інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Вплив фінансових інновацій на діяльність центральних банків

Д.А. Кочергін

Фінансові інновації, засновані на електронних комунікаціях і комп’ютерних технологіях, що почали запроваджуватися в економічно розвинених країнах світу наприкінці XX - на початку XXI ст., змінюють традиційну взаємозалежність між функціями грошей і впливають на діяльність центральних банків. Впровадження електронних грошей в грошовий обіг розвинених країн і країн, що розвиваються, є однією з найбільш значних інновацій останнього десятиліття.

У грошових системах, заснованих на паперових грошах, повільному і дорогому доступі до інформації, три функції грошей (рахункова одиниця, засіб платежу і засіб зберігання вартості) майже завжди об’єднувалися, оскільки гроші як засібу платежу фактично визначали рахункову одиницю і були формою зберігання статків. Винятки мали місце тільки в особливих випадках (під час гіперінфляції, нормованому постачанні товарів, фінансовій кризі тощо), коли цілісність грошей не була очевидною. Причина майже універсального об’єднання трьох функцій полягає в економії транзакційних витрат для традиційних платежів. Подібна взаємодія між функціями була характерна і для центрального банку.

Як правило, центральний банк виконує три основні завдання:

  • забезпечує цінову стабільність;
  • регулює фінансову стабільність;
  • забезпечує цілісність грошей (здатність останніх забезпечувати стабільну купівельну силу протягом короткострокової, середньострокової та довгострокової перспектив). Третя функція реалізується за рахунок перших двох (рис. 1).

В сучасних умовах застосування нових комп’ютерних технологій, коли протягом хвилини цінова інформація (наприклад, про обмінні курси або ціни активів) є доступною для будь-якої транзакції і коли кошти можуть негайно переміщуватися від одного активу до іншого, необхідність в об’єднанні функцій грошей слабшає. Транзакції можуть бути сплачені активами, які не деноміновані в тих самих одиницях, у яких виражені ціни, і обсяг коштів, що фактично зберігаються у формі засобів платежу, може бути мінімальним (рис. 2).


Можна виділити декілька підходів до оцінки впливу електронних грошей на грошову політику.
1. Моделі, в яких передбачається заміщення грошей, що випускаються центральним банком, альтернативними засобами платежу.
2. Моделі, в яких передбачається існування платіжних систем із визнаною рахунковою одиницею, але без загальновизнаного засобу платежу.
3. Моделі, в яких передбачається можливість зниження попиту на гроші центрального банку, але передбачається, що залишковий попит на них залишатиметься позитивним.
4. Моделі, в яких передбачається можливість здійснення грошової політики в світі без грошей, емітованих центральним банком.

Перші три види моделей складають найбільший дослідницький інтерес. Четвертий вид моделей має більшою мірою гіпотетичний характер. Моделі, які належать до даного виду, є незбалансованими і не пояснюють, як відбуватиметься процес відмови від використання загальновизнаного засобу платежу і перехід до інших (часто емітованих) платіжних засобів.

Моделі, в яких передбачається заміщення грошей центрального банку альтернативними засобами платежу. Прихильники заміщення грошей центрального банку альтернативними засобами платежу, як правило, виділяють три найважливіші сучасні тенденції в грошово-кредитній сфері, які ставлять під сумнів майбутню діяльність центральних банків як інститутів грошово-кредитного регулювання.

По-перше, з’являються ознаки скорочення попиту на готівкові і депозитні гроші як транзакційного засобу купівлі-продажу та розрахунків між контрагентами (грошовий чинник). По-друге, відбуваються кардинальні зміни у кредитуванні нефінансового сектору, в результаті яких банківські депозити перестають бути основою позик, наданих торговельно-промисловим компаніям і населенню (кредитний фактор). По-третє, формуються вдосконалені механізми приватного клірингу, які з часом можуть замінити систему остаточних розрахунків через центральні банки (розрахунково-технологічний фактор).

Грошовий фактор. Доти, поки електронні гроші є законним засобом платежу (деноміновані в національній рахунковій одиниці) за існуючої організації грошової політики, вони є своєрідним розширенням готівкових грошей, додатком до монет, банкнот, чеків, дебетових і кредитних карт та інших елементів грошової маси. У цьому плані роль електронних грошей є суто номінальною в сенсі ефектів, таких як збільшення швидкості грошового обігу, і може розцінюватися як нейтральна в сенсі системних змін. Проте їх впровадження може мати велике значення для сучасної грошової системи, оскільки воно дозволяє спростити платежі, підвищити ефективність управління грошовою базою та знизити частку готівки в сумарному обсязі грошової маси.

Однак вплив електронних грошей міг би бути більш значним, якби їх випуск не ґрунтувався на підтримці обов’язкового мінімуму на резервних/розрахункових рахунках у центральному банку. Якби електронні гроші деномінувались у новій рахунковій одиниці, вони б мали потенціал впливу на валютну конкуренцію, збагачуючи грошовий вибір через забезпечення можливості використовувати кілька валют і (або) перемикатися між ними. Вплив приватних електронних грошей міг би бути різним для розвинених країн і країн, що розвиваються. Для перших впровадження приватних електронних грошей могло б викликати валютну конкуренцію між основними валютами подібно до існуючої конкуренції між доларом і євро або, можливо, між традиційними валютами і новими емітованими приватним шляхом валютами (якщо ефективність дій центральних банків розглядається користувачами грошей як незадовільна). Для країн, що розвиваються, впровадження електронних грошей могло б полегшити або прискорити валютну заміну – доларизацію або євроїзацію. Розвиток електронних грошей, не пов’язаних із підтриманням обов’язкового мінімуму на резервних/розрахункових рахунках в центральних банках, якщо і не призведе до повного витіснення «традиційних» грошей, то принаймні значно зменшить ефективність грошової політики центральних банків.

Кредитний фактор. На даний час помітно активізувався процес витіснення депозитно-позикових інститутів небанківськими фінансовими інститутами та фондами.

Якщо у депозитно-позикових інститутів (банків та інших депозитних установ) джерелом виданих позик є депозити, регульовані за допомогою резервних вимог, то у інших фінансових установ в основі наданих ними сек’юритизованих (тобто трансформованих у цінні папери) кредитів лежать пасиви, які не підпадають під контроль центрального банку.

Досі традиційне банківське кредитування на основі тісних взаємин у системі «банк-клієнт» зберігало значні переваги перед дистанційним небанківським кредитуванням внаслідок існування значної інформаційної асиметрії (нерівномірного розподілу інформації між учасниками ринку).

Сучасні електронні технології надають можливість здійснити прорив у подоланні цієї інформаційної асиметрії. В результаті швидко відбувається сек’юритизація не тільки кредитного ринку в цілому, але й банківських позик зокрема.

В умовах, коли економічні агенти почнуть зберігати свої активи у вигляді вкладень у ті чи інші цінні папери і платежі з операцій будуть здійснюватися шляхом миттєвого комп’ютерного переказу певного набору активів з рахунку покупця на рахунок продавця, центрами фінансових транзакцій стануть комп’ютерні компанії, зберігачі фінансових активів клієнтів. У цих компаній не виникне необхідності розвивати для цього депозитно-позикову діяльність, отже, вони не потраплять під контроль центральних банків. У підсумку, з кредитної точки зору, дієвість заходів центральних банків поступово слабшатиме.

Розрахунково-технологічний фактор. Немає перешкод на шляху до того, щоб у майбутньому функціонування платіжних систем здійснювалося без участі центральних банків як інститутів, що опосередковують проведення підсумкових розрахунків.

Якщо сьогодні стрімкі зміни в потужності комп’ютерних і комунікаційних систем дозволяють переходити від розрахунків через певні проміжки часу до розрахунків у режимі реального часу, то в майбутньому цілком можна буде відмовитися від багатосторонніх розрахунків і перейти виключно до двосторонніх.

У такій системі монополія центральних банків на остаточні розрахунки за міжбанківськими платежами вже буде неактуальною, і розрахункові системи цілком можуть стати приватними. Таким чином, із «розрахунково-технологічної» точки зору, потреба в центральних банках також слабшає.

Моделі, в яких передбачається існування платіжних систем із визнаною рахунковою одиницею, але без загальновизнаного засобу платежу. Прихильники існування платіжних систем із суспільновизнаною рахунковою одиницею, але без загальновизнаного засобу платежу, як і представники нової грошової економіки, стверджують, що світ без грошей був би більш ефективним і стійким. Так, на думку деяких аналітиків, рух у напрямку до системи, в якій актив функціонує як засіб обліку (зовнішні гроші) і не використовується як засіб платежу, відповідає еволюційному підходу до грошей і є переважним напрямком створення більш ефективної безготівкової економіки. При цьому зазначається, що електронні гроші можуть замінити готівкові гроші центрального банку, тобто може відбутися повна заміна грошового активу, що використовується при грошовому обміні. Вважається, що комунікаційні витрати зроблять використання електронних грошей дешевшим. Зниження витрат і підвищення зручності в результаті застосування електронних грошей (включаючи виплату процентів на залишки коштів) можуть значно знизити попит на готівкові гроші.

Зниження транзакційних витрат також зменшить попит на електронні гроші, оскільки скорочення комісійних платежів дозволятиме агентам майже миттєво переходити до використання інших активів без значних витрат. Резерви банків також скоротяться. Головна причина цього полягає в тому, що знижені транзакційні витрати уможливлять проведення взаєморозрахунку як за оптовими, так і за роздрібними трансакціями у вигляді переказу активів у режимі реального часу. Кінцевою точкою можливого розвитку є безгрошовий світ, де будь-яка традиційна грошова одиниця або товарно-заснований модуль використовується як облікова одиниця. Економісти, які пропонують дані моделі, вбачають тільки обмежені можливості для центральних банків зі стримування процесу руху до безгрошового світу. Вони вважають, що посилення регулювання може призвести до того, що споживачі стануть шукати менш регульовані умови для здійснення своєї діяльності і переводити свій бізнес в офшори. Крім того, центральні банки не мають досвіду в роздрібному банківському бізнесі, щоб регулювати ринок електронних грошей самостійно.

Моделі, в яких передбачається можливість зниження попиту на гроші центрального банку, але залишковий попит на які буде залишатися позитивним. На думку прихильників збереження попиту на гроші центрального банку, «багато фінансових інститутів можуть зникнути або кардинально змінити свою роль, але «традиційні» гроші і центральні банки збережуться».

Жодні успіхи інформаційно-технологічної революції не зможуть призвести до повного зникнення попиту на «традиційні» гроші. Навіть якщо припустити теоретичну можливість такого розвитку подій, центральний банк все одно зможе використовувати свій головний регулюючий інструмент – короткострокові процентні ставки – і таким чином зможе здійснювати визначальний вплив на динаміку цін і функціонування економіки.

Платежі, що здійснюються на основі електронних грошей, в більшості випадків нерозривно пов’язані з передачею інформації про транзакції емітентам електронних грошей, які обслуговують платника і одержувача. Для проведення таких платежів потрібне застосування електронного обладнання, за допомогою якого контрагенти зможуть фіксувати дані про проведену транзакцію. Можна припустити, що прогрес інформаційних технологій не позбавить користувачів електронних грошей від необхідності використовувати ті чи інші технічні пристрої. Тому забезпечення анонімності електронних грошей завжди стикатиметься з проблемою встановлення довірчих відносин між учасниками безлічі транзакцій щодо нерозголошення фінансової інформації. Оскільки створити таке середовище загальної довіри практично неможливо, повного витіснення центробанківських готівкових грошей не відбудеться. Електронні гроші можуть замінити перш за все такі інструменти, як чеки і кредитні картки.

Оскільки нові фінансові інновації не зможуть повністю усунути інформаційну асиметрію, фінансові посередники відродяться у вигляді спеціалізованих компаній, що складають для клієнтів фондові портфелі та оцінюють рівень ризику. Вони почнуть формувати власний портфель з рекомендованих ними активів, для чого їм знадобиться достатній рівень капіталу та залучені кошти (у вигляді депозитів і паїв). Таким чином, вони по суті перетворяться на квазібанки, що дозволить зберегти за центральними банками їх традиційну роль.

Незважаючи на те, що можна чекати ослаблення ролі центральних банків як органів грошово-кредитного регулювання, сучасні центральні банки є не тільки і не стільки економічним, скільки політичним інститутом. Історичний досвід існування центральних банків як інститутів грошово-кредитного регулювання демонструє, що вони можуть адаптуватися до інституціональних змін у платіжних системах, оскільки володіють широким набором інструментів грошово-кредитного регулювання.

© 2003-2010  Українське агентство фінансового розвитку Дизайн та розробка порталу
студія web-дизайну "Золота рибка"