інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Слабкість та сила єдиної європейської валюти

І.Шибанов

Якби існувала номінація «Гірша валюта року», то за підсумками першої половини 2010 року Гран-прі присудили б, безумовно, єдиній європейській валюті – євро. Ще вчора євро претендував на позицію «другої резервної валюти» та являв собою реальну альтернативу долару США. Але буквально на очах Принцеса перетворюється назад на Попелюшку.

Фундаментальною причиною падіння євро стала серйозна його переоцінка. Дійсно, курс євро/долар вищий, ніж 1,4000, і виглядає відірваним від реальності. Так, реалізація проекту Aіrbus із його тисячами комплектуючих і сотнями постачальників та контрагентів по всьому світі стає сумнівною при курсі 1,3600. Євро одержав занадто багато авансів і протягом 11 років існував у комфортних умовах. Європейські проблеми усвідомлювалися тільки в якості суто теоретичних ризиків. Центробанки Китаю, Росії, Кувейту у 2005-2007 роках наростили значну частку євро у своїх резервах, підсиливши надії спекулянтів. Ще в липні 2009 року Індія виступила із закликом послабити тотальну «підтримку» долара, а Росія та Китай обговорили ідею якоїсь альтернативної долару резервної валюти, начебто SDR.

Під час рецесії 2008-2009 років Європа понесла не такі великі втрати, як США. Іпотечна криза практично не торкнулася її, deleverage був не настільки стрімким і жорстоким, як за океаном. На користь євро зіграли й негативні умовиводи інвесторів з приводу долара, підставою до яких слугували програма кількісного пом’якшення quantіtatіve easіng, а також факт безпрецедентного державного боргу та дефіциту бюджету США.

І раптом усе повернулося на 180 градусів, при згадуванні євро вживаються винятково такі слова, як «розчарування», «скептицизм», «незаздрісні перспективи».

Зав’язкою першого акту євротрагедії стали зростаючі побоювання ринку з приводу рефінансування боргу Греції, ціна облігацій якої просіла на початку 2010 року і продовжувала падати щомісяця. На фоні розмов про «другу хвилю кризи» інвестори серйозно захвилювалися. І хоча фінансова влада Європи мала час заспокоїти пристрасті, проте всі можливі й неможливі помилки, які тільки можна уявити, за останні 4 місяці були зроблені. Усних гарантій з боку Європейського центрального банку, не говорячи вже про страхову суму 10-20 млрд. євро, було б цілком достатньо. Однак Німеччина та Франція довго не могли домовитися про форму допомоги Греції та способи поставки грошей. З боку політичних лідерів Німеччини надходили докори щодо Греції, а потім і відкриті загрози «викинути» її із зони євро. Весь світ раптом усвідомив, що крім Греції, є ще Португалія, Іспанія та Ірландія і що єдина Європа та єдина валюта – це проекти, які висять буквально на волосині.

Внесли свій внесок і інтелектуали, економісти, лауреати Нобелівських премій та оглядачі. Падаючий євро – свіжа тема, у якій можна довго нанизувати аргумент на аргумент! Хто тільки не висловився з приводу прийдешнього апокаліпсиса: Джозеф Стігліц публікує статтю «Can the Euro be Saved?», Мартін Фельдштейн пояснює, «Why Greece Wіll Default»; йому вторить Нуріель Рубіні, який стверджує, начебто «Greece May Lead Euro Exodus». Заголовки типу «Євро приречений», «Захід Європи», «Міраж євро» заполонили onlіne-журнали.

Крім того, загрозливо виглядало майбутнє резервів центральних банків, що складають у сукупності приблизно 8,36 трлн. дол. За 6 місяців падіння євро світові резерви всіх центробанків (ЦБ), можливо, втратили 300 млрд. дол. При курсі євро/долар 1,2150 Росія з її 458 млрд. дол. резервів гіпотетично втрачає 14 млрд. дол., а Китай – 80 млрд. дол. Нависла смертельна загроза, що ЦБ країн, що розвиваються, зменшать частку євро на користь долара.

Коли потік негативної інформації долає якусь захисну планку, побоювання інвесторів переростають у страх, а страх – у некеровану істерику, яка починає підживлювати сама себе. 19 травня Греції потрібно було виплатити 8,5 млрд. євро, а реальні гроші були відсутні. У другій половині квітня на ринках почався панічний і невпинний розпродаж євро, і до 6 травня курс впав до 1,2600.

У п’ятницю 4 червня, ввечері позначку 1,2100 було подалано, і вже у понеділок євро впав на 1,875 – на свій 4-річний мінімум проти долара.

Однак тріумф долара не мав ніякого розвитку. До 14 червня євро повернувся до 1,2200, а до 5 липня – до 1,2600, повернувши практично всі втрати. Ринок раптом усвідомив, що розпад Єврозони «відкладається», що чутки про смерть євро виявилися надто перебільшеними.

Чим загрожує падіння євро?

У 2002 р. євро стояв у паритеті до долара, а раніше був нижче 1,0000. І нічого страшного для Європи не відбулося. Навпаки, європейські виробники одержали гарну фору на світовому ринку.

Проблема полягає не в курсі євро/долар, а в динаміці падіння й дії ринкових сил, що обумовили це падіння. Парадокс можна сформулювати так: Європі вигідний дешевий євро, але не вигідний євро, що дешевшає. Збереження темпів ослаблення євро, продемонстровані в січні-травні, призведе до масового скидання єврооблігацій – ніхто не захоче позичати у валюті, що дешевшає. Деякі центральні банки будуть змушені почати розпродаж частини своїх єврорезервів, чим ще більше знецінять активи, що залишилися.

Євро, що має низьку ставку (1%), «ведмежий» тренд і невелику волатильність, перетвориться з міцної інвестиційної валюти на дешеву грошову одиницю фондування, що ще сильніше підштовхне його розпродаж. Якщо подивитися на перипетії ринку EUR/AUD, то можна помітити, що євро вже використовується для carry trade проти австралійського долара (ставка 4,5%).

Втеча з євро може спровокувати ігнорування валют ринків країн, що розвиваються, а зниження апетиту до ризику підірве відновлення світової економіки, що намітилося. У свою чергу, сильний долар пригальмує економічне зростання США.

Таким чином, обвал євро не вигідний ні ЄС, ні США, ні Китаю.

Розпад Єврозони

Останнім часом розтиражовано кілька описів розвалу Єврозони, наприклад: Греція буде викинута з валютного союзу; або Єврозона буде розділена на Північноєвропейський і Південноєвропейський союзи; або ЄС розпадеться, оскільки Німеччина/Франція згорнуть з самого початку нежиттєздатний проект.

Коли англосаксонські професори міркують про можливий розпад Єврозони, стає помітним, як слабко вони розуміють те, про що говорять. Розпад Єврозони означає введення всіма країнами власних валют за поточним курсом до євро. Наступний крок – розкручування спіралі девальвацій з європейської периферії, що спричинить міграцію з малих валют у франк і марку. Учорашні євроактиви знеціняться, тому що ні Франція, ні Німеччина не зможуть забезпечити всіх бажаючих повноцінним «колишнім євро», який вмить знеціниться на 20-25%. Підуть стрибкоподібні кидки курсів валют, акцій і доходностей бондів. Важко уявити, що відбуватиметься на ринках, якими будуть ліквідність та спреди.

Енергія розщеплення євро викличе фінансовий «ядерний вибух», який покладе край не тільки поточному млявому зростанню, але й половині світової економіки. Ніхто нічого не виграє від розпаду Єврозони, а на кар’єрах політичних лідерів, які допустили подібний колапс, буде поставлена крапка.

Сьогодні, коли євро в долара відіграв майже 7% усього за 1 місяць, стає очевидним, що причиною обвалу єдиної валюти стала істерична гонка на випередження напередодні розпаду Єврозони. Подібний процес ми спостерігали й у 1998-2001 рр., коли євро впав з 1,2000 до 0,8350 через війну в Сербії та сумніви у життєздатності єдиної валюти. Тоді теж усі чекали швидкого краху Єврозони. І тут нічого не поробиш. Проект за назвою «Євро» є масштабним, безпрецедентним і тривалим. Хвилі єврооптимізму та євроскептицизму будуть і в майбутньому змінювати одна одну, і треба бути готовим до цього.

Що показала криза євро?

Будь-яка криза актуалізує питання, про які ніхто не замислювався під час підйому. Криза євро тут не виняток.

По-перше, очевидно, що порятунок державами часток дефолтних компаній в 2008-2009 роках не пройшов марно. Проблема боргів корпорацій органічно переросла в проблему державного боргу та дефіциту бюджету. А оскільки держави теж позичають гроші на ринку, то й вони стають вразливими до його настроїв. Приклад Греції, яка за кілька місяців втратила кредитний рейтинг із AAA до категорії Junk (тобто «непотріб»), доводить це.

По-друге, реальних обрисів набув економічний розрив між ядром Єврозони (Франція, Німеччина) та її периферією (Греція, Португалія, Іспанія).

По-третє, була продемонстрована слабкість політичної інтеграції між країнами євро. Уся координація ґрунтувалася на Маастрихтському договорі, але в момент кризи кожний уряд вирішував проблеми власної економіки.

По-четверте, виявився недостатній мандат Європейського центрального банку (ECB). ECB, відповідальний за рівень інфляції, виявився безпомічним у форс-мажорній ситуації. А провідну роль відіграли європейські політики, що залежать від думок, страхів, забобонів партій і виборців, які слабко являють, що таке сучасні фінансові ринки.

Адекватний прогноз

Адекватний прогноз за курсом євро може виглядати наступним чином:

  • можливо, ми вже побачили крайню межу на позначці 1,1875, і спад євро не продовжиться у 2010;
  • протягом наступного року євро підніметься: до 1,3000 – у першій чверті, до 1,3500 – у другій.

Євро має всі можливості для протистояння напору спекулянтів. Ставка по євро вища, ніж по долару; німецькі облігації не гірші від американських; бюджетний дефіцит у Єврозоні майже вдвічі менший, ніж у США, а пакет рятівних заходів абсолютно достатній і не поступається пропозиціям Барака Обами. До того ж, підтримати євро –означає захистити майбутнє Європи.

Що необхідно Європі?

Після 9 травня 2010 р. Європа змінилася. Ще півроку назад неможливо було уявити про рішення ЄЦБ створити стабілізаційний механізм – установу фонду в розмірі 750 млрд. євро допомоги й формування програми викупу облігацій.

Але цього замало. Сьогодні слід здійснити більш радикальні кроки та реформи.

Потрібно доповнити валютний союз тими елементами, нестачу яких розкрила поточна криза заборгованості. Необхідно закінчити роботу зі створення валютного союзу.

1. Скоротити поточний дефіцит шляхом впровадження програм економії витрат у країнах, які порушили ліміти.

2. Прийняти чіткий пакт членства в Єврозоні, що передбачає не тільки сторонній контроль за бюджетами держав-членів, але й регламент виходу країни із зони євро. Повинні бути позначені межі держборгу, бюджетного дефіциту та зняття будь-яких пільг. Європейська комісія буде досліджувати бюджетні плани будь-якого уряду заздалегідь. Можна бути впевненими, що такий пакт буде прийнятий під тиском Німеччини.

3. Розширити мандат ECB, забезпечити його стабілізаційним фондом на випадок непередбачених або шокових обставин із застереженими страховими сумами, строками, діями, правами та відповідальністю. Дійсно, нестерпно чекати ратифікації Парламентів 16 країн, коли потрібно діяти швидко й рішучо. Єдиний ринок і єдина валюта потребують спільного банківського регулятора та механізму страхування.

4. Розв’язати перешкоди, що стоять на шляху мобільності робочої сили в Європі. На відміну від США, культурні, мовні і традиційні бар’єри для робочої сили в Європі є практично невирішеними, що не дозволяє регулювати ринки за допомогою цього інструмента. Капітали й товари рухаються вільно, а робоча сила – ні. Очевидно, Європі доведеться піти шляхом гнучкої оплати праці працівників, залежно від того, депресивний регіон чи ні.

Нещодавні скорочення зарплат у суспільних секторах Іспанії та Греції є доказом того, що Європа фактично здатна ввести гнучкі заробітні плати.

Нарешті, необхідно далі розширювати зону євро. На черзі – Естонія та Польща, які однозначно зміцнять економіку Єврозони.

Чи здатна Європа настільки радикально перебудуватися? Відповідь на це питання сьогодні цілком залежить від суб’єктивних поглядів і установок.

Для євроскептиків подібні плани й проекти, безумовно, є нездійсненними й навіть утопічними, і новий захід Європи до нового середньовіччя для них, загалом, неминучий.

Але для єврооптимістів сьогоднішній виклик подібний горну, в якому повинна загартуватися Європа, – реальний шанс подивитися в очі страхам і побоюванням, зміцнити Єврозону і ЄС.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"