця євро. Будучи остаточно оформленою до першого січня 99 року, концепція цієї валюти, має давню історію.
Найпершим прообразом сучасної європейської грошової системи став Австро-німецький валютний союз, що створений у 1857 році і проіснував більше дев'яти років. Єдиної валюти в союзі не було, як не було і законодавчого механізму підписання угод для врегулювання спірних питань у випадках, коли одна зі сторін не виконувала узятих на себе зобов'язань. Проте валютні курси союзницьких держав були постійними і регулювалися винятково адміністративними методами.
У 1865 році з ініціативи французького уряду створюється Латинський валютний союз, членами якого були Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія. Учасники союзу вперше за всю світову історію починають емісію загальної для всіх валюти, прийнятої в цих країнах за національну безвідносно до їхнього ринкового курсу. Однак уряди країн не врахували зростаючої популярності вже в той час паперових банкнот (карбували вони винятково срібні монети), а нових сил для ділової взаємодії в них не знайшлося, і союз припинив своє існування в 1878 році.
У 1979 році було офіційно оголошено про початок дії Єдиної Валютної Системи (ЄВС), до складу якої увійшли Німеччина, Франція, Італія, Ірландія, Голландія, Данія та інші. Не всі вони були паритетними учасниками нової грошової системи і мали рівні права на використання нової валюти. Квоти розподілялися в залежності від частки фінансової участі держави в створенні Системи і спочатку виражалися такими цифрами:
32,7 %   Німецька марка
20,8 %   Французький франк
11,2 %   Англійський фунт
10,2 %   Голландський гульден
7,2 %     Італійська ліра
8,7 %     Бельгійський і люксембурзький франк
4,2 %     Іспанська песета
2,7 %     Датська крона
1,1 %     Ірландський фунт
0,7 %     Португальське ескудо
0,5 %     Грецька драхма
Механізм ЄВС утворювали три елементи: режим спільного коливання валютних курсів - "суперзмія", європейська валютна одиниця - ЕКЮ і відомий Європейський фонд валютного співробітництва.
ЕКЮ (European Currency Unіt) позиціонувався як єдиний розрахунковий механізм Європейського Союзу й основа валютної європейської системи.
Також в Угоді він позначався:
1. основою для розрахунків у рамках механізму, що визначає валютні курси;
2. основою для визначення показника відхилень курсу якої-небудь із грошових одиниць, що входять у цю систему від середнього показника по країнах-членах ЄЕС;
3. шляхом здійснення валютних інтервенцій, укладення угод і надання кредитів;
4. шляхом розрахунків між центральними банками країн-членів, а також між валютними органами ЄЕС;
5. реальним резервним активом.
В 1999 році було створено нову світову валютну систему.
Для готівкового обігу було вирішено випускати сім банкнот номіналом у 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 євро, а також вісім монет номіналом у 1/100, 2/100, 5/100, 1/10, 2/10, 5/10, 1 і 2 євро.
Для приєднання до нової валюти було мало одного лише бажання. Країна, що претендує на це право, повинна була відповідати таким вимогам:
-Рівень інфляції не перевищує більш ніж на 1,5 % середній рівень у трьох країнах-членах ЄЕС з найбільш низьким рівнем інфляції.
-Державна заборгованість не повинна складати більше 60 % від ВВП.
-Державний дефіцит не повинен складати більше 3 % від ВВП.
-Протягом щонайменше двох років мають дотримуватись межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно   валюти інших країн-членів ЄЕС.
-Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більше ніж на 2 % середній показник для трьох країн з найнижчим рівнем інфляції.
Можна сказати, що фінансовий світ сьогодні двополярний. Зараз ми спостерігаємо гостру боротьбу тільки двох полюсів: євро - долар. Але, здається, що на питання "Хто - кого?" в історії знайдеться достатньо альтернатив.

* За матеріалами веб-сайтів
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"