інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Розміри банку як критерій його ефективності

У багатьох країнах поширена думка, що великі банки ефективніші у своїй діяльності, ніж малі, тому варто сприяти їх збільшенню. /Uhle С. Grosse effizienzkriterium bei banken //die bank. - koln, 1993. - n 5. - s.260-264./
З приводу цього наводяться такі аргументи:
- Великим підприємствам доцільно економити на масштабах виробництва (economies of scale), оскільки у разі збільшення виробництва зменшуються середні витрати на одиницю продукції. Така економія спостерігається при застосуванні електронно-обчислювальної техніки: у великих банків відносна частка витрат, пов'язаних з використанням ЕОМ, менша, ніж у малих. На думку прихильників цієї тези, на великих підприємствах можна спеціалізувати операції, - це скорочує час обробки документів.
- Великі установи мають переваги: їм легше освоїти нові ринки і утриматися на них. Як засіб збільшення банків, рекомендується злиття і поглинання. У результаті збільшується капітал банку. Це потребує менше витрат, ніж створення нових відділень або філій.
Проте такі аргументи є суперечними. У Німеччині витрати на одного службовця у великих банках вищі, ніж у малих. Наприклад, у 1991 р. витрати на одного службовця в "Дойче банк" складали 88 тис. німецьких марок, у "Дрезднер банк" - 77 тис., у "Комерц-банк" - 87 тис. марок, а в ощадних касах, які можна віднести до малих банків, утримання одного службовця коштувало 69,2 тис. марок. Витрати на персонал великих банків становили 46% їхніх доходів від процентних операцій і комісійних, а в ощадних касах - 41,8% відповідних операцій. Таким чином, рентабельність утримання персоналу (відношення управлінських витрат до доходів від процентних операцій і звичайний доход) у ощадних банків вища (65,4%), ніж у великих банків (70,8%).
В залежності від розширення банку збільшуються "блоки витрат", ускладнюється контроль за ними. Бюрократичний механізм, який розростається, і посилення централізації функцій на великому підприємстві можуть призвести до зниження ефективності його діяльності. Внаслідок збільшення кількості керівних ланок, які ізолюються одна від одної у фінансовому відношенні, подовжуються та ускладнюються шляхи передачі інформації. На великих підприємствах і установах виникає тенденція до поділу, тобто до децентралізації, що вимагає створення вартісної системи контролю.
У багатьох випадках злиття і поглинання потребує менше витрат, ніж створення підприємством власних філій і підрозділів, проте такий крок веде до успіху лише тоді, коли підприємства, що зливаються, мають споріднену культуру. Витрати при об'єднанні підприємств виникають через необхідність “вербувати” клієнтів (переконувати їх у правильному виборі на користь об'єднаної компанії), зберегти в новому підприємстві висококваліфікованих співробітників, об'єднати системи обробки даних. Якщо підприємства мають різну культуру, то об'єднання вимагає їх взаємного “притирання”, а це пов'язано з додатковими витратами. Період взаємного пристосування може бути використаний конкурентами для “переманювання” клієнтів і найкращих працівників. Якщо ж колишні підприємства мали різні пропоновані продукти, то їхнє об'єднання дозволить освоїти нові ринки. Вигідний також обмін технологіями.
Найближчим часом дуже важливим фактором злитя буде обсяг власного капіталу підприємства, тому що об'єднання або поглинання кредитних установ з неефективно використовуваним власним капіталом і резервами дозволяє їм розширити коло діяльності. Проте більшість оптимістичних сподівань, що пов'язані з об'єднанням підприємств, не виправдовуються. За даними американської консалтингової фірми FMCG-Capital-Strategies, яка досліджувала 400 великих банківських злиттів, 80% з них визнано помилковими. Причини помилковості полягають у тому, що вище керівництво наголошує на можливих успіхах завдяки об'єднанню, які не завжди стають реальними. Потенціал, який закладено в об'єднанні (ефект синергії), часто не реалізується повністю, і фірми, не відчуваючи значного успіху від об'єднання, повертаються до своєї колишньої діяльності, замість того, щоб краще використовувати нові можливості. Це дуже непроста справа (необхідно закрити колишні філії, розрахункові центри тощо).
Потенціал синергії часто вбачають в економії витрат на персонал, проте необхідне для цього скорочення персоналу коштує дорого. Наприклад, звичайне оголошення керівництва про скорочення 3000 місць протягом трьох місяців зумовлює втрату висококваліфікованих працівників, які швидко знаходять хороші місця, а менш кваліфіковані не можуть знайти роботу аж до моменту скорочення.
Об'єднання доходів усіх відділень в одному місці призводить до зменшення прибутку, тому що клієнти, щоб застрахувати себе від можливих збитків часто мають справу не з одним банком, а кількома.
Банк не завжди досягає високого рівня протягом тривалого часу, здобувши серед клієнтів гарну репутацію, яка з часом має тенденцію підвищуватись. І невеликі банки можуть мати гідну репутацію. Банкам з великим капіталом легше складати між собою угоди, щоб задовольнити потреби клієнтів у страхуванні від можливих ризиків - процентних і валютних. Однак при такій корпоративній діяльності необхідно мати велику гнучкість і пристосованість до умов ринку. Тому процес поглинання одних банків іншими відбувається швидше не за формулою "менші поглинаються більшими", а за формулою "повільніші поглинаються швидкішими". Часто невеликі корпоративні банки й ощадні каси більше наближені до ринку, ніж філії великих банків: у юридично самостійних підприємств завжди ширше поле діяльності і більша відповідальність, ніж у "центрів з вилучення прибутку", що належать великим банкам.
Співвідношення суми усіх витрат банку і його розміру не може вказувати на переваги великого банку. Обсяги банківського балансу, що використовуються для характеристики розміру кредитної установи, не є надійним показником його справжнього розміру, тому що банки мають великий обсяг позабалансових операцій. Але навіть у тих банків, де процентні операції відіграють головну роль, за балансовими сумами, які схожі за розмірами можуть бути як малі, так і великі витрати. Тому доцільніше визначати обсяг банку за його обігом, який можна визначити як суму процентних доходів і доходів від комісійних операцій.
Таким чином, розмір банку не є єдиним критерієм його ефективності, тому варто застерегти від тези “великі обсяги надають переваги”. Для різних банківських стратегій щодо структури банку є багато варіантів. Наприклад, кредитні установи можуть піти шляхом кооперування, укладаючи між собою консорціальні угоди або касові об’єднання, щоб мати вигоду завдяки економії на масштабах виробництва й одночасно уникнути недоліків великого підприємства.

За матеріалами сайту
www.bankir.ru
© 2003-2009  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"