інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Джерела, ефективність та перспективи українських інвестицій

В. Лановий

Якість інвестиційного механізму визначається його спроможністю направляти потоки капіталу у сфери найвищої прибутковості.

Середнє значення співвідношення приросту прибутку і обсягів інвестицій з економіки в докризовому 2007 році знаходилося на рівні 0,315 гривні прибутку на одну гривню інвестицій.

У 2008 році цей показник впав до від’ємного значення - відбулося зменшення прибутку до 0,545 гривні. У першому півріччі 2010 року позитивний приріст прибутку відновився до 0,45 гривні.

Серед окремих галузей найвищий приріст прибутку на 1 гривню інвестицій у докризовий час був у фінансовому бізнесі - 2,62 гривні, операціях з нерухомістю - 0,652 гривні, сільському господарстві - 0,514 гривні і торгівлі - 0,365 гривні.

У 2008-2009 роках банки зупинили видачу позичок реальній економіці, проте отримали широкі можливості заробітку на державних облігаціях і валютних спекуляціях.

Співвідношення приросту прибутків та обсягів інвестицій зросло у фінансовому секторі у І половині 2010 року майже втричі - до 6,86 гривні на одну гривню інвестицій.

Іншими галузями з найвищими значеннями цього показника у 2010 році стали: промисловість - 0,63 гривні, торгівля і ремонт - 0,375 гривні.

У 2007 році найбільшими були інвестиції у промисловість – 34,1% від усього їх обсягу, в операції з нерухомістю - 20,9%, транспорт та зв’язок - 16,8%.


Внесок капіталу до найприбутковіших сфер був мінімальним: до банківської системи він складав лише 2,2%, до сільського господарства - 5,3%. Тільки в операціях з нерухомістю високий ріст прибутковості притягував більші обсяги капіталу - 20,9% усього його приросту по країні.

Після фінансової кризи у лідерах з поглинання національних капіталовкладень опинилась промисловість, яка отримала більше 37% усіх інвестицій, операції з нерухомістю (21,9%), транспорт та зв’язок (16,9%).

З них лише промисловість має приріст прибутків вище середнього значення. Інвестиції ж до найпривабливіших секторів - фінансово-банківського та торгівлі - знаходяться чи не на останніх позиціях - відповідно 1,5% та 1,2% від усіх інвестицій.

Отже, маємо невідповідність розподілу інвестицій критерію прибутковості. Високою є також інерція потоків фінансових капіталів, які в більшості поповнюють основні фонди застарілих господарських комплексів - промисловість, транспорт та зв’язок.

Залишаються й перешкоди міжгалузевому перетіканню капіталів, наприклад, у фінанси, сільське господарство, комунальні послуги, телекомунікації тощо. Високими залишаються бар’єри входження у бізнес. Найвиразніше це демонструє банківська сфера, до якої має доступ обмежений обсяг інвестиційних внесків.

В українських реаліях вільний рух капіталів, у тому числі шляхом відкритого продажу акцій банків, при їх публічних розміщеннях практично відсутній.

Консервативність перерозподілу фінансових капіталів, що дозволяє значну їх частину зосереджувати у малоприбуткових галузях, спричиняє низький рівень загального співвідношення приросту прибутків до обсягу інвестицій по всій економіці.

Отже, при даному обсязі інвестицій утворюється відповідно менше прибутків. І чим менше отримуємо прибутків від такого перерозподілу, тим, відповідно, менше інвестицій формується для наступного ділового циклу.

В діловому циклі обсяг інвестицій знову направляється до неприбуткових галузей та внаслідок цього ще нижчим стає середній коефіцієнт прибутки/інвестиції, тобто падають обсяги прибутків в економіці.

Отже, у випадку неефективного розподілу капіталовкладень у кожному циклі обороту капіталу суспільство недоотримує потенційний обсяг прибутків та вкладає менше інвестицій. Якщо така тенденція зберігається від циклу до циклу, загальні витрати прогресують.

Такі інвестиції лише шкодять економічному зростанню. Незначна частка високоприбуткових інвестицій у загальному їх потоці знижує рівень інвестиційного мультиплікатора.

Оскільки у ринкових економіках інвестиційний мультиплікатор є у 5-6 разів вищим, ніж в Україні, то у порівнянні з ними, реального приросту вітчизняного капіталу не відбувається.

Якщо вдасться змінити розподіл капіталовкладень у високоприбуткові галузі, забезпечивши надходження в них хоча б половини обсягів інвестицій, то навіть за діючого технологічного стану виробництва інвестиційний мультиплікатор підвищиться з рівня 1,04-1,05, що був у 2003-2007 роках, до 1,11-1,12. Це надасть змогу через 5 років подвоїти річний потік капіталу до 250 мільярдів гривень. Інакше цей мультиплікатор повернеться на докризовий рівень лише через 2-3 роки, отже, до 2015 року загальний обсяг інвестицій зросте не більше ніж до 160-170 мільярдів гривень.

Патріархальність джерел потоків капіталу

Неринкове походження основної частини інвестицій призводить до їх неефективного розподілу. Неринкові джерела - власні кошти підприємств і організацій, державний і місцевий бюджети у 2007 році створювали 2/3 усього потоку капіталу.

Власні накопичення використовуються на самих підприємствах і служать для простої заміни зношених елементів основного капіталу. Вони не сприяють розвитку нових галузей і запровадженню нових технологій.

Бюджетні ж капіталовкладення, що також мають неринкове походження, навпаки, розпорошуються між майже усіма галузями національного господарства, від соціальної інфраструктури до вугільних підприємств і банківських установ.

Проте очікувати на ефективність цих вкладень не варто, оскільки чиновники при виборі проектів не керуються критеріями прибутковості та економічності.

Не відбувається конкурсів проектів, інвесторів та постачальників, у тому числі це стосується об’єктів Євро 2012. Бюрократичні інвестиції не сприяють позитивним міжгалузевим перерозподілам капіталу, оскільки, як правило, примножують майно лише державних підприємств і не враховують ринкового попиту на інвестиційні ресурси.

В останні два роки ми спостерігаємо й безперспективне витрачання бюджетних інвестицій на десятки мільярдів гривень - при погашенні боргів збанкрутілих банків і таких корпорацій, як, наприклад, «Нафтогаз України».

Це схоже на байдужість до суспільних потреб, даремну витрату величезних сум грошей, перешкоджання висококонкурентним приватним бізнес-ініціативам та актуальними міжгалузевим переливанням капіталів.

Ринкові джерела капітальних надходжень - це банківські кредити, кошти населення, інвестиційні та інші приватні фонди, а також прямі іноземні інвестиції. У 2007 році вони в сукупності давали економіці лише третину усіх інвестиційних надходжень.

Інвестування з ринкових джерел значно більше скероване на високоприбуткові галузі. Так, частка ринкових інвестицій до фінансового сектору становила 65% капіталовкладень у цей сектор, до операцій з нерухомим майном - 85,5%, у торгівлю - 50,9%.

Ще однією галуззю, в якій переважали ринкові накопичення капіталу, було будівництво, де вони досягли 82,9%. Це свідчить про повну протилежність ринкових вкладень капіталу бюджетним і господарським: вони, як правило, є більш ефективними, мобільними та орієнтованими на прибутковість.

Основна частина ринкових інвестицій вкладається не у виробничі, а у посередницькі галузі. Саме їх інвестори оцінюють як об’єкти якісних вкладень. Хоча ще на початку 2000-х років біля половини операцій ПІІ, банків та приватних інвесторів припадала на промисловість. Виробничі ж галузі отримують капітальні надходження з найбільш консервативних джерел - бюджету і коштів підприємств та організацій.


У сільському господарстві у 2007 році 61,4% капіталовкладень надходило з цих джерел, у промисловості - 47,9%, транспорті та зв’язку - 79,1%, житлово-комунальному господарстві - 93,2%. Очевидно, ці галузі втратили свою конкурентоспроможність на інвестиційному ринку. З цих причин перспективи їхнього розвитку є досить проблематичними.

Недостатність капіталів ринкового походження зумовлена початковим рівнем розвитку ринків капіталів - грошово-кредитного та фондового.

Монетизація економіки, тобто її насичення банківськими ресурсами, залишається у 2,5-3 рази нижчою, ніж у західних країнах: у нас цей рівень не вищий від 45%, в США - 160%.

Капіталізація українського фондового ринку не перевищує половини річного обсягу ВВП країни – від 400 до 450 мільярдів гривень, у той час як у світі ринкова капіталізація цінних паперів перевищує загальний обсяг ВВП усіх країн більше, ніж у 76 разів.

Без становлення ринкового механізму, який може перерозподілити фінансові капітали на користь найефективніших проектів і галузей, в Україні будуть інвестуватися лише діючі застарілі виробничі комплекси та об’єкти вподобання бюрократії.

Засобів для структурно-технологічного оновлення економіки не вистачає. Сьогодні 89% інвестицій вкладаються у застарілі об’єкти та не є інноваційними.

Автори щойно прийнятого Податкового кодексу помилково вважають запровадження норми про звільнення від оподаткування суми прибутку підприємств, яка використовується для технічного переозброєння, ключовим досягненням у справі модернізації економіки. Насправді ця норма перекреслює зацікавленість суб’єктів економіки направляти накопичення в новітні виробництва.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"